Продавець повітря - Сторінка 2

- Олександр Бєляєв -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

"МЕРТВИЙ КАЮК"

Як тільки ми зупинилися, хмара комарів обліпила нас. Та, мабуть, це була дрібниця порівняно з тим, що тут звичайно буває влітку.

— Однак сильно мало комарів, — сказав Нікола. — Вітром здував.

— Та куди вже більше! — пробурчав я.

— Треба сильне більше. Сонце не видно, гір не видно. От скільки комара треба, — відповів Нікола, розкладаючи багаття і встановлюючи похідний чайник на триножнику з сучків.

Поки вода закипіла, Нікола викурив люльку, простягнувся на землі і поринув у думи. Всупереч звичаєві він не співав і не говорив. Мовчанка тривала досить довго. Потім Нікола, випустивши густий струмінь диму, сказав:

— Однак погано. Сильно погано.

Нікола, видно, був чимось занепокоєний.

— Що погано, Ніколо? — запитав я його.

— Цей чоловік... Сильно нехоросо. Хай би він тонув... Три рази літо і три рази зима — я бачив такий соловік.

— Ти знаєш його? — здивовано спитав я Ніколу.

— Не його. Схожий на нього. Там!.. — і Нікола показав рукою на північ.

— Не говори загадками, Ніколо, — нетерпляче сказав я. — В чому справа?

І Нікола розповів своєю бідною на слова, але багатою образами і влучними висловами мовою дивовижну історію.

Це було три роки тому. Нікола з своїм батьком і братом рибалили в Селлахській губі . Був кінець літа. Вітер дув ще з берега, але крижані брили, яких все більше і більше з'являлося в Північному Полярному морі, свідчили, що скоро настане зима. Нікола радив повернутися швидше додому, але риба ловилася добре, і батько Ніколи, старий досвідчений рибалка, не поспішав. Він запевняв, що разом з морозами подме північний вітер, який швидко принесе їх до берега.

Але умираюче літо не хотіло поступитися зимі. Південний вітер все дужчав і перейшов у шторм. Рибалок відносило до острова Макара. Невеличкий парус зірвало. Кермове весло поламалося об крижану брилу. Сиві хвилі кидали маленький каюк, мов тріску. Та звиклі до небезпек свого промислу рибалки не втрачали самовладання. Крижини давали їм прісну воду, а риби було вдосталь. їм доводилося страждати тільки від холоду, та недарма вони виросли в найхолоднішому місці земної кулі. їхній організм стійко чинив опір. Напівзамерзлі, обледенілі, вони підбадьорювали один одного жартами.

На третій день їхнього мандрування сталося нещастя: їхній каюк потрапив між крижані брили, і ті зім'яли його, мов яєчну шкаралупу. Рибалки ледве встигли вибратися на крижину і подорожували на ній далі.

Завбачення Ніколиного батька, хоч і з запізненням, але справдилося: береговий вітер стих, і незабаром повіяло рівним крижаним диханням з півночі. Крижину повернуло до берега, але до нього було далеко. А голод починав не на жарт турбувати рибалок, що зазнали аварії. Риба загинула разом з каюком. А ловити руками було не так уже й легко. Рибалки почали знесилюватися од голоду. Море, збаламучене зміною вітру, кипіло. Крижані бризки обливали подорожніх з ніг до голови. Іноді хвилі перекочувалися через них.

— Сильно погано було, помирати треба, — пояснив мені Нікола.

Одного разу вночі, — хоч сонце в цей час уже заходило за горизонт, але ночі були дуже світлі, — рибалки побачили "сильно великий каюк", який ішов прямо на них, сяючи вогнями.

Це був пароплав, але такий величезний, якого Нікола жодного разу не бачив за своє життя. Рибалки закричали і замахали руками. Пароплав наближався, але людей на ньому не було видно. Проте, судячи з того, що він ішов прямо до крижини, рибалки вирішили, що їх помітили на пароплаві. "Чому тільки він не кричить?" думав Нікола. Чим ближче підходив пароплав, тим він здавався більшим. "Мені треба було дивитися отак", пояснив Нікола, підводячи голову до неба.

Радість рибалок незабаром змінилася жахом. Ніс величезного пароплава був уже за кілька метрів од них, а на його палубі не видно було жодної людини... Ще хвилина — і кіль пароплава врізався в крижину і розбив її навпіл. Страшенний тріск, льодяна вода залила Ніколу — він відчув, що крижина пішла з-під його ніг. Коли Нікола виринув, то батька і брата вже не було. Вони залишилися на тій половині крижини, яка пішла повз лівий борт, а Нікола опинився праворуч від пароплава... З того часу Нікола більше не бачив ні батька, ні брата і не знає, що з ними сталося.

Нікола борсався у воді, а залізна стіна корпусу пароплава пропливала повз нього. Сумніву не було: команда пароплава не помітила їх... Нікола був приречений на загибель, якщо сам не подбає про себе. Тиском води Ніколу відносило од пароплава, але він був добрий плавець і, докладаючи неймовірних зусиль, тримався поблизу. Повз Ніколу пропливали освітлені ілюмінатори. Нікола кричав, але ніхто не виглядав з ілюмінатора.

Раптом Нікола побачив кінець троса, спущеного з палуби. Рискуючи вирвати руки з плечей, Нікола кинувся до нього, але хвилею Ніколу віднесло вбік, і він проплив мимо троса, коли той був лише на відстані півметра од руки. Нікола впав у відчай. Та йому не судилося вмерти. Незабаром він побачив трап, спущений з палуби, що гойдався над самою водою. Вискочивши на уламок крижини, Нікола підстрибнув, простягнувши руки до трапа. Крижина перевернулася під ним, але Нікола вже тримався за трап. Він був врятований. Швидко піднявся Нікола по трапу і зійшов на палубу корабля, сподіваючись зустріти здивовані обличчя матросів.

