Прекрасний новий світ - Сторінка 4

Рубенові батьки (знов переморгування, хихоньки) нічого, звичайно, не зрозуміли і, перелякавшись, що їхня дитина з'їхала з глузду, покликали лікаря. Той, на щастя, розумів по-англійськи, розпізнав лекцію, яку читав минулого вечора Шоу, усвідомив важливість того, що сталося, й надіслав повідомлення до медичного часопису. Ось так відкрили принцип навчання в сні, або гіпнопедію, — Директор зробив багатозначну паузу. — Відкрити відкрили, але минуло багато-багато років, перш ніж успішно використали. Випадок з малим Рубеном стався всього лише через двадцять три роки після появи на ринку першої Т-моделі нашого Форда. — Директор при цих словах перехрестив знаком Т свого живота, а всі студенти шанобливо повторили той жест. — А все-таки...

Студентські олівці ледве встигали: "Гіпнопедія вперше офіційно застосована в двісті чотирнадцятому році Е. Ф. (ери Форда). Чому не раніше? Дві причини..."

— Ці ранні експерименти йшли хибним шляхом, — говорив Директор. — Вони вважали, що гіпнопедію можна використати як інструмент інтелектуальної освіти...

(Малюк спить на правому боці, долонька звисає з ліжка. Крізь круглий отвір репродуктора лине тихий голос: "Ніл — найдовша річка в Африці і друга за довжиною у світі. Хоч він і коротший за Міссісіпі та Міссурі, проте переважає їх за довжиною свого басейну, який простягнувся на тридцять п'ять градусів з півдня на північ..."

За сніданком другого дня його запитують:

— Том, чи ти знаєш, яка найдовша річка в Африці?

Том заперечливо крутить головою.

— Але ж ти пам'ятаєш, що починається так: "Ніл — най..."

— Ніл — найдовша-річка-в-Африці-і-друга-за-довжиною-у-світі... — швидко вилітають слова. — Хоч-він-і-коротший-за...

— Ну то яка ж найдовша річка в Африці?

— Я не знаю, — у хлопця спантеличені очі.

— Але ж Ніл, Томе!

— Ніл-найдовша-річка-в-Африці-і-друга...

— То яка ж найдовша річка, Томе?

— Не знаю, — заливається сльозами Том.)

Ті плачі-ридання, пояснював Директор, відбили першим дослідникам охоту продовжувати експерименти. Вони більше не намагалися вчити дітей довжини Нілу у сні. І добре вчинили. Не можна засвоювати науку бездумно, без заглиблення в суть.

— А ось якби вони почали з моральної освіти, — сказав Директор, простуючи до дверей. Студенти завзято щось нотували на ходу, йдучи за ним до ліфта. — Моральна освіта ніколи, ні в якому разі не повинна бути раціональною, ґрунтуватися на розумінні.

— Тихо! Тихо! — зашепотів репродуктор, коли вони вийшли з ліфта на чотирнадцятому поверсі. Те "тихо, тихо" репродуктор невтомно повторював у кожному коридорі. Студенти і навіть сам Директор мимоволі пішли навшпиньки. Всі вони, звичайно, були альфами, але і в альф рефлекси досить відпрацьовані. — Тихо! Тихо! — вся атмосфера чотирнадцятого поверху шипіла цим категоричним імперативом.

П'ятдесят метрів навшпиньках — і вони під дверима, які Директор обережно відчинив. Вони переступили поріг і опинилися в сутінках заштореної спальні. Вісімдесят дитячих ліжечок стояли в ряд під стіною. Чувся шум легкого, рівного дихання і слабке бурмотіння притишених голосів.

Няня підвелася і виструнчилася перед Директором.

— Перші сорок хвилин ми відвели питанням сексу, — доповіла вона, — а зараз перейшли до елементарної класової свідомості.

Директор повільно пройшовся вздовж ліжечок. Розрум'янілі вві сні вісімдесят хлопчиків і дівчаток спокійно дихали. Під кожною подушкою чувся шепіт. Директор І-К Центру зупинився і, схилившись над ліжечком, напружено прислухався.

