Серед дикунів Нової Гвінеї - Сторінка 34

Це помітно навіть у дітей; багато разів маленькі діти років шести або семи показували мені, як вони роблять те чи інше. Це тому, що батьки дуже рано привчають дітей до практичного життя, отож, будучи ще зовсім маленькими, вони придивились і навіть навчилися більш-менш усіх вправ та дій дорослих, навіть і таких, що зовсім не пасують до їхнього віку. Діти бавляться мало. Хлопчики кидають палиці, подібні до списів, стріляють з лука і, як тільки вони роблять невеликі успіхи, одразу ж застосовують їх у практичному житті. Я бачив хлопчиків, дуже невеликих, які цілі години товклися коло моря, намагаючись влучити з лука в яку-небудь рибу. Це ж саме буває і з дівчатками, і навіть у більшій мірі, бо вони рано починають поратись у господарстві й стають помічницями своїх матерів.

Погода чудова, купаюся в морі кілька разів на день, вечорами не хочеться йти до хатини. Проте температура не переважає 31 градуса.

1 липня

Між численними птахами найпомітнішим після чорного какаду є "наренг" – не тільки своєю величиною, великим, трохи загнутим дзьобом, але й шумом льоту, який чується вже здалека. Ці птахи літають дуже високо, звичайно парами, сідають на верхівку найвищих дерев і при найменшому шумі летять геть. Незважаючи на всі старання, мені не пощастило поки що застрілити жодного наренга.

Сьогодні протягом трьох годин принаймні я морочився з одним із них. Вистріливши в нього дуже дрібним шротом і поранивши, мабуть, незначно, я простежив його далі в лісі. Знову вистрілив і, ймовірно, знову влучив, бо наренг не полетів, а тільки перелетів на сусіднє, вище дерево. Помітивши це місце, я повернувся поснідати й знову прийшов туди, де лишив птаха. Пробираючись у лісі, я попав у таку гущавину, що й сам був не радий. Десятки тонких ліан, гнучкі, колючі хвости повзучої пальми, що чіпляються за одяг, дряпають лице, скидають капелюха, затримали мене хвилин на десять. Це було тим більше прикро, що птах, як виявилося, був на дереві. Видершись, нарешті, з чагарів, я наблизився до дерева так, що наренг побачив мене, але все ж таки лишився на місці, став кричати дуже голосно, немовби протестуючи проти переслідування, й бити одним крилом; друге висіло нерухомо. Він, проте, силкувався, кричачи й далі, злізти вище. Густе листя сховало його від очей, але я міг інколи чути його голос. З'явився другий наренг і з криком почав літати, описуючи великі кола над деревом, де сидів його поранений товариш. Поколоті ноги, сонце, а надто мурахи обернули моє перебування під деревом на добровільне катування. Дерево було високе, і для того, щоб стежити за рухами птаха, довелося дивитись постійно вгору; через півгодини шийні м'язи дуже стомились; очі, через сонце, майже відмовлялися служити; але все-таки я сидів і чекав. Наренг не показувався, не відгукувався на безугавний крик товариша, який за сотню кроків перелітав з дерева на дерево. Паморочення й головний біль змусили мене, нарешті, повернутися додому. Проспавши близько години, я повернувся назад. Поранений усе ще був там, але його товариш полетів, коли я наблизився.

4 липня

Погода стоїть чудова. Досліджував через мікроскоп волосся папуасів. Знайшов велику різноманітність у товщині та контурах поперечного розрізу волосинок, зрізаних з різних частин тіла того ж самого чоловіка. У білої раси не тільки товщина, але й колір волосся, що росте в різних частинах тіла, різноманітні. Проходячи недалеко від дерева, де два дні тому я лишив пораненого наренга сидячим високо на дереві, тоді як другий літав коло нього, я підійшов до того місця і, на подив собі, побачив обох птахів у тому ж становищі, як і сорок вісім годин тому.

10 липня

У Горенду Туй будує нову хатину за допомогою людей Горенду, Гумбу й Бонгу, за що частує їх вечорами. З нагоди будування кілька разів чути було барум.

11 липня

Близько четвертої години був досить великий шквал з дощем, потім розпогодилося, вітер ущух, і я сидів на веранді, дещо рисуючи. Раптом мені здалося, ніби велике дерево навпроти похитнулося. Наступною думкою було те, що я, мабуть, дрімаю і бачу це уві сні. Не встиг я так подумати, швидше, ніж це я тепер записую, величезне дерево спочатку поволі, а потім чимраз швидше схилилося, впало й лягло не далі як кроків за два від хатини, перпендикулярно до її фасаду, або веранди. Дерево було зовсім зелене й здавалося цілком здоровим, тільки метрів за два від землі (місце зламу) воно було майже поточене наскрізь личинками всяких жуків. Якби воно впало на хатину, проломило б покрівлю, могло б потрощити багато речей і, мабуть, поранити одного з нас.

Сьогодні я повірив застереженню тубільців, що дерева в Гарагасі можуть убити мене. Дивно, що коли це сталося, вітру, майже не було.

12 липня

Останнім часом тубільці часто казали мені: "Завтра будуть палити унан; там буде багато диких свиней та інших тварин; Маклай піде з своєю "табу" бити свині, а ми прийдемо з нашими списами, луками та стрілами". Та це "завтра" все відкладалося, а сьогодні в селищі мене знову запевнили, що завтра неодмінно будуть палити унан, і деякі сказали, що прийдуть по мене близько полудня. Побачимо.

