Сестра Керрі - Сторінка 5

І її ще дужче вабило гарне вбрання, усе гарне.

Контора містилася на другому поверсі, туди вона й попрямувала, розпитавшись. Там вона побачила кількох дівчат, що прийшли раніше, таких же прохачок, але вигляд у них був незалежніший і упевненіший, як у жительок великого міста. Під їхніми допитливими поглядами Керрі почувала себе дуже прикро. Минуло майже три чверті години, поки, нарешті, настала черга Керрі, і її покликали.

— Ну, — сказав єврей з різкими, швидкими рухами, що сидів біля вікна за письмовим столом з відкидним верхом, — вам уже доводилося працювати в магазині?

— Ні, сер, — відповіла Керрі.

— Виходить, не доводилось, — промовив він, пильно дивлячись на неї.

— Ні, сер, — повторила вона.

— Ну, а нам потрібні якраз досвідчені продавщиці. Я гадаю, ви нам не підійдете.

Керрі почекала ще якусь мить, не знаючи, чи скінчена розмова.

— Чого ж ви чекаєте? — вигукнув він. — Не забувайте, що ми тут дуже зайняті.

Керрі швидко рушила до дверей.

— Заждіть, — покликав він її.— Я запишу ваше прізвище і адресу. Нам іноді бувають потрібні такі дівчата.

Вибравшись на вулицю, Керрі ледве стримувала сльози. Не стільки навіть остання поразка, як усі враження цього дня зовсім позбавили її мужності, стомили і змучили. Втративши бажання звертатись в інші універсальні магазини, Керрі йшла тепер навмання, почуваючи себе ніби безпечніше і спокійніше серед натовпу.

Отак блукаючи, вона звернула недалеко від річки на Джек-сон-стріт, одну з головних артерій міста, і прямувала по південній стороні. Раптом її увагу привернув клаптик обгорткового паперу з написом, виведеним штемпельною фарбою: "Потрібні робітниці — пакувальниці й швачки". Хвилинку повагавшись, вона ввійшла.

Фірма "Шпайгельгайм і К°", що випускала дитячі кашкети, займала один поверх. Приміщення мало п'ятдесят футів завширшки і футів вісімдесят завдовжки й було досить погано освітлене. В найтемніших кутках, заставлених машинами й верстатами, горіло електричне світло. Тут працювало багато жінок і кілька чоловіків. Жінки, розхристані, з плямами мастила й порохом на обличчях, одягнені в мішкуваті бавовняні сукні і взуті у старі черевики, иозакачували рукава, від жари гюрозстібувались, виставляючи голі руки й шиї. З їхнього неохайного, незграбного вигляду і з того, що в більшості обличчя були бліді від духоти, можна було догадатись, що це робітниці найнижчої категорії. А втім, їх ніяк не можна було назвати боязкими; навпаки, ці дівчата були сповнені цікавості, дуже зухвалі і язикаті.

Керрі стурбовано озиралась, — їй зовсім не хотілося тут працювати. Її скоса розглядали, і це її бентежило, але ніхто не поцікавився, чого їй треба. Вона чекала довго, аж поки її присутності не помітили всі, хто був у майстерні. Нарешті хтось сказав про це майстрові, і він підійшов до Керрі, у фартусі й сорочці з засуканими рукавами.

— Ви до мене? — спитав він.

— Вам потрібні робітниці? — мовила Керрі, вже навчившись прямо ставити питання.

— Ви вмієте підшивати шапки?

— Ні, сер.

— А ви вже маєте якийсь досвід у роботі?

Керрі відповіла, що не має.

— Так, — промовив майстер, задумливо чухаючи за вухом, — нам справді потрібна швачка. Але ми б воліли досвідчену. Нам ніколи возитися, навчати. — Він помовчав, поглянув у вікно. — Правда, ми б могли поставити вас прасувати, — задумливо закінчив він.

