Сильмариліон - Сторінка 45

Що ж до Дор-ломінців, то вони, за велінням Гуріна та Гуора, йшли в ар'єргарді, бо й самі в душі не бажали покидати Північноземелля, тож мали намір, якщо їм не вдасться відвоювати рідних осель, стояти тут до самого кінця. Так було відшкодовано зраду Улдора; і з усіх воєнних подвигів, які здійснили отці людей в ім'я елдарів, останній спротив мужів Дор-ломіну – найбільш уславлений.

І сталося так, що Турґон пробивався на південь, а зайшовши за спини бійців Гуріна та Гуора, під їхнім прикриттям перетнув Сіріон, і зник у горах, і, захований від очей Морґота, врятувався. Тим часом брати зібрали довкола себе рештки дому Гадора і крок за кроком відступали, доки, перейшовши Твань Сірех, уперлись у потік Рівіл. Там вони зупинилися й уже не задкували.

Тоді всі сили Анґбанда навалою рушили на них, перебираючись через потік по тілах загиблих, і оточили рештки Гітлуму, подібно до того, як приплив, набираючи швидкість, оточує камінь. І в час, коли сонце схилилося на захід і тіні від Еред-Ветріну потемнішали, загинув Гуор, уражений отруйною стрілою просто в око, й усі звитяжні воїни Гадора покотом полягли довкола свого володаря; й орки стинали їм голови та скидали на купу, яка у світлі призахідного сонця нагадувала золотий курган.

Осамотілий Гурін тримався найдовше. Він одкинув свого щита, і потягся по сокиру капітана орків, і схопив її обіруч; і співають у піснях, що сокира та димілася від чорної крові тролів-охоронців Ґотмоґа, поки кров засихала. З кожним ударом Гурін викрикував:

– Ауре ентулува! Час настане знову!

Він повторив цей клич сімдесят разів; але, врешті, його таки взяли живцем – за наказом Морґота, – й орки хапали Гуріна цурпалками рук, бо їхні кисті, які він пообрубував, усе ще мертво чіплялися за його одяг; і кількість нападників ставала чимраз більшою, аж поки він упав під вагою їхніх тіл. Тоді Ґотмоґ зв'язав його і поволік до Анґбанда – насміхаючись.

Отак, коли сонце скотилося за Море, завершилася битва Нірнает-Арноедіад. У Гітлумі запала ніч, а з Заходу налетіла шалена вітряна буря.

Морґот тріумфував, адже всі задуми втілилися так, як того прагнуло його серце; бо люди позбавили життя людей і зрадили елдарів, а страх і ненависть розділили тих, кому би належало об'єднатися проти нього. З того дня серця ельфів одчужилися від усіх людей, окрім тих, котрі належали до Трьох Домів Едайнів.

Королівства Фінґона вже не існувало, а сини Феанора поневірялися, наче листя на вітрі. їхня зброя валялася хтозна-де, а їхню заставу прорвали; самі ж брати призвичаїлися до дикого лісового життя біля підніжжя Еред-Ліндону, змішавшись із Зеленими ельфами Оссіріанду й утративши колишню силу та славу. У Бретілі, під захистом лісів, мешкали нечисленні галадіни, і їхнім володарем був Гандір, син Галдіра; та до Гітлуму не повернувся жоден ані з воїнства Фінґона, ні з дому Гадора, і не надійшло жодної вісточки про битву та долю володарів. Але Морґот вислав туди східнян, котрі йому прислужилися, відмовившись оддати їм багаті землі Белеріанду, якими вони прагнули заволодіти; він запроторив їх у Гітлум і заборонив покидати цей край. Отак Морґот винагородив східнян за зраду Маезроса: довелося їм діймати і грабувати старих, дітлахів та жінок з народу Гадора. Уцілілих елдарів із Гітлуму доправили на північні копальні, де всі вони гарували рабами, крім хіба тих, котрі вислизнули від Морґотових слуг і втекли у нетрі та гори.

