Русь первозданна - Сторінка 41

Та лише святий міг собі дозволити розкіш — не страхатися їх.

У Дніпрових порогах жили і місцеві дияволи, проти них молитви безсилі. Приваблювані, як і багато хто, чудодійним і жахливим, жителі Карикінтії переконували, що ночами над Дніпром з'являються страшенні кігті і топлять кораблі, нещадно нищачи людей. Коли вода оголює пороги, дніпровські дияволи навіть удень насмілюються погрожувати сміливцям. Там, у реві води, таїться регіт сатани, як залізо меча в дірявих піхвах.

Кораблі втягувалися в тихий затон, обраний ватагом. Затоплене гирло безіменного рівчака утворювало порт, спокійний, наче закритий мурами візантійський Буколеон, гавань базилевсів.

Малх стрибнув на човен прусів, що стояв поряд, а з нього — на один з човнів, куплених котримсь купцем у росичів. Там, роздягшись наголо, тримаючи над головою вузол з одягом, ромей обережно сповз у воду. До затоплених кущів берега було не більше двадцяти кроків.

Малх хотів навідати Репартія. Корабель купця-хазяїна підтягся так близько, що на берег перекинули дошку. Раптом Малх почув своє ім'я — на пруському човні Фар розмовляв зі своїми.

Люди, які більшу частину свого життя проводять під відкритим небом, звикають говорити голосно. Малх вловив, що Фар його вихваляє.

7*

195

Ромей вагався, прибираючи пози людини, заглибленої в свої роздуми. Е, тепер його гукають. Так, Фар просив зачекати.

Пруси не захотіли скакати у воду, як Малх. Фар спитав:

— А глибока вода?

— Так, можна підійти, причалити,— відповів ромей. Пруський човен подався вперед — вибирали якір. Потім

гребці вправно здали назад і просковзнули до берега, водночас повертаючи. Можна було подивуватись вмінню гребців і окомірові стернового. Човен зближався з берегом. Берег був обривистий, шнур лота пішов прямовисно по борту. Малх зловив кинуту гребцем вірьовку. Фар запросив:

— Будь гостем прусів.

Трьох прусів Малх уже знав: ватажка, молодого атлета Індульфа і Фара. Ромей вітав прусів по-римськи — піднятою рукою з розкритою долонею.

6

Пруси встигли зварити їжу на огнищі човна. З двох казанів м'ясо вивернули на шкуру, що була за похідну скатертину. їли як доведеться, лежачи і сидячи навпочіпки. М'ясо різали бойовими ножами і запивали узваром, користуючись спільним черпаком. Усі швидко і жадібно ковтали їжу. Малху здалося, що трапеза була підкреслено сувора, як у стародавніх спартанців. Треба погамувати голод — і тільки. Скандійці справилися з їжею за такий час, за який ромеї встигли б зробити лише кілька ковтків. Спорожнілі котли сполоснули в річці і наповнили для тих, хто хотів погасити спрагу,— для прусів, видно, була доброю і мутна вода, зачерпнута біля самого берега.

Ватажок прусів, ніби маючи намір купити раба, помацав Малхову руку. Ці сильні люди мають поважати силу! Малх слухняно зігнув руку, здувши твердий, як кістка, маслак. Прус схвально клацнув язиком.

А чи не показати прусам жарти з речами, які так вразили уяву Ратибора?

Малх вчасно відчув, що це може викликати тільки недовіру в прусів.

— Де ти бував, які краї ти знаєш? —спитав Індульф. А, то Малха покликали в справі — Індульф не буде

розпитувати заради своєї цікавості. Повільно, по складах,

Малх назвав десятків півтора міст, таких, як Рим, Афіни, Неаполь, Антіохія, Александрія,— можливо, імена міст, знаменитих багато століть, дійшли до гіперборейської Пру-сії, до країни, яка, напевно, була Кімерією Геродота. Недаремно все! У Малха спалахнула мрія втекти з прусами.

З нерухомого обличчя Індульфа Малх не міг зрозуміти, чи дійшла звістка про великі міста Півдня до Холодного моря.

— Покажи міста! Покажи,— вимогливо сказав хтось із прусів.

— Показати? Як?

Індульф дав Малхові кілька згаслих вуглин. Риси, що відображають землю, розуміє кожен.

На шкурі, засмальцьованій сотнею трапез, з'явився берег Євксінського Понту. Ось овал його на південь до гирла Дніпра. Протоки, Еллада, Італія. Малх спробував накреслити малоазійське узбережжя, гирла Нілу і пустельний берег Лівії. Карта, накреслена при останньому світлі дня на дикому березі! Скільки таких карт креслили люди усіх часів, намагаючись зрозуміти дні шляху й простору невідомого світу. Вигнанець уже бачив себе в далекому плаванні між гостинних прусів. Він їм потрібен, він буде корисний. Він мріяв майже вголос.

— Ти раб? — раптом спитав Малха Індульф.

— Ні.

— Хто ж ти?

Денне світло згасало разом з мрією. У Малха не було достатнього запасу слов'янських слів, щоб пояснити необхідність таємної втечі, виправдати себе перед людьми, яким відомі лише такі злочинства, що заплямовують людину: злодійство, вбивство, насильство. Гніт, який імперія чинить над совістю і свободою громадян,— як передати такі поняття! В кращому для Малха разі пруси можуть вважати його зрадником ромейської землі! Все буде покін-чено з ним тоді. Хто зрадив одного — завтра зрадить другого. Стара-престара істина.

Малх відчув себе чужим, без роду, без батьківщини. Петро-Гавала торкнув ззаду за плече вигнанця:

— Іди, хазяїн хоче, щоб ти прийшов.

