Про славних жінок - Сторінка 35

Це не було важко, адже в той час родина Антоніїв користувалася надзвичайною повагою серед римських воїнів, так що всі вони прагнули лише одного – щоб імператор належав до цієї родини. Невдовзі, змовившись проти Макрина, вони привітали Елагабала як імператора Антіохії, іменуючи його Антонієм.

Коли Макрин, що був тоді в Антіохії, довідався про це, то приписав справу жіночій зухвалості, вважаючи, що все влаштувала Варія. Готуючи план облоги Елагабала, він вислав на нього Юліана, однак той загинув, а його воїни перейшли на сторону Елагабала. Макрин, виступивши проти Елагабала, також зазнав поразки і подався втікати. Невдовзі, однак, убили і його разом із сином Діадименом у містечку в Бітинії. Так Елагабал, наче мстячи за смерть свого батька, Каракалли, без сумніву, завдяки старанням своєї бабусі Варії, здобув імператорську владу. Згодом прибув до Рима, де на нього з нетерпінням чекав і радо прийняв сенат.

Такий раптовий злет сина прислужився Семіамірі: її вознесли майже до зірок, надали титул Августи, з розпусниці перенесли до верхівок панівної касти, від чого слава жінки засяяла ще пишніше. Елагабал, хоча й був нечестивим, усе ж розумів, що став імператором завдяки своїй бабусі, а також, очевидно, завдяки її доньці, своїй матері. Як відплату за все він надав Семіамірі такі почесті, що не приймав жодного рішення, не порадившись з нею. В той же день, коли увійшов у Рим, скликав сенат і наказав, щоб матір прийняли до його членів. Семіаміра, очевидно, погодилася на прохання консула. Тож їй приготували місце поміж інших сенаторів, і вона, як і всі інші сенатори, виступала з промовами щодо поточних справ. У римській історії немає більше згадок про жінок у сенаті.

Яка ганебна вистава – бачити таку собі проститутку, яка тільки вчора вийшла з борделю, з компанії розпусників, а сьогодні засідає поміж високоповажаних мужів, виголошуючи свої думки щодо справ, які стосуються царів! О давня вільність, о стара святість, о справедливе обурення наших предків, завдяки якому недостойних людей, засуджених цензорським рішенням, виганяли з такого поважаного зібрання, – де ти? Чи ж не бачиш, що така знеславлена жінка оскверняє місце Куріїв, Фабриціїв, Сципіонів, Катонів?

Але чому я жаліюся на жінку-сенатора, якщо звабливі молодики, яким ненависна республіка, зайди з чужини,[201] невідомі ані місту, ані світу, тримають владу в своїх руках?

То що ж? Від того часу Елагабал не входив до сенату один – завжди його супроводжувала найсвятіша мати. До того ж, сліпа доля підготувала їй ще одне благо: Семіаміра користувалася такою великою повагою простолюду, що її вшановували більше, аніж усіх сивіл.

Оскільки вже сказано багато ганебного, тепер прийшов час розповісти й смішне. Недолугий син так високо цінував свою матір, що на Квіринальському[202] пагорбі влаштував місце, яке назвав Сенакулом; саме тут колись матрони зазвичай влаштовували сходини у святкові дні. Тож Елагабал призначив жінок, які мали приходити на це місце у встановлений день, і наказав їм видавати постанови про звичаї та поведінку матрон і встановлювати для них закони на зразок сенату. На чолі такого видатного сенату імператор поставив Семіаміру; відомо, що вони видавали багато едиктів, хоча й сміхотворних.

Наприклад, цей колегіум видав постанову, як жінки повинні одягатися і які прикраси їм личить носити, а також кому жінки повинні давати дорогу, перед ким вставати і до кого кожна матрона має підходити для поцілунку. А до того ж, на якому екіпажі, з яким конем, на якому возі і з якими мулами чи в якій лектиці повинна пересуватися жінка й тому подібне. Хоча такі постанови видаються марними і більше скидаються на забаву, аніж на істину, оскільки були підставою для пустих жіночих балачок і недоладних міркувань серед простолюду, все ж на той час їх сприймали цілком серйозно.

Але ніщо, запроваджене силою, не триватиме довго, тому ці постанови легко розчинилися і швидко випарувалися. Семіаміра поводилася в імператорському дворі як повія, а не як матрона, її син розважався брудними і марнотратними розпутствами. Скінчилося, врешті, все тим, що Елагабала заслужено вбили його ж воїни. Разом з ним убили і Семіаміру. Вона, покинувши свою потьмянілу славу, лежала в стічній канаві, а потім її тіло разом з тілом сина вкинули в Тибр. Так юність Семіаміри збіглася з кінцем її днів: ми, провадячи мізерний спосіб життя, не часто про це задумуємося.

100. Зеновія, цариця Пальміри

Зеновія, цариця пальмірійців,[203] була жінкою виняткової відваги: давні писемні пам'ятки засвідчують, що чутка про її славу витала понад усіма поганськими народами.

Насамперед вона славилася своїм походженням: була нащадком Птолемеїв, славної династії єгипетських царів. Однак про її батьків немає докладних свідчень.

Розповідають, що вже з ранньої юності, як тільки зміцніло молоде тіло, покинувши всі жіночі заняття, вона сновигала лісами і гаями, підперезана сагайдаком, полюючи на кіз і козуль, вражаючи їх стрілами. Згодом, вдосконалившись постійними тренуваннями, зважувалася ходити на ведмедів, ганялася за леопардами і левами, влаштовувала засідки на них, ловила, вбивала і приносила як здобич. Безстрашна, вона долала то ті, то інші круті перевали і вершини, вишукуючи лігвища диких звірів; проводила ночі під відкритим небом, з дивовижною витривалістю переносячи дощ, спеку та холод. Зеновія зневажала будь-які почуття до чоловіків і взагалі їхнє товариство, понад усе шануючи свою незайманість.