Орки й вовки безперешкодно вешталися цілою Північчю, пробираючись дедалі глибше на південь Белеріанду, аж до Нан-татрену, Вербової Землі, та кордонів із Оссіріандом, і ніхто ні на рівнині, ні в нетрях не міг почуватись у безпеці. Доріат уцілів, а чертоги Нарґотронда огортала таїна; проте Морґота вони цікавили мало: чи то він не досить знав про них, чи то злостиві його задуми наразі не визначили їхньої смертної години. Багато хто подався до Гаваней і прихистився за стінами Кірдана, а моряки плавали туди-сюди при узбережжі, тривожачи ворогів блискавичними набігами з води. Та наступного року, ще до приходу зими, Морґот вислав численні війська до Гітлуму та Неврасту, і вони спустилися ріками Брітон та Неннінґ, і спустошили цілісінький Фалас, і взяли в облогу стіни Брітомбара й Еґлареста. Вони привели із собою ковалів, рудокопів і повелителів вогню, встановили величезні машини; і, незважаючи на відважний опір, їм, зрештою, вдалося проламати стіни. Тоді Гавані перетворилися на руйновище, вежу Барад-Німрас було повалено, а більшість Кірданового народу загинула чи була перетворена на рабів. Лиш одиниці зійшли на корабель і втекли морем; серед них був і Фінґонів син Ерейніон Ґіл-ґалад, якого батько відіслав до Гаваней після Даґор-Браґоллаху. Оті вцілілі попливли разом із Кірданом на південь до Острова Балар, де влаштували притулок для всіх, хто міг туди дістатися; вони-бо утримували опорний пункт також і біля Гирла Сіріону, а там, у струмках і водах із густими, як ліс, очеретами лежали у сховку легкі та бистрі човни.

І коли Турґон дізнався про це, то знову послав гінців до Гирла Сіріону і благав Кірдана Корабельника про допомогу. На прохання Турґона Кірдан збудував сім бистрих човнів, і вони відпливли на Захід; але про них до Балару ніколи не надходило жодних вістей, окрім єдиної. Моряки одного з тих човнів довго змагалися з морем, а коли у відчаї повернули судно назад, то затонули при самих берегах Середзем'я під час сильного шторму; втім, одного мореплавця Улмо таки порятував од гніву Оссе, і хвилі підхопили його, й винесли на узбережжя в Неврасті. Звали того ельфа Воронве; він був одним із тих, кого Турґон вирядив гінцем із Ґондоліна.

І от Морґотова думка раз у раз поверталася до Турґона; бо Турґон урятувався – саме той із-поміж усіх недругів, котрого він найпалкіше прагнув полонити чи знищити. І думка та безперестанку дошкуляла йому, затьмарюючи радість перемоги; адже Турґон зі славетного дому Фінґолфіна став тепер повноправним Королем усіх нолдорів; а Морґот боявся та ненавидів дім Фінґолфіна за дружбу з Улмо, ще одним його недругом, і за поранення, що їх Фінґолфін завдав йому мечем. А найбільше з цілого того роду Морґот боявся Турґона; бо з давніх пір, відколи вони зустрілись у Валінорі, кожного разу при його наближенні на дух Морґота лягала темна тінь, мовби віщуючи рокований, невідомий поки що, час, коли Турґон спричинить його загибель.

Гуріна тому і привели до Морґота, що він знав про дружбу цього мужа з Королем Ґондоліна; та Гурін зневажив Морґота й підняв на кпини. Тоді він прокляв Гуріна, Морвен і їхніх нащадків, наславши на них темну та скорботну судьбу; і, забравши Гуріна з темниці, посадовив його в камінне крісло на височині Танґородріму. Потому Морґот зужив свою владу і, ставши поруч, удруге прокляв Гуріна, і прорік:

– Посидь-но тепер отут і подивися на землі, де лихо та відчай запопадуть тих, кого ти любиш. Ти наважився висміяти мене і поставити під сумнів владу Мелкора, Повелителя доль Арди. Тому ти будеш бачити моїми очима та чути моїми вухами й не рушиш із цього місця, допоки все не сповниться безповоротно.

