Шість днів на роздуми - Сторінка 15

Ті спритники до синдикату преси не належать і розважаються тим, що спростовують повідомлення інших газет,— обізвався похмуро Сандер.— А все ж мені б хотілося з'ясувати, хто поінформував їх, що Вейтон живий, і добратися до цього типа...

Джеллін прочитав статтю.

"Бостон, 22.00.

Ми вже віддавали номер у друк, коли нам подзвонив незнайомець, який назватися відмовився, і повідомив нам, що актор Філіп Вейтон, про чию смерть писала преса, почуває себе чудово і ховається у своїй віллі. Повідомлення про його смерть було [66] лише маневром поліції, досі не здатної викрити автора анонімок з погрозами, надісланих Вейтону, з тим, щоб поставити на нього пастку. Для перевірки вірогідності цієї інформації ми одразу ж послали репортера. Незважаючи на великі перешкоди, до дому Вейтона він добрався і виявив, що актор живий, тішиться добрим здоров'ям і навіть грає в карти з двома співробітниками поліції, виділеними йому для охорони.

Звичайно, ми проти деяких методів нашої поліції і синдикальної преси, яка має недобру славу і схвалює ці методи..."

Текст доповнював знімок, зроблений через вікно: актор грає в карти. У другій половині статті, обсягом майже на всю колонку, критикувалася поліція, здатна лише, за словами автора, затримувати злочинців тоді, як вони самі приходять повинитися. Стаття завершувалася погрозою:

"Може, завтра, дванадцятого, Філіп Вейтон буде ще живий, а може, буде вбитий рукою автора анонімок з погрозами. Ось тоді і виявиться, що нашу поліцію треба реформувати, оскільки її працівники, дарма що ввічливий убивця повідомив на шість днів раніше про плановане убивство, не в стані йому запобігти".

— Зрозуміли? — спитав Сандер, коли Джеллін закінчив читати.— Поліцію треба реформувати! Треба реформувати, бо цей кретин полковник мовчить!

— Він не сказав нічого? — спитав Джеллін товариським тоном. Від учорашнього вечора, відтоді, як ній додумався до правди, він втратив свою звичну несміливість.

— Нічогісінько, після десятигодинного допиту! — крикнув Сандер.— Він геть замучений, ледве дихає; але все мотає головою, що нічого не скаже. Зараз за нього візьмуся я!-заявив він грізно.— Заговорить! Доведеться заговорити!— Тут він зібгав, газету і викинув її у кошик.

Через кілька хвилин двоє співробітників ввели до кімнати полковника Енсайкоу. Його посадили в крісло напроти капітана. Полковник важко дихав, лице його відбивало страшенну втому, але очі ще більше, ніж попереднього вечора, блищали. Руки від великого нервового напруження тремтіли: допитували його з погрозами.

— Ну що, надумали заговорити? — спитав Сандер, не сподіваючись на ствердну відповідь.

Полковник не відповідав, тільки сидів нерухомо, ніби не чув поставленого питання.

— Шкода. Я думав, що у вас трохи більше розуму й здорового глузду,— продовжував Сандер.— У мене ще один спосіб змусити вас розговоритися, і не моя це вина, що я мушу вдатися до нього.

Він на хвилю замовк і вийняв з шухляди столу телеграфний бланк. [67]

— Я звертаюся до центрального управління поліції Нью-Йорка, щоб негайно арештували Марту Енсайкоу, студентку університету Убіч, а потім видворили із Сполучених Штатів. Марта Енсайкоу ваша дочка. Штовхаючи мене на такий крок, ви занапащаєте її наукову кар'єру і майбутнє. Як вам відомо, у нас не відновлюють тик студентів, які мали справу з поліцією навіть на короткий час.— Капітан Сандер зробив паузу і продовжував свою промову.— Щоб показати, що я йду на це, неохоче, даю вам ще останній шанс. Чекаю до десятої вечора: якщо ви до того часу не заговорите, я пошлю телеграму.

