Республіка ШКІД - Сторінка 29

Журнал вийшов і швидко завоював популярність у читачів, хоч у ньому не було ні частівок, ні віршів, ні оповідань, ні солідних професорських статей про суд у Стародавній Русі. Редактор "Вісника техніки", виявилося, був непоганий журналіст. Він зрозумів, що читацький ринок у Шкіді забито літературно-художніми виданнями, що белетристикою читача вже не проймеш, — і надумав шукати новий тип журналу. Його власні пізнання в техніці обмежувались умінням викрутити електричну лампочку на чужих сходах, зате він догадався привернути до журналу тих хлопців, які цікавилися технічними й науковими питаннями, і таких, що мали п'ятірки з фізики. У першому номері "Вісника техніки" були надруковані статті "Як самому провести електрику", "Техніка Великого німого", "Майбутнє радіо". У відділ "Суміш" видавець переписав із старих і нових журналів усяку цікаву всячину. А на останніх сторінках розмістився відділ "Наука й техніка в Шкіді", де серед іншого скромно притулилася замітка такого змісту:

ДЕРЕВ'ЯНЕ КЛІШЕ

Г. Черних і Л. Пантелєєв винайшли новий легкий спосіб виготовлення з дерева кліше для постійних заголовків і віньєток. Спосіб простий і доступний для кожного. Треба взяти гладеньку дерев'яну дощечку, на ній ножем вирізати потрібну фігурку, потім її змазують чорнилом і друкують. Нові кліше з успіхом застосовуються для заголовків у видавництві "Комар" і для оголошень у нашому журналі.

Кількість журналів з шести підскочила до дев'яти, але епідемія журналістики ще не закінчилася, вона тільки починалася.

З четвертого відділення пошесть уже просочилась у третє. Слідом за старшими потяглися й молодші. Устинович почав видавати перший великий журнал третього відділення — "Ведмедик". Гарячка охопила й інших його однокласників. Незабаром третє відділення мало цілий ряд журналів, серед яких особливо вирізнялися "Зірка", "Червона зоря", "Туман" і "Вісник".

Настала черга другого відділення. Епідемія поширювалася. Малюкам сподобалася вигадка старших, і незабаром весь другий клас невтомних бешкетників та забіяк почав виготовляти журнали. До довгого списку органів, які вже виходили, додався ряд нових назв: "Маяк", "Червоний школяр", "Літопис". Коли про це дізнались у четвертому відділенні, хтось пожартував:

— Тепер не вистачає тільки, щоб ще й у першому відділенні взялися за журнали.

Жарт виявився пророчим. За кілька днів маленький Кузя приніс старшим показати свій журнал "Гриб" і розповів, що в них уже видаються журнали "Сонечко", "Мухомор", "Червоний прапор".

На додаток до всього педрада прийняла постанову про видання в кожному класі одного офіційного класного журналу — щоденника.

Республіка Шкід усе робила стихійно, нервово, поривчасто. Запоєм бешкетували, запоєм вчились і так само, запоєм, узялися видавати журнали.

Спочатку все йшло добре. Вихователі були задоволені.

Не шуміли після закінчення уроків вихованці, ніхто не бігав по залу, ніхто по катався на дверях і на поручнях, не бився і не бешкетував.

Продзвенить дзвоник, але ніхто не схоплюється з парт, тільки кришки грюкають і тремтять порізані чорні дошки.

Учні сидять скромно, розмовляють пошепки.

У класі тихо. Тільки пера поскрипують та шелестять паперові аркуші.

Десятки голів схилилися над партами. Творять і друкують, малюють і пишуть.

Це готуються журнали.

Пошесть заповзла в усі куточки.

Журналів стало так багато, що не знаходиться вже читачів на них. Усі пишуть — читати ніколи. Але кожному хотілося, щоб його журнал читали. Кожен намагається зробити свій журнал яскравішим, привабливішим. Для цього потрібен не тільки талант, але й час. А часу не вистачає, тому видавнича діяльність не припиняється і на уроках.

