Пригоди Олівера Твіста - Сторінка 38

Зелена цвіль вкривала низькі стіни, сліди слимаків поблискували при світлі свічки, але й там панувала мертва тиша.

— Ну, що ви тепер скажете? — спитав єврей, коли вони повернулися до коридора. — Окрім нас з вами, в будинку є лише Тобі та хлопці, і щодо них ви можете бути спокійні. Ось, дивіться!

На доказ своїх слів Фейгін витяг з кишені два ключі й пояснив, що коли вперше спускався в підвал, то замкнув там усіх трьох, щоб ніхто не завадив їхній розмові.

Всі ці очевидні факти вплинули на містера Монкса, і він уже не так затято наполягав на своєму. Їхні дальші пошуки також виявилися марними, і врешті Монкс з похмурим сміхом визнав, що те видіння було не інакше, як витвором його збудженої уяви. Але продовжувати розмову він відмовився, бо раптом згадав, що вже друга година ночі. Тож мила пара розпрощалася.

Розділ XXVII

спокутує провину одного з попередніх розділів, у якому вельми нечемно покинуто на самоті одну леді

Скромному оповідачеві аж ніяк не випадає примушувати таку поважну особу, як парафіяльний бідл, чекати в тій позі — спиною до каміна, підібравши під пахви поли шинелі, — аж поки оповідач зласкавиться відпустити його; ще менше личить оповідачеві, з огляду на його становище й джентльменські обов'язки, виявляти таку неповагу до леді, якій згаданий бідл дарував ніжні, закохані погляди й у вушко якої нашіптував ласкаві слова, здатні — в устах такої особи! — сповнити солодким трепетом серце і юної дівчини, і солідної матрони будь-якого суспільного стану. А тому історик, з-під пера якого виходять ці рядки, добре знаючи своє місце й ставлячись із безмежною шанобливістю до тих, хто наділений всеосяжною і всесильною владою, поспішає висловити їм усю ту пошану, на яку заслуговує їхня посада, і віддати належне їхнім високим чинам, а отже, і високим чеснотам, що тим чинам, ясна річ, відповідають. Більше того, оповідач мав намір додати в цьому місці трактат про божественне походження влади парафіяльного бідла, з якого ясно випливало б, що бідл — особа непогрішна, і який добромисному читачеві, безперечно, було б дуже приємно й корисно прочитати. Але, на жаль, за браком часу й місця, оповідач змушений відкласти цей намір до зручнішої й слушнішої нагоди; коли ж така нагода з'явиться, він залюбки доведе читачеві, що парафіяльного бідла, тобто бідла, приставленого до парафіяльного робітного дому й водночас виконуючого офіційні обов'язки, пов'язані з діяльністю парафіяльної церкви, вже сама його посада робить найкращим, найблагороднішим представником роду людського, чого аж ніяк не скажеш про бідлів поліційних, судових чи тих, що приставлені до якихось там відлюдних капличок (хоч ці останні й наділені певними, але куди слабкішими й обмеженішими чеснотами).

Містер Бамбл ще раз перерахував чайні ложечки, зважив на руці щипці для цукру, ще уважніше оглянув молочник, надзвичайно ретельно дослідив стан меблів — аж до кінського волосу в сидіннях стільців, — а тоді знову взявся рахувати ложечки. Після п'ятої чи шостої такої інспекції він подумав, що місіс Корні вже було б час повернутись. Думка думку підганяє: оскільки в німій тиші за дверима ніщо не віщувало про наближення місіс Корні, містер. Бамбл вирішив, що найбільш безневинний та доброчесний спосіб згаяти час — це нашвидку оглянути і вміст хазяйчиного комода.