Слухаючи Сандера, полковник неспокійно совався в кріслі. Коли капітан скінчив, Енсайкоу глянув зневажливо на нього і прошепотів:

— Огидно... Огидно!

— Огидно, що ви відмовляєтеся говорити,— заверещав Сандер, виведений з тями зневажливим поглядом полковника.— Ось що огидно! Заберіть його! Не можу дивитися на нього... Якщо захоче щось сказати, то тільки до десятої, а потім хай дідько забирає його і його слово честі!

Полковник Енсайкоу, сповнений гідності й погорди, такої невідпорної до його вбогого одягу, вийшов з високо піднятою головою, його супроводжували двоє агентів. Сандер дивився йому вслід і кусав губи.

Коли двері зачинилися, капітан гупнув кулаком об стіл і гукнув:

— Це жінка! Голову даю на відруб, що це жінка! Тому полковник такий рицар! Колишній царський двір і різні голлівудські витребеньки, аби тільки не зламати слова честі, даного жінці!

Сандер так казився, що Джеллін ніколи не дозволив би собі урвати цю тираду, якби попереднього вечора не позбувся своєї сором'язливості.

— Ні, мужчина,— відповів він спокійно, але рішуче. Капітан Сандер обернувся в його бік і спитав ущипливо:

— Ах так? І ви знаєте, хто це? Ну?

— Цього вам сказати я не можу,— вибачливим тоном відповів Артур.

З подиву капітан Сандер онімів. Злість спотворила його лице й одібрала на хвилю голос. Коли йому вдалося видобути з себе слово, він спалахнув:

— Ви теж не можете мені сказати! Ви теж дали слово честі!.. Виходить, я вже посміховисько для всіх!?

Джеллін, хоч його пробрав циганський піт, залишився нерухомим і, перечекавши бурю, пояснив:

— Бачте, пане капітан, деталей я ще не знаю. Як би вам це викласти? Тут тільки інтуїція, якої я не можу розтлумачити [68] вам. Мені треба дістати неспростовний доказ, ведучи слідство далі. Наприклад, загадка оцього ініціалу "Ф", яким підписується автор анонімок. Я ніколи чомусь не задумувався над цим...

— Ви хочете сказати, що тут замішаний Френзен?— спитав іронічно Сандер.— Побоюючись, що його важко буде викрити, він з сердечної доброти поставив під листом свій ініціал, щоб полегшити нам працю?

— Я не казав, що маю на гадці Френзена,— відповів Джеллін.— Ще два дні тому я був переконаний, що автор листів жінка. Але від учорашнього вечора я певен, що тут замішаний чоловік.

Капітан надів капелюха.

— Чоловік чи жінка, один біс, присягаюся, що сьогодні я це з'ясую. А зараз ходімо побалакаємо з цими шелегейдиками при Вейтоні. Що актор живий, знали тільки вони.

Сповнений енергії, Сандер до дому Вейтона вступив, як суддя. Його поліційний нейтралітет допускав насильство в тому разі, коли треба було обрати "найкоротший шлях, що вів до мети". Той, хто поінформував "Олд Бостон", був у цьому домі, і, якби навіть він ховався в каналізації, Сандер був певний, що знайде його. Це все він устиг викласти Джелліну по дорозі, але коли вони прибули на місце і ввійшли до вітальні, капітан мусив узяти себе в руки — обстановка вже була інша.

Філіп Вейтон сидів на канапі й ридав, як дитя, а дружина даремно намагалася його заспокоїти. У вітальні були також двоє Чезлі і Гертруда Веймар. На столі лежали вранішні випуски п'яти-шести газет, усі розгорнуті на сторінці, де сповіщалося про воскресіння Вейтона. По радіо йшла галаслива передача з історії музики.. Один з агентів підійшов до приймача, щоб вимкнути, але Вейтон різко запротестував.

