Ресторан на краю всесвіту - Сторінка 5

Тут сонце сяє найяскравіше, віддзеркалюючись у басейнах, мерехтить на білих бульварах, уздовж яких вишикувалися пальми, вилискує на здоровій бронзовій шкірі крихітних постатей, що вештаються вулицями, відбивається від дахів вілл, від яскравих водяних матраців, барів на пляжах тощо.

Особливо яскраво воно віддзеркалюється у вікнах високої гарної споруди, що складається з двох тридцятиповерхових веж, з'єднаних між собою переходом посередині.

Цей будинок можна вважати домом книжки, і збудували його на кошти, що були присуджені у результаті судового розгляду справи про виключні авторські права, у якому затято зійшлися видавці книжки і компанія, що виробляла вівсяні пластівці.

А книжка ця — путівник, книжка для мандрівників.

Це одна з найвидатніших книжок, — звичайно ж, користалася вона найбільшим попитом, — яку видала велика видавнича корпорація Малої Ведмедиці. Вона тішилася більшою популярністю, ніж "Життя розпочнеться в п'ятсот п'ятдесят років", вона продавалася краще, ніж "Теорія великого вибуху — особистий погляд", яку написала Ексцентрицицька Гелумоїдіс (тригруда шльондра з Еритикону VI), і викликала більше суперечок, ніж останній супербойовик Улона Коллафіда під назвою "Усе, чого ви не хотіли знати про секс, але дізналися з примусу".

(А у багатьох набагато усталеніших цивілізаціях Зовнішнього східного кільця Галактики вона давно витіснила з ужитку велику Енциклопедію Галактики, як така, що вміщує абсолютно усі відомості й рекомендації. І хоча у ній багато чого пропущено, хоча трапляється на її сторінках багато апокрифічних даних, або принаймні дуже неточних, вона переважає попереднє набагато нудніше видання з огляду на дві речі. По-перше, вона трохи дешевша, а по-друге, на обкладинці великими привабливими для ока буквами написано: БЕЗ ПАНІКИ.)

Звичайно, це той безцінний супутник усіх тих, хто бажає побачити на власні очі дива дослідженого Всесвіту менш як за тридцять альтаїрських доларів на день. Це — "Путівник по Галактиці для космотуристів". Якщо стати спиною до головного входу до редакції "Путівника" (коли припустити, що ви уже приземлилися і освіжилися, пірнувши в океан і прийнявши душ), а потім повернути на схід, то ви йтимете у затінку дерев на бульварі Життя і захоплюватиметеся блідо-золотими барвами, що лежатимуть зліва від вас, широко відкритими очима видивлятиметеся на фанатиків медитативного серфінгу, які безтурботно, наче у цьому немає нічого особливого, носяться на висоті два фути над хвилями, вас здивують, а врешті-решт вам злегка остогиднуть гігантські пальми, у чиїх кронах упродовж усього дня, а іншими словами безконечно, безбарвно шелестить вітер.

Якщо потім ви домандруєте до кінця бульвару Життя, то потрапите до торгового кварталу Лаламатін із його екзотичною рослинністю і безліччю кафе під відкритим небом, куди жителі Бети Малої Ведмедиці приходять розслабитися після виснажливого відпочинку на пляжі. Квартал Лаламатін — це один із тих районів, де не потішишся вічним суботнім полуднем: натомість тут постійно панує прохолодне суботнє надвечір'я. А далі за цим кварталом розташовані нічні клуби.

Якщо саме такого дня у пообідню пору чи надвечір — називайте це, як вам до вподоби — ви наблизитеся до другого справа кафе під відкритим небом, то на очі вам потрапить звична юрба бетанців, які розводять балачки, прикладаються до чарки, видаються спокійними і вдоволеними й час від часу поглядають на годинники один одного, щоб переконатися, наскільки ті дорогі.

Попадеться вам на очі і пара космотуристів з Алголу з досить-таки скуйовдженими зачісками, які щойно прибули сюди на борту арктуріанського вантажного корабля, де їм довелося провести кілька важких днів без звичних зручностей. А як вони розсердилися і здивувалися, коли з'ясувалося, що тут, безпосередньо поруч із будинком редакції "Путівника по Галактиці" вартість склянки простого фруктового соку перевищує шістдесят альтаїрських доларів.

— Нас обдурили, — гірко скаже один з них.

Якщо у цю хвилину глянути на сусідній столик, то можна побачити Зафода Бібльброкса, який сидить ні в сих ні в тих з розгубленим обличчям. А розгублений він тому, що п'ять секунд перед тим він сидів у кріслі на капітанському містку зорельоту "Золоте серце".

— Нас таки обдурили, — знову чується голос.

Кутиком очей Зафод нервово зиркнув на двох розпатланих космотуристів за сусіднім столиком. І де це з біса він опинився? Як він сюди потрапив? Де його корабель? Він спробував на дотик бильце крісла, на якому сидів, і стіл перед собою. Вони видалися йому достатньо надійними. Він вмостився зручніше.

— Як вони можуть укладати путівник для космотуристів у такому місці? — продовжував голос. — Ви ж тільки гляньте. Ні, ви тільки подивіться на це все!

Зафод роздивився навколо. "Непогана місцина", — подумав він. Але ж де це він? І чому?

Він намацав у кишені дві пари окулярів від сонця. У тій же кишені він наткнувся на твердий, гладенький незрозумілого призначення брусок дуже важкого металу. Він витягнув його і роздивився. Очі полізли на лоба. Звідкіля у нього це? Він вкинув брусок назад до кишені, приміряв окуляри і обурився, коли виявив, що металева штукенція залишила подряпину на одній з лінз. Однак в окулярах він чувся набагато впевненіше. То були дві пари чутливих до небезпеки суперхроматичних окулярів Джу-Джанта-200, які було запрограмовано спеціально для того, щоб виробити у людей спокійніше ставлення до небезпеки. При першому ж натяку на проблеми лінзи ставали абсолютно чорними і таким чином заважали дивитися на те, що може потривожити спокій.

