Поліцейський робот - Сторінка 2

- Гаррі Гаррісон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Його знову пограбували. Просять терміново приїхати.

— Це щось нове. Зазвичай ми взнаємо про грабунок тільки через місяць. За що ж він платить гроші Китайцеві Джо, раз той його не захищає? Чому тепер такий поспіх?

Начальник пожував нижню губу і після болісних роздумів зрештою дійшов рішення.

— Поїдь-но та подивись, у чому там справа.

— Зараз, — сказав я і потягнувся за кашкетом. — Але у відділенні нікого немає. Доведеться тобі почергувати, доки я повернуся.

— Так не годиться, — простогнав він. — Я вмираю з голоду, а тут ще сидіти й чекати?..

— Я піду візьму показання, — мовив Нед, виступаючи наперед і, як звичайно, молодцювато віддавши честь.

Спочатку начальник не піддався на спокусу. Уявіть собі холодильник, який раптом ожив і запропонував свої послуги.

— Як же це ти візьмеш показання? — пробурчав начальник, ставлячи на місце холодильник, що уявив себе розумником. Одначе шпилька була втілена в запитальну форму, і звинувачувати за це йому довелося тільки себе. Точно за три хвилини Нед розповів начальникові, як поліцейський проводить первинне дізнання при отриманні повідомлення про збройне пограбування чи інший вид крадіжки. Судячи з вирячених начальникових очей, Нед швидко вийшов за межі скупих знань Крейґа.

— Досить! — нарешті гаркнув начальник. — Якщо ти знаєш так багато, чому б тобі не взяти показання?

Для мене це пролунало як варіант фрази: "Якщо вже ти такий розумний, то чому ти не багатий?", котру ми звичайно говорили розумникам ще у школі. Нед розумів такі речі буквально і попрямував до дверей.

— Ви хочете сказати, що я повинен узяти показання про це пограбування?

— Так, — відповів начальник, аби тільки відв'язатися од нього, і синя постать Неда зникла за дверима.

— З його вигляду не скажеш, що він такий кмітливий^ — сказав я. — Він так і не запитав, де знаходиться магазин Ґрінбека.

Начальник кивнув, а телефон знову задзвонив. Начальникова рука, що й досі спочивала на трубці, машинально підняла її. Секунду він слухав, і обличчя його щораз більше полотніло, немовби в нього з п'яти випомповували кров.

— Грабунок досі триває, — з трудом вимовив він урешті. — Розсильний Ґрінбека на проводі — хоче дізнатися, що ми збираємося робити. Я, каже, сиджу під столом у задній кімнаті...

Далі я не почув, бо кинувся у двері — і до машини. Могли б виникнути тисячі несподіванок, якби Нед прибув до магазину переді мною. Почалась би стрілянина, потерпіли б люди... І в усьому цьому звинуватили б поліцію — за те, що послали консервну бляшанку замість поліцейського. Хоча Нед виконував наказ начальника, я знав, що як пити дати цю справу пришиють мені. На Марсі ніколи не буває дуже тепло, але я спітнів.

У Найнпорті діють чотирнадцять правил вуличного руху, і я, не проїхавши й кварталу, порушив їх усі. Та як я не квапився, Нед виявився проворнішим. Завернувши за ріг, я побачив, як він рвучко відчинив двері магазину Ґрінбека і ввійшов усередину. Я натиснув на гальма — вони верескнули, але на мою долю випала тільки участь глядача. Втім, це теж було не дуже безпечно.

У магазині господарювали два заїжджих грабіжники. Один схилився над конторкою, наче клерк, другий, спершись на неї, стояв поруч. Зброї в них не було видно, та досить було синьому Неду появитися у дверях, як їхні збуджені нерви не витримали. Обидві рушниці піднялися одночасно, мов були на пружинах, і Нед зупинився як укопаний. Я схопив свій пістолет і ждав, коли полетять у вікно куски розірваного робота.

Реакція Неда була миттєвою. Таким, я гадаю, і має бути поліцейський робот.

— КИНЬТЕ ЗБРОЮ, ВИ ЗААРЕШТОВАНІ!

Він, мабуть, увімкнув звук на повну потужність, його голос загримів так оглушливо, що в мене заболіли вуха. Результат був такий, якого і слід було чекати. Пролунало два постріли водночас. Вітрини магазину вилетіли з брязкотом, а я розпластався долілиць. Зі звуку я зрозумів, що стріляли з базуки п'ятдесятого калібру. Ракетні набої — їх нічим не зупиниш. Вони пробивають усе, що стоїть на їхній дорозі.

Але Неда, вони, здається, анітрохи не потурбували. Він тільки прикрив очі. Щиток з вузьким прорізом зісковзнув зверху на очні лінзи. Затим робот рушив до першого головоріза.

Я знав, що він проворний, але не уявляв, наскільки... Ще два набої влучили в нього, коли він перетинав кімнату, одначе перш ніж грабіжник знову прицілився, його рушниця опинилася в Недових руках. Усе було закінчено. Вихопивши із слабнучих пальців рушницю і опустивши її в сумку, Нед дістав наручники і замкнув їх на зап'ястках грабіжника.

Громило номер два дременув до дверей, де я приготував йому теплу зустріч. Але моя допомога не знадобилась. Він не здолав і півдороги, як Нед опинився перед ним. Вони зіштовхнулися, почувся стук, та Нед навіть не похитнувся, а грабіжник знепритомнів. Він так і не відчув, як Нед, замкнувши наручники, кинув його поруч із товаришем.

