Пошуки абсолюту - Сторінка 23

Увечері того самого дня, коли сконала пані Клаас, її друзі, між двома партіями у віст, кинули по кілька квіточок на її могилу і віддали належне її чудовим якостям, міркуючи, з чого піти — з чирви чи з вина. А потім, після кількох сльозливих фраз, після азбучних істин, які висловлюють громадське співчуття і які з тією самою інтонацією, з однаковою дозою почуттів вимовляються коли завгодно в усіх містах Франції, кожен почав підраховувати спадщину. П'єркен перший у розмові з тими, хто обговорював цю подію, зауважив, що смерть чудової жінки стала для неї благом — чоловік завдавав їй надто багато горя; а для дітей, мовляв, це ще більше благо — адже пані Клаас не змогла б заборонити коханому чоловікові розтринькати свій статок, тоді як тепер він уже не має права розпоряджатися її грішми. І всі заходилися оцінювати спадок бідолашної пані Клаас, прикидати, скільки в неї заощаджень — а чи вдалося їй щось заощадити, чи не вдалося? — складати опис її коштовностей, перебирати її гардероб, нишпорити в шухлядах — і це в той час, коли пригнічена горем родина плакала й молилася біля смертного ложа. Як справжній експерт-оцінювач, П'єркен підрахував, що особистий статок пані Клаас ще можна, висловлюючись його мовою, реалізувати, і він сягає десь до півтора мільйона франків, забезпечених або лісом у Веньї, який за дванадцять років набув величезної вартості (і при цьому П'єркен підрахував, скільки там було будівельного лісу, скільки підліску, скільки старих дерев і скільки молодника), або Валтасаровими маєтками, який ще має змогу сплатити дітям нестачу, якщо при ліквідації виявиться в боргу перед ними. Отож Маргарита Клаас була, як висловився нотар, знову ж таки на своєму жаргоні, нареченою вартістю в чотириста тисяч франків.

— Але їй треба негайно вийти заміж,— додав П'єркен,— і в такий спосіб одержати свободу дій, мати право продати з молотка ліс у Веньї, виділити майно менших дітей і прилаштувати його так, щоб батько не міг до нього торкнутися, інакше Клаас неминуче розорить своїх дітей.

Усі стали прикидати, хто з тутешніх молодиків міг би претендувати на шлюб із панною Клаас, але ніхто не виявив нотареві люб'язності визнати його гідним домагатись її руки. Нотар же знаходив підстави відкидати кожного із пропонованих женихів, як негідного Маргарити. Співрозмовники перезиралися, посміхаючись, і залюбки розігрували далі цю провінційну комедію. А П'єркен у смерті пані Клаас бачив подію, сприятливу для його таємних задумів, і вже розбатовував її труп на шматки заради власної вигоди.

"Добра жінка була горда, як пава, і ніколи не видала б за мене дочку,— міркував він, повернувшись додому і лягаючи спати.— Ет! А тепер чом би мені не вдатися до всіляких маневрів і не спробувати одружитися з нею? Татусь Клаас геть учадів від свого вуглецю, і до дітей йому байдуже. Якщо я попрошу в нього Маргаритиної руки, заздалегідь переконавши дівчину, що їй конче треба вийти заміж, аби врятувати статок братів і сестри, він буде тільки радий спекатися старшої дочки, щоб вона не надокучала йому своїм наглядом".

Він заснув, наперед смакуючи сімейні радощі, забезпечені таким чудовим шлюбним контрактом, обмірковуючи, скільки вигод дасть йому ця оборудка і яку запоруку щастя знайде він у дівчині, що її збирався взяти за дружину. Важко було знайти в провінції молоду особу, здатну затьмарити Маргариту ніжною красою і чудовим вихованням. За скромністю й витонченістю її можна було порівняти з прегарною квіткою, яку Еммануель не осмілився назвати в її присутності, боячись відкрити таким чином потаємні жадання свого серця. Горда у почуттях, тверда в релігійних переконаннях, вона мала стати доброчесною дружиною і не тільки потішити марнославство, яке плекає кожен чоловік, обираючи собі супутницю життя, а й задовольнити міщанську пиху нотаря, адже у Фландрії її родина, подвійно знаменита, була у величезній шані, й цю шану мав розділити з нею і її чоловік. Назавтра П'єркен дістав у себе з каси кілька тисячофранкових білетів і по-дружньому запропонував їх Валтасарові, щоб звільнити його від турбот про гроші в такі сумні для нього хвилини. Нотар розрахував, що, розчулений такою делікатною увагою, Валтасар почне вихваляти перед дочкою його добрість та високі чесноти. Але нічого такого не сталося. Клаас і його дочка прийняли цей вчинок як щось цілком природне. Їхнє горе було надто глибоке, щоб вони могли думати про П'єркена. Справді, Валтасар поринув у такий невтішний розпач, що навіть люди, схильні ганити його поведінку, все йому простили — і не стільки в ім'я науки, яка могла б дати йому розгрішення, скільки розчулені його скорботою, яка нічого не могла спокутувати. Світ задовольняється гримасами, він бере ту саму монету, що нею сам звик платити, не перевіряючи проби; справжнє горе — для нього видовище, свого роду розвага, заради якої він усякого ладен простити, навіть злочинця; у своїй жадібності до гострих переживань люди, не розрізняючи, виправдовують і того, хто їх насмішив, і того, хто схвилював їх до сліз, не цікавлячись, до яких засобів вони вдавалися.