Репартій вкладався спати. В маленькому шатрі знайшлося місце для двох маленьких ліжок.

Майже пошепки купець заходився настановляти свого напівтовариша-напівклієнта:

— Ти робиш помилки, так, так. Ти необачний,4 як юнак Деметрій невдоволений тобою, так, він сердиться на тебе

— Клянуся, на острові я допустився помилки, не замислюючись,— визнав Малх.— Але святий чоловік прийняв моє покаяння. Він наказав кинути бронзу в річку, я послухався.

Це була славна бронза.

Репартій не міг утриматися, щоб не докорити. Дурень Малх. Не міг вчасно розстатися з гарною цяцькою. Не здогадався подарувати її другові Хіба мало зробив Репартій для засланця! Та розумний не стане виказувати жаль за непоправним. Репартій вів далі:

— Ти знову розгнівав Деметрія.

— Та чим же?

— Чого ти водишся з північними варварами?

— Вони запросили мене, у мене ніяких поганих намірів не було.

— Е,— різко мовив Репартій,— ти, видно, ніколи не зрозумієш, що вирішують не наші наміри, а те, що про них думають інші.

— Звідки Деметрій дізнався, де я?

— Служителі бога турбуються про наші душі більше, ніж про своє благо. їм дано бачити більше, ніж нам,— благочестиво сказав Репартій.— Не кожне запрошення варто приймати. І щоб ти, друже Малх, не згрішив знову, залишся ночувати зі мною.

На березі і на кораблях усі ще спали, коли Малх нишком вибрався з Репартієвого намета. Здається, треба щось вирішувати — ця думка його розбудила. Він погано вмів щось вирішувати, коли заходило про його особисту долю — Малха надто глибоко захоплювало загальне,— так уже ведеться в слабких душ, на думку людей, які благоденствують у житті.

До чого все суще? Малх не знаходив відповіді. Часом йому здавалося, що якби він народився в роки, коли християнство було релігією гноблених, він віддав би життя за вчення Христа, як ті праведники, яких нині славить у переможному торжестві церква. Ні, добре, що він не належить до мучеників, обманутих химерою християнства.

Малх все ще захоплювався мудрістю світу, який помер, можливо, раніше, ніж християни взялися винищува-ш те, що вони називали язичництвом. Його заполоняла мудрість Епікура, суворість стоїків, нещадна логіка Сократа, мужність піфагорійців; радували загадки Апулея, таємничі натяки магів.

Та все ж навіщо весь видимий світ? Так, усі говорили про справедливість. І знову думки Малха повертались до стародавніх Афін. Нехай Афіни були громадянським раєм. А багато тисяч рабів, людей-речей, без яких не могли б існувати тридцять тисяч повноправних афінян! Втім, у тому світі хоч не було місця лицемірству: раб не вважався людиною за законом. Учення Христа ніби зрівняло людей, кожен має безсмертну душу, рай для праведних, там не зважають на заможність. А на землі все по-старому, християнській імперії так само потрібні раби, як язичницькому Римові. Ось спить християнин Петро-Гавала. Християнин Репартій може будь-коли вчинити з ним, ніби з річчю.

В сутінках Малх по довгій рясі впізнав Деметрія. Пресвітер уже йшов кудись, він теж, видно, не знає спокою вранішнього сну. Згадавши застерігання Репартія, Малх наблизився, склавши руки пригорщами вгору, ніби бажаючи втримати подаване: так віруючі просят^/ у священика зблагодіяти благословення. Деметрій обійшов Малха, як перешкоду на дорозі.

Неподатливий, мов кремінь, Деметрій ненавидів нечестя. Суворий безскоромник, який ніколи не доторкнувся до жінки, він був нещадний до себе. Мученики, котрі проклали шлях для торжества церкви христової,— ось кому він дозволяв собі заздрити. Йому здавалося, що така заздрість —єдине почуття, допустиме християнинові. З незгасним роздратуванням Деметрій шукав сліди єресі й язичництва. Його щиро обурювала легкість звичаїв у місті святого Костянтина, сила многоглавого гріха. З потаємною мрією про мучеництво Деметрій просив послати його на околицю імперії, щоб проповідувати варварам. Архонти Карикінтії боялися пресвітера — доноси святого чоловіка прочитають при дворі і можуть доповісти самому базилев-су, охоронцеві і сповідачеві кафолійства.

Деметрій вивчив мову слов'ян, з метою проповідництва він поплив з купецьким караваном. Він повертався розчарований, з підірваною вірою в себе. Слово боже не проникло крізь грубі оболонки душ. Він хотів залишитися між язичниками. Але тут імперія Диявола.

Деметрій бачив: для нього дорога на Рось закрита. І він з відразою думав про враз осоружнілу Карикінтію. У цьому місті, схожому на корабель, який причалив до чужого берега, Деметрій охрестив усіх рабів. Він виправив недбальства інших священиків, але жив мрією просвітити варварів. Варварам потрібні меч і вогонь і тільки потому — свята купель.

Увечері Деметрій спостерігав за бесідою Малха із скан-дійцями. Він заздрив легкості, з якою Малх сходився з варварами. Але ціною чого? Висланий єретик потурає язичникам. На питання про Малха духовний син пресвітера раб Петро простодушно відповів: Малх пояснює північним людям, як плавати морем до Візантії. Ніхто не мав права навчати варварів шляхів до імперії... Якщо твоя рука спокушає тебе, відрубай її...

Дивлячись услід Деметрієві, Малх похолов. Чому пресвітер відмовив у благодаті?

З шатра вийшов Репартій. Малх не міг стриматись від скарги, продиктованої страхом.

— Я казав тобі, казав,— сприкрено відповів купець.— Я спробую схилити до поблажливості його святість.