Серед дикунів Нової Гвінеї - Сторінка 8

Обмірковуючи причини цього, я прийшов до висновку, що до такого нещастя призвели не матеріали й не спосіб класти листя, а надто малий нахил покрівлі. Цим можна пояснити, чому такі високі покрівлі в хатинах на островах Тихого океану. Саме ця висота й стрімкість переважно роблять покрівлю непроникною для дощу.

Почуваючи себе недобре, я прийняв хіну (з півграма) і добре зробив, бо о першій годині я почув пропасницю в усіх членах, але, прийнявши хіну, я запобіг приступу. Улсону теж погано; ходить і говорить, як хворий. Бой не підводиться. Знову госпіталь. Буваю вдома тільки вечорами та вночі. Цілий день я на майданчику коло дому й частенько на веранді. Доводиться засвічувати лампу о пів на сьому. Не минає вечора або ночі без далекого грому й дуже яскравої блискавки. Сьогодні знову гроза, знову тече на стіл, на книжки… Скрізь мокро.

28 жовтня

Приходив знову Туй. І знову я спочатку не впізнав його – так змінився вираз його обличчя. Раніше його фізіономія, здавалось мені, відрізнялася від інших своєю симпатичністю; тепер вона справляє на мене неприємне враження. Причина тому – вираз рота. Лінія рота взагалі дуже впливає на вираз обличчя, але такого разючого доказу слушності цього мені ще не траплялося бачити. Вуса й борода, справді, хороша маска.

Знову десь о другій годині віддалік показалися парусні піроги. Сподівався, що прийдуть гості, але нікого не було.

Бой стогне жахливим, розпачливим голосом; я дав йому невелику дозу морфію, який його незабаром заспокоїв. О восьмій годині пішов дощ. О дев'ятій годині, кінчивши метеорологічні спостереження, я вже хотів був лягти спати. Раптом знову чую стогони. Що таке? В Улсона знову приступ.

29 жовтня

Незважаючи на Улсонові стогони, я заснув, але не встиг проспати й півгодини, як мене знову збудило виття, яке, здавалося, то наближалося, то знову віддалялося. Спросонку я не міг розібратися, що б це воно могло бути. Вийшов на веранду.

Дощ ущух, і було не дуже темно. Я одягнувся, вийшов, спустився до струмка, і мені заманулося піти стежкою до Горенду й послухати папуасів, бо це виття не могло бути нічим іншим, як співом тубільців. Треба було сказати Улсону, що я йду, йому моя фантазія не сподобалась. Він запевняв мене, що коли зненацька прийдуть папуаси, то неодмінно заб'ють його й Боя, бо обидва вони хворі і боронитися не можуть. На розраду йому я лишив мою рушницю-двостволку коло його ліжка й запевнив, що на перший постріл повернусь негайно в Гарагасі. Дощ минув, але було похмуро; проте, хоч і ховаючись за хмари, зійшов місяць, і я міг обережно продиратися стежкою. Співи чулися чимраз голосніше, в міру того як я наближався до Горенду. Дуже стомившись з цієї прогулянки в пітьмі, я сів на пень і почав прислухатися. Співи чи виття, що летіли мені назустріч, були дуже прості, й мелодія раз у раз повторювалася. Крім того, цей примітивний мотив підіймався й спускався неправильними хвилями або й зовсім несподівано уривався, щоб початись через півхвилини. Час від часу чути було удари барума[22].

Іноді той самий спів починався поволі, тихо, протяжно, помалу зростав, ставав дедалі голосніший, такт чимраз частішав; нарешті спів переходив у якийсь майже нелюдський крик, що, раптом обриваючись, завмирав.

Сидячи на пні, я двічі мало не звалився. Мені здавалося, що я бачив якийсь страшний сон. Прокинувшись удруге й почуваючи велику охоту спати, я змінив свій намір: замість того, щоб іти вперед, пішов назад і не пам'ятаю, як дістався до моєї хатини, де одразу ж ліг, навіть не роздягаючись. Кілька разів ще я чув спросонку уривки папуаського концерту.

30 жовтня

Сьогодні ранком пішов уперше в цю пору дня дощ. Чи не надходить дощова пора року? Коли дощ перестав, я бачив, сидячи на пні коло мого флагштока, оригінальний спосіб рибальства. Був відплив; дрібна риба, що її, мабуть, переслідували акули, яких тут чимало, металася на всі сторони, вистрибуючи іноді з води. З-за дерев коло берега вийшов Туй і стежив за рухами риб. Зненацька риби, певно нещадно переслідувані ворогом, метнулись до берега. Кількома стрибками Туй опинився коло них. Води було там трохи нижче колін, і дно, розуміється, добре видно. Раптом Туй енергійно стрибнув, і одна з рибок була піймана. Туй ловив їх ногою. Він спочатку придавив рибку стопою, потім підняв, ухопивши між великим і другим пальцем ноги. Зігнувши коліно, він простягнув руку й, визволивши здобич, поклав рибку в торбу. Після цього, швидко нахилившись і схопивши камінь, Туй щосили кинув його у воду, потім, підійшовши до того місця, куди кинуто камінь, він, стоячи на одній нозі, підняв другою забиту каменем рибку. Все це було зроблено не тільки дуже вправно, але також і вельми граціозно. Слід зазначити, що Туй людина зовсім не молода; мені він видається років під сорок п'ять або й більше. Побачивши мене на моєму мисі, він прийшов у Гарагасі. Я кинув на землю клаптик паперу й сказав, щоб він підняв його ногою. Я хотів знати, чи може він так щільно притиснути великого пальця до другого, щоб утримати папір. Папір миттю піднято, і він, перейшовши за Туєвою спиною в руку, був переданий мені. Те ж саме він зробив з невеликим каменем, якого підняв з землі, не спиняючись ні на секунду.

