Шагренева шкіра - Сторінка 3

З його боку це було прощання з коханням, з жінкою! Але цей останній, напружений заклик не зустрів розуміння, не зворушив серця легковажної красуні, не змусив її зашарітись і опустити очі. Що він означав для неї? Ще один захоплений із безлічі, ще одне жадання, збуджене нею, і ввечері вона зможе задоволено сказати: "Сьогодні я була гарненька!" Юнак швидко відійшов до іншої вітрини й не обернувся, коли незнайомка сідала в екіпаж. Коні рушили, і цей останній образ розкоші й краси зник з очей, як мало зникнути і його життя. Юнак млявою ходою пішов попід магазинами, дивлячись без великого інтересу на зразки товарів. Коли магазини скінчились, він почав розглядати Лувр, Академію, вежі собору Богоматері, вежі Палацу правосуддя, міст Мистецтв. Ці споруди неначе набували сумного вигляду, відбиваючи сірі барви неба, рідкі просвіти між хмар, що надавали Парижу якогось грізного вигляду: адже це місто, неначе вродлива жінка, схильне до нез'ясовних примхливих перемін від бридоти й до краси. Отак сама природа ніби надумала кинути ладну вмерти людину в якийсь скорботний захват. Під владою тієї згубної сили, чия розкладальна дія знаходить засіб у флюїдах, що циркулюють по наших нервах, він відчув, як його організм непомітно стає немов текучим. Муки цієї агонії надали всьому якогось хвилястого руху, він бачив будівлі, людей наче крізь туман, у якому все хилиталось. Він захотів позбутись отого дратівливого впливу фізичного світу, а тому попрямував до крамниці старожитностей, аби дати поживу своїм чуттям чи, може, просто дочекатись ночі, розглядаючи предмети мистецтва. В цьому він, так би мовити, шукав відваги, покріплення, як ото злочинці, що їм бракує сили зійти на ешафот, а тому вони просять чогось хильнути; але свідомість близької смерті на мить повернула юнакові самовпевненість герцогині, що має двох коханців, і він увійшов до крамниці з безтурботним виглядом і з усмішкою на устах, застиглою, наче у п'яного. Та й чи не був він п'яний від життя чи, може, від смерті? Скоро йому знов запаморочилось у голові, і далі він сприймав усе в якихось дивних барвах, воно ніби ожило й ледь помітно ворушилось. Напевне, річ була в розладі кровообігу: кров то бурхала в жилах, то текла мляво, ніби стояча теплувата водичка. Він сказав, що хоче просто походити по магазину — чи не трапиться якоїсь дивовижі, що йому сподобається. Молодий рудоволосий продавець, пикатенький і рум'яний, у картузі з видри, доручив наглядати за крамницею старій, схожій на Калібана7 селянці, що саме чистила кахляну грубку, справжнє диво мистецтва, породжене генієм Бернара Паліссі8, а потім недбало сказав незнайомцеві:

— Дивіться, пане, дивіться! Тут у нас нема нічого цікавого, але звольте піднятись нагору, і я покажу вам прегарні каїрські мумії, кілька інкрустованих ваз, різьблене ебенове дерево, справжній Ренесанс, недавно одержали, все найвищої якості.

Незнайомець був у такому жахливому становищі, що ця балаканина торговця — чічероне, його дурні гендлярські слова дратували його, немов банальні причіпки, якими обмежені уми вбивають геній. Та наважившись нести свій хрест до кінця, він удавав, ніби слухає свого провідника, й відповідав йому жестами чи односкладовими словами; але помалу повернув собі право мовчати і без страху заглибився у свої останні жахливі думки. Він був поет, і його душа знайшла тут щедру поживу: ще за життя він мав побачити останки двох десятків світів.

На перший погляд зали крамниці являли собою безладну картину, в якій тислись усі творіння людські й божественні. Опудала крокодилів, мавп, удавів шкірились до церковних вітрин, ніби хотіли вкусити мармурові погруддя, погнатися за лаковими шкатулками або видертись на люстри. Севрська ваза, на якій пані Жакото намалювала Наполеона, стояла поруч сфінкса, присвяченого Сезострісу9. Події часів створення світу й учорашнього дня сусідили тут у гротескній згоді. Кухонний рожен лежав на ковчежці для мощей, шабля часів Республіки — на середньовічному аркебузі. Пані Дюбаррі10 з пастельного портрету роботи Латура11, з зіркою на голові, оповита замість одягу хмарою, жадібно дивилась на індійський кальян, намагаючись розгадати призначення трубок, що зміїлись, тягнучись до неї. Знаряддя смерті: кинджали, химерні пістолети, шпаги-ціпки — були перемішані зі знаряддями життя: порцеляновими супницями, саксонськими тарілками, напівпрозорими китайськими чашками, античними солянками, середньовічними цукерницями. Кораблик зі слонової кістки на всіх вітрилах плив по спині нерухомої черепахи. Якась пневматична машина увіткнулась у саме око імператорові Августу, велично незворушному. Кілька портретів французьких синдиків, голландських бургомістрів, так само байдужих, як і за життя, підносились над цим хаосом старожитностей, і очі їхні були холодні й безбарвні. Здавалося, наче всі краї землі прислали сюди якісь уламки своїх наук, зразки мистецтв. То було своєрідне філософське звалище, де не бракувало нічого — ні "люльки миру" дикуна, ні зеленої з золотом пантофлі з сералю, ні маврського ятагана, ні татарського ідола. Були там і солдатські капшуки з тютюном, і церковні дароносиці, і пишні пір'їни з оздоб чийогось трону. Ця потворна картина була ще оживлена примхливим освітленням, химерними рефлексами, в яких змішувалися всі відтінки, різким контрастом світла й тіні. Слух неначе вловлював уривані крики, розум — незакінчені драми, зір — не зовсім згаслі вогні. А на додачу на всі ці предмети наклала свій легкий покров пилюга, і всі їхні розмаїті вигини та ребра справляли незвичайно мальовничий ефект.

