Русь первозданна - Сторінка 76

Зараз Божественний піде. КолЛопо-дій, його знизу не було видно, знову підповз, щоб забрати Євангеліє. Юстиніан підняв руку для благословення. Ще одна хвилина, одна, і він — переможець юрби.

— Ти вбив міріади! Кому ти прощаєш? Собі? Ти брешеш, ослоподібний! О гидотний! — гнівний голос пронизав

тишу.

Хто посмів жбурнути в базилевса жменю бруду, яким кидаються одні в одних на ринках! Треба було діяти швидше, покинути охлос на роз'їдання сумнівів. Та вже не можна піти, тепер базилевс повинен знищити противника громом свого слова. Чому Христос Пантократор не перетворює пальці базилевса на пучки блискавиць?..

Утворивши драбину із спин і рук, бунтарі підсадили на жертовник дельфійського Аполлона кошлатого ченця.

— Не вірте йому, брати! В нашому храмі, в день трійці, під час нічної відправи була проголошена молитва: "Творець і владика наш, якого базилевса ти нам послав?" Вся братія, всі миряни чули відповідь: "Гіршого за діла ваші я вам не знайшов!"

Голос ченця був дужчий за Юстиніанів, та й, крім того, базилевс не може вступати в пересвари з підданими. Доводилося чекати.

— Брати! Христа демон не спокусив, а нас вводить в облуду щогодини. Не судіть за його клятвопорушницьки-ми обіцянками, а за діяннями. Юстиніан розруйнував ваші житла, руками варварів побив ваших близьких, він вчинив з вами те, що раніше робив з провінціями. На початку його правління на сході явилась зоря у вигляді списа. Ми сподівались лиха від міді в — смерть прийшла від пастиря череди. Він спустошив Сірію, Палестину. Навіть у пущах самозреченців люди гинули від нього. Єпископи Павло і Євфрасій, і Єфрем, син Апіана, суть пекельні вила в руках демона-базилевса. Тільки в Сірії во/ни вбили вісімдесят міріадів чоловіків, жінок, дітей. І тридцять міріадів вони продали сарацинам. А скільки загинуло, рятуючись втечею,— знає бог!

Природжений оратор, чернець повернув на себе погляд натовпу, він не стомлювався, не давав Юстин і ану кинути з кафізми нищівну репліку.

— Чого стоїш ти, як брехливий архангел! — волав чернець.— Я, християнин, викликаю тебе. Ходімо в Сірію! Я покажу тобі будівлі міцні, з тесаного каменю, але вони більше не житла, їхні стіни чорні від кіптяви запалених тобою пожарищ. Ось акведуки, тобою розтрощені, осушені тобою цистерни. Потоки, прорвавши краї животворних каналів, змили родючі грунти, і на оголених скелях не зачепиться навіть верблюжа колючка. Ти виморив Сірію, і Палестину, і Самарію'. Від тебе безлюдніє Єгипет. Ти відкрив дорогу аравітянам, і вони, якщо захочуть, легко заволодіють давніми християнськими землями. Братове! Що сказано богом про пса, який пожер довірену йому отару?

Ось чому Юстиніан не бажав, щоб була присутня Феодора. Чернець не вгавав.

— Я покажу тобі, демоне, міста й селища, порожні, як розграбовані могили стародавніх язичників. Міста ще цілі, є ліжко для нічлігу. В коробах знайдеться жменька борошна, сухі оливки. Ти — їж! А я не доторкнуся до забутого рукою ката. Аби ангели на страшному суді не зарахували мене до твого воїнства, вбивця! То були житла християн. Ти вкладав сірійців, євреїв, самаритян долілиць із зашморгом на шиї. Кінцем того ж мотуза зв'язував ноги. Щастя тому, кого швидко вбивала отруйна гадина. Не сміючи натужити тіло через страх самогубства твоїм підступним зашморгом, вони жахливо вмирали від мук близьких своїх, які гинули поруч. Ти розорив твердині християнства. Ти вивершив справу ворога.

