Пригоди Електроника - Сторінка 9

Ще доведеться за ним побігати. А я тим часом перейду до третього уроку Електроника — читання. Ви, певно, уявляєте, скільки криється за одним цим словом: читання фраз, класифікація слів у групи, постійні уточнення меж цих груп, з'ясування різних значень одного й того самого слова, студіювання словників, проникнення у зміст фраз, закінчених думок, абзаців. Методи осмислення тексту, якими користувався Електроник, здивували б лінгвістів, але факт лишається фактом: він з величезною швидкістю читав книжки одну за одною. Я тільки встигав їх підбирати.

Справедливість дає змогу мені сказати, що Електроник виявився досить тямущим. Дуже скоро мені довелося відмовитися від покарань і перейти до простого роз'яснення помилок. Щоправда, це потребувало більшого терпіння, ніжзвичайне звичайне натиснення кнопки. Та успіхи Електроника надихнули б будь-кого з учителів. Він охоче заглиблювався у теореми, блискавично робив підрахунки і навіть порівняно легко вчив напам'ять вірші. Ми вже розмовляли на різні теми, причому Електроник висловлював двоїсті міркуван— ня: одні він перейняв у авторитетних осіб, інші — склав сам.

І ось перші кроки по кімнаті. Ми підготували Електроника до цієї події, записавши на плівку біотоки з людських м'язів і заклавши їх у його пам'ять. Як відомо, електричні сигнали, що керують м'язами однієї людини, можна передати м'язам іншої, і вона робитиме те саме. Так і з Електроником. Чужі біотоки нав'язували м'язам хлопчика потрібні рухи.

І знову почалися мученицькі дні: Електроник учився ходити й натикався на всі предмети. Він ледь не зіпсував себе, поки не звик до простору.

Електроник уже навчився ходити, а я ще зволікав, боявся виводити його на вулицю…

Оповідач схопився з крісла: гудів відеотелефон. На екрані — знайоме обличчя.

Голос у міліціонера так само спокійний, очі — з хитринкою.

— Є нові відомості, — каже він. — На Липовій алеї під час змагань хлопчик у синій куртці випередив усіх спортсменів. Прикмети збігаються. Проте, коли його зустріли пізніше, він назвав себе не Електроником, а Сергієм Сироїжкіним.

— Він біг дуже швидко? — запитав професор.

— Кажуть, що він міг би встановити світовий рекорд. Це сталося до пригоди в парку.

— Тоді це він! — упевнено сказав Громов.

— Але Сергій Сироїжкін, тринадцяти років, справді живе на Липовій алеї, будинок п'ять, квартира сто двадцять шість, — заперечив черговий.

— Хм, хм… — збентежено кашлянув Громов. — Дивна гра фантазії… Не розумію, навіщо він це придумав…

— А Сироїжкіна ви затримали? — втрутився Свєтловидов.

— Ні.

— Затримайте хлопчика з нашими прикметами, — твердо сказав Олександр Сергійович, — хоч би ким він себе не називав. Ми чекаємо.

Вони повернулись на свої місця, деякий час мовчали.

Нарешті Гель Іванович, знизавши плечима, сказав:

— Я нічого не розумію. Докажу вам про Електроника те, що знаю… Чому я не поспішав виводити його на вулицю, цілком зрозуміло. Досі Електроник був кімнатним хлопчиком. На нього мав звалитися світ, що складався з руху й моря звуків. Окрім наших голосів, він нічого не знав — ні гавкання собаки, ні гудків машин, ні стуку м'яча.

Але Електроник виявляв цікавість до нового світу, і нам довелося вчити його заново. Ті самі будинки, автомобілі, тварини, що їх він бачив на малюнках, з пласких перетворилися на об'ємні. Хлопчик бачив квіти, траву, дерева, і я намагався прищепити йому уявлення про безперервність процесів на Землі. Він помічав, які схожі й не схожі між собою будинки, вулиці, сквери, як кожного дня змінюється або повторяється погода. Одне слово, я хотів, щоб він, як і всі ми, люди, звик до характерних умов життя й різноманітності світу… Не мені судити, як це вдалося. Я вважав, що він чемний, спокійний, правдивий, і не чекав від нього таких трюків. Потім ще це дивне ім'я — Сергій Сироїжкін. Не уявляю, чому він ним назвався…

І знову вимогливо просигналив апарат. Черговий міліції сказав коротко:

— Приїжджайте. Знайшли.