Так воно і сталося; та ніхто не може сказати, що Гурін хоч раз попросив про смерть або милосердя чи то для себе, чи для своєї рідні.

За наказом Морґота, орки з великою натугою позбирали всі тіла полеглих у величній битві, все їхнє спорядження та зброю і нагромадили посеред рівнини Анфауґліт чималий курган; він нагадував високий, помітний звіддаля пагорб. Гауз-ен-Нденґіном, Пагорбом Убієнних, назвали його ельфи, а ще – Гауз-ен-Нірнаетом, Пагорбом Сліз. І на тому місці, хоча довкола лежала пустеля, яку створив Морґот, знову виросла висока зелена трава; і жоден підданець Морґота відтоді не ступав на землю, під якою іржа роз'їдала мечі елдарів і едайнів.

Розділ XXI. Про Туріна Турамбара

Ріан, донька Белеґунда, була дружиною Гуора, сина Ґалдора; та не минуло і двох місяців після їхнього шлюбу, як Гуор пліч-о-пліч із братом виступив на Нірнает-Арноедіад. Не дочекавшись вістей про свого пана, Ріан утекла в нетрі; проте Сірі ельфи з Мітріму допомогли їй, і, коли настав час, дружина Гуора породила сина Туора, й віддала його на всиновлення тим помічникам. Тоді полишила Гітлум, і побрела до Гауз-ен-Нірнаета, і припала до нього, і померла там.

Морвен, донька Бараґунда, була дружиною Гуріна, Володаря Дор-ломіну; і був у них син Турін, і народився він того року, коли Берен Ерхаміон зустрів Лутіен у Лісі Нелдорет. Мали вони ще й доньку на ймення Лалаіт, що означає Сміх, і була вона братовою улюбленицею. Та, коли дівчинці виповнилося три роки, в Гітлум на крилах згубного анґбандського вітру принесло пошесть, і вона померла.

І от Морвен після Нірнает-Арноедіад залишилася жити в Дор-ломіні, адже Турінові виповнилося щойно вісім років, а вона знову була при надії. Лихі то були часи. Східняни захопили Гітлум і з презирством ставилися до рештків народу Гадора, чинили утиски, відбирали землю та майно, поневолювали молодь. Але краса і велич Володарки Дор-ломіну були такі приголомшливі, що східняни боялись і не сміли займати ні її, ні домашню челядь. А ще серед них пройшов поголос, ніби Морвен – небезпечна, ніби вона відьма, котра знається на магії та входить у спілку з ельфами. Проте на той час дружина Гуріна збідніла, і нізвідки було їй сподіватися допомоги, бо її потаємно підтримувала тільки чоловікова родичка на ім'я Аерін, яку східнянин Бродда взяв собі за дружину. Морвен дуже лякало те, що Туріна можуть забрати від неї та зробити рабом. Отож, серце підказало їй рятунок: потайки відіслати сина геть і благати Короля Тінґола прихистити його, адже Берен, син Барагіра, був родичем її батька, а до того ж – другом Гуріна перед тим, як сталося лихо.

Відтак восени в Рік Голосіння Морвен вирядила Туріна в подорож по той бік гір, давши йому за супровідників двох літніх служників, котрим вона наказала хай там що знайти вхід у королівство Доріат. Отак зіткалася Турінова доля, що про неї вповні розповідає балада Нарн і Гін Гурін – "Сказання про дітей Гуріна" – найдовша серед усіх, котрі оповідають про ті часи. Тут же її переказано коротко, бо доля Туріна переплетена з долею Сильмарилів та ельфів, і названо цей переказ "Сказанням про Горе", адже він пронизаний смутком і викриває найгірші діяння Морґота Бауґліра.

На самому початку року Морвен породила дитину, доньку Гуріна, і нарекла її Ніенор, що означає Скорботна.