Празький цвинтар - Сторінка 64

Коня замінили, але й той теж гепнувся на землю, перевернувши екіпаж, тож Буа приїхав на поле бою увесь подряпаний і вкритий синцями. Крім того, згодом він заявляв, що одна з куль через якусь надприродну силу застрягла в дулі пістолета.

Булленові товариші також повідомили у газети, що розенкрейцери Пеладана відправили у Нотр-Дамі месу, але в момент, коли священик підносив священну облатку та кубок, почали погрозливо розмахувати кулаками у бік вівтаря. Втім, хто ж його знає. "Le Diable", читачі якого давно звикли до більш неймовірних речей, такі звістки зовсім не цікавили. Варто лише без зайвих церемоній затягти й Буллена в гру.

— Ви померли, — мовив Батай, — тепер вас не має цікавити, що про це напишуть. Якщо колись настане час вам знову ожити, ми до того створимо навколо вас таку загадкову ауру, що вона тільки піде вам на користь. Тому не переймайтеся тим, що ми про вас писатимемо, бо насправді то вже буде не про вас, а про героя на ім'я Буллен, якого вже не існує.

Буллен погодився й, може, у своєму марнославному забутті насолоджувався тим, що й надалі вигадував Батай про його окультні обряди. Втім, насправді, як видавалось, єдиною людиною, яка його магнетично притягувала, була тепер лише Діана. Він страшенно намагався не відчіплятися від неї ні на мить, й я дедалі більше за неї боявся, адже здавалося, що жінка все далі й далі підпадає під гіпнотичні фантазії абата, хоча вона й так далеко відійшла за межі дійсності.

* * *

Ви чудово переповіли ті події, що сталися згодом. Католики поділилися на дві частини, одна з яких сумнівалася в існуванні Діани Воґан. Гакс став зрадником, і замок, який зводив Таксиль, почав обвалюватися. Наразі на нас з одного боку тиснула зграя опонентів Таксиля, а з іншого — численні наслідувачі Діани, як той Марджотта, про якого ви вже згадували. Ми розуміли, що перестаралися: важко змусити людей перетравити думку про те, що триголовий диявол бенкетує разом з головою італійського уряду.

Кілька разів зустрівшись з падре Берґамаскі, я зрозумів, що коли римські єзуїти з "Католицької культури" ще схильні підтримати історію з Діаною, то французькі (через статтю падре Портальє, яку ви вже наводили) наразі вже були рішуче налаштовані закопати всю цю історію. Коротка бесіда з Ебутерном переконала мене, що й масони ніяк не дочекаються, коли все це скінчиться. Католикам було вигідно, щоб справу залагодили тихцем, аби більше не присоромлювати свою верхівку, а от масонам потрібне було гучне зізнання, так, аби всі роки Таксилевої пропаганди проти масонів затаврували як звичайнісіньку халтуру.

Отож одного дня я отримав одразу два повідомлення. У першому, від падре Берґамаскі, йшлося таке: "Я уповноважую вас надати Таксилеві п'ятдесят тисяч франків, щоб він прикрив свою справу. Ваш брат у Христі Берґамаскі". А інше було від Ебутерна: "Все, досить. Дайте Таксилю сто тисяч франків, аби він привселюдно зізнався, що все вигадав".

Я був прикритий з обох боків, тож мені більше нічого не лишалось, як, забравши гроші у тих, хто мене уповноважив, продовжити.

Гаксове відступництво полегшило мені роботу. Мені тільки й треба було, що змусити Таксиля навернутися, чи то пак перенавернутися. Як і на початку цієї історії, у мене в кишені було сто п'ятдесят тисяч франків, а Таксилю вистачить і половини, адже у мене є аргументи, дієвіші за гроші.

