Республіка ШКІД - Сторінка 28

- Леонід Пантелєєв -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Дізнаєтеся.

Потім він довго малював акварельними фарбами якийсь плакат і нарешті врочисто наклеїв цей твір на грубу біля своєї парти. Яскравий плакат, на ріжку якого було зображено якусь носату комаху, оповіщав:

Нижче Янкель прилаштував другу вивіску:

А десь збоку приліпилася третя:

Тут же на мотузку було урочисто вивішено перший помер сатиричного й гумористичного журналу "Комар", на вісім сторінок формату зошита.

— Це що таке? — питали хлопці, зацікавлено розглядаючи і обмацуючи роботу Янкеля. Той усміхався й поблажливо пояснював:

— А це новий журнал "Комар". Щотижневий. Виходить, як "Огонек" або "Красная панорама", раз на тиждень і навіть частіше.

— А чому він такий тоненький? — пробасив Купець, презирливо мацаючи чотири аркуші журналу.

— Тоненький? Тому й тоненький, що не товстий, — видав свій перший дотеп редактор гумористичного журналу.

Читали "Комара" всім класом — сподобався. Тільки Япончик навіть поглядом не удостоїв новий журнал, вій сидів, втупившись у парту, і, шморгаючи носом, щось швидко писав. Японець вирішив будь-що здійснити свою ідею про товстий щомісячник і наступного дня після виходу "Комара" дав про себе знати. Скрізь на стінах — у залах, у класах і навіть у вбиральнях — з'явилися невміло, від руки написані оголошення:

Нове видавництво почало працювати енергійно, і того ж дня вийшов перший помер "Тижня". Непоказний вигляд цієї нової газети покривали багатство її змісту і велика кількість співробітників, які обіцяли виступати на її сторінках. Серед співробітників, прихованих під таємничим шифром "та ін.", був і новачок Пантелєєв: у першому номері було опубліковано його славнозвісні "злободенні частівки", які свого часу так легковажно відкинула "Красная газета". Япончик торжествував. Тепер він з подвоєним запалом узявся готувати щомісячник. Розмах був грандіозний. Номер вирішили випускати завтовшки шість або сім зошитів, з вкладними ілюстраціями.

Янкелеві лишалося тільки сердитися. Він був безсилий переплюнути нове видавництво. Він був один.

До Япончика частіше й частіше прибігали з інших класів, питали:

— Скоро "Тиждень" вийде?

— "Вперед" скоро з'явиться?

І Япончик, гордовито скосивши очі на Янкеля, навмисно голосно казав:

— Газета й журнал виходять і виходитимуть своєчасно, в оголошені строки!

Але Черних надумав не здаватися, він довго обдумував становище, що створилось, і твердо вирішив: "Боротимуся. Треба частіше випускати "Комара"…"

Почалася гарячка. Щовечора після надзвичайної денної праці Янкель з гордістю вивішував на мотузку біля груби нові й нові номери. Поліпшив техніку, робив кольорові малюнки і добився свого. Хлопцям набридло чекати товстого щомісячника, вони дедалі більше звикали до "Комара". Уже ввійшло в звичку вранці приходити до четвертого відділення й читати свіжий помер журналу. "Комар" переміг. Але Янкелеві ця перемога дісталася недешево. Він змарнів, схуд, втратив сон і апетит…

За тиждень вийшов другий номер Єошкіного "Тижня". Цього разу газета не привернула уваги читачів, бо була без малюнків і написана від руки олівцем. Зате невдача Япончика спричинилася до зовсім несподіваних наслідків.

Цілий тиждень Купець ходив заглиблений у якісь роздуми, а коли побачив сіреньку й непривабливу Япончикову газету, гучно, на весь клас заявив:

— Якого біса! І я таку випущу. І навіть кращу. І навіть не газету, а журнал!