Не змовляючись із ченцем, Оріган увірвався в паузу:

— Ти висмоктав ромеїв, як тарантул коника. Іди геть! Тобі відкрите море. В тебе є кораблі. Ти обіцяв нам безпеку зустрічі з тобою. А ми обіцяємо відпустити тебе чотирьом вітрам. Вантаж награбоване тобою. І — прощай!

Чернець зумів тримати увагу натовпу силою щирого красномовства, Оріген мав успіх лаконізмом. Час промов минув. Жодного вигуку про мир і справедливість.

Під пурпуром Юстиніан був закований у залізо. Та як оберегти голову, коли полетить каміння?.. Він чув викрики:

— Товстомордий бик! Скупердяй! Злодюга! Убивця! Брехун! Палій! Грабіжник храмів!

Через арену тягли осла, на якому теліпалось опудало. Починається обряд оганьблення. Ганчір'яне тіло по-блюз-нірськи назвуть іменем базилевса, обплюють, обгидячать і кинуть в клоаку.

Юстиніан не розрізняв окремих слів у загальному галасі, лише випадково долинуло до слуху:

— Акакій базилевсопатер! — Згадували Феодору... Юстиніан зніс руки, і велика сила Звичок — гамір пекла

ослаб.

— Християни, я прощаю образи. Християни, простіть і мені. Нехай напоумить вас бог! Нехай не пошле на вас кару за злобу, за непослух! Послух Владі установлено Христом!

Голос невидимої жінки відповів з-під кафізми:

— Матері-батьки, а не ти, пес безрідний, розплатяться за тебе. Розпусник, дітовбивця, чому твоя Феодора не народжує? Розучилася в Порнаї?

Боячись показати спину натовпові, Юстиніан відступав-ся в глибину і раптом присів, зникнувши з очей підданих. Поза не велична загалом і дуже незручна через лати під одягом. Та його ніхто не бачив. Било каміння останніх образ:

— Пошанування таке, на яке ти заслуговуєш!

— Спустися, спустися до нас! Ми тебе повісимо, як Валентиніан вішав паліїв.

— Автократора на водогін!

І все ж Анастасій умів миритися з містом. Не так, як Юстиніан. Той базилевс якось був ступив на кафізму без діадеми, і знову надів її за ухвалою плебсу.

Сили і Могутності, Могутності й Сили, їх відраховує і зважує кожен базилевс — з тих, хто хоче бути владою. їх не можна знищити, оскільки в своїй сукупності вони суть держава. "їх треба осягнути, щоб знесилити",— думав Юстиніан.

Основа імперії — це власність. Африканські схизматики донатисти-циркумцелліони, відкидаючи власність, хотіли, не знаючи того, погубити імперію: людям, які поділили надбання порівну, Влада не потрібна. Бо, не маючи змоги збагатитися, ніхто не схоче коритись. Проте імущі, пишаючись духом, хочуть брати участь у правлінні, щоб ще більше збагатитися. Вони шкідливі, як гніздо непокірності, де можуть виховуватися суперники базилевсів. Тому Юстиніан усмиряв землевласників епіболою і синоною, купців— оподаткуванням та палатійськими монополіями, а всіх разом — конфіскаціями і стратами.

Не так давно імперія утримувала шістдесят чотири міріади солдатів, Юстиніан зменшив військо до п'ятнадцяти міріадів. Нехай повільніше досягаються успіхи у війні. Вигідніше купувати ворогів, вигідніше сварити їх підкупами між собою, ніж посилати проти них могутні, небезпечні для Влади легіони.