Лінзи залишалися прозорими, якщо не зважати на подряпину. Він розслабився, але ненадовго.

Розлючений космотурист за сусіднім столиком не зводив погляду з жахливо дорогого фруктового соку.

— Найгірше, що могло статися з "Путівником", це те, що його редакція перебралася на Бету Малої Ведмедиці, — не вщухав він. — у них тут мізки смальцем запливли. Слухай-но, мені навіть казали, що в одному зі своїх відділів вони створили електронним способом синтезований Всесвіт, і тепер вони запросто можуть удень перевіряти достеменність інформації, а ввечері ще встигати волочитися по вечірках. Хоча слова "день" і "вечір" тут мало що значать.

— Ага, Бета Малої Ведмедиці, — здогадався Зафод.

Тепер він знатиме принаймні, куди його занесло. Йому спало на думку, що слід подякувати за це прапрадідусеві. Але навіщо він його сюди запроторив?

І тут у його свідомості озвалася одна думка. Вона була абсолютно чітка і зрозуміла, але зараз він уже розумів, що то за думка. Інстинктивно він хотів чинити опір таким думкам. То були запрограмовані наперед підказки з темних, відімкнених ділянок його мозку.

Він сидів нерухомо і затято намагався не звертати уваги на цю думку.

Вона вгризалася в нього. А йому наче й байдуже. Вона ще дужче. А він не звертатиме уваги. І вона не попускає. Довелося піддатися.

"Та грець з ним, — подумав він, — підемо за течією". Він був надто втомлений, розгублений і голодний, щоб ще й боронитися. Він не тямив навіть, до чого вона його спонукає.

РОЗДІЛ 6

"Алло? Так, Це видавництво "Мегадодо", редакція "Путівника по Галактиці для космотуристів", найчудовішої книжки у всьому розвіданому Всесвіті. Чим я можу вам допомогти?" — сказала велика рожевокрила комаха у трубку з сімдесяти телефонів, що стояли вишикувані на просторій хромованій поверхні секретарського столу у приймальні редакції "Путівника по Галактиці для космотуристів". Її крила затремтіли, очі забігали. Вона спостерігала за усіма цими неохайними істотами, що юрмилися у фойє, бруднили килим, залишали брудні відбитки рук на шпалерах. Вона була задоволена тим, що працювала у редакції "Путівника по Галактиці для космотуристів", от тільки б якось відвадити звідсіля усіх оцих космотуристів. Хіба ж їм не належиться вештатись по брудних космопортах чи ще деінде? Вона була переконана, що десь колись прочитала у цій книжці про те, як важливо вештатися саме в брудних космопортах. На жаль, більшість із них з'явилися сюди і цілими днями підпирали стіни цієї гарненької чистої і блискучої приймальні, здається одразу після того, як побували в особливо брудних космопортах. Єдине, задля чого вони сюди приходили, так це щоб поскаржитися. У комахи здригнулися крильця.

— Що ви кажете? — сказала вона комусь по телефону; — Так, я передала ваше повідомлення панові Зарнівупу, але, боюся, ви з ним не зустрінетеся, бо за ним уже і слід прохолов. Зараз він у міжгалактичному круїзі. Вона нетерпляче відмахнулася щупальцем від однієї з неохайних істот, яка лютилася і намагалася привернути до себе її увагу. Нервовим жестом вона показала сердитому відвідувачеві, щоб той прочитав об'яву на стіні зліва від неї і не перешкоджав під час важливої телефонної розмови.

— Так, — сказала комаха, — він у себе в кабінеті, але саме перебуває у міжгалактичному круїзі. Щиро дякуємо за ваш дзвінок, — і з грюкотом кинула трубку на важелі.

— Прочитайте об'яву! — гримнула вона на сердитого чоловіка, який мав намір подати скаргу про найсміховиннішу і найнебезпечнішу дезінформацію, яку надрукувала у книжці.

"Путівник по Галактиці для космотуристів" — це незамінний супутник усіх тих, кому не терпиться досліджувати сенс життя у просторах безконечно складного і дивовижного Всесвіту, бо хоча даремно було б сподіватися від цієї книжки, що вона виявиться корисною та пізнавальною в усіх випадках, на її сторінках принаймні зазначалося, що там, де допущені неточності, інформація таки дійсно неточна. Якщо ж ішлося про значні протиріччя, то, ймовірно, щось негаразд було з реальними фактами.

У цьому і полягала суть об'яви. Звучала вона так: "Зміст путівника сумнівам не підлягає. Невірогідною часто буває реальність".

Такий висновок приводив до певних цікавих наслідків. До прикладу, коли на видавців "Путівника" подали в суд сім'ї тих, що загинули внаслідок буквального розуміння опису планети Трааль (у книжці говорилося: "Хижі Блатерні Блощиці часто готують цілком пристойну їжу для прибулих туристів", а мало бути "Хижі Блатерні Блощиці часто готують цілком пристойну їжу з прибулих туристів"), вони стали наполягати, що перший варіант цього речення набагато привабливіший з точки зору естетики, викликали знаного поета, який під присягою посвідчив, що краса — це правда, а правда — краса, і у такий спосіб спробував довести, що в цій справі винуватою стороною є саме життя, бо немає в ньому, як з'ясовується, ані краси, ані правди.