Такими вправляннями Зиновія позбавила себе жіночої розніженості й набула мужнього духу до такої міри, що в боротьбі та гімнастиці була сильнішою за своїх юнаків-ровесників, як переповідають очевидці.

Врешті прийшов їй час виходити заміж. Говорять, що вона скористалася порадою друзів і побралася з юнаком Оденатом, загартованим такими самими вправляннями, який був дуже відомим принцом пальмірійців. Зеновія була красунею, хоча від палючого сонця шкіра її була темнуватою, як і у всіх жителів цієї місцини; карі очі та білосніжні зуби довершували її чудовий образ.

Оденат довідався, що Сапор, цар Персії, схопив імператора Валеріана Августа, змусивши його до ганебної праці, а син імператора, Галіен, в той час ніжився в розкошах. Зеновія розуміла, що Оденат намірився завоювати східну імперію, тож, пам'ятаючи свою колишню вправність, вирішила прикрити обладунками свою красу і під керівництвом чоловіка взятися до зброї. Разом з ним, під царським іменем і знаменами, з пасинком Іродом зібрала військо і відважно вирушила на Сапора, який уже зайняв Месопотамію. Не боячись ніяких труднощів, то виконуючи обов'язки полководця, то воюючи як рядовий воїн, вона перевершила не тільки жорстоких воїнів, досвідчених у військових мистецтвах, але й говорять, що завдяки її зусиллям пальмірійці підкорили Месопотамію. Захопивши військовий табір Сапора з наложницями і з величезною здобиччю, вони вигнали царя і переслідували його аж до Тезифонту.

Невдовзі Зеновія доклала невтомних старань до знешкодження Квієта, Макріанового сина, який правив східною імперією від імені свого батька.

Але як тільки Зеновія пліч-о-пліч із чоловіком підкорила всю східну імперію аж до римського кордону, Меоній, двоюрідний брат Одената, убив його, а також Ірода, його сина. Одні вважають, що причиною стала заздрість, інші – що сама Зеновія, часто звинувачуючи Ірода у м'якохарактерності, вирішила позбутися його як претендента на царство, адже мала Геренніана і Тимолая, синів, яких народила від Одената.

Меоній очолив імперію, тільки тоді на деякий час усе втихомирилося. Однак невдовзі воїни вбили його, і, оскільки трон залишився вільний, мужня жінка негайно взяла у свої руки те, чого так довго прагнула. Її сини були ще зовсім дітьми, тож вона покрила свої плечі імператорською мантією, одягнула царські відзнаки і правила імперією від їхнього імені значно довше, аніж пасувало її жіночому родові. І не була вона слабким правителем: не зважилися виступити проти неї ані Галіен, ані навіть імператор Клавдій, що був після нього. Також і східні народи – єгиптяни, араби, сарацини[204] та навіть вірмени зважали на її могутність і вдовольнялися тим, що зберігали свої кордони.

Зеновія була такою заповзятою в бою, її військова дисципліна була такою суворою, що воїни і поважали, і боялися її однаковою мірою. Перед військом вона з'являлася тільки в шоломі, в походах дуже рідко сиділа в кареті чи колісниці, а найчастіше гарцювала верхи; часом навіть ішла по три чи чотири милі разом з пішими воїнами попереду стягів; не соромилася часом випити вина разом зі своїми полководцями, але часом воліла залишатися тверезою. Полюбляла випити разом із перськими і вірменськими принцами, аби згодом перевершити їх жартами і хитрощами.

Свою цноту зберігала настільки ревно, що не тільки утримувалася від стосунків з іншими, а навіть з Оденатом, своїм чоловіком, поки він був живий, сходилася тільки задля народження синів, як читаємо в давніх авторів. Зеновія настільки відповідально ставилася до цього, що після першого сходження утримувалася від наступного аж доти, поки дізналася, чи зачала дитя, а якщо так, то не дозволяла чоловікові доторкнутися до себе аж доти, поки не приймала очищення після пологів. У разі, якщо не завагітніла, приходила до чоловіка, як тільки її кликав.

Наскільки розважливою була ця жінка! Очевидно, вона вважала, що природа вклала в людей лібідо лише з метою безперервного народження нащадків задля збереження людського роду, а поза тим надмірне пожадання є гріховним. Не часто можна знайти жінку, що сповідує такі принципи.

А щоб служники не відволікали її від прийнятого рішення, не допускала до домашньої роботи нікого, окрім старших добропорядних євнухів, та й то не дуже часто. Зеновія провадила життя за всіма царськими звичаями: у великих розкошах, з царською пишнотою; вимагала, щоб її вшановували за перськими звичаями, а бенкети влаштовувала за зразком римських імператорів, на обідах користувалася золотими глеками, інкрустованими коштовними каменями, якими колись, як вона вважала, користувалася Клеопатра. І хоча вона дуже пильно зберігала всі свої багатства, все ж, коли вважала це потрібним, ніхто не дорівнювався до неї у пишнотах і щедротах.

Хоча більшість часу Зеновія витрачала на полювання і вправляння у зброї, це не перешкодило їй знайти час, щоб вивчити єгипетське письмо та грецьку мову, для якої мала наставника – філософа Лонгина.[205] Обізнаність із цими мовами надала їй можливість повністю прочитати й докладно вивчити історію Риму і Греції та різних варварських народів.