Пошуки абсолюту - Сторінка 25

Про це мав би потурбуватися ваш батько, і ніхто інший. Але якщо він не потурбується, чи не буде це справжнім нещастям для Габрієля? Як ви думаєте, чи ваш шановний батько не образиться, коли б ви нагадали йому, що він не дбає про свого сина? За цих делікатних обставин чи не варто б вам самій розпитати брата про його вподобання, заохотити його, щоб він сам обрав дорогу в житті, отож, якщо згодом батько захоче зробити з нього суддю, урядовця або військового, Габрієль на той час уже здобуде спеціальні знання? Я переконаний, що ні ви, ні пан Клаас не хотіли б, щоб Габрієль бив байдики...

— О ні! — сказала Маргарита.— Дуже вдячна вам, пане Еммануелю, ви маєте цілковиту рацію. Коли моя мати наказувала нам плести мережива, коли з такою турботливістю навчала нас малювання, шиття, гаптування, гри на фортепіано, вона не раз казала, що невідомо, яке нас чекає майбутнє. Габрієль повинен стати людиною самостійною і завершити свою освіту. Але яку ж ниву діяльності ви радили б йому обрати?

— Габрієль у своєму класі має найвищі здібності до математики,— сказав Еммануель, затремтівши від щастя.— Якби він захотів вступити до Політехнічної школи, там би він, я гадаю, набув знання, корисні для будь-якого фаху. А закінчивши курс навчання, він потім матиме змогу обрати те, що найбільше йому до вподоби. Таким чином ви, не визначаючи наперед його майбутнього, не змарнуєте і часу. Тих, хто на відмінно закінчує Політехнічу школу, охоче приймають усюди. Звідти вийшло чимало урядовців, дипломатів, учених, інженерів, генералів, моряків, суддів, промисловців, банкірів. Отож часто можна бачити, як хлопець із багатої чи знатної родини старанно трудиться, готуючись складати туди іспити. Якби Габрієль зробив такий вибір, я просив би вас... чи не погодилися б ви... О скажіть: "Я згодна!"

— Чого ви хочете?

— Бути його репетитором,— сказав Еммануель, весь затремтівши.

Маргарита подивилася на молодого де Соліса, взяла його за руку і сказала:

— Я згодна.

Вона помовчала і схвильовано додала:

— Яка я вдячна вам за таку делікатність! Адже ви запропонували саме те, що я можу від вас прийняти. З ваших слів я бачу, що ви щиро піклуєтеся про нас. Дякую.

Хоча вона промовила ці слова дуже просто, Еммануель відвернувся, приховуючи сльози, які виступили у нього на очах від радості, що він зробив приємність своїй коханій.

— Я приведу обох ваших братів,— сказав він.— Завтра вихідний.

Він підвівся і вклонився Маргариті, яка пішла провести його. Уже вийшовши в двір, побачив, що вона стоїть у дверях їдальні й по-дружньому махає йому рукою.

Того ж таки дня, по обіді, з візитом до Клааса прийшов нотар. Він сів у саду між Валтасаром і Маргаритою, на тій самій лаві, де недавно сидів Еммануель.

— Дорогий родичу,— сказав він,— сьогодні я прийшов поговорити про справи. З дня скону вашої дружини уже минуло сорок три дні.

— Я їх не рахував,— відказав Валтасар, утерши сльозу, яка скотилася в нього, коли він почув це сухе канцелярське слово "скін".

— О добродію, як ви так можете? — мовила Маргарита, глянувши на нотаря.

— Річ у тім, дорога родичко, що люди моєї професії мають за обов'язок нагадувати клієнтові про закінчення терміну, визначеного законом. У даному разі йдеться саме про вас і ваших співспадкоємців. Оскільки в пана Клааса усі діти неповнолітні, закон зобов'язує його протягом терміну в сорок п'ять днів після смерті дружини скласти інвентарний опис, щоб точно визначити вартість майна, яке перебуває у спільному володінні. Адже нам треба знати, чи в доброму воно стані, чи в поганому, щоб у першому випадку прийняти його, а в другому — виступити на захист законних прав неповнолітніх спадкоємців.

Маргарита підвелася.

— Залиштеся, родичко,— сказав П'єркен,— ці справи торкаються не тільки вашого батька, а й особисто вас. Ви знаєте, як я співчуваю вашому горю; але сьогодні ж таки конче треба з'ясувати ділову суть обставин, у яких ви перебуваєте, інакше обом сторонам у справі загрожує серйозна небезпека! В даному випадку я виконую свій офіційний обов'язок як нотар вашої родини.

— Він має рацію,— сказав Клаас.

— Визначений законом термін закінчується через два дні,— провадив П'єркен.— Тому я повинен уже завтра розпочати складання інвентарного опису, хай навіть тільки для того, щоб відсунути термін, з якого державна скарбниця зажадає від вас оплати прав на спадщину; у скарбниці немає серця, ваші почуття її не обходять, і вона може накласти на вас лапу в будь-яку мить. Отже, щодня з десятої до четвертої години я працюватиму тут із своїм писарем та з судовим приставом паном Рапарліє. Коли закінчимо в місті, виїдемо в сільські маєтки. Щодо лісу у Веньї, то про це буде окрема розмова. Тепер перейдімо до наступного пункту. Нам належить скликати сімейну раду, щоб призначити заступника опікуна. Пан Конінкс із Брюгге — ваш найближчий родич, але він тепер бельгієць! Вам слід би, родичу, написати йому з цього приводу, з'ясувати, чи не має він наміру оселитись у Франції, де в нього чудові маєтки, і ви могли б переконати його переїхати разом з дочкою до французької Фландрії. Якщо ж він відмовиться, тоді я спробую зібрати раду за ступенями спорідненості.

