Про славних жінок - Сторінка 36

Але це ще не все; стверджують, що вона створила короткий нарис історії, а також, що, крім своєї мови, знала і вільно володіла єгипетською і сирійською.

Що ще сказати? Зеновія зажила собі такої слави, що коли відійшли імператори Галіен, Авреол і Клавдій Август, а до влади прийшов Авреліан,[206] їх наступник, чоловік величезної відваги, то він зважився повести військо супроти Зеновії, аби відкупити неславу римського народу і відновити втрачену велич. Завершивши маркоманську[207] війну і влаштувавши справи у Римі, Авреліан з надзвичайною ретельністю заповзявся готувати похід на Зеновію. Успішно здолавши багато варварських народностей, врешті підійшов зі своїми легіонами впритул до міста Емес. Безстрашна Зеновія разом із військом була вже напоготові, виступивши проти нього разом зі своїм союзником Забою.

Там зав'язалася велика і довга битва між Авреліаном і Зеновією – не на життя, а на смерть. Врешті, коли стало очевидно, що сили римлян беруть гору, Зеновія разом зі своїм військом кинулася втікати в Пальміру, але ворог швидко взяв місто в облогу. Зрозуміло, що Зеновія не хотіла навіть чути про умови здачі ворогові, тож захищала місто з усім своїм умінням, однак швидко зайшла у безвихідь через нестачу найнеобхіднішого. Пальмірійці не могли встояти супроти сили Авреліанового війська: перехопивши допомогу, що надходила до Пальміри з Персії, Вірменії та Сарацени, римляни штурмом захопили місто. Зеновія разом зі своїми синами подалася з міста на верблюдах у Персію, але воїни Авреліана вислідили і наздогнали їх, доставивши живими до імператора. Цією перемогою Авреліан втішався так, наче звоював найвеличнішого вождя і найстрашнішого ворога республіки, тому й залишив Зеновію для своєї тріумфальної процесії, забравши її разом із синами до Рима.

Авреліан влаштував тріумф у Римі, представивши Зеновію на всезагальний огляд. На процесії, поміж іншими видатними і пам'ятними здобутками, насамперед виставив оздоблену золотом і коштовностями неймовірної цінності карету, яку Зеновія зробила для себе, сподіваючись проїхатися у ній Римом – але не як полонянка, а як повелителька світу, тріумфатор і володарка Римської імперії; однак тепер разом із синами вона йшла перед каретою. Її шию, руки та ноги сковували золоті кайдани; корона, царські шати, прикраси і коштовні камені тиснули додолу: такий тягар, незважаючи на невичерпну могутність, змушував її часто зупинятися.

Говорять, що після тріумфу, який прославився багатою здобиччю і помпезністю, Зеновія жила до старості як звичайна жінка в товаристві римських матрон разом зі своїми синами. Сенат надав їй помешкання поблизу Тибурна, яке згодом від її імені стали називати Зеновіаною. Це неподалік від палацу Божественного Адріана, у районі, який місцеві жителі називають Конха.

101. Йоанна, англійка і Папа

Хоча ім'я Йоанн, як видається, є чоловічим, але тут йдеться про жінку, що так звалася. Нечувана зухвалість цієї жінки прославила її на цілий світ, зробивши відомою для нащадків.

Деякі автори стверджують, що її батьківщиною був Могонтіак;[208] немає жодних свідчень про її справжнє ім'я, однак дехто стверджує, що перед прийняттям понтифікату вона називала себе Гілбертом. Деякі джерела розповідають ось що. Ще коли вона була дівчиною, її покохав якийсь молодий студент, закохалася і вона: настільки, що забула про дівочу скромність та жіночий страх і потай втекла з батьківського дому. Одягнувши хлопчачий одяг, змінила ім'я й ані на крок не відступала від свого коханого. Разом з ним подалася на науку в Англію, де всі сприймали її за клірика: так вона служила Венері та іншим всіляким наукам.

Раптова смерть забрала від неї коханого. Але дівчина, відкривши у собі світлий розум і знаходячи насолоду в навчанні, вирішила не відмовлятися від свого чоловічого вигляду, не приставати до когось іншого, не викривати своєї справжньої статі. І далі невтомно присвячуючи себе навчанню, стала настільки освіченою в галузі вільних і святих наук, що своїми знаннями перевершувала всіх інших.

З часом, подорослішавши і озброївшись блискучими знаннями, дівчина подалася з Англії в Рим. Упродовж кількох років вона викладала вільні науки[209] для широкої аудиторії відомих слухачів. З часом заслужила, окрім авторитету схоласта, велику повагу за благопристойність і непорочний спосіб життя: усі вважали її за чоловіка. Таким чином її ім'я набуло великої слави. Тож коли Папа Леон П'ятий, закінчивши свій життєвий шлях, відійшов, за рішенням найвищої ради кардиналів жінку вибрали його наступником, назвавши Йоанном: якби це був чоловік, то іменувався б Йоанном Восьмим.

Неймовірно, але вона не завагалася заступити на престол Рибалки,[210] не побоялася перед іншими здійснювати священні служби, які християнське віросповідання не дозволяло виконувати жінці; впродовж кількох років жінка займала найвищий апостолат, жінка була вікарієм Христа на землі. Але Всевишній змилостивився над своїм нещасним людом: не стерпів, щоб жінка займала такий поважаний пост, щоб керувала людьми і так ганебно задурманювала їм очі. Бог покинув напризволяще ту, що зважилася на такі нечувано неподобні вчинки.