— Не вимикайте! Скоро новини!

У кутку кімнати сидів з величною і відсутньою міною камердинер Карлтон. Як на англійські манери, такі любі його серцю, ця сцена здавалася йому надто брутальною. Його лондонські хлібодавці ніколи не дозволяли собі так несмачно поводитися.

Побачивши Сандера й Джелліна, Вейтон залебедів ще дужче.

— Кінець усьому!— зойкав він.— Кінець усьому! Я знав, що убивця тут, у цьому домі! Тому так боявся!.. Ви ж бачите самі, капітане... хтось зрадив...— Тут він показав на газети.— Хто ж це? Хто?

Сандер провів рукою по обличчю і підійшов до Вейтона.

— Саме для цього я й прийшов. Розпорядіться, щоб усі мешканці дому зібралися у вітальні.

Пані Чезлі значущим поглядом глянула на Карлтона, і камердинер пішов виконувати наказ.

Через три хвилини у вітальні зійшлися всі домашні: два кухарі, [69] портьє Джбіріс, чотири покоївки, Френсіс та Альберт Чезлі, Карлтон, Гетруда Веймар і Матільда Чезлі.

Капітан Сандер збирався взяти слово, коли радіо почало передавати новини, і Вейтон замахав йому, щоб мовчав. Перші кілька хвилин диктор говорив про все, тільки не про те, що б стосувалося актора, і лише наприкінці прочитав повідомлення:

"Як подала преса, актор Філіп Вейтон не вмер. Звістка про його смерть вигадана поліцією, з допомогою цієї пастки вона збиралася викрити автора листів з погрозами, які актор одержував щодня. У театральних колах ця звістка дістала широкий розголос, і слава Філіпа Вейтона, вже в останній час притьмарена, завдяки цьому маленькому скандалу знов сяє пишним блиском. "Олд Бостон", який цю сенсацію подав перший, отримав ці відомості телефоном від невідомої особи. Газета гостро осудила практиковані поліцією методи, викриття злочинців. Інші газети, зв'язані з Асошіейтед Прес, не пішли за її прикладом, доводячи читачам, що поліція змушена була вдатися до такого підступу, щоб урятувати життя Філіпа Вейтона. У театральній богемі це викликало неабияке пожвавлення, і дехто знайшов собі дику розвагу, ставлячи заклад на життя Вейтона, один нью-йоркський бигмакер платить п'ять проти одного, що актор буде вбитий. Один цирковий імпресаріо збирається зв'язатися з Вейтоном і укласти з ним угоду. У випуску о чотирнадцятій ми подамо на цю тему дальші відомості".

Різким помахом Вейтон звелів Карлтонові вимкнути радіо. Він затулив руками обличчя і нібито зайшовся тихим плачем. Усі мовчали. Через хвилю обізвався капітан Сандер.

— Ну добре, можна вже починати?.. Ви колись уже стенографували, Джеллін? Візьміть, будь ласка, папір і записуйте відповіді на питання, які я задам усім присутнім. Звертаю вашу увагу на те, що відповіді матимуть законну силу, ї кожна брехня може коштувати шість місяців в'язниці. Коротко викладу всі події, щоб ви усвідомили собі ясно ситуацію, в якій ми опинилися. Що пан Вейтон живий, знало лише дванадцятеро осіб. Ці дванадцятеро осіб — ви. Редакція "Олд Бостона" одержала вчора, між шостою і сьомою вечора, дзвінок від незнайомого... я сказав незнайомого, а не незнайомої... який поінформував, що пан Вейтон насправді не вмер і що його смерть лише містифікація поліції. Існують лише дві можливості: або хтось із вас подзвонив до "Олд Бостон", або незумисне бовкнув перед кимось, що пан Вейтон живий. Іншого розв'язання нема, і я вас запевняю, що ніхто не вийде з цієї кімнати, поки не з'ясується ця справа.