Символічний обмін і смерть - Сторінка 20

Гіпотеза про ґенетичний код, ДНК — теж істинна і теж неспростовна. Ось так починається метафізика. Наука бере до уваги речі, які вона попередньо окреслила й формалізувала таким чином, щоб вони їй корилися, — і лише в цьому полягає її "об'єктивність", а етика, що санкціювала таке об'єктивне пізнання, становить собою всього лиш систему захисту й невпізнавання, котра намагається й надалі зберегти це порочне коло (*).

"Геть усі гіпотези, що дозволяли вірити в істинний світ", писав Ніцше.

====

*Втім, у праці Моно є одна гостра суперечність, яка відображає амбівалентність будь-якої сучасної науки: його дискурс орієнтується на код, себто на симулякри третього порядку, але робить він це за "науковими" схемами другого порядку — це об'єктивізм, "наукова" етика пізнання, принцип істини і трансцедентности науки тощо. Всі ці речі несумісні з недетермінованими моделями третього порядку.

====

ТАКТИЛЬНЕ(*) І БІНАРНЕ

==========

*В ориґіналі "digital", що перекладається також і як "пальцеве", — використання цього слова є алюзією до ранніх рукописів Маркса, де він пов'язує походження машини через "від руки до руки" — прим. пер.

=========

Це реґулювання за моделями ґенетичного коду відбувається не лише в лабораторних дослідженнях чи в гарячкових візіях теоретиків. Ці моделі втручаться і в повсякденне життя. Бінарність існує поміж нас. Вона невідступно присутня в усіх повідомленнях, в усіх знаках нашого суспільства, найбільш конкретна форма, в якій можна її розгледіти, це форма тесту, себто запитання/відповіди або стимулу/відповіди. Всі змісти нейтралізуються процедурою безперервних цілеспрямованих запитань, вердиктів та ультиматумів, які треба розкодувати, й тут вони походять не глибини ґенетичного коду, однак відзначаються такою ж тактичною недетермінованістю — смисловий цикл нескінченно скорочується до циклу запитання/відповідь, до одного байту, до найдрібнішої кількости енерґії/інформації, яка повертається до свого вихідного пункту, тож увесь цикл лише описує вічну реактуалізацію тих самих моделей. Еквівалентом тотальної нейтралізації значеників за допомогою коду виступає миттєвість вердикту моди або ж будь-яке повідомлення в рекламі чи масмедіях. Так відбувається скрізь, де пропозиція поглинає попит, де запитання поглинає відповідь — або ковтає його і випльовує у придатній для декодування формі, або ж саме його утворює і наперед визначає в передбаченій формі. Повсюдно той же самий "сценарій", себто сценарій "спроб і помилок" (як у морських свинок під час лабораторних тестів), сценарій, що імітує цілий пучок варіянтів для вибору ("тестуйте свою особистість"), — повсюдно тест як засаднича форма соціяльного контролю за допомогою незліченної множинности практик і відповідей.

Ми живемо в режимі референдуму, і це якраз тому, що більше не існує референції. Кожен знак, кожне повідомлення (чи то побутова "функційна" річ, чи особливість моди, чи телевізійна інформація, чи соціолоґічне опитування чи передвиборче дослідження) подається нам як запитання/відповідь. Вся система комунікації перешла від складної синтаксичної структури мови до бінарної ознакової системи запитання /відповідь — себто до постійного тестування. А, як відомо, тест і референдум становлять собою бездоганні форми симуляції: відповідь нав'язується запитанням, вона визначається ним наперед. Отож, референдум завжди становить собою не що інше, як ультиматум: це одностороннє запитання, котре вже перестало про щось запитувати, а замість цього негайно ж передбачає певний смисл, і таким чином завершується цикл. Кожне повідомлення є вердиктом, на зразок тих вердиктів, що їх виносять соціолоґічні дослідження. Симулякр дистанційованости (і навіть суперечности) цих двох полюсів становить собою, як і ефект реальности всередині самого знака, всього лиш тактичну галюцинацію.

*

Цю тестову операцію конкретно аналізує Бен'ямін на рівні технічного устаткування: "Майстерність кіноактора доходить до публіки завдяки певній технічній апаратурі. Внаслідок цього виникають два ефекти. Ця апаратура не зобов'язана передавати майстерність у всьому її обсязі. Під орудою оператора впродовж усього фільму вона посідає певну позицію по відношенню до акторської майстерности. Послідовність таких позицій становлять матеріял, з якого монтажист зробить остаточний варіянт фільму... Таким чином акторська майстерність зазнає цілого ряду оптичних тестів... Другий ефект: публіка (позаяк вона вже не має особистого контакту з актором) виступає в ролі експерта — вона ідентифікує себе з актором такою мірою, якою ідентифікує його технічна апаратура. Отож, вона виконує ту ж функцію, що й кінокамера — функцію тестування.

Примітка. Розширення тестового поля, створеного апаратурою по відношенню до кіноактора, відповідає надзвичайному розширенню тестового поля, створеному для індивіда в контексті економіки. Наприклад, усе більше зростає важливість іспитів з фахової орієнтації. Вони полягають у розгляді певної кількости епізодів, що стосуються професійної майстерності. І зйомки фільму, й іспит з фахової орієнтації відбуваються перед групою експертів. Директор зйомок перебуває точнісінько в тому ж становищі, що й екзаменатор, який оцінює тестові результати під час іспиту..." ("Витвір мистецтва в епоху його технічного відтворення").

