Символічний обмін і смерть - Сторінка 6

Ця глава "Капіталу" так і не була написана: проблема, що її поставило це розмежування, котре стосується і розмежування поміж продуктивною і непродуктивною працею, є цілком нерозв'язною. Марксистські дефініції праці тріщать по всіх швах, і це спостерігається від самого початку. В "Grundrisse" (І, 253) читаємо: "Праця є продуктивною, якщо виробляється її протилежність [капітал]". З цього можна лоґічно виснувати, що коли праця починає продукувати сама себе, як це спостерігається сьогодні в масштабах "колективного трудівника", то вона перестає бути продуктивною. Непередбачуваний висновок із дефініції, котра навіть не припускає, що капітал може вкорінитися в чомусь іншому, крім "виробництва", і можливо, саме у праці, позбавленій своєї продуктивности, "непродуктивній" і, в якомусь сенсі, нейтралізованій праці, де капітал переграє небезпечну детермінованість "продуктивної" праці і може запровадити своє реальне панування не тільки над працею, але й над цілим суспільством. Зневажаючи цю "непродуктивну працю", Маркс обминув справжню невизначеність праці, на котрій базується стратеґія капіталу.

"Виробництво продуктивне лише в тому випадку, коли воно виробляє свою власну протилежність [капітал]" (Gr., І, 253). Парадокс тут полягає в тому, що, згідно із власною дефініцією Маркса, дедалі більша частка людської праці стає непродуктивною, однак це не заважає капіталу поглиблювати своє панування. Насправді ж усе це штукарство, немає двох чи трьох видів праці (*), на ці софістичні розмежування Маркса надихнув сам капітал, котрий ніколи не був аж настільки дурний, щоб вірити в них, він завжди "наївно" їх перетинав. Існує лише один вид праці, одна і справді фундаментальна його дефініція, й біда в тому, що Маркс її зневажив. Якщо сьогодні всі види праці й улягають якісь одній дефініції, то виражається вона у визначенні незаконної, архаїчної, непроаналізованої катеґорії праці/послуги, а не в класичній і начебто універсальній катеґорії найманої, "пролетарської" праці.

====

*З єзуїтським лукавством Маркс майже ладен погодити це зі своїм концептом колективного працівника: "Продукт перетворюється взагалі з безпосереднього продукту індивідуального виробника в суспільний, в спільний продукт сукупного працівника, себто комбінованого робочого персоналу, члени котрого ближче або далі стоять від безпосереднього впливу на предмет праці. Тому вже сам кооперативний характер процесу праці неухильно розширює поняття продуктивної праці і її носія, продуктивного працівника. Тепер для того, щоб трудитися продуктивно, немає необхідності безпосередньо продавати свої руки; достатньо бути органом сукупного працівника, виконувати одну з його підфункцій. Наведене вище первісне поняття продуктивної праці, яке виводиться із самої природи матеріального виробництва, зберігає своє значення в застосуванні до сукупного працівника, який розглядається як одне ціле. Однак воно не підходить більше до кожного з його членів, узятому зокрема" ("Капітал", ІІ, 183/184).

====

Праця/послуга: не в сенсі феодального служіння, адже ця праця втратила смисл зобов'язання і взаємності, який вона мала в контексті феодальної доби, а в тому сенсі, що на нього вказує Маркс: в обслуговуванні надання послуг нерозривно пов'язане з тим, хто їх надає, — цей аспект має архаїчний характер в продуктивістському погляді на капітал, але набуває фундаментальности, якщо дивитися на капітал як систему панування, систему "покріпачення" трудовим суспільством, себто певним типом політичного суспільства, де ця система виступає правилом гри. В цьому супільстві ми і перебуваємо (якщо воно не було таким ще за Марксової доби): відбувається накладання будь-якої праці на обслуговування — себто на працю як звичайну присутність/зайнятість, як споживання часу, як надання свого часу працедавцеві. Здійснювати "акт" праці у вигляді присутности, у формі акту відданости. В цьому розумінні надання послуг і справді нерозривно пов'язане з тим, хто їх надає. В процесі надання послуг відбувається сукупне надання свого тіла, часу, простору, сірої речовини мозку. З погляду цієї особистої наданости, не має значення, виробляється при цьому щось чи ні. Додаткова вартість тут, звичайно ж, випаровується, а платня міняє свій сенс, і ми до цього ще повернемося. Це не "реґресія" капіталу до феодалізму, це перехід до реального панування, себто до примусового залучення і завантаження працею людської особистости. Саме до цього тяжіють усі зусилля "ретоталізувати" працю — вони прагнуть вчинити з неї тотальне слугування, де особистість слуги дедалі менше й менше буде відсутня — і дедалі більше залучена.

В цьому сенсі, праця нічим не відрізняється від інших практик, і зокрема від свого супротивника, вільного часу, котрий, оскільки він передбачає таку ж мобілізацію і таке ж прикладання сил (чи навіть продуктивну відсутність цього прикладання), виявляється сьогодні тим же ж таки наданням послуг (*) — за що, по справедливості, слід було б давати платню (втім, у цьому немає нічого неможливого) (**). Одне слово, розлазиться по швах не лише уявне розмежування поміж продуктивною і непродуктивною працею, але й поміж самою працею та рештою явищ. Просто вже немає праці в специфічному сенсі цього терміну, і Маркс, по суті, добре вчинив, не написавши присвячену їй главу "Капіталу", — її ідеї були заздалегідь приречені на неуспіх.

