Русь первозданна - Сторінка 107

Багатозначне поняття.

Не відкидаючи наперед можливості отримати розумну пораду, Юстиніан слухав не без уваги. Та не було вишуканого Трибоніана. Не вистачало колючого приборканого Носорога. їхні лякливі заступники Фока і Василід не змогли нічого кращого придумати, крім від'їзду. Один запропонував Гераклею Європейську, другий — Пафлаго-нійську на Понті. Вони серйозно засперечалися. Нікчемні люди, які вважають себе не ромеями, а римлянами старого штибу. А Носоріг у своєму барлозі чи вишукав спосіб підслухати? Він — унизу.

Доглядач Палатія Гермоген висловив думку покинути місто. Він, зизоокий гунн, спритно зіграв словом "охлос". Цей справжній ромей. Та його думка нічого не варта: йому було звелено готуватися до вантаження на кораблі.

Нарзес, узятий у полон дитям у Персовірменії, відмовився висловлюватись. Теж ромей, але тактовніший, ніж Гермоген. Йому відомо більше, ніж багатьом.

Мунд клявся: яка воля базилевса, таке і його, Мундове, побажання. Він, Мунд, переб'є всіх заколотників, коли вони полізуть на Палатій. Та, нехай не гнівиться Божественний, сил мало, щоб піти в місто. Захопившись і забувши вишуканий початок свого прорікання, Мунд зірвався:

— Та якби я був базилевсом, хіба я пішов би з Палатія!

Юстиніан посміхнувся. Сановники з підкресленим сміхом показували пальцями на дурника з мечем, що ляпнув безглуздя, майже злочинне: якби Мунд був базилевсом!

Рухом руки базилевс закликав до порядку. Обговорення тривало, сановники висловлювалися.

При всій витримці вони були схвильовані. Тим яскравіше виявлялася різноплемінність Юстиніанових слуг. Базилевс згадав, що шкідливий забобон націй народився в гріху вавілонського стовпотворіння. Розігнані богом, одні почорніли і пожовкли на сонці. Хто довго дивився на синяву моря, став синьооким. Північани — білошкірими, як сніг... У мові відбився шум хвиль, лісів, степового вітру. Спадкоємці Адама перестали зважати на родинні зв'язки. Та в Юстиніановому Палатії вони стали однаково ромеями.

Базилевс слухав. Не замислюючи такого,— у нього не було на те потреби,— Юстиніан піддав своїх пресвітлих крайньому випробуванню.

Автократор створив з палатійських саночників людей особливих почуттів. Кожен з них несвідомо, скоряючись інстинктові самозбереження, вибудував усередині себе ніби споруду любові і вірності базилевсу. Так молюск вибудовує собі мушлю. Благодіяльна самооблуда зросталася зі шкірою, від необережного дотику струпи добровільного рабства нили, кровоточили. Тому навіть випадкове слово сумніву, сказане стороннім, викликало шалену лють: шкаралупа вимагала захисту. Не можна безкарно грати роль у житті, це не сцена, де слова означають дію і дія обмежена словом.

Автократор ширив заразу. Рада з пресвітлими була ницою витівкою, чого Юстиніан не знав, бо хто пізнає цю істину, перестає бути автократором.

Пресвітлі вміли вловити думку, ледве що втілену в першому слові Божественного, вміли розвинути її — у вгаданому бажанні Повелителя. Уміли добре, самовіддано виконати, у виконанні були сміливими, рішучими. Найрозумніші відчували наміри Божественного без його слів, уміли квапитись діяти. їм навіть здавалося, що вони діють самостійно, і вони мали вдоволення творчості. Але дати пораду, справжню, потрібну? На те потрібна внутрішня свобода, умови, за яких не можна бути пресвітлим.

У залі Буколеон товпилися сановники, чиї лиця й пози виказували сміливість і певність у собі, наскільки дозволяв етикет. Та внутрішньо вони були тривожно спантеличе-

17*

515

ні, зупинені, як колеса воза, коли заїв надто низько опущений башмак гальма. Як, як розгадати волю Єдиного в таких незвичних обставинах?