♦

Дзвонить дзвоник. У четвертий клас входить Сашкець, але його не помічають. Сашкець розгніваний. Він не любить, коли його предмет — історію — не вчать.

— Клас, встати! — гримить голос дяді Саші.

Клас, грюкаючи кришками парт, піднімається. Обличчя у хлопців такі, ніби їх щойно розбудили.

— Клас, сідай! Прибрати з столів папір та все інше, що зайве і не мас відношення до предмета.

Сашкець сідає за стіл, розкладає книжки, потім підводить голову і, провівши рукою по голові над лобом, де вже намічається лисина, допитливо оглядає застиглі постаті учнів.

— Сьогодні ми коротко згадаємо пройдене. Хай нам Черних розповість, що він знає про Івана Грозного.

Але Черних не чує. Він старанно працює над черговим номером "Комара". Хіба Янкелеві до історії? Сашкець помічає його схилену над партою голову і вже суворо окрикує:

— Черних!

— Що, дядю Сашо? — схоплюється той.

— Розкажи про Івана Грозного. Минулого разу я вам докладно все повторив, тому ви повинні знати.

Але Янкель згадує, що й минулого разу він писав "Комара". Треба викручуватися.

— Дядю Сашо, я погано пам'ятаю.

— Не мели дурниць.

— Чесне слово. Знаю тільки, що він котів у вікно шпурляв, а більше не запам'ятав.

Сашкець засмучений.

— Сідай, — кидає він похмуро, потім іде до Офенбаха й застає того на місці злочину.

— Ти що робиш?

— Пишу, — спокійним басом відповідає Купець.

— Покажи.

— Еге-е. А ви заберете.

— Покажи, тобі кажуть!

Купець, гордовито всміхаючись, витягує вогкий від акварельних фарб номер "Кулемета".

— Ось. Журнал свій пишу.

Розлючений Сашкець поривається відняти журнал і, не справившись із Купцем, обмежується дзвінкою фразою:

— Я тебе запишу в "Літопис" за те, що займаєшся в класі сторонніми справами.

Він іде до учительського стола, але, йдучи, помічає, що те саме відбувається й на інших партах. Тоді халдей вдається до крайності.

— Хлопці, я запишу весь клас за неуважне ставлення до уроку.

Однак і ця сильна в звичайні дні погроза тепер не впливає. Урок тягнеться нудно і в'яло. Учні відповідають невлад або зовсім не відповідають. Після дзвоника Сашкець у канцелярії скаржиться:

— Неможливо працювати. Ці журнали всю дисципліну зривають!

А в класі розгардіяш.

В одному кіпці Японець лається з Циганом за те, де має працювати художник Янкель. Янкель повинен намалювати Японцеві картину для "Вперед", те саме просить зробити й Циган, який випускає "Альманах найкращих творів Шкіди".

В іншому кутку чути вищання поета Фінкельштейна. Це Купець збирає матеріал для свого "Кулемета".

— Даси віршики? — реве він. — Даси чи ні?

— Немає у мене віршів, — захищається Кость.

— Брешеш, є! Не даси, мучитиму, Костику!

— Не треба, Купо. Боляче.

— А даси вірші?

— Дам, дам…

— Отож-бо.

Купець, задоволений, відпускає Фінкельштейна і насідає на Янкеля.

— Даси оповідання чи ні?

Знову писк:

— Я зайнятий!

— Даси чи ні?

— Дам!

Купця покинули всі співробітники, от він вигадав цей простий спосіб добування матеріалу.

Біля вікна, уткнувшись носом у "Красную газету", сидить Пантелєєв. Він страждає, він хоче зробити свій "Вісник техніки" справжнім журналом. Для цього є всі можливості, але немає оголошень, а для оголошень він залишив обкладинку. Льонька вже оббігав усі журнали, зібрав кілька оголошень, проте цього мало, лишаються ще два кутки.

