Прорив блокади - Сторінка 8

- Жуль Верн -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Та й чого можна чекати від аболіціоністів? Припустімо навіть — хоч цього ніколи не буде,— що промислові міста Віргінії, обох Каролін, Джорджії, Алабами, Міссісіпі потраплять їм до рук, ну а далі що? Чи стануть вони господарями краю, який ніколи не зможуть прибрати до своїх рук? Звичайно ж ні. Навіть якщо їм судилося здобути перемогу, то, гадаю, вони не знатимуть, що з нею робити.

— А ви цілком упевнені у своїх солдатах? — спитав капітан.— Ви не боїтеся, що Чарлстон стомиться від облоги, яка завдає йому страшної шкоди?

— Ні, я не вірю в можливість зради. А втім, зрадників ми безжально каратимемо, і я знищу вогнем і залізом усе місто, якщо помічу в ньому бодай найменші симпатії до ворога. Девіс Джефферсон довірив мені оборону Чарлстона, і ви можете бути певні, що Чарлстон у надійних руках.

— А ви маєте полонених північан? — спитав Джеймс Плейфер, переходячи до теми, що особливо його цікавила. [75]

— Так, капітане,— відповів генерал.— Адже саме в Чарлстоні спалахнуло перше полум'я розколу. Аболіціоністи, які тут жили, вчинили нам опір, але зазнали поразки, і ми залишили їх у себе як військовополонених.

— І багато їх у вас?

— Близько сотні.

— Вони вільно живуть у місті?

— Жили вільно, поки я не розкрив, що вони влаштували змову. їхній верховода зумів налагодити зв'язки з обложеними, і ті стали отримувати точні відомості про становище в місті. Отож я був змушений посадити цих небезпечних гостей під замок, а кілька з них вийдуть із в'язниці лише для того, щоб піднятися на гласис* цитаделі, де з десяток конфедеративних куль покладуть край їхньому аболіціонізму.

* Гласис — пологий насип перед зовнішнім ровом фортеці, нахилений у бік противника.

— Як? Ви їх розстріляєте? — вигукнув молодий капітан, мимоволі здригнувшись.

— Звичайно. І їхнього верховоду в першу чергу. То людина надто рішуча й надто небезпечна, щоб тримати її живою в обложеному місті. Я послав його листи нашому президентові в Річмонд; не мине й тижня, як його долю буде вирішено — і безповоротно.

— Хто ж цей верховода, про якого ви говорите? — спитав Джеймс Плейфер з досконало награною байдужістю.

— Один газетяр з Бостона, запеклий аболіціоніст, цепний пес Лінкольна.

— І як його звуть?

— Джонатан Хеліберт.

— Бідолаха! — кинув Джеймс, стримавши своє хвилювання.— Хай там що він зробив, а все ж таки його шкода. І ви певні, що його засудять до розстрілу?

— Абсолютно впевнений,— відповів Борегар.— Чого ж ви хочете! На війні як на війні. Кожний захищається, як уміє.

— А втім, це мене не стосується,— відповів капітан.— Я вже буду далеко, коли відбудеться ця екзекуція.

— Як? Ви так скоро хочете вийти в море?

— Атож, генерале. Зрештою, я передусім купець. Тільки-но повантажать мою бавовну, як я знімуся з якоря. Я пробився до Чарлстона, і це добре, але треба й вибратися звідси. А вибратися буде не так просто. "Дельфін" — корабель чудовий, він легко випередить будь-який з фрегатів флоту [76] північан. Та хай як швидко він ходить, снаряд сотого калібру літає швидше, а якщо їдкий снаряд влучить у його корпус або в машину, це завдасть непоправної шкоди моїй комерції.

— Робіть як знаєте, капітане,— відповів Борегар.— Я не можу давати вам поради за подібних обставин. Ви дбаєте про інтереси своєї справи, і ви маєте слушність. На вашому місці я вчинив би так само. Та й життя в Чарлстоні може запропонувати мало приємного, а рейд, на який протягом трьох днів із кожних чотирьох рясно сипляться бомби,— погане пристановище для корабля. Отож відчалюйте, коли вам буде зручно. Але одне тільки запитання. Скільки коболів і якої вогневої потужності ходять побіля Чарлстона?