"Дадаїсти зробили з витвору мистецтва справжній снаряд. Він поціляє глядача, він прибирає тактильних властивостей. Виходячи з цього, можна стверджувати, що розважальна стихія фільму також у першу чергу є тактильною стихією, котра грунтується на зміні кадрів і ракурсів зйомки, які поціляють глядача неначе кулі".

Споглядання неможливе: кадри подрібнюють сприймання на цілу низку послідовних фраґментів, свого роду стимулів, і відповідь на них може бути лише миттєвою, так або ні, — реакція скорочується до мінімуму. Фільм не дозволяє ставити йому запитання, він сам навпростець вас допитує. Саме в цьому сенсі новітні масмедії, за Маклюеном, вимагають більш безпосередньої причетности (*), безперервних запитань, тотальної пластичности (Бен'ямін порівнює дії оператора з роботою хірурґа — тактильність і маніпулювання). Завдання передач полягає уже не в інформуванні, а в тестуванні й опитуванні, — і відтак у контролі ("контр-роль" у тому сенсі, що всі ваші запитання вже вписані у "роль", у попередньо складений кодовий реєстр). І справді, монтаж і кодування фільму вимагають від рецепієнта, щоб він здійснював одночасну процедуру демонтажу й декодування. Таким чином будь-яке сприймання передач — не що інше, як постійний іспит на вміння читати код.

====

*"Слабка "визначеність" телебачення прирікає глядача на перегрупування невеликої кількости обраних ним пунктів у щось на зразок абстрактного твору. Таким чином він бере участь у створенні певної реальности, що постає перед ним усього лиш як пунктир: телеглядач перебуває в тій же ситуації, що й індивід, якому пропонують спроектувати свої марення на які-небудь чорнильні плями, що загалом нічого не означають". Телебачення — це наче постійний тест Роршаха. І ще: "Телевізія зобов'язує нас у кожну мить доповнювати білі проміжки між рядками за допомогою конвульсивної чуттєвої причетности, що має глибинну кінетично-тактильну природу".

====

Кожен образ, кожна передача масмедій, а також і кожна функційна річ з нашого побуту виступає як тест — себто, у строгому розумінні цього терміну, запускає в нас механізми відповіди згідно зі стереотипами чи аналітичними моделями. Сьогодні річ вже не має "функційного" характеру в традиційному розумінні цього терміну, вона не слугує вам, вона вас тестує. Вона вже не має нічого спільного з колишніми речами, так само як інформація масмедій — із "реальністю" фактів. Обидві вони, річ та інформація, постають як результат відсіювання, монтажу, зйомки, вони вже протестували "реальність" і поставили їй такі запитання, котрі їм "відповідали", вони проаналізували "реальність", розклавши її на прості елементи, склали їх наново за сценаріями реґулярних опозицій, мов фотоґраф накладає на сюжет свої контрасти, світлотіні, ракурси (будь-який фотоґраф скаже вам: зробити можна все, достатньо тільки зафіксувати ориґінал у потрібному ракурсі, в той момент чи під тим кутом, котрі вчинять з цього ориґіналу точну відповідь на миттєвий тест фотоапарату і його коду), — точнісінько так, як тест чи референдум, коли вони перетворюють якийсь конфлікт чи проблему у гру в запитання/відповідь, і тоді тестована реальність у відплату і сама тестує вас за допомогою такої ж мережі запитань, і ви декодуєте її за тим же кодом, що вписаний у кожне її повідомлення, в кожну річ, немов мініятюрний ґенетичний код.

Вже той факт, що сьогодні все постає як віяло чи як ґама, уже цей факт вас тестує, оскільки він змушує вас відбирати. А тому стереотип нашого поводження з довколишнім світом наближається до читання, селективного дешифрування — ми живемо не стільки як споживачі, скільки як читальники й відбиральники, себто елементарні одиниці зчитування. Однак зауважте: водночас цей засіб інформації постійно відбирає й тестує вас же самих. Як для дослідження обирають певний зразок, так і всі медії пучками своїх передач, що направду становлять пучки наперед відібраних запитань, виділяють і беруть в облямівку певні зразки реципієнтів. За допомогою кругобіжної операції експериментального припасування, безперервної інтерференції, що скидається на дію нервових, тактильних і ретрактильних імпульсів, які досліджують об'єкт серіями коротких перцептивних поштовхів, аж поки зуміють його локалізувати й узяти під контроль, — масмедії таким чином локалізують і структурують не реальні автономні ґрупи, а соціяльно й ментально моделізовані зразки, що постали внаслідок масованого впливу їхніх передач. Найкращим із цих зразків є, напевне, "громадська думка" — не ірреальна, а гіперреальна політична субстанція, себто фантастична гіперреальність, котра живе лише завдяки монтажу і тестовій маніпуляції.

Наслідки вторгнення бінарної схеми запитання/відповідь обчислити неможливо: вона дезартикулює всі дискурси, вона здійснює коротке замикання всього, що впродовж безповоротно минулого золотого віку було діялектикою позначника і значеника, репрезентанта і репрезентованого.