Тоді й приступив до неї диявол, який намовляв її розпочати і поглиблювати таку злочинну зухвалість. Коли жінка, яка про людське око дотримувалася найвищої цнотливості, допалася до найвищої посади понтифікату, її охопило полум'я розпусти. Незважаючи на те, що вона так довго приховувала свою стать, їй не забракло хитрості вигадати спосіб вдоволення жаги. Так вона знайшла того, хто цілком таємно заскочив на Петрового наступника і вдовольнив палючий свербіж. Врешті сталося так, що Папа завагітнів.

Який же негідний вчинок! Яке нездоланне Боже терпіння! А що ж далі? Тій, що змогла так довго затуманювати людям очі, не вистачило хитрощів приховати гріховні пологи. А вони трапилися значно раніше, аніж сподівалася жінка. Пологи сталися привселюдно, без повитухи, під час святкової процесії на свято Вознесіння, по дорозі від Янікула[211] до Латеранського палацу, між Колізеєм і храмом Папи Климентія. Так виявилося, наскільки довго жінка вводила в оману всіх, окрім хіба що свого коханця. На цьому ж місці кардинали відправили нещасну жінку разом з її плодом "до зовнішньої темряви".[212]

Відрікаючись такої нечистоти і засуджуючи її ім'я до вічної неслави, навіть сьогодні, вирушаючи на свято Вознесіння разом з духівництвом і народом, найвищі понтифіки, проходячи попри місце пологів, що по самій середині шляху, з огидою минають його, обходячи провулками і малими вуличками, і аж тоді, коли обійдуть мерзенне місце, виходять на головний шлях і продовжують свій путь.

102. Ірена, імператриця Константинополя

Ірена,[213] відома афінянка, здобула велику славу своєю незрівнянною красою. Імператор Константин[214] викликав її з батьківщини до Константинополя, одруживши з нею свого сина Леона, відомого також під іменем Леоказар.[215] Після смерті вищезгаданого Константина вона стала імператрицею Рима, народивши чоловікові сина, якого назвала також Константином.

Згодом, коли Леон скінчив свої дні, вона разом із Константином, усе ще зовсім юним, упродовж десяти років чудово справлялася з керівництвом імперією. Але щойно син подорослішав, тут же почав домагатися самостійної влади: як стверджують деякі джерела, Константин усунув Ірену від спільного керівництва на вісім довгих років. Але гордий дух жінки невситимо прагнув влади; у постійних суперечках із сином жіноча хитрість врешті взяла гору. Ірена, впевнена у своїх силах, наказала схопити сина і посадити його у в'язницю під варту: таким чином вона усунула Константина від влади. Так жінка заступила на трон, від якого вся тодішня імперія отримувала законодавство. Прославившись на цілий світ, Ірена успішно правила впродовж п'яти років.

Але друзі Константина врешті виявили невдоволення таким станом справ; тож, заручившись допомогою вірмен, вони скинули Ірену з престолу і, звільнивши Константина з в'язниці, посадили його на батьківський трон. Він же не відплатив матері тим самим, чого зазнав сам від неї: покладаючи великі надії на своїх друзів, не вкинув її до карцеру, а вдовольнився тим, що помістив її в Елевтерійський палац, який вона сама колись збудувала, і надав їй усі її багатства. Всіх прибічників матері, однак, заслав у вигнання.

Згодом Константин розв'язав невдалу війну з болгарами, що дало привід знаті спробувати скинути його і посадити на трон Никифора, його дядька по батьковій лінії. Константин, вибухнувши гнівом, кинувся у принизливу жорстокість: Никифору та Христофору, його братові, повиривав язики. Не зупиняючись, він позбавив очей Алексія, вірменського вельможу, свою власну дружину примусив піти в монастир, а сам узяв собі за жінку Теодоту, свою служницю, яку тут же коронував.

Ірена, зрозуміло, бачила всі ці неподобства. Хоча з примусу долі вона й склала повноваження, все ж зберегла величність свого духу і перейнялася надією знову перебрати владу в свої руки, якщо завоює прихильність оптиматів золотом. За час правління вона зуміла нагромадити значні статки, заховавши їх у своєму палаці, де й відбувала заслання, і так могла таємно схилити на свій бік усіх високопосадовців імперії. Великими дарунками переконавши їх у своєму задумі, влаштувала так, що ті люди, які знімали її з посади, схопили її сина Константина і позбавили його зору. В такий спосіб горда жінка повернула собі владу, яку колись у неї відібрали. Константин, захворівши, швидко помер.

Ірена царювала знову п'ять років, і знову Никифор підняв бунт уже проти неї, оточивши імператрицю в Елевтерійському палаці. Він уже отримав імператорську діадему від Ахарізія, Константинопольського патріарха, і тоді за підтримки патриціїв Леона і Трифіла, а також священнослужителя Сикопея, яких Ірена нещодавно зробила багатими, підійшов до неї із вкрадливими лестощами. Ірена, зрозумівши, в чому справа, не просила залишити їй нічого з імперії, окрім палацу, в якому жила; за виконання цього прохання жінка обіцяла Никифору всі скарби, які назбирала. Але нечестивий чоловік, отримавши багатства імператриці, не дотримав своєї обіцянки, а натомість вислав Ірену на Лесбос, де славна жінка і закінчила свої дні у старості.

Інші джерела вважають, що кінець її життя був інакший.