Севільський цирульник, або марна обережність

- П'єр-Огюстен Бомарше -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

СЕВІЛЬСЬКИЙ ЦИРУЛЬНИК, або МАРНА ОБЕРЕЖНІСТЬ

О батько, там померти я не міг!

Вольтер, "Заїра", дія 2

Переклад Є. Годипо-Годилевської та О. Пивоварової Вірші переклав О. Бургардт

СТРИМАНИЙ ЛИСТ ПРО ПРОВАЛ КРИТИКИ "СЕВІЛЬСЬКОГО ЦИРУЛЬНИКА"

Скромно одягнений автор з уклоном підносить читачеві свою п 'єсу.

Шановний пане,

Маю честь запропонувати до вашої уваги мій новий твір. Було б добре, якби він потрапив до вас в один з тих щасливих моментів, коли, вільний від зайвих клопотів, задоволений станом свого здоров'я, станом своїх справ, своєю коханою, своїм сніданком, своїм шлунком, ви могли б дозволити собі хвилинне задоволення та прочитати мого "Севільського цирульника", бо без усіх цих умов людина не здатна бути шанувальником розваг і поблажливим читачем.

Але якщо через якийсь прикрий випадок ваше здоров'я підірвано, ваші справи заплутані, ваша красуня порушила свої обітниці, ваш сніданок виявився несмачним, а травлення ваше розладналось — о, тоді облиште мого "Цирульника", зараз вам не до нього! Краще підрахуйте свої витрати, вивчіть справи свого супротивника, перечитайте зрадливу записку, яку ви знайшли у Рози, передивіться зразкові твори Тіссо про помірність, або поміркуйте про політику, економіку, дієту, філософію та мораль.

Якщо ж ваш стан такий, що вам неодмінно треба забутися, сядьте глибше у крісло, розгорніть буйонську енциклопедичну газету, що видається за дозволом та схваленням, та одну-дві години поспіть. Хіба легкий твір здатен розвіяти похмурі думки? Дійсно, що вам до того, як спритно цирульник Фігаро обдурив лікаря Бартоло, допомагаючи супернику відбити в нього кохану?

Не дуже тішать чужі веселощі, коли у самого на душі похмуро.

Хіба вас цікавить, що цей іспанець-цирульник, приїхавши до Парижа, випробував усі вибрики долі, а моїм дозвільним вигадкам приділяли стільки уваги тільки тому, що

Фігаро було заборонено займатися будь-яким ремеслом? Справи інших людей цікавлять тільки тоді, коли про свої власні справи нема потреби хвилюватися.

Отже, у вас все гаразд? Ви можете їсти за двох? Ви маєте доброго кухаря, чесну кохану і ніщо не турбує ваш спокій? О, тоді поговорімо, поговорімо! Прошу, приділіть належну увагу моєму "Цирульнику".

Я добре розумію, шановний пане, що вже минули ті часи, коли я, повсюди беручи з собою свій рукопис та нагадуючи спокусницю, яка часто відмовляє у тому, на що вона завжди палає бажанням погодитися, скупо читав свій твір лише обраним особам, а ті вважали за обов'язок платити мені за люб'язність пишномовною похвалою.

О, щасливі дні! Час, місце, слухачі — все сприяло мені, магія майстерного читання забезпечувала мені успіх, я пропускав слабкі місця та підкреслював сильні, а потім з гордовитою скромністю, з напівзаплющеними очима приймав похвалу і тішився торжеством, тим більше втішним, що три чверті його не діставались шахраю-актору.

Але якими жалюгідними здаються зараз всі ці хитрощі! Тепер, коли потрібне диво, щоб підкорити вас, коли один тільки жезл Мойсея міг би зробити що-небудь, в мене немає навіть тієї сили, яку мав ціпок Якова: нема більше ні фокусів, ні крутійства, ні кокетства, ні модуляції голосу, ні театральної ілюзії — нічого.

На ваш розсуд я віддаю свій твір таким, яким він є, без будь-яких прикрас.

Нехай вас, шановний пане, не дивує, що обираючи свій стиль, я враховую своє становище і не наслідую тих письменників, які дозволяють собі недбало звертатися до вас: читачу, друже читачу, дорогий читачу, прихильний або люб'язний читач, або ж дають вам інше фамільярне, я б навіть сказав, неблагопристойне ім'я, за допомогою якого ці необачні люди намагаються стати нарівні зі своїм суддею, хоча нічого, крім недоброзичливості, це в нього зазвичай не викликає. Ще не було на моїй пам'яті такого випадку, щоб чванство полонило когось — тільки скромність може допомогти автору добитися від гордого читача деякої поблажливості.

Ах, ще жодному письменнику не потрібно було такого поблажливого ставлення до себе, як мені!

Марно намагався б я приховувати це. Колись я вже був настільки необачним, що в різний час пропонував до вашої уваги, шановний пане, дві сумні п'єси, два, як відомо, жахливих твори, бо зараз всім вже відомо, що між трагедією та комедією не існує нічого середнього. Це вже загально відомо та вирішено, та всі, і діти і дорослі, говорять про це. Я сам у цьому настільки переконаний, що якби захотів вивести на сцену безутішну матір, скривджену дружину, безрозсудну сестру, сина, якого позбавили спадщини, і представити їх глядачеві у пристойному вигляді, я передусім вигадав би для них дивне королівство на якомусь архіпелазі або ж в якомусь іншому куточку світу, де б вони панували скільки їх душі завгодно. Тоді я вже був би цілком впевнений, що мені не тільки не докорятимуть у неправдоподібності інтриги, неймовірності подій, ходульності характерів, перебільшені думок та занадто піднесеному стилі, а навпаки, саме це й гарантувало б мені успіх.

