Русь первозданна - Сторінка 71

За недогляд карали. В Палатії навіть у розмовах сам на сам перед іменем базилевса вживалися словесні пишноти. Простота в розмові свідчила про неповноту любові, що могло виявитися чумою для байдужодушого. Християнин повинен був любити і бога, й Автократора. Бог є любов.

Про себе Юстиніан казав: "Придумуючи корисне для підданих, я коротаю дні в праці, ночі без сну". Він не переслідував тих, хто називав його Айксомейтосом — безсонним.

До їжі він був стриманий. Його надприродний спосіб життя підтверджувався тим, що споживав він трошки овочів і фруктів, маленькі шматочки м'яса невинної тваринки— телятка, ягняти. Перед вином він давав перевагу напоям із соків груш, яблук чи слив. Угамовуючи спрагу, базилевс дбав про ясність думки. Тим більше він не шукав забуття. Маніхеї брехали, що душі знищених не дають йому спати. Базилевс був безгрішний, бо непокірні піддані, що бунтували і ставали на заваді його намірам, тим самим впадали в гріх самогубства, а базилевс, позбавляючи таких земного життя, виконував волю творця.

Але спав він справді менше від інших людей.

Кухарі, любов яких до базилевса була перевірена і підтверджена, лікарі, досвідчені в мистецтві розпізнавати отрути, оберігали плоть Божественного від темних підступів людей та від сліпих випадковостей Долі.

Люблячи рухатись, базилевс знав свій Палатій до дрібниць. Він умів зустрічати схід сонця на фортечній стіні за палацом Ормізди. Запрошуючи сановників, він на прогулянках вислуховував доповіді, вирішував. Часом, супроводжуваний єпископом з якоїсь далекої провінції, ведучи мову про справи віри, базилевс для пояснення таємниць Логосу 1 знаходив красномовно-переконливі образи в явищах неба і моря, в листі й формах дерев, у чашечці квітки з джмелем, обсипаним жовтим пилком.

1 Логос — в релігійній філософії вічна божественна думка, втілена в Христі, сині божому.

У своїй безпеці базилевс був певен. Палатій охороняв Коллоподій.

Родом з Палестини, але християнин і ромей, Коллоподій був помічений Юстиніаном давно, коли сам Юстиніан був непомітним небожем старого Юстина, одного з імперських полководців не першого ряду. Серед молодих іпаспистів Юстина Коллоподій відзначався талантом розвідника. Люте суперництво між полководцями робило не таким важлит вим проникання в заміри ворога чи розвідку його сил і доріг, придатних для наступу і відступу. Коллоподій проникав під намети полководців, завів собі вуха при самому Анастасы. Згодом Коллоподій дізнався перший, що хвороба старого Анастасія не була звичайним недугом. Коллоподій виявився одним з найосновніших діячів захоплення влади Юстиніаном.

Коллоподій не прагнув, як Велізарій, інший знайомий молодості Юстиніана, слави при світлі дня. В ньому з чуттям мисливця, який вибирає з приплоду краще цуценя, Юстиніан вгадав особливе покликання.

Комес спафаріїв Коллоподій залежав тільки від базилевса. Із захопленням скульптора, який отримав омріяну брилу порфіри, яку він чекав з нетерпінням Якова, що пас отари Лавана Коллоподій узявся за охорону Божественного. Він удосконалював, винаходив. З доскіпливістю ювеліра він перебирав спафаріїв, ці лати базилевса. Як кріт, він перерив Палатій таємними ходами підглядачів, він зумів убезпечити себе від зарази Палатія — розбещених екскубіторів — і готував докорінну реформу цього парадного війська. Всіх чи майже всіх небажаних в інших службах Палатія він випровадив. Він зробив Палатій таким же безпечним, як все одно коли б Божественний відмежувався від світу в мідній вежі. І завершивши, здавалось, усе, Коллоподій, знаючи нестійкість людських душ, потроїв старання. Він перевіряв, переперевіряв, ловив не слова, не шепіт — зітхання.

Сьогодні Палатій став острівцем у бурхливому морі, але базилевс не відмовлявся від своїх звичок. Божественний ішов уночі з Христотриклінія до східної стіни, не боячись убивць, які могли б зачаїтися в заростях троянд, схожих у сутіні на товсті брили. Врешті й тут, звичайно, була заслуга Автократора, який зумів вибрати слугу.

1 За біблійною легендою, Яків, щоб узяти за дружину доньку Лавана Рахіль, чотирнадцять років був у Лавана пастухом.

Стежини в троянднику були посилані білим піском. Щільно утрамбований шар не скрипів, і біла постать пливла ангелом у темряві. Вітер шаленів у верхів'ї кипарисів.

Зсередини стіна була побілена, і коло неї ніч здавалася яснішою. Юстиніан легко долав бойові сходи з широкими східцями із кам'яних плит.

На стіні вітер змусив базилевса похитнутися. Було приємно замогти стихію. Базилевс підійшов до краю стіни. Вітер натягнув покривало хмар і сам рвав його, як марнотратний господар. Місяць у своїй третій чверті котився до заходу. Коли його сяйву вдавалося прорватись, освітлювалися білі гриви скажених псів, які заволоділи Пропонти-дою. Під стіною поєдинок хвиль з камінням хвилелома відбувався в темряві. Халкедон спав без вогнів, і протока йшла в безмежжя.

Юстиніан любив море, через море він особливо любив Палатій. Нехай інший базилевс іде з цього виступу, який зловмисні піддані готові перетворити на острів. Заповіти даремні, Юстиніан залишить зразки. У кого/ є вухо, нехай чує. Сам він дізнавався про минуле, щоб не повторювати помилок.