Але дивуватися довелося не матросам, а самому Ніколі: палуба була порожня. Жодної людини! Мертвий корабель! Тільки знизу глухо долинав стугін потужної машини ..

Нікола ні разу не чув легенди про Летючого Голландця, але бідного якута охопив такий жах, начебто він справді потрапив на цей легендарний корабель.

Йому стало так страшно, що спочатку він подумав, чи не стрибнути за борт. Але, глянувши на бурхаючий океан, передумав.

"Може, люди бояться холоду і сидять у каютах", — вирішив він і почав оглядати пароплав, крадучись трапами й коридорами обережно, мов злодій. Каюти були порожні, в тому числі й капітанська; рубка, кубрик і камбуз так само.

Ніколою оволодівав то жах, то здивування. Якщо всі тут вмерли, то повинні ж залишитися хоч трупи тих, хто пережив інших. І потім, коли б усі втекли з корабля, то він не зміг би рухатися. Проте він рухається, значить машиніст, кочегари і рульовий на місці.

Нікола зійшов у котельню, але й там нікого не було. У машинному відділенні теж нікого. Неначе пароплавом керувала невидима рука мерця. Нікола відчув, що в нього піднімається від жаху волосся. Не тямлячи себе від страху, він вийшов на палубу і пробрався до штурвала. Нікого! Гнаний жахом, Нікола побіг на ніс корабля. І тут він уперше побачив людину, що стояла на самісінькому носі з опущеною головою.

— Ей! Це я!.. Хто ти?.. — крикнув Нікола хрипким голосом.

Людина стояла нерухомо. Це було страшно, як і все на пароплаві, але Нікола відчув таку потребу бачити біля себе хоч одну живу істоту, що, пересиливши страх, підійшов до людини, що стояла на носі корабля, і заглянув їй в обличчя. Це був мрець. Нікола тільки тепер побачив, що мрець був прив'язаний тонким лінем до фальшборту...

З розповіді Ніколи, цей мрець був дуже схожий на англійця, якого ми витягли з болота: такий же бритий і так само одягнутий. Тепер я зрозумів похмурий настрій Ніколи: зустріч з нашим англійцем нагадала Ніколі про найтрагічнішу подію в його житті.

— Ну і що ж було далі, коли ти побачив мерця?

— Я завив, як вовк, — відповів Нікола.

І він розповідав далі. Страшнішого ніж "мертвий пароплав" Нікола не зустрічав нічого за все своє життя. Але на пароплаві було принаймні тепло й сухо. Голод переміг страх, і Нікола пішов шукати щось їстівне. Він знайшов кілька бочок прісної води, але з провіантом справа була гірша. Ніколі вдалося розшукати тільки мішок сухарів, що впав за порожні ящики. Та для невибагливого якута і це була добра знахідка.

"Мерці, значить, п'ють воду, але мало їдять", вирішив він і не без страху засунув перший сухар у рот. Він боявся, що із-за його спини раптом простягнеться мертва рука і мрець крикне: "Віддай мої сухарі!"

Але мерці виявилися покладливим народом і не перешкодили Ніколі з'їсти одразу з десяток сухарів і запити їх двома ковшами води.

Коли Нікола поїв і обсушився, то відчув себе зовсім непогано. Він вибрав зручну каюту і, на всяк випадок похваливши мерців за їхню доброту, ліг не роздягаючись на м'яку койку. Останньою його думкою було те, що пароплав, мабуть, присланий спеціально для нього якимось духом-покровителем. Шкода, що загинули брат і батько, але нічого не вдієш — одному доля жити, а іншому вмерти!..

Нікола міцно заснув і проспав дуже довго, його розбудили скрегіт, тріск і погойдування пароплава. Розплющивши очі, Нікола довго не міг зрозуміти, що з ним і де він. Згадавши, що він на "мертвому каюці", схопився. З каюком, мабуть, коїлося щось недобре: неначе ожили мерці і танцюють, гримлячи кістками. Ніколі знову стало страшно. Він піднявся на палубу.

Різкий, дужий крижаний вітер ледве не збив його з ніг. Пароплав хитало. Нікола глянув уперед і завмер від жаху. З гуркотом і скреготом навколо судна танцювали, натикались одна на одну і ламалися великі крижані брили. Та не це злякало. Ніколу. Підхоплений дужою течією, пароплав швидко летів між двома прямовисними скелями у вузькій протоці і йшов прямо на таку ж прямовисну кам'яну стіну. Мерці недобре пожартували, і судно, мабуть, було підіслане Ніколі не духом-покровителем...

Якут підбіг до мерця, прив'язаного на носі пароплава, і, схопивши його за плече, почав так трясти, що міг би витрясти з нього і життя, коли б хтось інший не зробив цього раніше.

— Ти со робис?! Не бачис? — закричав Нікола. — Крути назад!

Мрець упав тулубом уперед, кепі його звалилося за борт. Але він не послухав Ніколи, і пароплав мчав далі на скелю. Нікола кинувся до штурвала, але швидко зрозумів, що кермом тут не допоможеш, протока була дуже вузька. З останньою надією Нікола вибіг на капітанську рубку і крикнув у слухову трубку наказ у машинне відділення:

— Садній хід! — як це робив капітан пароплава на Лені.

Але дух машиніста не хотів коритися. Машина гула...

— Сильно, дурні! — вилаяв Нікола своїх уявлюваних супутників.

Він звик швидко приймати рішення. Бачачи, що його намагання попередити катастрофу марні, він зробив усе, що можна було встигнути, для врятування себе: швидко збігав униз, приніс мішок із сухарями, кинув у шлюпку і заліз у неї сам, чекаючи подій.