Маргариті виповнилося дев'ятнадцять років, коли батько передав їй управління домом, її авторитет шанобливо визнавали і сестра, і брати, яким у останні хвилини свого життя пані Клаас наказала коритися старшій сестрі. Жалоба відтінювала свіжість її білої шкіри, а смуток тільки увиразнював її лагідність і терплячість. Уже з перших днів вона дала чимало доказів тієї жіночої твердості духу, незмінної душевної ясності, які, либонь, притаманні ангелам, покликаним приносити мир у стражденні серця, торкаючись їх зеленою пальмовою віттю. Та якщо уже в юності, усвідомивши свій обов'язок, вона звикла приховувати свої гіркі думки, вони від того ставали ще пекучішими; зовнішній спокій суперечив глибині її почуттів; їй судилося рано спізнати грізні спалахи гніву, стримувати які серце іноді не спроможне; через батька їй доводилося вічно страждати від зіткнень між своєю великодушністю, притаманною юності, і владними вимогами необхідності. Розрахунки по господарству, якими вона мусила зайнятися вже на другий день по смерті матері, поставили її віч-на-віч із житейськими справами в ту пору, коли молоді дівчата думають лише про розваги. Жахлива школа страждань неминуча для всіх ангельських душ!

Немає наполегливішої пристрасті, аніж пристрасть, розпалювана жадібністю до грошей та марнославством, і П'єркен не став зволікати, а негайно заходився шукати сприятливої нагоди, щоб заманити спадкоємицю у свої сіті. Минуло лише кілька днів жалоби, а він уже знайшов привід переговорити з Маргаритою і розпочав свої маневри так спритно, що інша дівчина могла б і попастися йому на гачок; але кохання заронило в душу Маргарити дар ясновидіння і не дозволило їй повірити зовнішнім проявам фальшивих почуттів, які здавалися майже щирими, бо в даному випадку П'єркен виявив добрість і справді йому притаманну, добрість нотаря, котрий вважає, що піклування про гроші, — це і є любов. Опираючись на свою сумнівну спорідненість, на давню звичку Клаасів доручати йому всі справи і втаємничувати його в усі сімейні події, упевнений у дружньому та шанобливому до себе ставленні з боку батька, скориставшися з безтурботності вченого, який досі не замислювався про майбутнє своєї дочки, і не припускаючи, що Маргарита може почувати сердечну прихильність до когось іншого, він дав їй здогадатися про свої наміри, не ставши навіть приховувати, що ним керує не пристрасть, а міркування взаємної вигоди, найненависніше для юних душ. Та наївним виявився він, тоді як Маргарита тільки прикинулася наївною, і сталося так тому, що він сподівався мати справу з безпорадною дівчиною і не розумів, які переваги дає слабкість.

— Люба родичко,— сказав він Маргариті, прогулюючись із нею по алеях саду,— ви знаєте, яке в мене добре серце, і знаєте, наскільки я шаную почуття скорботи, яким ви живете в ці дні. Як на нотаря душа у мене надто вразлива, я живу серцем, а змушений постійно опікуватися чужими матеріальними інтересами, замість віддаватися ніжним почуттям і прагнути щастя в житті. Тому мені дуже прикро, що я змушений говорити з вами про справи, суперечні стану вашої душі,— але так треба. Я багато думав про вас за останні дні. Я дійшов висновку, що внаслідок фатального збігу обставин статку ваших братів і сестри та вашому власному загрожує небезпека. Хочете врятувати родину від цілковитого розорення?

— А що треба робити? — спитала вона, майже злякавшись його слів.

— Вийти заміж.

— Заміж я не вийду! — вигукнула вона.

— Вийдете,— відповів нотар,— коли тверезо обміркуєте, в якому критичному становищі ви перебуваєте.

— Яким чином моє одруження може врятувати...

— Оце вже серйозна розмова, родичко,— урвав її нотар.— Шлюб дає незалежність!

— А нащо мені незалежність? — спитала Маргарита.

— А для того, щоб ви могли вступити у володіння маєтністю, моя люба родичко,— сказав нотар з переможним виглядом.— В цьому випадку до вас перейде ваша четверта частина материнської спадщини. Щоб її виділити, потрібна ліквідація, а для ліквідації треба буде продати з аукціону ліс у Веньї. Коли це буде зроблено, усі спадкові цінності будуть переведені на гроші, й ваш батько як опікун муситиме помістити частку ваших братів і сестри так, що для хімії вона стане недосяжною.

— А що станеться в противному разі? — спитала Маргарита.

— А те, що ваш батько управлятиме всіма маєтками і, якщо його знову розбере охота робити золото, він зможе продати ліс у Веньї, й ви залишитеся голі, як Іоанн Хреститель. Сьогодні цей ліс коштує близько мільйона чотирьохсот тисяч франків; але завтра ваш батько вирубає його дощенту, і ваші триста арпанів не будуть варті й трьохсот тисяч. Чи ж не краще уникнути майже невідворотної небезпеки і вже тепер провести розподіл у зв'язку з вашим вступом у володіння? Таким чином ви врятуєте ліс від порубів, які ваш батько згодом може здійснити на шкоду вам. А нині, поки хімія спить, він не матиме іншого виходу, як перевести гроші, одержані внаслідок ліквідації, на цінні державні папери, і за сучасним обмінним курсом дітки матимуть не менше як п'ять тисяч річного прибутку на кожні півсотні тисяч франків.