Полювання Каа - Сторінка 4

– Вони наче показилися. Їй бо, це в них сказ, "дівані". Невже вони ніколи не сплять? Зараз оця хмарка закриє місяць. Якби вона була більша, я б утік, поки буде темно. Ох, як я стомився".

Саме на цю хмаринку дивилися двоє друзів у напівзасипаному рові під міським муром. Багіра і Каа знали, які небезпечні мавпи, коли їх багато, і вирішили не ризикувати марно. Мавпи починають битися лише тоді, коли їх не менше сотні проти одного, а в джунглях така перевага нікому не до вподоби.

– Я поповзу до західного муру, – прошепотів Каа, – і швидко сповзу по схилу вниз, там є де розвернутись. Вони, звісно, не кинуться мені на спину всі разом, але…

– Я знаю, – сказала Багіра. – От якби Балу був тут! Та ми зробимо все, що зможемо. Коли ця хмарка закриє місяць, я вийду на терасу. Вони там про щось радяться.

– Доброго полювання, – похмуро мовив Каа і поповз до західного муру.

Цей мур був майже цілий, і удав трохи забарився, проповзаючи між камінням. Хмара закрила місяць, і саме тої миті, коли Мауглі міркував, як діяти далі, він почув легкі кроки Багіри на плитах тераси. Чорна пантера збігла схилом майже нечутно і, не гаючи часу на те, щоб кусатись, накинулася на мавп, які сиділи навколо Мауглі у п'ятдесят шістдесят рядів. Вони всі воднораз заверещали з переляку й люті, і поки Багіра ступала по тілах ворогів, одна з мавп крикнула:

– Вона тут сама! Убиймо її! Убиймо!

І натовп розлючених мавп оточив Багіру. Вони кусали її, штурхали, скубли, а п'ять чи шість мавп схопили Мауглі, жбурнули до стіни альтанки і запхнули у провалля даху. Хлопчик, вихований людьми, добряче забився б, упавши з висоти п'ятнадцяти футів, але Мауглі впав так, як його вчив Балу, і вмить звівся на ноги.

– Посидь там, – вищали мавпи, – поки ми не вб'ємо твоїх друзів! А тоді ми побавимося з тобою, якщо Отруйний Народ не вб'є тебе раніше!

– Ми з вами однієї крові, ви і я! – прошепотів Мауглі Зміїне Слово.

Він чув шурхіт і сичання в руїнах довкола і про всяк випадок повторив Зміїне Слово ще раз.

– Ми чуємо! Приберіть клобуки! – прошипіли тихі голоси (усі руїни в Індії слугують прихистком для змій, і в цій зруйнованій альтанці жили кобри). – Стій на місці, не руш ш, Малий Брате, а то ти нас розчавиш ш!

Мауглі стояв спокійно, дивився в отвори ажурної стіни і слухав шум битви навколо чорної пантери – галас, зойки, удари і хрипке дихання Багіри, яка металася з боку в бік, звивалася й борсалася в юрмі ворогів.

Уперше від народження Багіра билася не на життя, а на смерть.

"Балу, певно, десь поруч: Багіра не прийшла б сама", – подумав Мауглі і крикнув щосили:

– До ставка, Багіро! Біжи до ставка! Пірнай у воду! Скоріше!

Багіра почула цей його крик, який сповістив, що Мауглі живий, і це додало їй сил. Вона билася відчайдушно, мовчки, дюйм за дюймом торуючи собі шлях до ставка. І в цю мить біля зруйнованого муру, з боку лісу, прогримів бойовий поклик Балу. Хоч як квапився старий ведмідь, він не зміг прийти раніше.

– Багіро, – ревів він, – я тут! Я лізу вгору! Я поспішаю! Ахора! Камені вислизають у мене з під ніг! Ну, заждіть, підлі Бандар логи!