Заява Купця була несподівана, тим більше що тільки десять днів тому він сміявся з диваків редакторів:

— І хочеться вам час марнувати, кедрили-мученики! Адже гроші за це не платять.

І раптом Купець — редактор журналу "Мій кулемет" — збирає штат співробітників. "Мій кулемет", за словами редактора, називається тому, що виходитиме дуже часто, як кулемет стріляє. Негайно біля нового органу створилося ядро журналістів з маловідомих літераторів-початківців — Мамочки та Окрайця, — а скоро й Льонька Пантелєєв порвав з Япончиком і теж перейшов у молоде, але багатообіцяюче видавництво Купця. "Мій кулемет" пішов угору.

Вже безперервно виходили три органи: "Комар" Янкеля, "Тиждень" Японця і "Мій кулемет" Купця, але жоден з них не відповідав вимогам Цигана.

— Що ж це за видання, сволото! Ні ребусів, ні задач не вміщують. Барахло!

Циган був сповнений обурення. Він пробував створити свій відділ у всіх трьох органах, але йому скрізь чемно відмовляли. Тоді Громоносцев вніс свою пропозицію у видавництво "Вперед", де був одним з редакторів і діяльним співробітником:

— Хлопці, Япончику, Кобчику! Пропоную створити в журналі відділ "Головоломка". Я буду редактором.

Поет Костя Фінкельштейн — Кобчик — запротестував перший:

— Не треба. У нас журнал науково-літературний, солідний щомісячник. Не треба.

— Не варто, — підтвердив і Японець, чим остаточно роздратував аматора шарад і головоломок.

— Добре, — заявив той. — Не хочете — не треба. Обійдуся й без вас.

Циган вийшов з редакції "Вперед", і незабаром у "Комарі" з'явилось оголошення:

"Головоломка" вийшла на другий день. Потім так само несподівано Мамочка й Окраєць вийшли з складу купцевого "Кулемета" й почали видавати свої власні журнали. Мамочка випустив журнал з розумною назвою "Думка", а як лозунг поставив угорі першої сторінки відомий афоризм Цигана, вперше виголошений ним на уроці російської мови. Коли Громоносцева спитали, що таке думка, він, нахабно посміхаючись, відповів: "Думка — це інтелектуальний ексцес даного індивідуума". З того часу безглуздий вислів ходив за ним скрізь, поки нарешті Мамочка не зафіксував його як лозунг над своїм високохудожнім органом.

Окраєць, який зневажав міркування про високі матерії, був більше поетом і назвав свій журнал надзвичайно поетично:

Але при своїх поетичних талантах Окраєць був безграмотний і вже з першого номера скандально пошився в дурні.

На першій сторінці Окрайцевого видання з нагоди спектаклю, що відбувся якихось три місяці тому, красувався малюнок з пушкінського "Бориса Годунова".

Малюнок Окрайця зображав Японця в ролі Годунова, з великим берлом у руці.

Але не малюнок примусив усю школу качатися від сміху, а пояснювальний напис під ним:

Юлистрація до трогедіє "Барис Годунв".

Окраєць умудрився в п'ятьох словах зробити шість помилок і здорово поплатився.

Поетичні "Зорі" читали всі не тому, що шкідців цікавила поезія, їх читали як добрий гумористичний журнал, і навіть Янкель ображався…

— Сволота цей Окраєць… Конкурент.

Особливо діставалося Окрайцевій ліриці. Вона викликала такий дружний сміх, що їй могли позаздрити найдотепніші фейлетони "Комара".

Але Окраєць ніяк не міг збагнути, з чого сміються шкідці, і тому був ображений. Ще б пак! Він створював свій журнал, просиджуючи ночі, у вірші вкладав усю душу, і, на його думку, виходило чудово. Окраєць був ліриком од пригоди, але лірику він розумів по-своєму. За його словами, "лірика — це коли від себе писати й коли нудно писати". Писав він свої нудні вірші тільки тоді, коли його карали; ось один з його віршів:

Наш жовтий будинок такий сумний,

Із труб увесь час іде дим.