— Кажете, до елементарної класової свідомості? Давайте повторимо трохи голосніше.

У кінці кімнати на стіні висів гучномовець. Директор підійшов і натиснув умикача.

— ...всі в зеленому, — почувся приємний, доволі чіткий голос, — а дельти носять хакі. О, ні, ні, не хочу гратися з дельта-дітлахами. А епсилони ще гірші. Вони надто тупі і тому не вміють ні читати, ні писати. Крім цього, вони в чорному, такому бридкому кольорі. Як гарно, що я — бета. — Коротка пауза, а потім голос почав знову: — Діти-альфи носять сіре. У них робота важча за нашу, тому що вони страшенно розумні. Як гарно, що я бета, що не працюю так тяжко. А ще — ми набагато кращі від гамм і дельт. Гамми дурні. Вони носять зелене, а дельти — хакі. О, ні, ні, я не хочу гратися з дельта-дітьми. А епсилони ще гірші. Вони занадто тупі й тому не вміють...

Директор вимкнув гучномовець. Голос занімів. Лише його привид продовжував мимрити з-під восьмидесяти подушок.

— Перед тим, як вони прокинуться, їм це буде повторено ще разів сорок-п'ятдесят, а тоді знову в четвер і суботу. Тричі на тиждень, сто двадцять разів протягом тридцяти місяців. Після того перейдемо до складніших уроків.

Троянди й електрошокові удари, хакі дельт, подуви смороду нерозривно поєднуються в одне ще перед тим, як дитина навчиться говорити. Але безмовне обумовлення є грубим і огульним, воно нездатне сформувати точніших рефлексів, не може втілити більш комплексних засад поведінки. Для цього потрібні слова, але слова без роздумувань. Коротше — гіпнопедія.

"Велетенська моралізуюча й соціалізуюча сила всіх епох". Студенти записали й це до своїх записників. Прямо з уст правдороба.

Директор знову ввімкнув гучномовець.

— ...страшенно розумні, — лився ніжний вкрадливий голос. — Я справді дуже рада, що я бета, тому що...

Це було схоже не так на краплини води, хоч вода справді долає найтвердіший граніт, як на краплини розтопленого воску, краплини, що налипають, окутують, покривають собою, доки, нарешті, все не перетворюється в якусь однорідну субстанцію.

— Доки накінець розум дитини не стане сумою цих сугестій. І розум не лише дитини, а й дорослого — на все життя. Розум, що розмірковує, прагне й вирішує, створений з цих сугестій! — Директор, тріумфуючи, майже кричав. — Навіяно державою! — Він ударив кулаком по найбільшому столу. — Отож виходить... — Галас примусив його обернутись. — О Боже Форде! — мовив він скрушно. — Це ж треба, дітей побудив...

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Надворі у парку був час забав. У літеплі червневого сонця сім чи шість сотень голих хлопчиків і дівчаток з вереском бігали по газонах, грали в м'яча або по двоє-троє усамітнювалися в квітуючих кущах. П'янко пахли троянди, на вітах не змовкали два солов'ї, інколи затинаючись кувала в липах зозуля. У повітрі розливалося дрімотне гудіння бджіл і гелікоптерів.

Директор і студенти трохи постояли, поспостерігали за грою в гилки. Десь із двадцятеро дітей зібралося довкола хромованої сталевої вежі. Вони старались закинути м'яч на платформу вгорі, звідки він скочувався всередину, падав на швидкорухомий диск, вилітав крізь один із численних отворів циліндричної вежі, і діти знову його ловили.

— Дивно, — розмірковував Директор, коли вони пішли далі, — дивно, що навіть за часів нашого Форда для ігор не треба було нічого, крім одного чи двох м'ячів, кількох палиць і, можливо, ще сітки. Чи ж не дурість дозволяти людям грати хай і в складні ігри, які не сприяють зростанню споживання. Це безумство. Тепер контролери не затверджують жодної нової гри, не переконавшись, що вона потребує не менше знарядь, ніж найскладніша з уже існуючих. — Його думка раптом урвалася: — Яка чарівна парочка!