Приклавши вухо до замкової щілини, бідл упевнився, що ніяких кроків не чути, і почав з нижньої з трьох широких шухляд; те, що він у них побачив — усілякі предмети туалету наймодніших фасонів і найкращої якості, дбайливо перекладені старими газетами й пересипані сухою лавандою, — викликало в нього неабиякий захват. Дійшовши до малої шухляди в правому кутку (з ключиком у замку), він побачив у ній скриньку з висячим замочком, з якої, коли він її потрусив, почувся приємний звук, не інакше, як брязкіт монет. Містер Бамбл повернувся своєю статечною ходою до каміна і, прибравши знову ту саму позу, мовив поважно й рішуче: "Так, я зроблю це!" Після цієї знаменної заяви він хвилин десять грайливо хитав головою, немов дорікаючи собі за пустотливість, а тоді з видимим задоволенням і цікавістю почав оглядати свої литки.

Він усе ще милувався цією частиною тіла, коли раптом місіс Корні вбігла до кімнати, впала, задихаючись, на стілець біля каміна і, затуливши очі однією рукою, поклала другу на груди, що схвильовано здіймались.

— Місіс Корні, — сказав містер Бамбл, схиляючись над наглядачкою, — що з вами, пані? Що сталося? Прошу вас, скажіть, бо я мов… мов… — Він хотів сказати "мов на шпичках", але натомість, розхвилювавшись, бовкнув: — Мов на тичках!

— Ох, містере Бамбл! — вигукнула господиня. — Це жах! Я така вражена!

— Вражені, пані? — скрикнув містер Бамбл. — Хто ж посмів… Ага, ясно! — стишив він голос із притаманною йому статечністю. — Це ті негідні жебрачки.

— Навіть згадати страшно, — мовила господиня, здригаючись усім тілом.

— То ви й не згадуйте, пані, — порадив містер Бамбл.

— Не можу, — простогнала господиня.

— Тоді випийте чогось, пані, — турботливо мовив містер Бамбл. — Може, чарочку вина?

— Ні, ні, нізащо в світі! — відповіла місіс Корні. — Ні в якому разі… Ох! Якщо вже пити, то візьміть оте, на верхній полиці праворуч, у кутку… Ох!

Достойна леді показала пальчиком у бік буфета й конвульсивно витнулася від внутрішніх спазм. Містер Бамбл кинувся до буфета, схопив з полиці так невиразно означену зелену пляшку, наповнив рідиною з неї чайну чашечку й підніс до уст господині.

Випивши півчашки, місіє Корні відкинулася на спинку крісла й промовила:

— Тепер мені покращало.

Містер Бамбл звів очі до стелі — подякував богові, — а тоді опустив їх до чашки, підніс її до носа й понюхав.

— Настій м'яти, — слабким голосом пояснила місіс Корні й блідо всміхнулася бідлові. — А ви покуштуйте! До нього додано трохи… трохи того самого.

Містер Бамбл недовірливо вмочив губи у ліки, облизався, надпив ще трохи — і коли поставив чашку на стіл, вона була вже порожня.

— Заспокоює, правда ж? — мовила місіс Корні.

— Напрочуд заспокоює, пані, — відповів бідл і, підсунувши стільця ближче, ніжно спитав, що ж саме так її засмутило.

— Ет, нічого, — відповіла вона. — Просто я дурненьке, вразливе, слабке створіння.

— Тільки не слабке, — заперечив містер Бамбл, підсовуючись ближче на своєму стільці. — Хіба ви слабке створіння, місіс Корні?

— Всі ми слабкі створіння, — відказала місіс Корні, формулюючи тим самим непорушний закон природи.

— Ваша правда, — погодився бідл.

Хвилини дві-три обоє мовчали. По тому містер Бамбл, на підтвердження викладеного вище закону, зняв ліву руку зі спинки стільця місіс Корні, де ця рука доти лежала, і поклав на зав'язку її фартушка, яку вона поволі і обвила.

— Всі ми слабкі створіння, — мовив містер Бамбл.

Місіс Корні зітхнула.

— Не зітхайте, місіс Корні, — попросив містер Бамбл.

— Якби ж то я могла стриматися! — відповіла місіс Корні її зітхнула знову.