А зав наш — ніби добрий старий,

Та нудно завжди стає з ним.

Мені стало жальше і жальше

Дивиться з пустого вікна.

Умчатись би кудись подальше,

Де б нова світила земля.

Та тільки-но Окраєць вмістив цей вірш у своїх "Зорях", як уже вся школа реготала, а "Комар" у новому розділі "По шкідських журналах" безжалісно знущався з Окрайцевої лірики:

"Мабуть, поет Окраєнція — дуже спостережлива людина, недарма він помітив таке чудове явище, як "із труб увесь час іде дим". Ми боїмось одного — щоб не вийшов дим з якогось іншого місця, наприклад, із "Зір" або з Окрайцової голови, для якого дрібниця "дивиться жальше і жальше з пустого вікна". Крім того, Окрайцеві хочеться "умчатись кудись подальше". Ми охоче виконаємо його бажання і посилаємо милого поета "кудись подальше". Живи собі там, Окрайчику, та віршики пописуй".

Проте Окраєць лишився твердим, ліричних вправ не припиняв і регулярно випускав "Зорі".

Уже шість журналів виходило тільки в четвертому відділенні. Така велика кількість друкованих органів звернула на себе увагу всієї школи й ще більше прославила старшокласників.

Насамперед новою журнальною епідемією зацікавився, звичайно, Вікмиксор.

Одного разу, прийшовши в клас, він виголосив блискучу промову про те, що шкільна журналістика — це дуже й дуже добре, що журнали розвивають здібності, розширяють кругозір, і прищеплюють навички, виробляють стиль, збуджують уяву і т. д. і т. ін. Наприкінці Вікмиксор заявив, що незабаром у школі відкриється музей, де, як головні експонати, зберігатимуться ці журнали. Крім того, Вікмиксор обіцяв сприяти журналістам канцелярським приладдям і на підтвердження своїх слів того ж дня видав Янкелеві фарби й папір.

Щедрість Вікмиксора здивувала й підбадьорила хлопців, і вже на другий ранок з'явились три нових журнали: "Сходи", "Вісник техніки" і "Клоун". Горобцеві "Сходи" мало чим відрізнялися від Окрайцових "Зір", хіба, може, тим, що помилок було менше. "Клоун" був цікавий тільки для педагогів, бо видавав його найледачіший і найтупіший четвертовідділенець П'єр, який завжди перебував у етапі заціпеніння і жвавішав тільки три рази на день — за обіднім столом. Коли педагоги дізналися, що П'єр — Соколов — видає журнал, вони прийшли пересвідчитися, здивовано оглянули схилену над папером голову хлопця, який аж сопів за роботою, і поставили несміливо кілька навідних запитань:

— Соколов! Що це ти робиш?

Соколов поважно надувався і відповідав, не підводячи голови:

— Журнал.

— Що журнал?

— Видаю.

— А як він називатиметься?

— "Клоун".

— А чому "Клоун"?

Тут П'єр видихався і на це запитання, як і на всі наступні, відповісти вже не міг.

Третій журнал, "Вісник техніки", вразив усіх. По Шкіді пішли чутки й здогадки:

— Що за "Вісник техніки"?

— Кому він потрібен?

— Ми ж не займаємося технікою.

— Навіщо він нам?

У багатьох це викликало подив, і найдивнішим здавалося те, що "Вісник техніки" видає Льонька Пантелєєв, людина, котра ніякого відношення до техніки не має. Думали, що це якийсь жарт, розиграш, чекали, що скоро під цією туманною назвою з'явиться ще один конкурент "Комара". Шкідці готові були посміятися з нових віршованих творів славетного сатирика, ждали й нових "Злободенних частівок", але найсмішніше полягало в тому, що журнал справді від початку до кіпця був присвячений техніці.