— Скільки ви платите на тиждень? — насмілилася запитати Керрі, підбадьорена лагідністю цього чоловіка і його простим поводженням.

— Три з половиною, — відповів він.

— Ох! — мало не скрикнула вона, але стрималася і нічим не зрадила свого розчарування.

— Зараз ми, власне, нікого не потребуємо, — провадив він недбало, розглядаючи її, ніби якийсь пакунок. — Але приходьте в понеділок уранці, і я вас поставлю на роботу, — додав він.

— Дякую, — ледь чутно вимовила Керрі.

— Якщо прийдете, візьміть з собою фартух, — сказав майстер.

І він пішов, залишивши Керрі біля ліфта і навіть не спитавши, як її звуть.

Вигляд майстерні і визначена їй плата завдали удару надіям Керрі, але все ж таки, після всіх жорстоких поразок, яких вона зазнала, її дуже потішило те, що їй нарешті запропонували якусь роботу. Хоч які скромні були її сподівання, вона ніяк не могла собі уявити, що візьметься за цю роботу. Вона ж бо звикла до кращого. Все своє життя вона провела на свіжому повітрі, і тепер усе в ній повставало проти ув'язнення в такому місці. їй ніколи не доводилося жити в бруді. У сестриній квартирі теж було чисто. А тут — така грязюка, низька стеля, дівчата неохайні, якісь озлоблені. У них, мабуть, лихе на думці й на душі, міркувала вона. А все ж таки — їй запропонували роботу! Виходить, Чікаго не таке вже погане місто, коли в перший же день тут можна влаштуватися на роботу. Згодом знайдеться щось краще.

Проте дальші шукання Керрі не дали нічого втішного. Скрізь, куди тільки вона не зверталась після того, шукаючи привабливішої обстали, їй одразу ж рішуче відмовляли. В інших місцях потребували тільки досвідчених робітниць. Доводилось чути й гострі відповіді. Особливо боляче вразив Керрі грубий прийом в одній майстерні верхнього одягу, де їй довелося піднятись на четвертий поверх.

— Ні, ні,— крикнув майстер, кремезний, брутальний чолов'яга, який порядкував у тьмяно освітленій майстерні,— нам нікого не треба. І не ходіть сюди!

День згасав, і разом з ним танули її надії й сили, вся її мужність. Вона виявила надзвичайну наполегливість, і такі зусилля справді заслуговували кращої нагороди. Величезна ділова частина міста здавалася тепер стомленій дівчині ще неозорішою, ще жорстокішою, ще невблаганнішою в своїй байдужості. Усі двері, здається, були замкнені для неї, і боротьба була надто запекла, годі й сподіватися чогось домогтися. Повз неї нескінченним потоком поспішали чоловіки й жінки. Керрі почувала, що навкруги вирує чуже їй життя, сповнене зусиль і прагнень, почувала свою власну безпорадність у цьому вирі, почувала, хоч і невиразно, якою билинкою вона була в його хвилях. Вона марно шукала, куди б їй ще звернутись, але не бачила більше дверей, в які наважилася б увійти. Скрізь буде те саме. Такі самі принизливі прохання і така сама відповідь — коротка відмова.

Змучена тілом і душею, вона звернула на захід, до квартири Мінні, на якій тепер зосередились її думки, — і почався невеселий, безнадійний відступ, що на нього з настанням ночі так часто приречені шукачі роботи. Проходячи по П'ятій авеню на південь, в напрямі до Ван-Б'юрен-стріт, де вона збиралася сісти в конку, Керрі опинилася під дверима оптової взуттєвої фірми і крізь одне з дзеркальних вікон побачила джентльмена середнього віку за маленьким столиком. Підкоряючись якомусь раптовому імпульсу, що часом виникає з почуття безнадійної поразки, ніби останній проблиск розбитих надій, Керрі повільно зайшла у двері й наблизилась до цього джентльмена, який зацікавлено поглянув на її стомлене обличчя.