====

*Вільний час виступає, сказати б, формою "складної праці", в тому сенсі, що, на противагу простій праці, він збігається з дефініцією обслуговування: солідарність надання послуг і того, хто їх надає, нееквівалентність часові абстрактної суспільної праці, нееквівалентність платні, котра відтворює робочу силу. Маркс побачив би це й сам, якби не був засліплений продуктивною працею і численними розмежуваннями, які покликані були врятувати історичного суб'єкта — продуктивного трудівника. От і Маркузе, замість витворювати примару вільного часу ("якби уречевлення робочої сили сягнуло досконалости, то воно викликало б вибухоподібне руйнування уречевленої форми, розрив ланцюга, котрий приковує індивіда до механізму... Людина користалася б із вільного часу так, що змогла б нарешті сформувати своє приватне і суспільне життя" — "Одновимірна людина"), міг би втямити, що система, за допомогою технічного прогресу й автоматизації, виробляє вільний час як скрайню уречевленість робочої сили, як викінчену форму часу абстрактної суспільної праці, і робить це за допомогою зворотньої симуляції не-праці.

Інший вид "складної" праці — навчання, перепідготовка, школа тощо. Існують спроби аналізувати все це в термінах Д.В. [додаткової вартості], себто реінвестування капіталу в знання, навчання, студії, — постійного капіталу, котрий додатково плюсується до простого працівника. Сміт: "Людину, для навчання котрої витратили величезну кількість праці й часу, можна порівняти з дорогою машиною..." Це помилка. Освіта, навчання, школа — все це аж ніяк не становить форму непрямих інвестицій. Вони є прямими формами суспільного відношення покріпаченості й контролю. Капітал у них не шукає складної праці, він абсолютно втрачає в цих сферах, він жертвує величезною часткою своєї "Д.В." задля відтворення своєї геґемонії.

**Цим уже стала допомога по безробіттю (нещодавно у Франції запровадили платити платню упродовж року після звільнення). Але її перевершив проект "неґативного податку", котрий використовується в деяких країнах і передбачає мінімальну базову платню для всіх — матерів, які виховують дітей, калік, безробітної молоді, — і розраховується він як винагорода за потенційну працю. Безробіття тут просто зникає як критична ситуація (з усіма своїми політичними наслідками). Праця перетворюється у вибір, а платня у візу на існування, автоматичне вписування індивіда в соціґльний механізм. Капітал при цьому все ще передбачає платню, але тепер уже в її чистій формі — звільненій від праці, — як позначник, звільнений від значеника (згідно із соссюрівською аналоґією), котрий був усього лиш його епізодичним змістом.

====

І якраз у цей момент працівники перетворюються у "виробничих аґентів" — а термінологічні зсуви відзначаються своєю вагою: цей термін за допомогою антифрази позначає статус трудівника, який вже нічого не виробляє. Вже С.Р. [спеціялізований робітник]* був не трудівником, а просто робітником по відношенню до тотальної недиференційованости праці. Він мав справу не з певним змістом праці й не зі специфічною платнею, а з узагальненою формою праці й політичною платнею. Зі з'явою "виробничого аґента" відбувається вивільнення найбільш абстрактної форми — ще абстрактнішої, ніж старий С.Р., доексплуатований аж до смерті, — себто трудового манекена, найменшого спільного модуля, базового лакея принципу ірреальности праці. Ґеніяльний евфемізм: праці вже немає, існує "акт виробництва" — це кінець культури виробництва і праці, з чого й виникає a contrario термін "виробничий". Такого "виробничого аґента" характеризує вже не експлуатація, не властивість виступати сировиною у процесі праці, а мобільність, взаємозамінність, і це робить його непотрібним додатком до основного капіталу. "Виробничий аґент" — це термін, який визначає скрайній статус "робітника, який стоїть поруч із виробництвом", про якого писав Маркс.

===========

*Тут: некваліфікований робітник — прим. пер.

===========

*

Ця фаза, під час якої "процес капіталу перестає бути процесом виробництва", водночас виступає і тією фазою, коли зникає підприємство: на нього стає схожим усе суспільство. Підприємство має щезнути як таке, праця повинна втратити свою специфічність, задля того, щоб капітал зміг розпросторити цю екстенсивну метаморфозу своєї форми на ціле суспільство. Отож, аби проаналізувати реальне панування капіталу на сьогоднішній момент, слід взяти до уваги зникнення чітко окреслених місць для праці, конкретного суб'єкта праці, конкретного часу для суспільної праці, підприємства, самої праці й пролетаріяту (*). Минула та пора, коли суспільство було філією, надбудовою підприємства, зміцненою віртуальним резервом капіталу. Принципи підприємства і праці вибухають і розлітаються по всій площині суспільства — так що розмежування поміж ними стає "ідеолоґічним": це пастка, яку поставив капітал, аби підтримувати (в революційній уяві) специфічну привілейовану присутність підприємства.