Захеканий ведмідь видряпався на терасу і зник під навалою ворогів; але за мить він присів навпочіпки, розчепірив лапи і загріб ними стільки мавп, скільки міг дістати. Потім почулися удари – ляп, ляп, ляп! – наче млинове колесо ляпає по воді. З гучного плюскоту Мауглі зрозумів, що Багіра прорвалася до ставка, куди мавпи не могли за нею полізти. Пантера сиділа у воді, вистромивши голову, і жадібно хапала ротом повітря, і мавпи, стоячи у три ряди на червоних сходах, розлючено тупцяли на місці, готові накинутись на неї зусібіч, ледве вона вийде з води на поміч Балу.

І тоді Багіра підняла мокру голову і несамовито гукнула Поклик до Зміїного Народу:

– Ми з вами однієї крові, ви і я!

Вона гадала, що Каа в останню мить усе ж таки злякався. І навіть Балу на терасі, ледь живий під натиском мавп, здивувався, почувши, що чорна пантера кличе когось на поміч.

Каа щойно встиг переповзти через західний мур і з такою силою гепнувся на землю, що велика кам'яна брила з муру звалилася в рів. Він не збирався відступати і кілька разів згорнувся та випростався, щоб підготувати кожен фут свого довгого тіла до бою. Тим часом Балу продовжував битись, і мавпи верещали над ставком навколо Багіри, і кажан Манг, літаючи туди сюди, розносив по джунглях звістку про велику битву, тож навіть дикий слон Хатхі прокинувся і засурмив. Далеко в лісовій гущавині прокинулися інші мавпи і кинулися по деревах до Холодного Барлогу, на поміч своїм родичам, і шум битви сполохав птахів на багато миль довкола. Тоді Каа рушив уперед, охоплений жагою вбивства. Сила удава – у страшному ударі головою, що посилюється вагою всього тіла. Уявіть собі спис або таран чи молот вагою в півтонни, скерований холодним розумом, що живе в його руків'ї, і ви зможете уявити, яким був Каа в бою. Удав завдовжки в чотири п'ять футів може збити з ніг людину, якщо вдарить її головою у груди, а Каа, як ви знаєте, мав у довжину цілих тридцять футів. Перший удар, спрямований у юрмисько мавп, які оточили Балу, був завданий безгучно, із закритою пащею, і цього удару виявилося досить. Мавпи кинулися навтіки з вереском:

– Каа! Це Каа! Тікайте! Тікайте!

Не одне покоління мавп зростало у страху перед Каа, нічним злодієм, про якого вони чули оповіді від старших; усі знали, що він прослизає у гущавині дерев так само нечутно, як росте мох, і може схопити найсильнішу з мавп; усі знали, що старий Каа вміє прикинутися трухлявим корчем і найрозумніші з мавп нічого не помітять, аж поки цей корч їх не схопить. Мавпи боялися Каа понад усе на світі, бо ніхто з них не знав меж його сили, не смів поглянути йому в очі і не вийшов живим з його обіймів. І тому, тремтячи від жаху, вони розсипалися хто куди, полізли на стіни та дахи будинків, і Балу зітхнув з полегкістю. У нього була густіша шерсть, ніж у Багіри, і все ж таки він добряче постраждав у бою. І тоді Каа розкрив пащу і просичав лише одне довге слово, і мавпи, навіть далеко в лісі, що поспішали до Холодного Барлогу, вклякли на місці й затряслись так, що гілля під ними зігнулося і затріщало. Мавпи на стінах і дахах будинків замовкли, у місті стало тихо, і Мауглі почув, як Багіра, вибравшись зі ставка, струшує з себе воду. Потім знову зчинився галас. Мавпи полізли догори по стінах, повисли на шиях здоровезних кам'яних ідолів і верещали, стрибаючи на зубчастих мурах, а Мауглі, пританцьовуючи на місці, притулився оком до отвору в стіні альтанки і закричав по совиному на знак зневаги та глуму.

– Тепер лишилося витягти малого з пастки! – ледве дихаючи, мовила Багіра. – І тікаймо звідси, поки вони не напали знову!

– Вони не рушать з місця без мого наказу С с стійте на міс сці! – просичав Каа, і знову стало тихо. – Я не зміг прийти раніше, Сестро, хоч і почув, як ти мене кличеш, – сказав він Багірі.

