Розповідь комівояжера - Сторінка 2

Ось, наприклад, це – тридцять років тому воно коштувало моєму дядечкові десять доларів. Кращого не знайдете в Техасі. Я віддам його вам за...

– Дозвольте вас перебити, друже,– мовив я,– сьогодні мені просто дихати не дають комівояжери. Я вже купив зовсім не потрібну мені швейну машину; карту, що на ній усе переплутано; годинник, котрий і не збирається йти; порошок проти блощиць, хоч з’ясувалося, що вони тільки його й полюбляють; я придбав безліч усілякого мотлоху, і з мене годі. Я не бажаю мати жодного з ваших відлунь, навіть якщо ви оддасте їх задарма. До того ж я терпіти не можу типів, котрі намагаються всучити мені будь-що. Ось бачите пістоля? Отож забирайте свій мотлох та йдіть геть, поки не пролилася кров!

Та він тільки жалібно посміхнувся й вийняв ще кілька схем. Отож усе скінчилося, як і належить,– бо щойно ви заговорили з комівояжером, то вам слід лише коритися своїй долі.

Спливла докучлива година – і ми сторгувалися. Я придбав два подвійних відлуння у гарному стані, а він дав мені на дорогу ще одно, яке ніяк не міг збути, бо воно відгукувалось по-німецьки. Він пояснив: "Колись воно розмовляло всіма мовами, а тепер випали зуби, і воно гиргоче тільки по-німецьки".

1876