— Таксилю, ми втратили Гакса, й тепер важко буде показати Діану на суд публіки. Я подумаю, як зробити так, щоб вона зникла. Але мене більше турбуєте саме ви: з пліток, як я чув, випливає, що масони надумали покінчити з вами, а ви ж самі писали про те, якою кривавою буває їхня помста. Спочатку вас захищала католицька громадськість, але наразі ви ж бачите, що навіть єзуїти від вас відкараскуються. І ось вам випадає слушна нагода: одна ложа (не питайте, яка саме, бо йдеться про надзвичайно таємні речі) пропонує вам сімдесят п'ять тисяч франків, якщо ви привселюдно зізнаєтесь, що всіх розіграли. Зауважте, яка від того користь масонам: вони відмиються від усього того лайна, яке ви на них вилили й яке тоді вкриє католиків, що заживуть собі слави легковірників. А що ж до вас особисто, то реклама, яку ви заробите собі на цьому несподіваному повороті подій, сприятиме тому, що ваші майбутні твори продаватимуться ще краще за ті, які ви писали в минулому, адже прокатолицькі читачі все одно купували чимраз менше. Знову завоюєте прихильників масонів та антиклерикалів. Будете у виграші.

Довго наполягати не довелося. Таксиль був блазень, і від думки про те, що він зможе прославитися у черговому блазнюванні, у нього загорялися очі.

— Слухайте-но, любий абате, я винайму залу й розкажу пресі, що у певний день з'явиться Діана Воґан та ще й покаже фото демона Асмодея, яке вона зробила з дозволу самого Люцифера! Нехай я у рекламному оголошенні пообіцяю, що серед присутніх за жеребом розігруватимуть друкарську машинку вартістю чотириста франків, але ніякий жереб тягнути не доведеться, адже я, певна річ, з'явлюся для того, щоб повідомити, що ніякої Діани не існує: а раз нема Діани, то й машинки друкарської нема. Я вже бачу себе на перших шпальтах усіх газет. Пречудово. Дайте мені лише трошки часу, аби я організував усе, як годиться, та, якщо ваша ласка, дайте мені невеличкий аванс з тих сімдесяти п'яти тисяч, на видатки…

Уже наступного дня Таксиль знайшов залу — це була зала Географічного товариства, але звільниться вона лише великоднього понеділка. Пам'ятаю, я зауважив:

— Отже, у нас ще майже місяць. Протягом цього часу на люди не показуйтесь, аби знову не розпускали пліток. А тим часом я помізкую, як залагодити справу з Діаною.

На мить Таксиль пожвавився, але губи у нього тремтіли, а разом з ними дрижали й вуса:

— Чи не хочете ви… усунути Діану? — спитав він.

— Які дурниці, — відказав я, — не забувайте, я ж священнослужитель. Я знову відвезу її туди, звідки привіз.

Подумавши про те, що може втратити Діану, він наче зблід, та страх перед масонською помстою переважив приязнь, яку він відчуває чи відчував до Діани. Окрім того, що негідник, він був ще й боягузом. Як би він повівся, коли б я сказав, що дійсно замірився позбутися Діани? Може, боячись масонів, погодився б. Не йому ж брати на себе гріх.

Великодній понеділок припав на 19 квітня. Отже, якщо я заспокоїв Таксиля, сказавши, що маємо ще місяць, значить, діло відбувалося десь 19 чи 20 березня. Сьогодні 16 квітня. Таким чином, поволі відтворюючи події останнього десятиліття, я дійшов до подій, які відбувалися менш як місяць тому. І якщо цей щоденник має зіслужити мені таку ж саму службу, як і вам, відкриваючи причини мого теперішнього забуття, — все намарне. Хіба що найістотніша подія сталася за останні чотири тижні.

Маю відчуття, ніби мені страшно пригадати решту.

17 квітня, на світанку

Поки Таксиль розлючено метушився по кімнатах чи впадав у неспокій, Діана зовсім не могла втямити, що коїться. У перерві між двома станами вона, витріщивши очі, спостерігала за нашими таємними збіговиськами й, здавалось, приходила до тями лише тоді, коли чиєсь ім'я чи якесь місце викликали млявий проблиск у її голові.