Як чоловікові, що ніколи не бачив коней, одразу вибрати в табуні кращого скакуна?

Більшість пропонувало від'їзд лише тому, що Юстиніан не спинив Фоку й Василіда. Що! І Велізарій за втечу? Юстиніан вважав його свої кращим полководцем, чого ніколи не висловлював.

Цей фракієць любив війну. Якось Юстиніан змусив Велізарія присягнути: ніколи й не мріяти про престол. Клятви! Вони годяться лише для слабких душ, таких, як в Іпатія, у Велізарія. Дружина полководця Антоніна, фаворитка Феодори, відзначалася розпутністю. Юстиніан не був позбавлений чоловічої зневаги до закоханого мужа. Отже, цей хоробрий і удачливий воїн, рогоносець у красивих латах на красивому тілі, хоче відпливти. Куди ж? У Нікею. Звичайно, звичайно. Нікея — міцна фортеця. Сміливець не боявся на полях битв, та злякався охлосу. Солдат... Не варто його тривожити клятвою... Його душа дрібніша за тіло. Пора поставити все на своє місце. Юстиніан торкнувся Феодориної руки.

— Мені здається,— казала Феодора,— що нині зайве розмірковувати, пристойно чи непристойно жінці бути хороброю, коли чоловіків охопило вагання, коли чоловіки, як я бачу, не знають, що їм робити і чого не робити...

Базилиса зробила паузу. Лиця сановників перетворювалися на набір театральних масок: від Здивування з роззявленим ротом і витріщеними очима до Захвату з медовою усмішкою і з масою зморщок довкола примружених очей. "Почекайте, ви ще почуєте, як Найулюбленіша піднесе вам Нашу думку!"

— Та як же повести Наші справи? Де кращий спосіб? Як знайти вихід не з Палатія, Мунд, а з небезпечного становища імперії? — 3 кожним запитанням базилиса змушувала свій голос звучати щодалі голосніше.— Багато хто казав тут: від'їзд, відбуття, тимчасова відсутність...— Феодора стишила голос і кинула: — Я скажу відверто — втеча! А я гадаю,— вона посміхнулася,— найгірше для Нас втеча. Нехай вона й поведе до тимчасового порятування .життя. Загалом, не можна уникнути загальної долі смертних. Але тому, хто хоч раз володів владою, незносне поневіряння вигнанцем. Хай не дасть мені бог позбутися цього пурпуру, дожити до дня, коли не будуть мене більше величати базилисою!

Як це звучало! Значиміше і красивіше, ніж здавалося Юстиніану, коли він готував промову Феодори. Поговір рознесе слова Найулюбленішої, віки зрозуміють, що вона була гідна діадеми. Увага! Вона повинна звернутися до нього.

— Тож, Божественний, утікай, коли бажаєш. У тебе гори золота, там,— Феодора показала в бік порту,— чекають кораблі. Море відкрите всім вітрам. Та згодом,— у Феодориному голосі звучала висока трагедія,— коли б не довелося тобі дати перевагу смерті над ТАКИМ порятунком. А я залишаюся. Пурпур Влади — найкращий саван!

"Воістину Найкоханіша сказала більше, краще",— думав Юстиніан. Він сам був маскою Захвату.

— Слава Божественним, Вічним! — кричали пресвітлі, нарешті знайшовши вихід з гнітючої неясності.— Смерть охлосу, смерть лжебазилевсу! /

Нещирих не було.

Готи Мунда і герули Філемута закривали Палатій з півночі і з заходу. Щоб захиститися від нападу по лінії: майдан Августеї — море, повинно вистачити іпаспистів Ве-лізарія. Залишаючи в запасі схолу Рикіли Павла, спафа-ріїв та рештки одинадцятого легіону, Юстиніан доручив Велізарію вирушити в казарми екскубіторів і наказати їм виступити.

