Серед дикунів Нової Гвінеї - Сторінка 33

Один із тубільців, який чистив таро, попросив у мене для цього ножа, але він діяв ним не тільки гірше й повільніше, врізаючись надто глибоко, а наприкінці навіть обрізався, після чого двоє тубільців узялися виготовляти бамбукові ножі.

Принесено цурупалок старого бамбука, обрубано кам'яною сокирою обидва кінці і потім розколото на тонкі, довгі пластинки, які, після того як їх нагріто на вугільному вогні, набули такої твердості, що ними можна було різати не тільки м'які таро й ямс, але також і м'ясо, ба навіть волосся. Приклад цього я побачив тут же; один з тубільців, попавши випадково ногою в калюжу, забризкав грязюкою волосся іншого, після чого перший узяв один із бамбукових ножів і почав відрізати великі пучки волосся, забруднені болотом. Було не без того, що тубілець корчив прикрі гримаси, проте рідко яким ножем можна різати стільки волосся заразом, як цією бамбуковою пластинкою. Тут же я бачив, як голили волосся невеликій дівчинці такою дерев'яною бритвою. Це було зроблено вельми вправно й вдало, без усякого болю для пацієнтки.

1 червня

Вставши вдосвіта, я один подався блукати селищем та його околицями, щоб знайти зручне місце з широким краєвидом на довколишні гори. Високі пасма їх, одне від одного вище, вкриті зеленню геть аж до верхогір'я, дуже вабили мене. Якби там були селища, я незабаром рушив би туди, переходячи від одного до другого, все вище й вище. Але високі гори не залюднені; я спочатку не вірив цьому, та сьогодні переконався: ніде в горах, вище від Енглам-мана, немає ознак житла.

Поснідавши, я почав квапити тубільців іти. Чоловік з дванадцять захотіли йти зо мною; одні, щоб нести мої речі, інші – свиню, подарунок тубільців, треті – заради прогулянки. Один з них, дід років під шістдесят, старанно обмахував собі шию, спину й ноги зеленою галузкою, раз у раз щось нашіптуючи. На моє запитання, для чого він це робить, дід пояснив мені, що дорога довга й для цього треба мати добрі ноги, а щоб мати їх, він і робить це. Віддавши галузку одному з моїх супутників, він сказав кілька слів, після чого й той почав робити те ж саме. Принесли горщик з вареним таро. Коли таро було розкладене по табірах для моїх провідників з Гумбу та нових моїх супутників з Енглам-мана, один із них узяв головешку, що дотлівала, й, потримавши її над кожною стравою, виголосив коротку промову, висловивши побажання, щоб ми безпечно повернулися додому і щоб з нами не сталося якого-небудь лиха.

Через дощ дорога стала дуже незручна, та спускатися було, все ж легше, ніж підійматися. Ми часто спинялись, щоб партія жінок Гумбу, що поверталась разом з усіма з Енглам-мана, могла йти за нами. Крім немовляти, майже в кожної лежав на спині величезний лантух з провізією, подарунок жителів Енглам-мана; чоловіки ж їхні несли саму тільки зброю. Я повернувся в Гарагасі не раніш як о п'ятій годині вечора після восьми з лишком годин ходіння.

3 червня

Забив протягом двох годин сім різних птахів. Між ними виявився молодий самець райської птиці, а також Centropus (наземна зозуля, що бігає подібно до курки), якого я вперше вбив; він рідко літає, а звичайно бігає в кущах. Тубільці називають цього птаха "дум", наслідуючи його тужливий крик. Я багато разів чув цей крик, не знаючи, який це птах так кричить. Пір'я в нього чорно-зеленого кольору; хвіст дуже довгий проти невеликих крил. Не думаю, проте, щоб це був новий вид, а не описаний уже Сепггориэ.

УНАН ГОРИТЬ

6 червня

Старий Бугай з Горенду прийшов до Гарагасі з людьми з Марагум-мана, з якими Горенду та сусідні селища уклали мир. Бугай гаряче розповідав чотирьом прийшлим про могутність моєї страшної зброї, яку тубільці називають "табу", і про те, як вони вже мали нагоду переконатися в її дії. Поки ми говорили, тихо надлетів великий чорний какаду й почав частуватися горіхами кенгара саме над моєю хатиною. Пролунав постріл, птах упав, а мої тубільці кинулися навтіки. Зраділий Бугай, який і сам неабияк перелякався, повернув їх, однак, запевняючи, що Маклай людина добра й нічого лихого їм не заподіє. Какаду виявився дуже великим: більше метра між кінцями крил. Тубільці, повернувшись і попросивши сховати "табу" в дім, підійшли до птаха й почали дуже смішно цмокати язиками. Я подарував їм пір'я з хвоста какаду, яким вони дуже тішились, та кілька великих цвяхів. З цвяхами вони не знали, що робити, крутячи їх у руках, стукаючи ними один об один та прислухаючись до звуку, поки Бугай не розповів їм про їхнє значення та про ту всебічну користь, яку тубільці вже вміють здобувати із залізних інструментів. Після цього пояснення Марагум-мана тамо загорнули цвяхи в старий маль, певну відміну папуаської тапи. Прислухаючись до їхньої розмови, я не міг нічого зрозуміти, їхній діалект також різнився від мови Самбуль— та Енглам-мана.

Надумав запросити жителів Горенду їсти в мене свиню, подаровану мені в Енглам-мана. Поки ми їх дожидали, Улсон став готувати суп і, вирушивши по воду, лишив у кухні кілька шматків м'яса. Поки він ходив туди, я помітив велику ящірку, що продиралася із здоровенним шматком м'яса з кухонного куреня. Незначний шурхіт змусив її кинути здобич і сховатися. Нарешті мої гості прийшли й пробули до п'ятої години. Вони навіть принесли з собою кеу; одне слово, порядкували в мене в Гарагасі, як у себе вдома. Ми розлучилися великими друзями.