Вона чимраз дужче скидалася на якийсь овоч, і єдиний тваринний прояв, який лишився, — це її безугавна чуттєвість, яку вона без усілякої підстави направляла то на Таксиля, то на Батая, коли той ще був з нами, на абата Буллена і, звісно, хоч як я намагався не образити її, даючи привід, навіть на мене самого.

Діана ввійшла до нашої спільноти, коли їй було трішки за двадцять, та зараз вона мала вже за тридцять п'ять. Одначе з усе хтивішою усмішкою Таксиль казав, мовляв, що зрілішою вона стає, то більше в ній чарів, неначе жінка за тридцять ще може бути жаданою. Може, це її життєздатність, майже як у дерева, надавала їй неначе містичної привабливості.

Втім, я не надто знаюся на таких збоченнях. Боже мій, чому ж я зупиняюся на тілесних обрисах цієї жінки, коли вона має бути для нас лише безталанним знаряддям?

* * *

Я казав, що Діана не усвідомлювала, що відбувалося. Можливо, я помилявся: у березні, може, тому, що вона вже тривалий час не бачила ані Таксиля, ані Батая, її охопила тривога. З нею стався істеричний криз: за її словами, демон жорстоко її мучив, завдавав поранень, кусав, викручував ноги, бив по обличчю, — й вона показувала мені синюваті плями навколо очей. На долонях з'явилися відмітини, що скидалися на тавро. Хапаючи мене за поділ, ніби благаючи допомоги, вона питалася, чому пекельні сили так тортурять саме її, паладійку, яка так віддана Люциферу.

Я згадав про абата Буллена, який на бісівських штуках знався краще за мене. Власне, щойно я позвав його, Діана, схопивши його за руки, почала вся тремтіти. Він, поклавши їй руки на потилицю й ніжно до неї промовляючи, заспокоїв жінку, а потім плюнув їй у рота.

— Дівчинко моя, — мовив він, — але хто ж тобі сказав, що цим тортурам тебе піддає Люцифер, твій володар? Хіба не спадало тобі на думку, що це покара тобі за зневагу та за твою паладійську віру від твого ворога, чи то пак Єдиного Ворога, того Еона[312], що його християни називають Ісусом Христом, чи від так званих святих?

— Але ж, отче мій, — відповіла Діана спантеличено, — я стала паладійкою саме тому, що не вірю ні в яку владу того Христа, настільки не вірю, що навіть відмовилася проштрикувати кинджалом облатку, бо вважаю божевіллям вірити в те, що звичайний шматочок тіста є втіленням царевим.

— У цьому ти помиляєшся, дитино. Бачиш, як учиняють християни, визнаючи вищість Христову, але через те вони не вважають, що диявола не існує, навпаки, вони бояться його підступів, гніву, його спокус. Отак і ми маємо вчиняти: якщо ми віримо в існування нашого володаря Люцифера, то це тому, що усвідомлюємо, що ворог його Адонай, хоч би й звали його Христом, існує у подобі духа й проявляється у своїх злодійствах. А тому я переконую тебе потоптати образ ворога нашого у єдиний прийнятний спосіб.

— Який?

— На чорній месі. Неможливо отримати благословення володаря нашого Люцифера, якщо ти під час відправлення чорної меси не відмовишся від християнського Бога.

Здається, Буллен переконав Діану. Потім, намагаючись довести жінці, що сатанізм та люциферіанство, чи то пак паладизм, тотожні одне одному, мають одну й ту саму мету й приносять очищення, спитав, чи можна її забрати у прихисток усіх ревних сатаністів.

Думка про те, що треба випустити Діану з дому, мені була не до вподоби, та треба було дати їй трохи свіжого повітря.

* * *

Якось я заскочив абата Буллена під час відвертої розмови з Діаною.