У трав'янистому закуті між високими язиками середземноморського вересу двоє дітей, хлопець років семи і дівчина, можливо, на рік старша, зосереджено, з серйозністю вчених, заглиблених у науковий пошук, гралися в примітивну сексуальну гру.

— Чудово, чудово! — сентиментально повторював Директор.

— Чудово, — чемно погоджувалися хлопці. Але їхні посмішки були досить поблажливі. Вони облишили подібні забавки не так уже й давно, тому спостерігали за всім отим зверхньо. Чудово? Та це просто дитячі пустощі. І все. Просто діти.

— Я завжди собі думаю... — продовжував Директор тим самим сентиментальним тоном, але його обірвав голосний вереск.

Із сусідніх кущів появилася нянька. Вона вела за руку малого зарюмсаного хлопця. За ними дріботіла скривджена й знічена дівчина.

— В чому річ? — запитав Директор.

— Нічого особливого, — відповіла няня, знизавши плечима. — Просто цей хлопець чомусь неохоче включається у звичайну еротичну гру. Я це помічала й раніше. А сьогодні почав ще й скиглити...

— Їй-Форду, — забожилася розтривожена дівчинка, — Я не збиралася його кривдити... Справді...

— Звичайно, що ні, любонько, — заспокоювала її няня. — А тепер, — продовжувала вона, звертаючися до Директора, — я веду його на консультацію до психолога: чи немає в нього якоїсь ненормальності.

— Чудово, — сказав Директор. — Ведіть. А ти, дівчинко, залишайся, — додав він, коли нянька відійшла з своїм крикливим підопічним. — Як тебе звати?

— Поля Троцька.

— Дуже хороше ім'я, — сказав Директор. — А тепер біжи пошукай собі якогось іншого хлопчика побавитись.

Дівчинка підстрибом побігла геть і зникла в кущах.

— Чудове створіння, — кивнув Директор, дивлячись їй услід, тоді обернувся до студентів: — Те, що я тепер вам скажу, може прозвучати як небилиця, нісенітниця. Адже для непризвичаєних до історії, як ви, більшість фактів з минулого звучить неймовірно.

І він подав їм вражаючі відомості. Протягом довгих сторіч перед ерою Форда і навіть кілька поколінь пізніше еротична гра між дітьми вважалася ненормальністю ("невже!") й суворо заборонялась.

На обличчях здивованих слухачів з'явився вираз недовіри. Невже бідним дітям не дозволялося розважатися? Та хіба ж можна так?

— Навіть підліткам, — провадив Директор, — навіть юнакам, як ви...

— Не може бути!

— Так, крім потаємного солодійства й гомосексуальності, вони не знали нічого.

— Нічого?

— У більшості випадків — нічого, до двадцяти років.

— До двадцяти років?! — з недовірою зойкнули студенти.

— До двадцяти, — повторив Директор. — Я ж казав, що історична правда вам видасться нісенітницею.

— І до чого це призвело? — запитали студенти. — Які були наслідки?

— Наслідки були жахливі, — несподівано втрутився в діалог чийсь густий бас.

Всі озирнулися. Збоку стояв незнайомець — чоловік середнього зросту, з чорним чубом, орлиним носом, повними червоними губами й пронизливими чорними очима.

— Жахливі наслідки, — повторив він.

Директор, що був присів на одну зі сталевих погумованих лавок, зручно розставлених під деревами, забачивши незнайомця, схопився й кинувся до нього з розпростертими руками, радісно усміхаючись на весь рот.

— Головний Контролер! Що за приємна несподіванка! Хлопці, уявіть собі! Це ж Головконтр — його фордність Мустафа Монд!

По всіх чотирьох тисячах кімнат Центру чотири тисячі електричних годинників одночасно пробили четверту.