Русь первозданна - Сторінка 57

Святий Георгій з обличчям Юстиніана проштрикав списом багатоголового змія.

— Ти робиш возливання по-еллінськи? — здивувався Євдемоній. Знаючи, що таке для господарів вуха їхніх слуг, колишній префект говорив пошепки.

Каппадокієць махнув головою знизу вгору, наче хотів ударити носом, як рогом.

— Говори голосно, тебе ніхто не почує, крім нас двох. Ага-а! — Каппадокієць розреготався.— То твої нишпорки зупинилися на моєму порозі? Ти не знаєш, що мені за столом прислуговують або глухі, або глухонімі? Вчені мавпи.. Щодо Єдиного, то я Його люблю. Для мене Він — усе Я пристав до Нього нікчемним Він створив мене, як бог Я все знаю, я мудріший за диявола. Я розумніший за тебе, Трибоніане, вп'ятеро, за тебе, Євдемонію, теж уп'ятеро Ви, у своєму роді, варті один одного. А Він мудріший за мене в сто разів. Ми всі тупоголові. Брехня, я тупоголовий тільки перед Ним,— виправився Каппадокієць.— Воз-лиття! Так, для Нього я зроблю все, що не зробить і ...— Іоанн хотів було згадати Феодору, але вчасно спинився.— Словом, я часто бажав перетворитися на Олену Прекрасну або в царицю Савську... Та пийте, їжте!

— О найсвітліший, о п'ятимудрий! — вигукнув Трибоніан. Обличчя колишнього квестора освітила посмішка, іронічна і розчулена.— О премудрий із мудрих, який бажав би вміти змінювати свою зовнішність і стать! Успіху тобі! Дехто, спробувавши таке, як кажуть, перетворився на осла. Але ти надто хитрий, щоб з тобою сталася така пригода. Поговоримо краще про любов до Божественного. Подумай. Не для гри долею хай буде сказано — піддані звикли до насильницької зміни автократорів. Та чи знаєш ти, що безперервно повторювана дія, що звички народів, роблячись звичаєм, переходять у закон? І — проти існуючого не виступають — діяння, що відповідає звичкам народів, уявляється їм правом, основаним на дрброчесності. Пояснюю прикладом. Чи не тому так легко утвердився на престолі... ну, скажімо, базилевс Омега і чи не тому так само легко його скинув базилевс Псі?

Забувши про хмільну розкіш столу, Іоанн і Євдемоній ніби повисли на устах ритора. Він говорив страшенно небезпечні слова. Та в мозкові Іоанна легіст збуджував відгуки, так ніби сам Іоанн розмірковував про те ж саме. Справді, престол імперії не міцний. Нехай згодом таємні пружини переворотів оголювалися і те, що сталося, здавалось простим і доступним. Та чому ж було так доступно скидати базилевсів? Здається, що Трибоніан зумів покласти руку на потаємне таємниць. І — добре вибрав час!

Упиваючись владою своєї думки, легіст зробив паузу. А, навіть Носоріг, зі всією його зухвалістю, мовчить і чекає! Можна говорити далі.

— Отже, звичка — звичай — закон — ось свята трійця, єдина в іпостасях, наче отець, син, дух святий. Проте наполегливістю впливу можна перетворити і створити звички народу. Кому, як не нам, відомі порожнеча і безплідність народів, якщо їх не поливати водою указів, не збагачувати добривами діл, не місити мечем влади. Нехай дія весь час повторюється і те, що було насильством, стає правом.

Вдаючись до засобів адвокатів, традиційних з часів трибуналів італійського Риму, Трибоніан вимовляв окремі слова, ніби читаючи великі букви, що надавало їм особливої вагомості.

