Розповідь другого розмороженого

- Станіслав Лем -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Станіслав Лем

Розповідь другого розмороженого

--------------

Станіслав Лем

Кіберіада

Київ, Дніпро, 1990

(c) Український переклад, О. Гриценко, 1990. Перекладено за виданням: Stanislaw Lem, Maska, Krakow, 1976.

--------------

Ми з радістю стаємо перед очі такого шляхетного зібрання, щоб розповісти нашу історію, хоча це й державна таємниця. Та ми її розголосимо з почуття вдячності, сильнішого за державні інтереси. Оцей повний замерзлої цикути келих, що його добродій Трурль вийняв із нашої закоцюблої руки, мав відібрати життя не одній істоті, а мільйону. Адже ми — не той, за кого ви нас вважаєте. Ми — не робот, і не хандроїд, що легковажно вдався до отрути, ані первісняк, прозваний людцем, хоча зовні ми й нагадуємо цього останнього.

Все зовсім не так. І промовляємо ми до вас у першій особі множини не через пихату схильність до Pluralis Majestatis [1], а через історично-граматичну необхідність, яку ви збагнете наприкінці розповіді.

А почалася наша історія на благословенних просторах планети З'їмля, тодішньої нашої вітчизни, напрочуд щедрої, про що свідчить сама її назва. Саме там ми й з'явилися на світ — способом, про який розводитись не варто, бо природа використовує його скрізь, одвічно схильна до автоплагіату. Із моря — мул, а з мулу пліснява, чи гарна моя пісня вам, а з тої плісняви — рибки, котрі, як у морі тісно стало, повилазили на суходіл, а коли вивчилися на суходолі таких-сяких штучок, то присмокталися дорогою, і в такий спосіб з'явилися ссавці, які, шкутильгаючи, помалу навчилися нічогенько ходити, а псуванням одне одному життя набралися розуму, оскільки розум походить від клопоту, як чухання від сверблячки.

Потім дехто зі ссавців позалазив на дерева, а коли дерева повсихали, їм довелося злазити у великій печалі, і від тої печалі вони порозумнішали ще більше — на жаль, не з власної волі.

Ані дерев, ані чогось іще більш вегетаріанського вже не було, то й довелося їм іти на полювання. Одного разу, обгризаючи стегно упольованої дичини, котрийсь із них помітив, що в нього вже сама гола кістка, а в сусіда ще є м'ясо, тож він дав сусідові кісткою по лобі та й забрав те м'ясо собі. Отак він став винахідником кия.

Потім, невідь-коли, виникла Заповідь. Питання її виникнення висвітлено науковою думкою з'їмлян у вісімсот різних способів. Ми в свою чергу вважаємо, що Заповідь виникла, аби зробити життя терпимим, бо так його несила витримати. Нашим предкам було погано, що й породжувало нарікання,— але як нарікати на Нікого? Отож у певному розумінні релігію породила сама граматика, підтримана уявою. Якщо тут погано, то десь в іншому місці добре. Коли ж цього місця ніяк не вдається знайти, значить, воно там, куди ногами не дійдеш. Висновок: труна — це карнавка. Як складеш туди безгрішні кості, то на іншому світі виплатять тобі з процентами відшкодування за праведність у вічній, богом забезпеченій, валюті.

Однак наші предки потихеньку порушували цю Заповідь, бо не вважали цілком справедливим, коли все найліпше призначено виключно небіжчикам. Богослови в свою чергу тлумачили це призначення на триста способів, але ми їх опускаємо, інакше не вистачило б для нашої розповіді й тисячі ночей.

Труднощі життя наші предки полегшували всілякими трюками й махінаціями, від яких походять махіни, що махають ціпами, а якщо вже ціпами, то й колесами, а якщо колесами, то й бітами та байтами,— викладаємо все це, звичайно, у сильному скороченні. Отак, долаючи труднощі та лиха, мимохідь довідалися, що З'їмля — куляста, що зірки — це клепки, які тримають небесну твердь, а пульсар — це зірка, на яку напала гикавка, а з'їмляни виникли з мулу, причому це вдалося повторити в лабораторних умовах, усього через тридцять тисяч років по винайденню вогню. Фізичну працю переклали на всілякі саморухалки, котрі можна було і проти сусідів уживати, але залишалася важка розумова праця. Тому ми й створили мисленну промисловість — різноманітні думальниці та думлини, які перемелювали увесь світ на цифри, відсіюючи від куколю раціональні зерна. Спочатку їх виробляли з бронзи, але за такими треба було наглядати, а це втомлює, тож із звичайної худоби вивели породисту рахудобу, яка усе життя проводила при яслах за розрахунками та медитаціями. Так ми вперше дійшли до безробіття.

Визволившись від клопотів, діставши купу часу на роздуми, зауважили ми, що не все так, як має бути: відсутність лиха — це ще не щастя. І заходилися ми практикувати геть усі заповіді навпаки — куштуючи кожен із гріхів, ними заборонених, уже без страху і не ховаючись, як колись, а гордо, привселюдно і з дедалі більшим смаком.

Досвід показав, що більшість із гріхів — малоапетитні, отже, на світанку Нової Ери ми зосередились на найбільш багатонадійному з гріхів, а саме — лозтві, у таких різновидах, як чужолозтво, багатолозтво, самолозтво і таке інше. Цей бідненький репертуар ми збагатили раціоналізаторськими пропозиціями, від чого були створені збочайні, перелюбери, сексівниці, так що кожен з'їмлянин міг придбати цілий комплект хтивних машин для своєї содомівки.