8 червня

Гадаючи, що мені вдасться добути вчорашню велику ящірку, я знову поклав кілька шматків м'яса в кухню й попередив Улсона, щоб не входив туди. Справді, через півгодини чекання я помітив ящірку: вона обережно продиралася між хмизом. Не бажаючи роздробити її кістки шротом, я взяв револьвера й убив її. Довжина її тулуба була більша як метр.

Тубільці, що прийшли, дуже мене просили віддати їм шкуру легуана. Вони обтягують нею свої "оками" (невеликі барабани). М'ясо ящірки дуже ціниться.

13 червня

Невеликий кускус, якого я придбав кілька тижнів тому, живе й росте в мене чудово. Їсть усе: рис, аян, бау, кокосові горіхи, солодку картоплю і дуже любить банани. Протягом дня спить, звичайно згорнувшись, але все-таки їсть, якщо йому дадуть; вночі він немилосердно гризе дерево ящика, куди я його садовлю.

14 червня

Приходили тубільці, прохаючи показати їм місце, де лежать їхні три великі "неніри" (кошики ловити рибу), яких занесло в море, незважаючи на якорі. Вони були дуже розчаровані, почувши, що я не знаю, де вони.

Зайшовши в Горенду, я побачив жінок, які оточили мене, просячи дати ім'я дівчинці, що народилася день чи два тому. Я назвав кілька європейських імен; ім'я Марія їм подобалося найбільше. Вони повторювали його, і мені показано маленьку власницю цього імені. Дуже світлий колір шкіри здивував мене. Волосся також не було кучеряве.

17 червня

Було велике частування жителів у Горенду, на яке запросили й мене. Не менше як вісім великих в'язок таро, з яких кожну несли по два чоловіки, дуже велика свиня, кілька собак і один кускус з різними аксесуарами папуаської кухні були очищені, зварені в сорока або й більше величезних горшках і, нарешті, з'їдені під звуки різнокаліберних папуаських ай і барума. Це частування відрізнялося від інших тим, що відбувалося в селищі й що жінки, хоч і окремо, та брали в ньому участь. Музиканти ж не переступали порога буамбрамри.

18 червня

Зустрічаючись з тубільцями або проходячи через селище, доводиться раз у раз відповідати на питання, як наприклад: "Куди йдеш?", "Що сьогодні вбив?" тощо. Повертаючись назад, знову доводиться відповідати на питання: "Де був?", "Що їв?", "У кого?", "Що несеш?"… Однак цю цікавість не можна вважати за характерну для чорного племені; вона не менш розвинута й серед освічених європейців, тільки ті ставлять питання іншого гатунку.

Улсон скаржиться на недугу; робота його обмежується варінням бобів, бау та їдою. Такі суб'єкти, як він, наганяють нудьгу, йому сьогодні нездужалося. Він запевняв, що почуває наближення великого приступу. Мені довелося готувати, але я волів їсти майже сирі боби, ніж доглядати за вогнем та роздмухувати його.

20 червня

Тубільці починають збирати горіхи кенгара. Кілька чоловік лізуть на дерево й скидають гілки з безліччю горіхів; під деревом місце очищено від дрібних кущів, і жінки та діти збирають скинуті горіхи. Чорні какаду живляться в цей час самим тільки кенгаром, і ось уже місяців три або й чотири мені доводиться частенько слухати крики папуасів, які щодня приходять під дерева лякати какаду. Ці пронизливі нелюдські крики часто порушують останнім часом лісову тишу.

Встав з головним болем, але, незважаючи на це, пішов на полювання. Приступ захопив мене в дорозі, і мені довелося лягти в лісі, бо я не годен був лишатись на ногах через паморочення й великий головний біль. Кілька годин пролежав я в лісі і, як тільки стало трохи краще, ледве-ледве дістався додому. Довелось лягти, і страшенний головний біль промучив мене далеко за північ.

26 червня

Останні дні мені не доводилося ходити на полювання. Великі дерева кенгара, що росли біля самого дому, були вкриті стиглими горіхами. Різні породи голубів прилітали зранку – ось і провізія на сніданок або обід. Ці дні до мене приходив кілька разів Коди-Боро, брат тубільця, якого один із офіцерів "Витязя" прозвав диким, схожим на чорта. Він приходив, наполегливо запрошуючи переїхати до Богатім і запевняючи, що там усього багато, пропонував, як і жителі Білі-Білі, збудувати мені хатину, додаючи, що люди Богатім дадуть мені двох або трьох жінок, що жінок там далеко більше, ніж у Бонгу, тощо. Він якось недовірливо подивився на мене, коли його пропозиції не справили бажаного ефекту.

30 червня

Забивши голуба та какаду на моєму дереві, я дозволив Дігові злізти на нього по горіхи. На високий гладкий і широкий стовбур Дігу зліз так само, як тубільці лазять на кокосові пальми, тобто за допомогою зв'язаного мотуза, який одягають собі на ноги. Він видерся на самісіньку верхівку й почав кидати відтіля горіхи. Я, Улсон та восьмирічна дочка Буа збирали їх. Та під кінець виявилося, що маленька дівчинка зібрала більше, ніж ми обоє разом, такі-бо добрі були її очі й так спритно, незважаючи на голе тіло, вона пролазила скрізь, навіть між найколючішими ліанами та хмизом.

Досить характерна риса тубільців та, що вони дуже люблять повчати інших, тобто, коли хтось робить що-небудь не так, як вони, тубільці одразу ж спиняють і показують, як роблять вони.