Райгітська загадка

Минув якийсь час, перш ніж здоров'я мого друга Шерлока Холмса цілком відновилось,— адже воно неабияк похитнулось від нервової перевтоми внаслідок неймовірно напруженої роботи навесні 1887 року. Вся історія з Нідерландсько-Суматрською компанією й колосальними махінаціями барона Мопертюї ще надто свіжа в пам'яті публіки й надто тісно пов'язана з політикою й фінансами, щоб про неї варто було розповідати зараз у цих нотатках. Проте вона своєрідним чином вивела нас на унікальну й дуже складну проблему, яка подарувала моєму другові нагоду продемонструвати цінність ще одного виду зброї з великої кількості інших, з допомогою яких він усе своє життя боровся із злочинами.

Переглядаючи свої нотатки, я бачу, що було чотирнадцяте квітня, коли я одержав телеграму з Ліона, яка повідомляла, що Холмс лежить хворий в готелі "Дю-лон". Не минуло й двадцяти чотирьох годин, як я вже був біля ліжка хворого й з полегкістю переконався, що нічого жахливого прояви недуги не віщують. Проте залізний організм Холмса не витримав напруженого розслідування, що тривало понад два місяці, протягом яких він ніколи не працював менше п'ятнадцяти годин на день, а нерідко, як він мені признався, робота не переривалась по п'ять діб поспіль. Блискучий результат його зусиль не врятував його від реакції на таке страшне перенапруження, і в той час, коли по всій Європі гриміло його ім'я і коли його кімнату було буквально по коліна завалено вітальними телеграмами, я виявив, що він став жертвою найчорнішої депресії. Навіть усвідомлення того, що він один домігся успіху там, де зазнала поразки поліція трьох країн, і по всіх статтях переграв найперевершенішого в Європі шахрая, не могло подолати його нервового виснаження.

Через три дні ми разом повернулись на Бейкер-стріт, але було очевидно, що моєму другові набагато більше користі принесла б зміна обстановки, та й мене неабияк приваблювала думка провести весняної пори тиждень у сільській місцевості. Мій давній друг полковник Хейтер, якого я колись лікував в Афганістані, купив будинок поблизу містечка Райгіт у графстві Суррей і часто запрошував мене до себе погостювати. Під час останньої зустрічі він сказав, що з радістю виявив би гостинність і до мого друга, якби той приїхав зі мною. Я вдався до дипломатичних маневрів, але коли Холмс зрозумів, що нас запрошують у холостяцький дім і що він матиме цілковиту свободу, то погодився з моїми планами, і вже за тиждень після нашого повернення з Ліона ми опинились під дахом полковницької господи. Хейтер був бувалим у бувальцях старим солдатом, який побачив світу, і незабаром, як я й сподівався, він виявив, що у нього з Холмсом чимало спільного.

У день нашого приїзду ввечері ми, пообідавши, сиділи у збройовій кімнаті полковника. Холмс розлігся на дивані, а ми з Хейтером тим часом роздивлялись його невеличкий арсенал вогнепальної зброї.

— До речі,— раптом зауважив полковник,— я візьму один з цих пістолетів нагору на випадок тривоги.

— Тривоги? — здивувався я.

— Так, ми тут останнім часом трохи налякані. Минулого понеділка пограбовано дім старого Бктона, одного з наших місцевих землевласників. Збитків заподіяно невеликих, але злодії ще на волі.

— І ніяких ключів до розгадки? — спитав Холмс, косуючи очима на полковника.

— Поки ніяких. Але справа ця незначна, такий собі дрібний сільський злочин. Після тієї гучної міжнародної справи, містере Холмсе, він не вартий вашої уваги.

Холмс відмахнувся від комплімента, хоч з його посмішки було видно, що він йому приємний.

— А чи немає якої-небудь цікавої деталі?