Церквам усе це було не до шмиги, але вони дивилися крізь пальці, бо давно вже поставили хрест на добі хрестових походів. В авангарді поступу йшла найпотужніша держава З'їмлі, що звалася Лизантія. Громадяни її загальним голосуванням замінили крилатого хижака у державному гербі на Порноптерикса, тобто Сороміцького Птаха. Лизантійці, купаючись у добробуті, порозпускали геть усе, де ще не було повної розпусти, а решта країн наслідувала їх у міру місцевих можливостей. Девізом Лизантії було: "OMNE PERMIT-TENDUM". Отаке надтолерантне вседозволення становило засади її політики. Мабуть, лише фахівець з історії з'їмлянського середньовіччя зміг би оцінити усю запеклість нашої розбещеності, що являла собою справжній реванш за колишню аскезу й зневагу до плоті. Чомусь мало хто помічав, що й надалі дотримується буква Закону, тільки навиворіт.

Особливо пнулися зі шкіри митці, відробляючи віковічну заборгованість. Вони заснували видавництва, звані блюзництвами, і їх тільки те й непокоїло, що ніхто не переслідує їх за сміливість. Гімн молоді, що йшла в авангарді радикалів, звучав, наскільки ми пам'ятаємо, так:

У яснім блиску

Мідних лобів

Слався, хто маму

Кілком пробив!

А потім — тата

Чекає страта,

Безжальний гніві

За татом — маму,

За нею — тата

Туди до ката!

Гепнув — і в яму!

Амінь.

Інтелектуальне життя буяло. Видобули із забуття твори такого собі маркіза де Зада, який заслуговує особливої згадки, позаяк мав чималий вплив на дальший перебіг історичних подій. На два століття раніше його скарано на горло як злочинця-пісуариста, а всі його твори спалено. Однак завбачливий маркіз устиг зробити копії. Цей мученик і предтеча Нового проповідував чарівність огиди й цнотливість зіпсутості — і зовсім не з егоїстичних міркувань, а принципово. "Гріх часом розважає вас,— писав він,— але грішити слід не тому, що це приємно, а тому, що це заборонено. Якщо Бог існує, то слід чинити назло Йому, а якщо ні, то — назло собі. Так чи інакше, але саме цим ви демонструєте повноту свободи", У романі "Кошмаріанна" маркіз описував копролатрію, або культ лайна, яке під хоральні співи виставлялося на золоті для поклоніння. Якби його, тобто лайна, не було,— розтлумачував автор,— то неодмінно слід було його вигадати. Трохи менш благочесним вважав маркіз поклоніння іншим відходам життєдіяльності. В родинному питанні він дотримувався принципу, що слід усіх вирізати до ноги, а ще ліпше, якби кожне само себе повирізало. Це вчення, видобуте з глибини століть, викликало подив і повагу. Однак деякі простаки чіплялися до того, що маркіз де Зад надавав ПЕРЕВАГУ згаданій субстанції перед родичами та ближніми. А що робити, мовляв, якщо комусь родичі ближчі за лайно?

Облудність такої критики викривали задисти, маркізові учні й послідовники, послуговуючись теорією доцента Фроньда. Цей людинознавець вважав, що свідомість — то шар брехні на поверхні душі, утворений страхом перед тим, що в її глибині ("мислю — значить, брешу"). Як лікувальний засіб Фроньд радив курацію, сублімацію та ігнорацію, натомість задисти обстоювали депаскудизацію шляхом уживання донесхочу. На втіху собі й ближнім вони створювали блюварії та вивернисажі, а пам'ятаючи заповіти де Зада, поклонялися саме цій частині тіла. Один із видатних представників цього руху, доцент Інцестій Вахс, любив повторювати, що "Sempiterna Semper Fidelis" — а зрештою, нема нічого тривкого на цім світі.

Оскільки вже тоді чимало говорилося про охорону середовища, то задисти і його забруднювали, що було сили. Окрім копрософії, чарувала душі ще й футуромантія. Наприкінці минулого століття розплодилися темновидці, згодом висміювані, адже замість одного робочого місця, ліквідованого роботизацією, виникало двадцять нових. З'являлися незнані доти професії — наприклад, оргіаніста чи дражера-піддрочника (який умів дражнитися й дрочитися сотнею різних способів), люботрикутника (а цей урізноманітнював та пожвавлював родинне життя, утворюючи любовний трикутник там, де його раніше не було), екстер'єра й секстер'єра (перший — просто колишній пес-тер'єр а другий — фахівець із содомістики, одного з гатунків аутомістики, тобто мистецтва статевих актів, які виконуються самі по собі, завдяки автоматизації). Під впливом моди навіть фізики приробляли своїм приладам порноприставки.

Отаке реформаторство невдовзі породило контр-реформацію, представники якої, у всьому звинувачуючи епоху, здійснювали терористичні акти проти банків сперми та інших подібних закладів. Окрім цих підривників, діяли також абнегати, проповідники повернення до Печер — зокрема, Пхавел і Вошавел, що закликали до повного нехлюйства й пожирання всього підряд, бо все довкола і так стерильне й смачне. Що ж до прекрасної статі, то вона геть збунтувалася. Лідерки жіночого руху висунули два нових ідеали жіночності — жінокурвительки та свинкса, щоб, за звичаєм усіх визволителів, послатися на прадавні міфи.

Все це сприяло наростанню хаосу, однак більшість з'їмлян іще довіряла науці, яка безстрашно досліджувала будь-які явища — наприклад, оргіаністику, формальну теорію якої побудували завдяки впровадженню вимірювальних одиниць, названих "оргами" {для некрофілії вживано терміну "морги"), дозволила окреслити чіткі границі між поняттями "чухральник", "чухрач" та "чухрай", або між облесником та налисником, скрізь впроваджуючи класифікацію й нічому не дивуючись.