— Кого? — спитав професор. — Хлопчика чи лиса? — Від хвилювання він зовсім забув, що міліція нічого не знає про лиса, який утік,

— Якого лиса? — здивувався черговий. — Ви ж просили хлопчика..!

РЕНТГЕН НІЧОГО НЕ ВИЯВИВ

Свєтловидов викликав таксі. Через п'ять хвилин вони вже їхали у відділення міліції. Професор був зосереджений, мовчазний. Свєтловидов усміхнувся, малюючи собі зустріч з Електроником, що зараз відбудеться.

— Дивовижну ви все-таки історію розповіли! — порушив мовчанку Свєтловидов. — Колись винахідник чи інженер придумував машину; на заводі її запускали у виробництво, й ці машини працювали де завгодно. Потім з'явилися обчислювальні машини. Вони не могли діяти одразу ж після складання. Програміст повинен був дати їм програму дій. А тепер і цього мало. Для таких найскладніших систем, як ваш Електроник, потрібен ще й талановитий педагог!

— І ось вам результат виховання: ми їдемо в міліцію, — пробурчав Громов. — Хотів би я ще знати: якщо я випадково зустріну цього капосного лиса, чи послухається він мене, чи зупиниться?

У відділенні було безлюдно й тихо. За столом сидів один черговий — симпатичний молодий міліціонер. Він, підвівся, відкозиряв, сказав, потискуючи руку Громову:

— Радий з вами познайомитися, професоре. Вибачте, що ми так довго виконували ваше доручення. Хлопчак справді гасає, наче заєць. Електроник-Сироїжкін зараз у поліклініці, це через дорогу. Проходить рентген.

— Рентген? — Брови Громова поповзли вгору. — Ага, предмети, що він їх проковтнув… Але в даному разі рентген не потрібний. Він тільки завдасть клопоту лікареві.

Черговий був явно збентежений відповіддю.

— Я турбувався про його здоров'я, — промимрив він.

Вони перетнули вулицю, увійшли в поліклініку. Міліціонер натиснув кнопку біля дверей рентгенівського кабінету. Тієї ж хвилини вийшов лікар.

— Рентген нічого не виявив, — розвів він руками.

— Як — не виявив? — запитали троє хором.

— Ніяких сторонніх предметів у шлунку немає, — пояснив лікар. — А взагалі… серце в нормі, легені прозорі. Здоровий хлопчик.

— Де він? — не витримав професор.

— Зараз… Сергійко! — покликав лікар.

Двері кабінету скрипнули. В щілину просунувся цікавий ніс. І ось із темряви з'явився хлопчак.

Професор ступив крок назустріч і зупинився. Уважно подивився на хлопчика. Голосно сказав:

— Дивна річ! Фантастика!

— Здоров, Електронику! — посміхнувся Свєтловидов і простягнув руку.

— Я Сироїжкін, — сказав хлопчик, ховаючи руку за спину.

— Це не він? — здивувався Олександр Сергійович, дивлячись запитливо на Громова.

Професор зробив непевний жест рукою. Очі його, спрямовані на Сироїжкіна, випромінювали лагідне світло.

Сергійко усміхнувся.

— Значить, це не він? — сказав черговий. — Та-ак… Але ж свідки запевняють, що саме цей хлопчик проковтнув годинники. Скажи чесно, — звернувся він до Сироїжкіна, — ти показував фокуси в парку?

— Нічого я не показував, — буркнув Сергій.

— І не ти біг у кросі?

— Нічого я не біг. Усе це болільники наплутали.

— І ти не знаєш, — примружився міліціонер, — хто такий Електроник?