— Яка у вас гарненька кімната, пані, — сказав містер Бамбл, озираючись довкола. — Якби до неї та й ще одну, пані, то було б якраз те, що треба.

— Як на одну особу, то було б забагато, — прошепотіла господиня.

— А як на двох, пані? — ніжно мовив містер Бамбл. — Га, місіс Корні?

Почувши ці слова, місіс Корні опустила голову, і бідл теж нахилив свою, щоб зазирнути їй в обличчя. Місіс Корні, як і належить у таких випадках, відвернула голову й простягла руку, щоб дістати з кишені носовичка, та натомість рука її якось сама собою лягла на руку містера Бамбла.

— Рада постачає вас вугіллям безкоштовно, правда ж, місіс Корні? — спитав бідл, ніжно стискаючи її ручку.

— І свічками теж, — відповіла місіс Корні, і собі легенько потискаючи його руку.

— Опалення, освітлення, квартира — безкоштовно! — сказав містер Бамбл. — Ах, місіс Корні, ви — ангел!

Перед таким вибухом почуттів господиня встояти не могла. Вона впала в обійми містера Бамбла, і цей джентльмен у палкому пориві цмокнув кінчик її цнотливого носа.

— Ви мов парафіяльне диво! — захоплено вигукнув містер Бамбл. — Чи знаєте ви, що містерові Слауту сьогодні зовсім погіршало, чарівливице моя?

— Знаю, — сором'язливо опустила очі місіс Корні.

— Лікар каже, що він і тижня не протягне, — провадив містер Бамбл. — Містер Слаут завідує нашим закладом. Після його смерті з'явиться вакансія, а вакансію треба буде кимось заповнити. Ох, місіс Корні, яке майбутнє відкривається перед нами! Яка щаслива нагода з'єднати наші серця й майно!

Місіс Корні схлипнула.

— Одне слівце, — мовив містер Бамбл, схиляючись до сором'язливої красуні. — Одне маленьке, малесеньке, маніпусіньке слівце, моя божественна Корні!

— Т-та-а-к! — ледь чутно видихнула наглядачка.

— І ще одне тільки, — провадив бідл. — Візьміть себе в руки, в свої прекрасні ручки і скажіть ще одне. Коли це станеться?

Місіс Корні двічі намагалася відповісти і двічі не спромоглася. Нарешті, набравшись духу, вона обвила руками шию містера Бамбла і прошепотіла, що як він скаже, так і буде, і назвала його своїм "любим лебедиком".

Отож, обом на радість, угоду було укладено в дусі цілковитого взаєморозуміння, і вони урочисто скріпили її другою чашкою м'ятного настою, конче потрібного ще й для того, щоб заспокоїти розбурхані почуття господині. Попиваючи напій, вона розповіла містерові Бамблу про смерть старої богаділки.

— Чудово! — мовив цей джентльмен і сьорбнув із своєї чашки. — Дорогою додому я зайду до Сауербері й скажу, щоб завтра вранці він надіслав усе, що треба. То саме це й налякало вас, серденько моє?

— Та ні, мене взагалі ніщо не лякало, мій любий, — ухильно відповіла господиня.

— Але щось усе ж таки сталося, серденько моє, — не вгавав містер Бамбл. — Ну, будь ласка, скажіть своєму лебедику.

— Не тепер, — відповіла господиня. — Іншим разом. Після того, як ми поберемося, мій любий.

— Після того, як поберемося! — вигукнув містер Бамбл. — Невже комусь із тих злидарів стало зухвальства…

— Ні, ні, любчику! — квапливо перебила його місіс Корні.

— Та якби я міг бодай припустити, — провадив містер Бамбл, — якби я міг припустити, що хтось із них посміє звести свої ниці очі на це чарівне личко…

— Вони б не посміли, любчику, — запевнила його наглядачка.

— Хай би тільки посміли! — сказав містер Бамбл, стискаючи кулаки.