Від хвиль, розбитих хвилеломом, злетіли струмені води, і, коли вал відкочувався, по стіні шуміли потоки. Юстиніан любив будувати. Минуть віки, а люди ще будуть захоплюватися його творіннями. Треба будувати на тисячу років

і мури, й імперію. "У хвилях більше піни, ніж енергії",-

думав Юстиніан.

Вітер кинув бризками в обличчя базилевса. Було приємно відчувати на губах холодну солоність зимового моря. Бушуй! Юстиніан узявся за зубець. Ти тремтиш, каменю, ти боїшся? Слабкість стін іде від надмірної твердості каменю. Він не вміє гнутися, як безстрашна воля.

Юстиніан не забажав обернутися. Він боком відступився від парапета до залізних дверей бойової башти. Відполірований засув беззвучно повернувся на змащеному шарнірі. Всередині було темно, наче в печі. Базилевс намацав ногою знайомий початок сходинок. Піднявшись нагору, Юстиніан дозволив собі глянути на місто.

Місто горіло безшумно. Пожежі освітлювали знизу арки водопроводу, і здавалося, що деякі з них розплавилися. Відблиск заграви ворушився на хмарах. Вигорав Октогон, гніздо олігархів.

Юстиніан не любив багатих, вони завжди прагнуть стати між Владою і підданими. Кожен, хто має владу над іншими, небезпечний. "Я повинен зменшувати навіть владу батьків над дітьми, чоловіків над жінками",— казав Юстиніан.

Багатоплемінний охлос ще небезпечніший. Греки нікчемні своїми спогадами про буйні демократії, рештками філософських академій та адвокатської патяканини. Араби й сірійці огидні крутійством, євреї і самаритяни злісно вперті в своїх хибних поглядах, вони — відверті противники Влади. Готи, гунни, слов'яни, герули, гепіди, вірмени, ібери, ісаври, епіроти, македонці, єгиптяни — болото. Народ є омана, застарілий забобон спільності людей, що говорять однією мовою. Христос створив град божий, не обмежений мурами. За зухвальство вавілонського стовпотворіння бог покарав людей розділом мов, володінь, тираній. Потім з волі господньої в один і той же час явилися два паростки — церкви Христової і Римської імперії. їхня тінь нехай покриває світ. Вони одні здатні з'єднати в своїх надрах під єдиним скіпетром весь людський рід до Світового океану.

Що це місто! Нехай очищається вогнем. Мізерне життя в плоті — прах.

Звівши очі вгору, Юстиніан побачив величезний хрест, що сяяв у хмарах. Христос Пантократор! Чудо, чудо! Бог послав базилевсу видіння, знак перемоги, як Костянтину!

Хрест відлітав на захід. Юстиніан скинув руками, він відчув крила. Невже господь хоче вознести його зараз?! Та ні, ще рано, ні, не можна піти з життя, не завершивши служіння. Складаючи угоду з небом, Юстиніан говорив:

— Клянуся відновити єдність імперії до Гадеса й Альп. І далі не вкладати меч у піхви. Я до останнього подиху ширитиму владу хреста. Клянуся захищати церкву навіть від неї самої. Клянуся не переставати переслідувати схизму, поки єретики не зрозуміють, наскільки я турбуюся про їхні душі. Я єднаю підданих у вірі. Допоможи ж мені, Пантократоре, роз'єднати людей во плоті. Ти знаєш, що злоба повинна нуртувати всередині людей, не спрямовуючись проти Влади. Допоможи, ти бачиш, як дикі сили б'ються в мої стіни! Я спокійний, ти дарував мені видіння.

Вітер рвонув з новою силою, хрест зник. Гострий зір базилевса помітив фігурки людей на хребті водогону — щури на задніх лапках. З чорного Понту скочив шквал, над кам'яними арками зметнулося полум'я.

Бог мстився.

Тронна зала палацу Христотриклінія називалася Залою Милосердя. Всередині купола був зображений Христос.

Схиливши голову, він слухав Жінку, а вона, легко обнявши плече Сина Людського, щось йому шептала.

Художники-християни вже зуміли далеко відійти від плотського мистецтва язичників: дух переміг. Худий, суворий суддя був намальований з темними щоками, які попровалювалися від пощення, з мертвотним поглядом величезних очей, з жорстокою складкою худого рота, байдужий, звернений у себе, з рівним волоссям, схожим на мертву траву. Лоб Христа, обтяжений терновим німбом, неосяжно широкий, свинцево-тьмяний, з ледь помітними тріщинами зморщок, схожими на тріщини старої кості, заховував фатальну таємницю. Приголомшлива гнітючість уваги, з якою Христос слухав виснажену Жінку, жахала і мало доброго обіцяла заступниці. Ні, коли б жив такий Христос, від нього, як від утілення чуми, збезлюдніли б дороги Палестини. І не пальмовим гіллям, а замкненими ворітьми, киплячою смолою, стрілами баліст і камінням катапульт зустрів би Єрусалим страшного гостя. (

Рибалки й бідні ремісники, його апостоли, з'явившись через думку і руки благочестивих художників, перевтілилися в розкішно одягнутих старих сановників з дерев'яно-безжальними ликами людей, в своїй зневазі до світу живих, байдужно готових на найгірше, на найкраще — як накажуть. Добрі ангели божі спиралися на кам'яні хмари з двозначними виразами мужів-жон. Все людяне було вигнано з храму з жорстокістю ката, який продумано розшматовує тіло мордованого.

Виважений вибір слів ніби раз назавжди пояснив таємницю поєднання духу й плоті: незмінно, непорушно, нероздільно і — незлитно.