Незнайомець спочатку порівнював ці три кімнати, захаращені уламками цивілізацій, релігій, зображеннями божеств, шедеврами, пам'ятками царської величі, бенкетів, розуму й безуму, з гранчастим дзеркалом, кожна грань якого відображала цілий окремий світ. Після цього загального враження він захотів вибрати щось найприємніше; але, стільки часу розглядаючи все навкруги, думаючи, мріючи, він підпав під владу гарячки — можливо, й через те, що в нього бурчало в кишках від голоду. Видовище стількох народних чи особистих доль, засвідчених стількома матеріальними свідоцтвами, що пережили їх, отуманило чуття юнака; бажання, що штовхнуло його в двері крамниці, здійснилось: він покинув реальне життя, піднявся сходами до ідеального світу, потрапив у зачаровані палаци екстазу, звідки всесвіт явився перед ним уламками, відблисками, як колись очам святого Іоанна на Патмосі полум'яним видивом явилось Майбутнє.

Безліч образів скорботних, граційних і жахливих, темних і осяйних, далеких і близьких, постало перед ним масами, міріадами, поколіннями. Єгипет, скам'янілий, таємничий Єгипет зринув зі своїх пісків у подобі мумії, сповитої в чорні завої; за нею — фараони, що вганяли в землю цілі народи, аби спорудити собі гробницю, і Мойсей, і іудеї, і пустеля — він прозирав цілий світ, стародавній і урочистий. Свіжа й принадна мармурова статуя, поставлена на виту колону, сяяла білістю й промовляла до нього про любострастні міфи Греції та Іонії12. О, хто б не всміхнувся, як він, побачивши на червоному тлі, на тонкій глині етруської вази смагляву дівчину, що танцює перед богом Пріапом13 і вітає його веселою піснею? Навпроти неї римська цариця любовно пестила химеру! Примхами імператорського Риму віяло тут повсюди, і в уяві поставали ванна, ложе, туалет безтурботної замріяної Юлії, що дожидала свого Тібулла14. Наділена могутністю арабських талісманів, голова Ціцерона будила спогади про вільний Рим і розгортала перед юнаком сторінки Тіта Лівія. Він споглядав "Senatus populusque romanus"* консула, лікторів, тоги з червоною облямівкою, бої на форумі, розгніваний люд — усе це повільно пропливало перед ним, наче туманні марева. Врешті над усіма цими образами запанував християнський Рим. На одній з картин відкривалось небо, і на ньому видніла діва Марія в золотій хмарі, серед ангелів, оповита сонячним сяйвом; ця відроджена Єва слухала скарги нещасних і лагідно всміхалася до них. При погляді на мозаїку з різноколірної лави Везувія та Етни його душа переметнулась до жаркої, рудої Італії: він був присутній на оргіях Борджа, ходив по Абруццах, прагнув кохати італійок, захоплювався білими обличчями з довгастими чорними очима. Побачивши середньовічний кинджал з різьбленим руків'ям та лезом у схожій на кров іржі, він здригався, бо вгадував розв'язку нічної пригоди, перерваної холодною шпагою законного чоловіка. Індія та її вірування оживали в ідолі, вбраному в золото та шовк, у гостроверхій шапці, гаптованій ромбами, обвішаній дзвіночками. Поруч цього божка — мата, гарна, як баядерка, що колись спочивала на ній, ще пахтіла сандалом. Китайське страховище з косими очима, перекривленою пащею, покрученими лапами хвилювало душу вигадливістю народу, який, знудившись одноманітною красою, знаходив невичерпну втіху в розмаїтті бридоти. Солянка, що вийшла з майстерні Бенвенуто Челліні15 на лоні Ренесансу, перенесла юнака в часи, коли процвітали ремесла й свавілля, коли владарі розважалися тортурами, коли прелати в обіймах куртизанок видавали приписи цнотливості для простих священиків. Камея нагадала йому про завоювання Александра, аркебуз із ґнотом,— різанину Пісарро16, запеклі, жорстокі релігійні війни. Потім — веселі образи рицарства війнули від міланського панцеру, розкішно оздобленого золотою різьбою, начищеного до блиску, а з-під заборола ще блищали очі паладина.

* Римський сенат і народ (латин.).

Цей океан меблів, винаходів, мод, витворів мистецтва був для нього поемою без кінця. Форми, кольори, думки — все тут оживало, але нічого завершеного не відкрилося душі. Поет мав довершити ескіз великого живописця, що створив цю гігантську палітру, де незліченні випадковості людського життя були перемішані недбало й щедро. Захопившися цим світом, побачивши всі краї, епохи, царства, юнак повернувся до окремих життів. Він почав перевтілюватись у них, осягав деталі, відмежувавшись від життя цілих народів, яке не під силу осягти одній людині.

Он спить воскова дитина, що вціліла з анатомічного музею Руйша17, і це чарівне створіння нагадало йому про радощі дитинства. Магічний дівочий фартушок якоїсь юної дівчини з Таїті викликав у його палкій уяві просте життя на лоні природи, чисту наготу справжньої цнотливості, лінивого дозвілля, такого природного для людини, спокійне існування над свіжим замріяним струмочком, під бананом, що задарма годує людину солодкою манною.