Джеймс Плейфер, наскільки міг, задовольнив цікавість генерала, і вони розпрощалися, мов найкращі приятелі. Капітан "Дельфіна" повернувся на свій корабель, дуже стурбований і засмучений тим, що йому довелося почути.

"Що я скажу міс Дженні? — думав він.— Чи повинен я розповісти їй про жахливе становище, в якому опинився містер Хеліберт? А може, хай вона краще не знає про небезпеку, що загрожує її батькові? Бідолашне дитя!"

Вийшовши з будинку коменданта, він не ступив і півсотні кроків, як зіткнувся з Крокстоном. Чесний американець чатував на нього, відколи він зійшов з корабля.

— Ну то як наші справи, капітане?

Джеймс Плейфер глянув на Крокстона пильним поглядом, і той зрозумів, що в капітана нема для нього добрих новин.

— Ви бачили Борегара? — спитав Крокстон.

— Бачив,— відповів Джеймс Плейфер.

— І ви говорили з ним про містера Хеліберта?

— Ні! Він мені сам про нього сказав.

— І що він вам сказав, капітане?

— А те, Крокстоне... Думаю, тобі можна сказати всю правду.

— Можна, капітане.

— Так-от, Крокстоне, я почув від генерала Борегара, що не пізніше як через тиждень твого хазяїна розстріляють.

Хтось інший на місці Крокстона на цю звістку підстрибнув би від гніву або піддався нападу безпорадного горя. Але американець, який ні в чому не знав вагань, начебто аж усміхнувся й сказав:

— Ет! Чи не однаково?

— Як однаково? — вигукнув Джеймс Плейфер.— Я кажу тобі, що містера Хеліберта через тиждень розстріляють, а ти відповідаєш: "Чи не однаково?"

— Авжеж однаково, якщо через шість днів він буде на [77] борту "Дельфіна", а "Дельфін" через тиждень буде у відкритому океані.

— Добре сказано! — мовив капітан, потиснувши руку Крокстона.— Я тебе розумію, хоробрий хлопче. Ти людина рішуча, і я теж готовий головою накласти заради міс Дженні, незважаючи на дядька Вінсента та вантаж "Дельфіна".

— Не треба накладати головою, з цього нікому не буде користі,— відповів американець.— Головне — визволити містера Хеліберта.

— Але ти собі не уявляєш, як це важко!

— Пхе! — хмикнув Крокстон.

— Адже треба буде налагодити взаємини з в'язнем, якого пильно стережуть.

— Звісно, треба буде.

— І влаштувати втечу, якій може посприяти тільки чудо.

— Пусте! — сказав Крокстон.— В'язень завжди більше думає, як би утекти, ніж тюремник — як його встерегти. Отож в'язень завжди має підстави надіятись на порятунок. Усі шанси на його боці. Тому й містер Хеліберт врятується — а ми йому допоможемо.

— Ти правду кажеш, Крокстоне.

— Звісно, правду.

— Але як ти це собі уявляєш? Потрібен план, слід ужити всіх заходів остороги.

— Я поміркую.

— А міс Дженні — як із нею бути? Коли вона довідається, що її батька засудили до смертної кари і що наказ про розстріл може надійти з. дня на день...

— Вона про це не довідається, от і все.

— Атож, хай вона нічого не знає. Так буде краще і для неї, і для нас.

— Де тримають містера Хеліберта? — спитав Крокстон.

— У цитаделі,— відповів Джеймс Плейфер.

— Чудово. Ну а зараз вертаймося на "Дельфін".

— Вертаймося, Крокстоне.

VIII ВТЕЧА

Міс Дженні сиділа на юті й з тривожним нетерпінням чекала повернення капітана. Коли той підійшов до неї, вона не спромоглася здобутись на слово, але її погляд запитував не менш наполегливо, ніж могли б запитати губи.