– Я… мабуть, кликала тебе в запалі бою, – відповіла Багіра. – Балу, ти поранений?

– Просто дивно, як вони не розірвали мене на сотню маленьких клаптів, – сказав Балу, неквапно обтрушуючи лапи. – Ой! Як болить! Каа, ми завдячуємо тобі життям, Багіра і я…

– Пусте. А де ж ваш малюк?

– Тут, у пастці! Я не можу вилізти! – крикнув Мауглі.

У нього над головою було кругле склепіння даху, проламане посередині.

– Заберіть його звідси! Він тупцяє, як павич Мор! Він розчавить наших дітей! – прошипіли кобри внизу.

– Еге! – засміявся Каа. – Він усюди має друзів, цей малий. Відійди геть, людська дитино, а ви, Отруйний Народе, ховайтеся! Зараз я провалю стіну.

Каа примірявся і побачив чорну щілину в мармуровому різьбленні стіни; тоді він разів зо два відштовхнувся головою, потім звівся футів на шість угору – і щосили ударив головою півдюжини разів поспіль. Мармурове плетиво тріснуло і розсипалося на порох, і Мауглі вискочив у провалля, стрибнув на землю між Багірою і Балу і обхопив обох за шию.

– Ти не поранений? – спитав Балу і лагідно пригорнув його.

– Мене скривдили, я голодний і весь у синцях. Ой, як вони побили вас, друзі мої! Ви ж усі в крові!

– Не тільки ми, – відповіла Багіра, облизуючись, і подивилася на тіла мертвих мавп, що лежали на терасі і навколо ставка.

– Це все пусте, це дрібниці, адже ти живий і здоровий, моя гордість, найкраще з жабенят! – пробурчав Балу.

– Про це ми ще поговоримо, – мовила Багіра холодно, що не дуже сподобалося Мауглі. – Тут Каа, якому ми з Балу завдячуємо перемогою, а ти – життям. Подякуй йому, як годиться за нашим звичаєм, Мауглі.

Мауглі озирнувся і побачив, що над ним гойдається голова велетенського удава.

– Оце така ваша людинка? – мовив Каа. – Шкіра в нього дуже гладенька, і він схожий на Бандар логів. Дивись, малюче, щоб я не сплутав тебе з мавпою якось уночі, коли поміняю шкіру.

– Ми з тобою однієї крові, ти і я, – відповів Мауглі. – Сьогодні ти подарував мені життя, Каа. Моя здобич буде твоєю, коли ти зголоднієш!

– Дякую, Малий Брате, – сказав Каа, усміхнувшись самими очима. – А що може вбити такий хоробрий мисливець? Ти дозволиш супроводжувати тебе на полюванні?

– Сам я ще не вбиваю, я ще малий, та вмію заганяти кіз для тих, кому вони потрібні. Коли зголоднієш, приходь до мене і побачиш, чи це правда. Руки в мене спритні, – він простягнув їх уперед, – і якщо ти втрапиш у пастку, я зможу віддячити і тобі, і Багірі, і Балу. Доброго полювання вам усім, мої вчителі!

– Гарно сказано! – пробурмотів Балу, бо Мауглі дякував як належить.

Удав поклав голову на плече Мауглі.

– Хоробре серце, та й мова чемна, – сказав він. – З тебе вийде гарний мисливець. А тепер іди звідси разом зі своїми друзями. Іди спати, бо місяць скоро сховається, і тобі не слід бачити те, що буде далі.

Місяць сідав за пагорбами, і ряди мавп, що трусилися з жаху, тулячись до стін і мурів, були схожі на дірчасту розкуйовджену бахрому. Балу пішов до ставка напитись, а Багіра почала облизувати свою шерсть. І тоді Каа виповз на середину тераси, розкрив пащу, клацнувши зубами, і всі мавпи звернули очі на нього.

– Місяць сідає, – сказав він. – Чи вам досить світла, чи все ви бачите?

Під стінами прокотився стогін, мов тяжкий подих вітру у верховітті:

– Ми все бачимо, Каа!

– Гаразд! Тоді почнемо танок Каа – Танок Голоду.