Зображувати людей середнього стану у стражданні та у нещасті? Ще чого! їх слід тільки висміювати! Кумедні піддані та нещасні королі — ось єдино існуючий та єдино можливий театр. Я зі свого боку зрозумів це — і край: більше я ні з ким не сваритимусь.

Отже, шановний пане, колись я був настільки необережним, що написав п'єси, які не належать до гарного жанру, — я щиро у цьому каюся.

Потім, через деякі обставини, я ризикнув виступити з нещасливими Мемуарами, та мої вороги визнали, що вони не відрізняються гарним стилем — за це мене жорстоко терзає совість.

Зараз я пропоную вам прекумедну комедію, яку дехто з законодавців думок не вважає твором гарного тону — від цього мені так прикро.

Мабуть, одного дня я насмілюсь образити ваш слух оперою, і люди, які колись були молодими, скажуть про неї, що в ній не відчувається впливу гарної французької музики, — я заздалегідь згораю від сорому.

Отже, припускаючись помилок та вибачаючись за них, я до самої смерті намагатимусь заслужити вашу поблажливість тією наївною простосердечністю, з якою я визнаватиму свої помилки і вибачатимусь.

Що ж до "Севільського цирульника", то я приймаю тут шанобливий тон не для того, щоб підкупити вас, а тому, що мене запевняли, нібито автору, хоча і втомленому, але з отриманою в театрі перемогою, залишається лише заслужити ваше, шановний пане, схвалення і бути облаяним у кількох газетах, щоб отримати всі літературні лаври. Таким чином, якщо ви забажаєте подарувати мені лавровий вінок вашою прихильності, то слава мені забезпечена, бо в мене немає жодних сумнівів, що деякі панове журналісти не відмовлять мені у вінку своєї неприхильності.

Один з них, який з дозволу та схвалення влаштувався у Буйоні, вже зробив мені енциклопедичну честь, запевнивши своїх передплатників, що в моїй п'єсі нема ні плану, ні єдності, ні характерів, що вона анітрішечки не цікава і не кумедна.

Інший, ще більш простодушний, який втім немає ні дозволу, ні схвалення, немає навіть енциклопедії, просто переказує мою п'єсу власними словами та додає до лаврового вінка своєї критики наступну втішну похвалу моїй особі: "Репутація пана Бомарше сильно похитнулася. Порядні люди нарешті зрозуміли, що якщо в нього повисмикувати павине пір'я, то під ним залишиться огидний чорний ворон, нахабний та настирливий, як і всі ворони". Оскільки я дійсно мав нахабність написати комедію "Севільський цирульник", то, щоб повністю виправдати визначення, яке мені дали, я буду настільки настирливим, що дуже попрошу вас, шановний пане, судити мене самостійно, незалежно, не звертаючи уваги на критиків колишніх, теперішніх та майбутніх: ви ж знаєте, що газетярам часто-густо за штатом належить ворогувати з літераторами; я буду настільки настирливим, що відверто заявлю вам: якщо ви узялись за мою справу, то, хочете того чи ні, ви неодмінно маєте бути моїм суддею, бо ви — мій читач.

Ви добре розумієте, шановний пане, що якби ви, щоб не утруднювати себе, або щоб довести мені, що я невірно розмірковую, навідріз відмовилися мене прочитати, ви самі припустились би логічної помилки, негідної такої освіченої особи, як ви: не будучи моїм читачем, ви вже не могли б бути тією особою, до якої звернена моя скарга.

Дійсно, якби, незважаючи на те, що я певною мірою примусив вас, ви під час читання вирішили закинути мою книгу, це б, шановний пане, було рівносильне тому, що під час будь-якого іншого судового розгляду смерть винесла б вас із залу засідань, або будь-який інший нещасний випадок вивів би вас із складу суддів. Ви можете запобігти суду наді мною тільки перетворившись на ніщо, ставши негативною величиною, переставши існувати для мене як читач.

Та й що вам за шкода від того, що я ставлю вас над собою?

Після щастя командувати людьми найвища честь — це судити їх, чи не так, шановний пане?

Отже, ми з вами умовились. Я не визнаю інших суддів, окрім вас, не відкидаючи і шановних глядачів, які судять лише у першій інстанції, а потім часто-густо переконуються, що їх вирок був скасований вашим судом.

Спочатку моя справа слухалася за їх присутності у театрі, і ці панове багато сміялися, так, що я почав уже вірити в те, що виграв процес. Аж ні: журналіст, що оселився у Буйоні, стверджує, що сміялись саме наді мною, але це, шановний пане, якщо висловлюватись мовою суддів, лише огидна прокурорська кляуза. Я мав на меті побавити глядачів, і якщо вони тішилися від душі, то я вважаю, що досяг її. І не має жодного значення, сміялися вони над п'єсою чи наді мною. Ось чому я продовжую вважати, що виграв процес.

Цей же журналіст стверджує, чи принаймні натякає, що у бажанні заручитися підтримкою деяких глядачів, я влаштовував для них читання у приватних будинках і цією особливою пошаною заздалегідь підкуповував їх. Але і це, шановний пане, є лише наклепом німецького журналіста. Цілком очевидно, що в мене було лише одне завдання: ознайомити їх з п'єсою. Я влаштовував щось на зразок нарад з приводу цієї справи. Якщо мої радники, висловивши свою думку, пізніше стали моїми суддями, то, як ви розумієте, шановний пане, я тут ні до чого: якщо вони відчували, що не байдужі до мого цирульника-андалузьця, вони б із делікатності мали ухилитися від цього.

Ах, якби вони продовжували залишатись хоча б трошки небайдужими до цього юного чужоземця! Тоді нам було б з ним легше винести тимчасову негоду.