Відчуваючи мовчазну підтримку Крокстона, капітан повідомив [78] дівчині лише те, що її батько сидить у в'язниці. Він, Джеймс Плейфер, обережно остеріг Борегара з приводу його ставлення до військовополонених. Генерал, мовляв, настроєний до них не вельми прихильно, але говорив стримано і мав намір діяти залежно від обставин.

— Оскільки містер Хеліберт не живе в місті вільно, влаштувати йому втечу буде значно складніше. Але я виконаю свій обов'язок до кінця і присягаюся вам, міс Дженні, що "Дельфін" не покине рейду Чарлстона без вашого батька на борту.

— Дякую, містере Джеймсе,— сказала Дженні,— дякую вам від усієї душі.

На ці слова серце Джеймса Плейфера шалено закалатало. Він підступив до дівчини із слізьми на очах, але ніяк не міг знайти потрібні слова. Може, зрештою, він заговорив би, виказав свої почуття, що їх не міг більше стримувати, але втрутився Крокстон.

— Зараз не до ніжностей,— сказав він.— Треба поговорити і поговорити серйозно.

— У тебе є план, Крокстоне? — спитала дівчина.

— План у мене є завжди,— відповів американець.— Вигадувати план — це мій фах.

— Але чи добрий твій план? — поцікавився Джеймс Плейфер.

— Мій план чудовий, і всі міністри у Вашінгтоні не вигадали б кращого. Можете вважати, що містер Хеліберт уже в нас на борту.

Крокстон вимовив ці слова так твердо і водночас так добродушно, що треба було бути найнедовірливішим з людей, щоб не розділити його впевненості.

— Ми слухаємо тебе, Крокстоне,— сказав Джеймс Плейфер.

— Ну то слухайте. Ви, капітане, підете до генерала Борегара і попросите його про послугу, в якій він вам не відмовить.

— Про яку послугу?

— Ви скажете йому, що маєте на борту поганого матроса, ледаря й розбишаку, який вам вельми докучає; під час рейсу він підбурював команду до бунту, одне слово, то паскудний тип, і ви попросите, щоб він розпорядився посадити його в цитадель, але при від'їзді ви, мовляв, заберете його з собою, щоб доставити в Англію і там віддати до рук правосуддя своєї країни.

— Гаразд,— мовив Джеймс Плейфер з ледь помітною усмішкою.— Я піду до Борегара, і він залюбки виконає моє прохання. [79]

— Яв цьому не маю сумніву,— відповів американець.

— Але мені бракує дечого,— провадив Плейфер.

— Чого ж вам бракує?

— Ледаря й розбишаки.

— Він перед вами, капітане.

— То виходить, що цей паскудник...

— Я — власною персоною, не прогнівайтесь...

— О, хоробре і мужнє серце! — вигукнула Дженні, стиснувши своїми ручками шкарубкі долоні свого слуги.

— Іди, Крокстоне,— сказав Джеймс Плейфер.— Я розумію тебе, друже, і жалкую тільки про одне: що я не можу бути на твоєму місці!

— Кожному своє,— відповів Крокстон.— Якби ви опинилися на моєму місці, ви бентежилися б, а я не бентежитимусь. Вам вистачить діла згодом, коли треба буде виходити з гавані під гарматами і північан, і південців, і якби я заступив на ваше місце, з мене було б дуже мало пуття.

— Гаразд, Крокстоне, говори далі.

— Ну так от. Головне, щоб мене посадили до цитаделі,— а я ЇЇ знаю,— і там я вже розберуся, як мені зробити свою справу, і будьте певні, я зроблю її як треба. А тим часом ви завантажите пароплав.

— О, справи! — мовив капітан.— Тепер для мене це мало істотна деталь.

— Та ви що! А дядько Вінсент? Що він вам скаже? Об'єднаймо почуття і комерцію. Це розвіє підозри. Але слід поквапитися. Чи будете ви готові вийти в море через шість днів?

— Так.

— Гаразд, тоді двадцять другого хай "Дельфін" буде цілком завантажений і готовий до відплиття.

— Він буде готовий.

— А зараз слухайте мене уважно.