Кожного дня я бачу нових метеликів, але мало доводиться їх ловити – невправний я, і до того ж – з двох боків море, а з двох інших – ліс, вільного місця навколо дому небагато. Сьогодні бачив особливо багато великих і гарних метеликів, та зловив тільки одного. Не можу сказати, що зовсім дужий; голова важка, спина болить і ноги кволі. Вночі Боєві було набагато краще, бо я йому майже силоміць прорізав великий нарив – це треба було конче зробити. Я наказав Улсонові потримати товариша, і миттю все було зроблено. Вночі, прокинувшись близько одинадцятої години, чую знову стогони; в Улсона – приступ. Ходить, заточуючись, з осклілими очима й змарнілим лицем.

Стан Боя починає мене непокоїти; пропасниця, видимо, минула, та все ж температура тіла далеко вища від нормальної; кашель, який, за його словами, турбує Боя вже кілька років, здається, подужчав останніми тижнями внаслідок опуху, який кінчився наривом. Ось уже два тижні, як Бой лежить і майже не їсть; це частково через упередження, ніби хворому слід дуже мало їсти.

31 жовтня

Приходило кілька жителів Бонгу з своїми гістьми з близьких гір. Верховинці відрізняються від берегових папуасів недбалішою зачіскою і, як мені здалося, трохи світлішим кольором шкіри.

1 листопада

Бачив знову кілька тубільців, які живуть у горах. Вони носять менше прикрас, ніж берегові папуаси. Вдалині показалися дві піроги, що йдуть від селища Богатім, прямуючи, здається, прямо сюди.

У папуасів нема звичаю вітатись чи прощатись із близькими сусідами; вони це роблять тільки в надзвичайних випадках. Туй, який бував у Гарагасі частіше від інших тубільців, приходить і йде, не кажучи ані слова й не роблячи ніякого жесту. Я не помилився: дві партії тубільців, чоловік десь із двадцять, приходили до мене. Я хотів швидше їх збутись і мовчав майже весь час, спостерігаючи гостей, які розташувалися навколо мого крісла.

Поки що я не помітив у папуасів якоїсь улюбленої пози, вони часто міняють її: то сидять навпочіпки, то, стаючи навколішки, сидять на своїх литках, то, майже не міняючи цієї пози, розсувають ноги. Іноді вони лягають, підпираючи рукою підборіддя, і їдять або говорять собі далі, зрідка міняючи свою позу. Улсон приніс свою гармонію і почав грати; при перших же звуках папуаси посхоплювалися всі разом і відсунулись назад. За якийсь час дехто з них почав нерішуче підходити. Загалом музика, яка роздирала мені вуха, дуже сподобалася гостям; вони виражали свій подив і захоплення, стиха посвистуючи та похитуючись з боку на бік. Щоб збутись гостей, я роздав кожному по смужці червоної матерії, якою вони пов'язали собі голови. Загалом, молоді тубільці тут дуже ласі до всяких прикрас. Для повного туалету папуаського красуня треба, мабуть, чимало часу.

2 листопада

Вночі я поклав собі вирушити самому в шлюпці подивитись конфігурацію поблизьких пагорбів. Уставши ще вдосвіта й випивши холодного чаю, бо сніданку мені не хотілося дожидати, я рушив на шлюпці спочатку до мису Габіна (мис Обсервації), а потім уздовж берега в напрямі до селища Мале. За береговим мисом здіймалося кілька пагорків заввишки футів з триста, їхні схили, вкриті високою травою, не скрізь ще заросли лісом. Подекуди в горах, які височіли над пагорками, кучерявилися димки вогнищ. Мабуть, там були селища.

Цього ранку я заходився ловити тварини на поверхні моря, і незабаром моя банка наповнилася кількома невеликими медузами, сифонофорами[23] та багатьма видами раків. У всякому разі, сьогоднішня екскурсія показала мені багатство тутешньої морської фауни.

Добре-таки стомившись, голодний, я повернувся до Гарагасі на сніданок, після чого попрацював кілька годин біля мікроскопа, розглядаючи уважніше мою здобич.

Після денної праці я лежав увечері спокійно в гамаці на веранді. Хоч було ще не пізно (тільки шоста година сорок п'ять хвилин), але стало вже дуже темно. Чорні хмари близької громовиці насувалися чимраз більше. Я спокійно милувався блискавкою, яка раптом осяювала хмари, коли нараз почув, що мій гамак захитався, потім настав другий поштовх, але цього разу похитнувся і затанцював не тільки гамак, а й покрівля, і стіни, і стовпи мого дому. Прибігши з кухні, Улсон почав настирливо мене допитуватись, чи буде ще землетрус і чи буде він великий.

Години через дві я сидів у хатині й тільки-но заходився відраховувати поділки анероїда[24], як знову почув, що земля заколивалася, але дужче, ніж перший раз, і триваліше. Записавши цю подію до метеорологічного журналу, я ліг спати, просячи Улсона збудити мене, якщо він почує вночі щось подібне Я боявся проспати землетрус, як це вже було зо мною в Мессіні 1869 року, коли я проспав прекрасно цілісіньку ніч і тільки другого дня дізнався, що більшість тубільців не могли склепити очей протягом усієї ночі. Справді, вночі мене збудив землетрус: підо мною захиталися ліжко й підлога. Все вже заспокоїлося, коли я почув голос Улсона, що кликав мене. Громовиця, яка громадилася всю ніч, зовсім розвіялася на ранок, і, коли сонце сходило, небо було майже зовсім безхмарне.

3 листопада

Мені треба було в лісі вирубати кілька жердин, і я допіру повернувся додому, коли прийшов Улсон, повідомляючи, що земля все ще не заспокоїлася.