— А навіщо потрібний опис? — запитала Маргарита.

— Щоб визначити права на майно, цінності, актив і пасив. Коли все це з'ясовано, сімейна рада в інтересах неповнолітніх приймає рішення, які вона вважає за...

— П'єркене,— робіть усе, що, на вашу думку, слід зробити для охорони прав моїх дітей,— сказав Клаас, підводячись із лави.— Тільки позбавте нас прикрості бачити, як розпродується те, що належало моїй дорогій...

Валтасар не закінчив. Він вимовив ці слова таким благородним тоном, так проникливо, що Маргарита взяла батькову руку й поцілувала.

— До завтра,— мовив П'єркен.

— Приходьте до нас снідати,— сказав Валтасар.

Потім Клаас, здавалося, напружив пам'ять і вигукнув:

— Але ж за шлюбним контрактом, укладеним згідно звичаїв провінції Геннегау, я звільнив дружину від необхідності складати інвентарний опис, щоб не турбувати її, та й на своє майно я, здається, опису не робив...

— О, яке щастя! — сказала Маргарита.— Цей опис завдав би нам стільки прикростей.

— Гаразд, завтра ми ознайомимося з вашим шлюбним контрактом,— відповів нотар, дещо збентежений.

— А хіба ви досі з ним не ознайомилися? — спитала Маргарита.

На цьому зауваженні розмова урвалася. Після слів дівчини нотар розгубився і не знав, що сказати.

"Тут сам чорт воду каламутить,— міркував він, ідучи через двір.— Такий неуважний чоловік і маєш, згадав усе саме в ту хвилину, коли проти нього збиралися вжити заходів остороги. Діти будуть пограбовані! Це точно, як те, що два помножити на два буде чотири. От і говори про справи з дев'ятнадцятирічними сентиментальними дівчатами! Стільки сушив я голову, як урятувати статок дітей, спираючись на закон і заручившись підтримкою добряка Конінкса. І ось маєш! Я пропав у очах Маргарити, адже тепер вона запитає в батька, чому я так наполягав зробити опис, в якому немає потреби. І пан Клаас скаже їй, що нотарі одержимі манією складати акти, що насамперед нотарі, а не родичі, не друзі,— одне слово, наговорить усіляких дурниць..."

І П'єркен гримнув дверима, пославши к бісу клієнтів, що розоряються через свою дурну вразливість.

Валтасар мав слушність. При укладенні шлюбного контракту інвентарного опису зроблено не було. Отож майнові стосунки батька з дітьми залишилися невизначеними. Протягом кількох місяців життя в домі Клаасів текло без видимих змін. Габрієль під умілим керівництвом Еммануеля де Соліса, який зробився його наставником, старанно трудився, вивчав іноземні мови і готувався до вступного іспиту в Політехнічну школу. Фелісія та Маргарита жили в цілковитому усамітненні, з ощадливості виїжджаючи на літо в село, до батькового маєтку. Клаас зайнявся справами, виплатив борги, позичивши значну суму під заставу, і з'їздив у ліс Веньї. На середину 1817 року його смуток став ущухати, і тепер уже ніщо не рятувало його від одноманітності життя, яке дедалі дужче гнітило його. Спочатку він мужньо боровся проти Науки, що непомітно пробуджувалася, і заборонив собі навіть згадувати про Хімію. Потім став думати про неї. Але взятися за практичні досліди ще не зважувався і обмежив себе теорією. Постійні роздуми пробудили його пристрасть, і вона вже не давала йому спокою.

Він став запитувати себе, чи зобов'язаний припинити свої дослідження, і згадав, що дружина не зажадала від нього такої клятви. Хоч він і дав собі слово більше не шукати розв'язання своєї проблеми, та чом би й не порушити свого слова, якщо він передбачає успіх? Йому вже виповнилося п'ятдесят дев'ять років. У цьому віці ідея, що панувала над ним, набула тієї нав'язливості, яка неминуче переходить у хворобливу манію. Тодішні обставини тільки сприяли його ваганням. У Європі запанував мир, і це спричинило обмін відкриттями та ідеями, що їх під час війни добули для науки вчені різних країн, які протягом майже двадцяти років зовсім не спілкувалися між собою. А наука й тоді не стояла на місці. Клаас виявив, що сам прогрес, незалежно від волі вчених, спрямував розвиток хімії в напрямку предмета його пошуків. Люди, віддані справжній науці, вважали, як і він, що світло, теплота, електрика, гальванізм і магнетизм суть наслідки однієї причини, що різниця між тілами, які досі вважалися простими, походить від присутності в них у неоднакових дозах невідомої первісної речовини. Клаас почав боятися, щоб хтось інший, бува, не відкрив закони утворення металів та часточки, з яких складається електричний заряд,— а ці два відкриття приводили до розв'язання проблеми хімічного Абсолюту,— і тому ще посилилося його божевілля,— принаймні так вважали жителі Дуе,— а його потяг набув хворобливої гостроти. Кожен, хто палко залюблений у науку або спізнав на собі тиранію ідей, легко зрозуміє стан Валтасара, якого незабаром знову захопила його пристрасть, тим невтримніша, що вона довго дрімала. Уважно стежачи за перемінами в настрої батька, Маргарита відчинила двері вітальні. Коли вони тепер бували там, оживали сумні спогади, пов'язані із смертю Хосефіни, і на короткий час Маргариті вдалося, пробудивши в батькові журбу, затримати його на краю провалля, куди він, проте, неминуче мав упасти.