Дурний чернець кричав про розорення Сірії. Там гнали монофізитів, бо єресь заразила сірійські землі. Кафолиць-ка церква непохитна в підтримці Влади. її святителі клялися у вірності, але з умбвою: "Дай землю, з якої ти вимів єретиків, ми заплатимо тобі небом. Допоможи нам потрощити ребра схизматам, ми допоможемо тобі перемогти персів, готів, гуннів, германців". Вважаючи життя земне нікчемним, святителі не перешкоджають Владі гасити його дихання в тлінних тілах. Сприяючи імперії, Церква позбавила єретика людських прав. Бог сказав: не вбивай. Але кого? Єретик не людина, а ворог бога і християн: убити його — заслуга. Проте і єдність віруючих небезпечна, як і пиха святителів.

Палатійські сановники — клубок інтриг, пристрастей, себелюбств. Без пресвітлих не можна правити, і нема загальних ліків проти небезпек, що дрімають у них, окрім пильності і роз'єднування.

Найлегше Юстиніан упорався з демагогами. Адвокати потрясали старий Рим. Катон 1 і Ціцерон 2 були сутяжниками. Один кінчив життя самогубством, другого зарізали чи задушили. Варто було обох утопити немовлятами. Популярність демагогів починалася із словесних змагань на процесах. Шпигуни вишукували любителів бруднити папірус і розбалакувати про справи Влади. Юстиніан спростив суди. Сенат перетворився на неслужбову установу. Залишилася будівля тиха і звань пиха.

Плебс, як джерело всіх прибутків держави, був для Юстиніана силою нерозумною, наче стадо худоби. Його треба роззброювати. Нехай беззбройні мешканці провінції не мають чим відбитися навіть від розбійників. Нехай від страху перед людокрадами заможніші люди ховаються. Зате зараз купки герулів, готів, слов'ян, різноплемінців іпаспистів Велізарія вистачить проти одностайного охлосу. Ні, Юстиніан не викличе підмоги!

Його попередники мали союзників усередині держави. Хто спирався на армію, хто на багатих, хто навіть на плебс, як Анастасій, покровитель прасинів. Маючи союзника — маєш ворога. Потрібне інше.

Виноградна лоза вміє витягувати кращий сік із падла, розумний правитель — з історії. Юстиніан ще юнаком знайшов у Геродота оповідання про тирана Мілета Фрази-була. Його союзник, тиран Корінфу Періандр, хотів порадитися, як краще управляти державою. Узявши на прогулянку посланого, Фразибул тонкою палицею з надзвичайною терплячістю обламав на пшеничному полі всі колоски, що піднялися вище інших, і, нічого не пояснивши, відпустив посла. Той міг розповісти Періанду лише про дивну поведінку його мілетського друга. Та корінфський тиран зрозумів. Юстиніан — теж. Він заповзято боровся з найстрашнішим противником Влади — з Людиною. Цей ворог з'являвся скрізь, палиця влади не може перепочивати. Ціна заколоту безголового — мідь. Тиждень бунтує місто, а

1 Катон (Утичний) боровся в 46—45 рр. до н. е. проти захоплення влади Юлієм Цезарем.

2 Ціцерон — політичний діяч і славетний оратор-адвокат (106—-43 рр. до н. е.).

вождя нема. Ні озлоблений Оріген, ні Таціт-мрійник^ ні Манассіос-м'якодушний не годяться на правителів.

У Христотриклінії базилевс звелів привести до нього І паті я, Помпея і Пробуса, знатних патрикіїв, які разом з іншими шукали в Палатії захисту від бунту.

Патрикії, ревно виконуючи церемоніал, цілували ноги базилевсу. А він, наказавши всім вийти, підвів підданих лагідним словом, милостиво дозволив їм сісти на підніжжя престолу.

"Патрикії, тремтячи, белькотіли подяки з виглядом людей, що вчинили злочин, за який прийде покара. Та базилевс не робив ніяких помилкових висновків із зовнішності, бо знав: ці троє не винні перед ним навіть у думках невисловлених.

Низьке колосся на кволому корінні не потребувало палиці Фразибула. Незважаючи на родинну близькість, ці небожі базилевса Анастасія не цінувалися своїм августій-шим дядьком.