— В чому справа? — спитав він.

— Чи не знайдеться у вас якої роботи? — мовила Керрі.

— Справді, не знаю, — відповів він чемно. — Якої саме роботи ви шукаєте? Може, ви друкарка?

— Ой ні,— відповіла Керрі.

— Бачите, у нас буває потреба тільки в рахівниках і друкарках. Але ви можете пройти до бічного входу і запитати нагорі. Там кілька днів тому були потрібні люди. Спитайте містера Брауна.

Вона поспішила до бічного входу і піднялася ліфтом на четвертий поверх.

— Віллі, поклич містера Брауна, — сказав ліфтер хлопчикові, що стояв поблизу.

Віллі побіг і незабаром повернувся з відповіддю, що містер Браун просить її посидіти, він зараз прийде.

Підсобне приміщення, в якому вона опинилась, нічим не показувало, що це за підприємство, і тому Керрі не могла вгадати, яку тут можна дістати роботу.

— То ви хочете стати до нас на роботу? — сказав містер Браун, почувши, чого їй треба. — А вам уже доводилось працювати на взуттєвій фабриці?

— Ні, сер.

— Як вас звуть? — спитав він і, коли вона відповіла, промовив: — Не знаю, справді, чи знайдеться щось для вас. А ви згодні працювати за чотири з половиною долари на тиждень?

Знеможена поразками, Керрі подумала, що це не так мало. Вона, правда, чекала, що їй запропонують не менше шести доларів. Все-таки вона погодилась, і він записав її прізвище й адресу.

— Приходьте о восьмій годині ранку в понеділок, — сказав він на прощання. — Я думаю, що знайду для вас якусь роботу.

Він пішов, а Керрі підбадьорилася, зміркувавши, що нарешті знайшла щось підхоже. Кров теплою хвилею розлилася по тілу. Нервове напруження вляглося. Вона вийшла на залюднену вулицю і відчула там щось нове. Що це, яким легким кроком посувається натовп! Керрі тільки тепер помітила на обличчях усмішки. До її вух долинули уривки розмов, сміх. Повітря віяло свіжістю. Роботу вже було скінчено на сьогодні, і людські потоки виливалися з будинків. Керрі бачила на обличчях задоволення і піддала ходи, згадавши про те, що вдома, у сестри, її чекає обід. Вона поспішала і, хоч була втомлена, вже не почувала, що в неї болять ноги. Цікаво, що скаже Мінні. Ах, незабаром зима, довга зима в Чікаго — вогні, натовп, розваги! Це велетенське місто, зрештою, чудове. Фірма, де Керрі працюватиме, мабуть, солідне підприємство. Там такі величезні вікна із дзеркального скла. У неї там усе піде добре. їй пригадався Друе і все, що він говорив. Життя знову почало здаватися кращим, веселішим, яскравішим. Керрі сіла в конку в найкращому настрої, ще почуваючи, як тепла кров приємно пульсує в жилах. Вона житиме в Чікаго! — бриніло в її душі. їй буде краще, ніж досі… Вона буде щаслива!

РОЗДІЛ IV

Марні мрії. Дійсність глузує

Два наступні дні Керрі не переставала з захопленням думати про своє майбутнє.

Нестримна уява несла її у вир розваг і втіх, яких вона могла б сподіватися, якби від колиски була улюбленицею долі. Вона охоче, щедрою рукою розподіляла свої мізерні чотири з половиною долари на тиждень, надто швидко знаходячи, на що їх витратити. Перше ніж лягти спати, вона сідала в крісло-гойдалку й дивилася у вікно на принадно освітлені вулиці, і тоді цей сподіваний заробіток прокладав своїй майбутній власниці шлях для всіх радощів і оздоб, яких тільки може зажадати жіноче серце.

"Я житиму весело!" — думала вона.

її сестра Мінні нічого не знала про цей нестримний політ фантазії, що загрожував вичерпати всі можливі джерела насолод.