— Так, так, повторюю, насильство перетворюється на благодійне право. Ж ахливе і огидне для батьків можна зробити божественним для дітей. Чи не так сталося з релігією? Наша свята віра нашим дідам здавалася паскудним блудом рабів і тупоумних жінок, нашого рятівника вони блюзнірськи зображали з ослиною головою. А потом-ки гонителів припали до ніг розп'ятого. Хрест, зброя ганебної страти, яку за законом не можна було застосовувати до римського громадянина навіть за будь-який злочин, цей хрест вознісся на лабарум війська імперії і на діадему імператорів. Божественність базилевса, виконавця волі Христової і лише перед Христом відповідального, утверджує божественне право правління і передачі престолу в спадщину чи по волі базилевса, за заповітом, як майно. Наполегливо утверджуючи в законах божественність влади, я створюю непохитність престолу. Віднині і у віках усі шукатимуть науки в законах Юстиніана, щоб через власність і одноосібну владу забезпечити добробут людей у земному житті і рай для їхніх душ!

Трибоніан зробив красивий жест адвоката, ніби даючи скрутитися сувоєві, на якому була написана промова.

Мудро... Каппадокієць зрозумів, що помилково він бачив у легістові лише велемовного писця, надзвичайно хитрого торговця законами. Ні, і в підкупності, що на заздрість щедро збагачувала квестора, була послідовність. Він творив, руйнуючи. Звичайно ж, несподівана немилість була тільки грою Божественного, справжні слуги рідкість, Єдиний не відмовиться ні від свого Носорога, ні від Трибоніана.

Склавши руки в пригорщі, ніби просячи благословення, Іоанн потягся до легіста:

— Каюсь! Моя провина! На знак розкаяння беру назад свої слова. Не в п'ять разів я мудріший за тебе, найучені-ший пресвітлий, а ледве тільки рівний. Воістину, ти міг би чарувати тигрів. Сьогодні ти зробив неможливе: я забув про мій голод. Та — до діла! До діла, до діла!

4

Іоанн Каппадокієць вкидав у рот обсмажених у сухарях перепілок, нашпигованих салом, щоб зробити ще соковитішими цих жирних пташок, жував, смоктав і випльовував, аби дочасно не набити шлунок. Те ж саме він чинив і з фазанами, з куропатками, засмаженими на рожні, запеченими в деках, начиненими ядрами ліщини та фісташок. Жовтими міцними зубами Носоріг впивався в свинячий окіст, запечений у тісті, хапав жменею балабушки, загорнуті в мариноване листя м'яти і зроблені з суміші м'яса теляти, ягнятка, молочних лошат, смакував копчені ковбаски, тонкі, як дощові черв'яки.

Щоб освіжити піднебіння, Каппадокієць жував часник, полоскав рот трояндовою водою. Граючись, він заплющував очі і шарив руками по столу, щоб ухопити шматок навпомацки. Від жадібності не спроможний стриматись, Каппадокієць ковтав і ковтав, запиваючи винами. Враз він спохмурнів, на лобі виступив піт. З покаламутнілим поглядом він схопив шмат м'яса, обсмажений просто на розпеченому камені, струминка червоного соку потекла по підборіддю. Ні!.. Каппадокієць кинув шматок і обвис над краєм ложа. Чоловік, поважний на вигляд, особистий лікар Іоан-на, впав на коліна, підставляючи срібну ряжк/у. У вільній руці лікар тримав гусяче перо, на якому була залишена мітелка ворсинок.

Відкинувшись, Носоріг полегшено зітхнув.

— Життя буває прекрасним, друзі!—сказав він.— Я добрий, коли їм. Просіть у мене — всім поділюся. Мені навіть шкода цих бунтівників. Дурні! А хто заважав кожному з них вибратися так само високо, як і я? Ніхто. Один дурень, другий розумний, і так влаштовано богом. Е, Божественний все поставить на місце!

— Він — Незрівнянний!—переконано сказав Трибоніан.

— Він — Надвеликий,— озвався Євдемоній.

— А ви — відставні пресвітлі,— не стримався Каппадокієць. Але це був жарт без домішку злості, по-доброму.