Я ввійшов, забрав рушниці в Неда і офіційно підтвердив арешт. Ото й усе, що бачив Ґрінбек, який виповз із-під конторки, а більше мені нічого й не треба було. Магазин був увесь засипаний битим склом, і пахло в ньому як у бочці з-під спирту. Ґрінбек почав вити по-вовчому над своїм розоренням. Він, очевидно, знав про телефонний дзвінок не більше за мене, і тому я вчепився в прищавого молодика, що прикульгав зі складу. Ото він і дзвонив.

Випадок виявився цілковито безглуздим. Молодик працював у Ґрінбека всього лише кілька днів, і в нього не вистачило клепок утямити, що про всі грабунки треба сповіщати не в поліцію, а хлопцям, які взяли магазин під свій захист. Я наказав Ґрінбекові просвітити молодика — нехай помилується тим, що накоїв.

Потім я погнав обох екс-грабіжників до автомобіля. Нед умостився на задньому сидінні разом із грабіжниками, які пригорнулися один до одного, мов безпритульні сирітки в бурю. Робот мовчки дістав із свого стегна пакет першої медичної допомоги і перев'язав одного з громил, котрий дістав поранення, чого спочатку в запалі сутички ніхто не помітив.

Коли ми ввійшли, начальник усе ще сидів без кровинки на обличчі. Воістину він був блідий як смерть.

— Ви вчинили арешт, — прошепотів він. Не встиг я викласти все, як його приголомшила ще жахливіша думка. Він ухопив першого грабіжника за барки і нахилився до нього.

— Ви з банди Китайця Джо? — прогарчав начальник.

Грабіжник зробив помилку, думаючи відмовчатися. Начальник уліпив йому ляща, від якого в громили іскри з очей посипалися. Коли запитання було повторено, він відповів правильно.

— Не знаю я ніякого Китайця Джо. Ми тільки сьогодні приїхали до міста і...

— Вільні художники, слава Богу, — із полегкістю сказав начальник і повалився в крісло. — Замкни їх і швидко розкажи мені, що там сталося.

Я затріснув за грабіжниками двері камери і показав тремтячим пальцем на Неда.

— Ось герой, — сказав я. — Взяв їх голіруч... Це ураган, а не робот, доброчесна сила в нашому грішному оточенні. І до того ж куленепробивна.

Я провів пальцем по широких грудях Неда. Набої лише збили фарбу, але подряпин на металі майже не було.

— Це завдасть мені неприємностей, великих неприємностей, — стогнав начальник.

Я знав, що він говорить про банду вимагачів. Вони не люблять, коли заарештовують грабіжників і коли рушниці починають стріляти без їхнього схвалення. Одначе Нед думав, що в начальника інші неприємності, і поквапився дати роз'яснення:

— Не буде ніяких неприємностей. Я ніколи не порушував Законів обмеження діяльності роботів, вони вмонтовані в мою схему і діють автоматично. Люди, які дістали зброю і погрожували насильством, порушили закони не тільки наші, але й людські. Я не завдав людям жодної шкоди — я лише закликав їх до порядку.

Для начальника все це було занадто складним, але я, здається, зрозумів. 1 навіть поцікавився, як робот — машина — може розібратися в питаннях порушення і застосування законів. У Неда була відповідь і на це:

— Ці функції виконуються роботами вже багато років. Хіба радарні вимірювачі не виносять судження про порушення людьми правил вуличного руху? Робот — вимірювач ступеня сп'яніння — справляється із своїми обов'язками краще, ніж поліцейський, що затримує п'яного. Було колись, що роботам навіть дозволялося вирішувати питання про убивство. До прийняття Законів про обмеження діяльності роботів скрізь застосовувався пристрій для автоматичного наведення гармат. Згодом появилися самостійні батареї великих зенітних гармат. Автоматичний радар виявляв усі літаки. Але ті літаки, які не могли послати правильний розпізнавальний сигнал, засікалися, їхній курс вираховувався, автоматичні піднощики снарядів і заряджаючі готували керовані обчислювальними машинами батареї до бою, і робот здійснював постріл.

З Недом не можна було не, погодитися. Заперечення викликав хіба що його лексикон професора коледжу. Тому я змінив тему розмови.

— Але робот не може замінити поліцейського — тут потрібна людина.

— Авжеж, це так, одначе заміна людини-поліцейського не є завданням поліцейського робота. Я головним чином виконую функції численних видів поліцейського спорядження, інтеґрую їх дії і перебуваю в постійній готовності. До того ж я надаю механічну допомогу у випадку застосування примусових заходів. Арештовуючи людину, ви надіваєте на неї наручники. Але якщо ви накажете мені зробити те ж саме, то я моральної відповідальності не несу. В даному разі я просто машина для надівання наручників...

Піднявши руку, я перервав потік роботодоказів. Нед по саму зав'язку був напханий фактами і цифрами, і я укмітив, що з ним годі сперечатися. Коли Нед здійснював арешт, ніякі закони не порушувались — це безперечно. Та були й інші закони, крім тих, що публікуються в книжках.

— Китайцеві Джо це не сподобається, зовсім не сподобається, — сказав начальник, відповідаючи на власні думки.

Закон джунґлів. Такого в юридичних книжках не було. А саме цей закон панував у Найнпорті. В місті жило досить багато мешканців гральних та шинкових закладів, домів розпусти. Всі вони підпорядковувалися Китайцеві Джо. Як і поліція. Всі ми були у нього в кулаці, в нього на утриманні. Втім, це були штуки не такого роду, щоб пояснювати їх роботові.

— Точно, Китайцеві Джо не сподобається.

Спочатку я подумав, що це луна, а потім зрозумів, що хтось увійшов і стоїть у мене за спиною.