13 липня

Не було ще й одинадцятої години, я й на думці не мав лагодитися на нове для мене полювання, коли це раптом почулися близькі голоси, а потім незабаром з'явилося кілька жителів Бонгу в повному військовому риштунку, з туго натягнутими луками та силою щойно заструганих стріл усякого гатунку. Кожний мав по два списи, кінці яких були натерті червоною фарбою, немовби вже закривавлені. Крім пір'я, що маяло на голові, у волоссі тубільців красувалися червоно гарячі квіти китайської троянди; за "сагю" заткнуто галузки з червоно-жовтим листям різних видів колеусу. При кожному русі всі ці прикраси маяли й справляли блискучий своєрідний ефект. Тубільці, які прийшли по мене, сказали, що унан уже горить і що треба негайно йти. Накинувши на себе мисливську амуніцію та захопивши дещо на сніданок, я рушив у супроводі строкатого почту.

Пройшовши ближчою стежкою в ліс і підходячи до узлісся, я почув шум, схожий на плюскіт водоспаду, маса води якого то збільшується, то зменшується. Вийшовши з лісу, я побачив за сотні кроків, коло самої землі, смугу вогню, яка віддалялася від нас, лишаючи по собі чорні обгорілі сліди унану та купи легкого попелу. Стовпи диму здіймалися коло Горенду, далеко на південний захід, коло самого краю біля Бонгу і з другого боку на схід за Гумбу, коло берега річки Габенеу. Пожежа тільки починалась, і ми розташувалися в затінку на узліссі. Я почав снідати, тубільці курили й жували бетель. За три чверті години вогонь відсунувся від узлісся приблизно на півмилі через північно-східний вітер, який гнав дим у протилежний від нас бік.

Ми пішли спаленою галявиною, що була зовсім не такою рівною, як я собі уявляв: уся вона, скільки я міг сягнути оком, була вкрита купинами футів з п'ять заввишки та приблизно футів з десять або дванадцять діаметром коло основи. Ці купини, неоднакові завбільшки, складалися із землі та дрібного каміння. Вони походять, мабуть, від земляних споруд Maleo[46]. В лісі також є такі купини, але рідше.

Ми підійшли кроків на десять до лінії вогню, і кожний з нас обрав собі купину для спостереження Отак, рівнобіжно до вогневої лінії, утворився цеп мисливців, які стежили за рухом полум'я і готові були напасти на здобич. Пожежа то збільшувалась, то зменшувалася; час від часу ціла стіна буро-білого диму здіймалась до неба, і полум'я великими язиками неслося на вітрі; іноді полум'я майже згасало, запона диму розривалася, відкриваючи краєвид далеких-далеких гір і сусіднього лісу. То раптом дим стовпом знімався вгору, рухався, лягав, і полум'я тонкими гадючками крутилося над почорнілою землею. Тубільці, стоячи у войовничих позах, тримаючи луки й стріли в лівій руці, а в зігнутій правій списа над плечем – вістрям уперед, уважно стежили за рухом полум'я, бажаючи кожний першим відкрити ворога. Кілька хлопчиків, років десяти – п'ятнадцяти, з мініатюрними луками й списами також стояли трохи віддалік від батьків і були за яскравий приклад того, як наука папуаського життя передається з покоління в покоління. Сухий унан тріщав, спалахував, падав, іноді порив вітру гнав маси диму на нас; легкий попіл трави влітав нам у ніс та рот, змушуючи чхати й кашляти. Іноді вогонь, немов спантеличений, кидався на всі сторони, повертався назад і додавав духоти до спеки й без того палючого сонця.

Дуже стомившись, я просто-таки заснув би навстоячки, коли б, у міру того як вогонь відходив, голос сусіднього вартового не нагадував мені, що треба йти вперед. Після тягучих двох годин ми дійшли до протилежного боку. Наша лінія зійшлася з стрічною лінією; очі тубільців, уважно досліджуючи почорнілу галявину, нічого не знаходили, і коли останні стебла спалахнули й потім дрібним дощем попелу розлетілися в повітрі, я почув від ближчого мисливця невтішне "буль арен" – свині нема. Ми зійшли з своїх купин; кілька жителів Гумбу, які утворювали протилежну лінію, теж сказали, що нічого не бачили.

Я спинив одного з них, в якого за спиною висіла нова для мене тварина, схожа на великого щура. Я почав роздивлятись її: волосся було цікаве тим, що скидалось на плоскі голки, хоч і еластичні. Вони були частково обсмалені, так само як ноги та морда, а висолоплений язик трохи обвуглився. Тварина, мабуть, задихнулася від диму.

Я розглядав її гострі зуби, коли раптом крик тубільців, що відійшли набік: "Буль, буль!" – змусив мене обернутися. За сотню кроків, лавіруючи між численними списами, які звідусіль устромлялися в землю, бігла велика свиня. Я вихопив рушницю-двостволку з рук тубільця, який тримав її, поки я розглядав нову для мене тварину. Підпустивши свиню кроків на двадцять, я вистрілив. Куля пробила їй груди, але нижче від серця. Свиня похитнулася, проте кинулася вбік і пробігла повз мене. Я знову прицілився і розтрощив їй задню ногу. Свиня спинилася на кілька секунд, але, бачачи мій наступальний рух, знову відбігла на кілька кроків. Видобувши револьвер, я почав підходити. Тварина, підіймаючи верхню губу й показуючи добрячі ікла, глухо ричала.

З кожним пострілом я підходив ближче і спинився кроків за шість від свині, яка звалилася набік, але іноді все ще спиналася й показувала ікла.