"А ти хто?" — подумав Євдемоній, але промовчав.

Колишній префект міста охоче погамував би свої сумніви дружньою сповіддю — і не вмів. Як і всі, він звик говорити змовчуючи і висловлювався тільки з потреби корисної дії слів на співрозмовника. Від століття до століття мистецтво гратися словами ставало в імперії обов'язковим не лише для того, щоб сягати успіху, а хоча б тільки зберегти себе. Відвертість? Це страшна пастка, ведмежий капкан, який наставляєш на власному порозі, у власній постелі. Сьогодні — друг, через десять років — ворог згадає необачні висловлювання і вразить у слабке місце.

Жінка викаже чоловіка коханцеві, якого сьогодні ще немає, але який може прийти завтра. Дочка з дурощів молодості зраджує батька подругам, син — приятелям. Часом і не випадково, а цілком свідомо діти копають могилу батькові: старий, що задовго затримався на цьому світі, заважає їм користатися радощами життя. Гра пристрастей пагубніша за землетрус, зажерливість і жадоба насолод сильніші за отруту індійських чаклунів. У патрикійських сім'ях префект міста мав шпигунів, завербованих не блиском статерів. Євдемоній бачив скрізь одне: легіонер бажає смерті центуріона, центуріон — легата, легат — дуки, молодший писець — старшого, простий здирщик податей — логофета. Лише себе Євдемоній вважав вільним від людиновбивчої заздрості: досягши найвищого, він не бажав смерті Улюбленого. То чи не спитати все-таки, чи справді Найвеличні-ший усунув усіх трьох тільки заради маневру? А! Носоріг знову збиткуватиметься. Краще насититися і сп'яніти. Євдемоній показав на амфору. За її формою і за печаттю він упізнав корінфське вино, смачне і міцне. Небагато з того, що ще залишилося в темній і злиденній Елладі.

Євдемоній перестав відчувати власні ноги. Стіл затягло димом-імлою, пара від гарячих потрав і наварів густішала, густішала. Носоріг подвоївся, потроївся. Ха-ха! Трійця Носорогів! Усі троє тріскали з одчайдушною поквапливістю.

— Ви лопнете, лопнете, ненажери!..— вжахнувся Євдемоній і втонув у п'яному небутті.

Каппадокієць шпурнув у знесиленого пресвітлого фаршированим каченям. Підрум'янене тільце пташки з животиком, зашитим шовковою ниткою, з трояндою, що замінила йому шию і голову, упало на тім'я Євдемонія,— ніби усміхнена пичка виглянула з рожевого вінка. Трибоніан теж спав, поклавши щоку на долоню.

— Жебраки, лизуни, собачі охвістя, виродки, маніхеї, самаряни, іудеї, елладики-грекулюси,— лаявся Каппадокієць,— вас не варто годувати, ви, напхавшись, спите, як раби, як кастрати! Ні, віл і той уміє для насолоди пореми-гати, ви гірші смердючих тхорів, вас не варто вчити радостей життя!..

Іоанн знову перевісився з ложа. Вкотре, він не пам'ятав, уважний раб-лікар запропонував йому срібну ряжку і послуги гусячого пера.

— Спинися! — наказав Іоанн сам собі. Він підняв палець. Рука тремтіла. Незважаючи на застережні заходи, хміль вина проникав у кров, вабив забуттям, грався з тілом і думками.— Відпочинь, у тебе є справи, пресвітлий,— нагадав зараз Каппадокієць.

Лікар, звичний вгадувати бажання свого господаря і повелителя, наблизив до губ пана вузький бокал. Напій був гіркуватий, з важким запахом амоніаку.

— Коли ти придумаєш робити це не таким гидким? — з гримасою спитав Іоанн.

Глухий — свого часу йому прокололи барабанні перетинки — лікар умів читати слова повелителя за рухом губів, і шанобливо розвів руками, виказуючи тут безсилля.