— Як на мене, немає. Злодії обшукали бібліотеку і одержали за всі витрачені зусилля дуже мало. Все там було перегорнуто догори дном, шухляди столів витягнуто, книжкові шафи перерито, а взято дрібниці — один томик Гомера у перекладі Поупа, два позолочених свічники, прес-пап'є зі слонової кістки, маленький дубовий барометр та клубок шворки.

— Який дивний асортимент! — вигукнув я.

— О, хлопці, мабуть, хапали все, що потрапило під руку.

Холмс забуркотів на своєму дивані:

— Поліція графства мала б зробити з цього певні висновки. Адже цілком очевидно, що...

Але я застережливо підняв палець.

— Ви тут для того, щоб відпочити, дорогий друже. Заради бога, не беріться за нову проблему, поки у вас нерви геть розшарпані.

Холмс знизав плечима, з комічною смиренністю глянув на полковника, і розмова потекла по менш небезпечних каналах.

Проте усім моїм професійним зусиллям судилось пропасти марно, бо наступного ранку ця справа навалилась на нас так нагально, що не було ніякої можливості зігнорувати її, і наші гостини в селі набули такого повороту, якого ніхто з нас не сподівався. Ми саме снідали, коли до нас влетів дворецький полковника, забувши про всі правила пристойного поводження.

— Чи чули ви новину, сер? — задихаючись, вигукнув він.— У Каннінгхемів, сер?

— Знову крадіжка? —' перепитав полковник, і його рука з чашкою кави застигла в повітрі.

— Убивство! Полковник свиснув.

— Боже мій! — мовив він.— Кого ж убито? Мирового судю чи його сина?

— Ні того, ні другого, сер. Вбито Вільяма, кучера. Куля влучила в самісіньке серце, та й по всьому.

— А хто ж його застрелив?

— Грабіжник, сер. Вистрілив і миттю зник. Він саме дістався до вікна комори, коли Вільям застукав його на гарячому й загинув, рятуючи хазяйське добро.

— Коли це сталося?

— Минулої ночі, сер, близько дванадцятої години.

— А-а, тоді ми зараз там будемо,— мовив полковник, спокійно беручись знову за сніданок.— Препогане діло,— додав він, коли дворецький вийшов.— Тут у нас він перший сквайр, цей старий Каннінгхем, і дуже порядна людина. Це його вб'є, бо кучер служив у нього багато років і був гарним працівником. Очевидно, це ті самі негідники, що вдерлись до Ектона.

— І вкрали оту дуже своєрідну колекцію? — замислено спитав Холмс.

— Саме так.

— Гм! Справа може виявитись найпростішою в світі, але все одно на перший погляд у ній є щось дивне, чи не так? Здавалося б, банда грабіжників, діючи в провінції, повинна міняти місця своїх операцій, а не чинити два злочини по-сусідству протягом кількох днів. Коли вчора ввечері ви говорили про застережні заходи, мені спало на думку, що злодій або злодії звернули б увагу на цю округу в найостаннішу чергу в усій Англії, а це свідчить, що мені треба ще багато вчитись.

— На мою думку, це хтось із місцевих,— сказав полковник.— Тому злодій і подався до Ектона й Канні-нгхема, бо їхні маєтки найбільші в цих краях.

— І найбагатші?

— Та мали б бути, але вони вже кілька років судяться, і це, я так думаю, висмоктало кров з обох. Старий Ектон учинив позов на половину маєтку Каннінгхема, і адвокати добряче нагріли на цьому руки.

— Якщо злодій з місцевих негідників, то впіймати його не являтиме великих труднощів,— позіхнувши, мовив Холмс.— Усе гаразд, Вотсоне, я не маю наміру втручатися.

— Інспектор Форрестер, сер,— оголосив дворецький, широко розчиняючи двері.

До кімнати ввійшов поліцейський сищик — елегантно одягнений молодик із жвавим, енергійним обличчям.