— Ех! — засмучено зітхає він. — Тут би петитом або нонпареллю кілька штучок пустити — і все було б добре.

Раптом він знаходить матеріал у "Красной газете" і миттю вже виводить: "Потрібні пишдрукарки до правління АРА…"

У цю мить до класу вривається маленький Кузя з першого відділення і прямує прямо до Янкеля.

— Ну? — запитально дивиться той, одриваючись від малювання.

Кузя збуджено каже:

— Згоден!

— Гаразд, — коротко відповідає Черних. Обидва летять у перше відділення. Там купка цікавих уже чекає на них.

— Отже, як умовилися, — каже Янкель. — Поему на шістдесят рядків я вам зараз напишу, а складаний ніж ви мені віддаєте після здачі матеріалу. Добре?

— Добре, добре, — погоджуються малюки.

Янкель сідає і з місця в кар'єр починає писати поему для "Мухомора".

Писати починаю,

В макітрі тільки шум.

Про що писать — не знаю.

Одначе напишу…

Перо бігає по папері, і рядки з'являються один за одним.

Першокласники задоволені, що й у них співробітничають визначні сили. Правда, поема коштувала складаного ножа, що перейшов як гонорар до Янкелевої кишені, але видне ім'я щось та значить для журналу!

Через півгодини Янкель уже викопав завдання. Поему на шістдесят рядків здано редактору, а славнозвісний літератор мчить кінчати малюнок.

Тихо в школі, ніхто не бігає в залах, ніхто не катається на дверях і поручнях, ніхто не б'ється, всі зайняті ділом.

♦

Три місяці школа горіла одним прагненням — випускати, випускати й випускати журнали. Три місяці з дня на день списували чисті аркуші паперу різними шрифтами, чіткими літерами й безграмотними закарлючками.

У кожного журналу своє обличчя.

Один редактор вміщує оповідання в такому стилі:

ВЕДМІДЬ

Оповідання

Була холодна ніч. Навколо завивала хуртовина. Червоноармієць Іван Захаров стояв на посту. Було холодно. Раптом перед Іваном набіг ведмідь — і прямо до нього. Іван хотів утекти, але він згадав про ворогів, які можуть спалити склади з патронами. Він залишився. Ведмідь підбіг близько, але Іван вийняв сірники й почав запалювати їх, а ведмідь злякався і стояв, боячись підійти до вогню. А вранці ведмідь утік, а Іван врятував склади.

Оповідання написав Кузьмін.

А другий редактор і поет лише так:

Я дивлюсь на мімози.

Я зітхаю запашисті рози.

Зір очей мій тупіє,

А кругом — чорнота.

Сонце гріє,

Природу ласкає.

Як люблю я тебе

Й твої очі.

У третього редактора зовсім інші настрої:

Бий, набат громодзвонний,

Дужче бий.

Слухай, люд паш мільйонний,

Пісню днів.

Твердо стій, пролетарський

Фабрик край.

Потрудися, бунтарський,

В Перший май.

Хай гучніше дзвенить

Молот твій.

Разом з ним гімн гримить

Трудовий.

Три місяці шаленіла республіка Шкід, потім гарячка стала поволі стихати: як зорі на світанку, гасли один за одним "Мухомори", "Клоуни", "Факели", "Сходи" та інші газети й журнали. Хлопці стомилися. Вікмиксор вчасно наштовхнув їх на гарну думку: пора вже видавати велику загальношкільну стінну газету. І от появляється "Гірчиця", здорова, міцна учнівська газета, де матеріал зібрано з усієї школи, з усіх відділень, де пише не один редактор, а п'ятнадцять-двадцять кореспондентів.

З шістдесяти видань лишається чотири.

Гра завмирає, даючи місце серйозній роботі, а від колишнього захоплення лишається слід у шкільному музеї — повний комплект видань.

"ДЗЕ, КАЛЬМОТ І К°"

Грузинський князь Георгій Джапарідзе.