Військові двори вражали дивною порожнечею. Двері казарм були зачинені наглухо, зсередини. Велізарій звелів гукати, грюкати. І сам він іменем базилевса вимагав, щоб екскубітори відімкнули двері і готувалися до походу.

Звідси до іподрому будо не більше трьох стадій пташиного лету. Палаті йська огорожа заввишки чотири людських зрости здавалася низькою в порівнянні з кам'яною горою іподрому. Іпасписти перемовлялися між собою: вони зневажали золоту гвардію. Телята з мечами, шпаки в латах, каплуни — такі прізвиська були ще надто ніжними.

Раптом іподром заговорив. Зграї голубів, що жили під карнизами, які увінчували галереї, знялися, як у дні перегонів. Злякані птахи злітали в небо по спіралі невидимих сходів.

— Руде м'ясо заквакало, руде м'ясо! — викрикнув хтось образливе прізвисько городян.

Не чекаючи наказу, двоє іпаспистів підскочили до дверей, в які марно грюкав їхній вождь. Один смаглявий, другий білошкірий, обидва в однаковому обладунку, почорненому гірською смолою-асфаліосом, високі. Смаглявий махнув топором, двері тріснули зверху до низу.

— Влучно, Ахаресе,— похвалив білошкірий і з розгону вдарив плечем.

Двері впали. Всередині, як у всіх казармах, стояла внутрішня стінка. З казарми закричали:

— Не заходь! Смерть! Бий, бий!

— Назад! — наказав Велізарій.

Іпасписти відійшли, лаючись. Вони з радістю позбиткувались би над цими багаосами — євнухами, та Велізарій не бажав втрачати іпаспистів на безглузду бійку. Полководець бігом повернувся до Юстиніана. Пишномовство базилиси не переконало Велізарія, з фракійського солдата не виходив чиновник. Екскубітори можуть вдарити з тилу. Не треба нападати на іподром.

Велізарій благав базилевса покинути Палатій, викликати війська з Азії, Фракії, Еллади. Обложити місто, закрити під'їзд з моря. В цьому плані, як і в багатьох солдатських планах, було надміру руйнувань, побоїщ, грошових витрат, та не вистачало того, що згодом називали політикою.

Базилевс був рішучий і непоступливий:

— Ти підеш з твоїми іпаспистами кругом, через Халке, через розвалля тамтешніх пропілеїв Звідти вдариш на іподром. Ти зустрінеш не фланги персів, навіть не вандалів, а безтолкове руде м'ясо, і ти його заспокоїш. Ззаду тебе прикриє Рикіла. Мунд і Філемут поведуть своїх з другого боку. Ти не будеш сам, не будеш покинутий,— повторював Юстиніан, ніби навіюючи способами магії єгиптян,— ти переможеш, ти припиниш бунт, ти встановиш порядок, удача летить перед тобою, візьми її! — і базилевс перехрестив збадьореного полководця.

І все-таки тривога охопила Палатій. Спафарії стягувалися на лінію, що проходила зі сходу на захід. Палаци Буколеон та Ормізда прикривалися спафаріями, але Дафне, Христотрикліній, Магнавра залишалися з півночі. Там утворилася пустота, оскільки готи й герули вже покинули майдан Августеї. Охорона цієї частини Палатія була довірена прислузі. Так само, як екскубітори, прислуга пристане

Пропілеї — колонада при вході до палацу, в місто.

до сильнішого. Зараз вона зможе бути використана тільки проти групок випадкових грабіжників. Ненадійні і рештки одинадцятого легіону.

Імперія Юстиніана звелася до кількох югерів

З

Антоніна мала ще більшу владу над пристрастями свого чоловіка, ніж Феодора над витонченими почуттями Юстиніана.

— Ти переможеш, ти переможеш, переможеш, я знаю,— запевняла вона, кваплячись разом з Велізарієм.— Усе в твоїх дужих руках, які я так люблю.