— Доброго ранку, полковнику,— привітався він.— Сподіваюсь, я не дуже невчасно, але нам стало відомо, що містер Холмс з Бейкер-стріт перебував у вас.

Полковник жестом показав на мого друга, і інспектор уклонився.

— Ми подумали, що ви, мабуть, захочете приєднатися до нас, містере Холмсе.

— Доля проти вас, Вотсоне,— мовив, сміючись, Холмс.— Ви зайшли, інспекторе, саме тоді, коли ми балакали про цю справу. Мабуть, ви можете порідоми-ти нам деякі подробиці?

Коли Холмс відкинувся на спинку стільця, я зрозумів, що надії мої марні.

— Ми не знайшли ключа до розгадки справи Ектона. Але тепер у нас безліч матеріалу, щоб почати розслідування, і немає сумніву: в обох випадках діяла одна й та сама особа. Цього чоловіка бачили.

— А-а!

— Так, сер. Але він зник із швидкістю оленя, як тільки гримнув постріл, що обірвав життя нещасного Вільяма Кервена. Містер Каннінгхем побачив його з вікна своєї спальні, а містер Елік Каннінгхем бачив його з чорного ходу. Було за чверть дванадцята, коли зчинилась тривога. Містер Каннінгхем тільки що ліг у ліжко, а містер Елік Каннінгхем був у халаті й курив люльку. Вони обидва чули, як Вільям, кучер, кликав на допомогу, і містер Елік кинувся вниз подивитися, що ж трапилось. Двері чорного ходу було розчинено, і коли він спустився сходами й вийшов, то побачив двох чоловіків, які люто боролися. Один з них вистрілив, другий упав, а вбивця кинувся тікати садом і перевалився через живопліт. Містер Каннінгхем, дивлячись у вікно спальні, бачив, як той тип вискочив на дорогу, але зразу ж згубив його з очей. Містер Елік зупинився подивитись, чи не може він чимось допомогти вмираючому, а негідник тим часом утік. Крім того, що він був середнього зросту й одягнений у щось темне, у нас немає ніяких особливих прикмет, але ми зараз провадимо енергійне розслідування, і якщо вбивця чоловік зайшлий, ми швидко його знайдемо.

— А що там робив цей Вільям? Він що-небудь сказав перед смертю?

— Жодного слова. Вільям жив у сторожці разом зі своєю матір'ю, а оскільки він був дуже сумлінним слугою, то ми припускаємо, що він підійшов до будинку з наміром подивитись, чи все гаразд. Воно й зрозуміло: крадіжка у Ектона всіх насторожила. Грабіжник, очевидно, тільки що встиг відчинити двері — замок було зламано,— коли Вільям наскочив на нього.

— А чи казав що-небудь Вільям своїй матері, перш ніж піти до будинку?

— Вона дуже стара й глуха, і ми не в змозі одержати від неї ніякої інформації. Потрясіння зробило її недоумкуватою, але я підозрюю, що вона ніколи не відрізнялась великим розумом. Проте є одна важлива дрібничка. Гляньте!

Інспектор витяг із свого блокнота клаптик паперу й розгладив його на коліні.

— Це було знайдено між великим і вказівним пальцями мертвого Вільяма. Скидається на те, що цей клаптик одірвано від більшого аркуша. Бачите, час, зазначений на папірці, точно збігається з часом, коли бідолаха зустрів свою долю. Зрозуміло, тут одне з двох: або вбивця видер решту паперу у Вільяма, або Вільям відірвав цей клаптик у вбивці. Зміст такий, наче записка була про зустріч.

Холмс узяв клаптик паперу, напис на якому я тут відтворюю:

— Якщо виходити з припущення, що цією запискою призначалось побачення,— вів далі інспектор,— то, зрозуміло, цілком можливо припустити, що цей Вільям Кервен, хоч він і має репутацію чесного чоловіка, міг увійти в спілку із злодієм.