— Нічого я не знаю! — закричав у розпачі Сергійко.

Якби ж то професор умів читати думки! Він негайно б довідався про все: як Сергійко знайшов справжнього друга, який він був радий і щасливий лише годину тому і як боїться так одразу, раптово втратити його. Ні, він нікому його не віддасть! Не скаже про те, що Електроник сидить у нього в кімнаті, у шафі, — ні слова, хоч би що з ним робили ці троє.

— Нічого я не знаю, — похмуро повторив Сироїжкін.

Ні, маститий учений не вмів читати чужі думки. Він сказав міліціонерові:

— Відпустіть хлопчика, це непорозуміння. Ви чули, що рентген нічого не виявив!

І Сергійко пішов. А четверо дорослих залишились у приймальні поліклініки.

— Отакий казус, — засмутився черговий. — Ви хоча б, професоре, дали фотографію свого Електроника.

— Фотографії в мене немає, — сказав Громов. — Та ви її щойно бачили: ось вона — фотографія — пішла на двох ногах, Сергійко Сироїжкін. Симпатичне ім'я!

ТАЄМНИЦЯ: "ТИ — ЦЕ Я"

— Електронику! — пошепки гукає Сергійко, відчинивши дверці шафи. — Все гаразд. Пакунок я віддав у бюро знахідок. Сунув у віконце і втік. Розгортають вони пакунок і бачать: знайшлися й гаманці, й годинники, й авторучки. І ніякого скандалу.

— Я не хотів скандалу, — хрипло сказав Електроник. — Вони самі давали речі.

— Тихіше! Всі сплять! — попереджає Сергійко.

Ніч. З усього неба дивляться у вікно зірки.

Місяць заховався за будинок.

Біля школи горить ліхтар.

— Ти хочеш спати?

— Я ніколи не сплю.

— А що ти робитимеш?

— Я читатиму. Давай мені книжки.

— Які ти хочеш? Пригоди? Про смішне?

— Давай усякі, — каже Електроник. — І вірші давай. Вірші читати корисно. В кожній літері віршів півтора бита.

— Яких ще там бита? — дивується Сергійко.

— Бит — одиниця інформації. В розмовній мові одна літера — це один бит. У віршах — півтора бита. Але це умовна назва. Можеш називати їх як хочеш, хоч догами.

— Ось тобі цілий мільйон догів, — каже Сергійко, дістаючи з полиці книжки. — Зараз я ввімкну тобі лампу. А акумулятори тобі треба заряджати?

— Я дійшов висновку, що вранці була дуже сильна напруга струму, тому я так швидко біг.

— А яка в тебе напруга?

— Сто десять вольт.

— Ну, діло просте. Зараз я візьму трансформатор від холодильника, й буде якраз сто десять вольт.

Сергійко тихенько приніс із коридора трансформатор і табуретку, взяв зі столу лампу й влаштував друга в шафі.

Роздягнувся, ковзнув під ковдру, став дивитися на світлу щілину, що розрізала шафу від верху донизу. Він лежав, дивився на золоту смужку, і йому дуже хотілося встати, заглянути в шафу й ще раз пересвідчитися, чи не сон усе це. Але він чув тихий шелест сторінок, комарине дзижчання трансформатора, бачив два білих проводи, що в'юнилися з шафи до розеток, і усміхався в темряві… Як раптом закрутилася перед його очима вогненна карусель, підстрибнули блакитні кульки, заіскрилася золотом промениста зірка…

І Сергійко заснув.

…Він схопився, почувши клацання замка, — це пішли батьки. Відчинив дверці шафи й радісно засміявся: Електроник дочитував товстенний том.

— Доброго ранку! — сказав Сергійко. — Є вже мільйон догів?

Електроник підвів голову:

— Доброго ранку. П'ятсот тисяч сто шістдесят битів.

— Ну й порозумнішав ти! — шанобливо відзначив Сергійко. — Зараз я вмиюся, і ми дивитимемося колекції.

На столі в кухні лежала записка: "Серьожо! Холодильник зіпсувався.