Скотохутір - Сторінка 8

Увечері їх скликав Верескун.

— Товариші! — гукнув він, не приховуючи свого хвилювання. — З'ясувалися жахливі речі! Сноубол продався Фредерику з Пінчфілда, вдвох вони вирішили відібрати у нас нашу ферму. Сноубол проведе сюди Фредерика тією діркою, у яку лазить сам. Та не це найважливіше. Ми гадали, що причиною падіння Сноубола були його марнославство та внутрішня порожнеча. Але ми помилилися, товариші! Від самого початку Сноубол був таємним агентом Джонса! Це неспростовно доведено документами, які він не встиг заховати і які ми щойно виявили. Гадаю — тепер багато що стало зрозуміло, товариші. Хіба ми не пам'ятаємо, як він ставав на дорозі нашій славній перемозі у Битві біля короварні?

Худоба остовпіла. Трагедія з вітряком — це можна було пояснити підступністю Сноубола. Але хіба не він вів їх на битву, хіба не він командував ними і надихав власним прикладом, — навіть куля з Джонсового револьвера не спинила його? То як же Сноубол міг бути на боці Джонса? Навіть Боксер, у якого ніколи не виникало ніяких сумнівів, був вражений. Він ліг, підібрав під себе ноги, заплющив очі.

— Я в це не вірю, — сказав після тяжких роздумів. — Сноубол мужньо бився біля короварні. Я сам це бачив. І хіба не його ми удостоїли звання "Тварина — Герой Першого класу"?

— То була наша помилка, товариші. Бо тепер напевне відомо — це чорним по білому написане в документах, які ми знайшли, — що він старався загнати нас у пастку.

— Але ж його було поранено! — не вгавав Боксер. — Ми бачили, як текла його кров.

— Все було навмисне! — вигукнув Верескун. — Джонс тільки удавав, що стріляв у нього! Я міг би показати цього листа, але ж ви не вмієте читати. Змова полягала в тому, що в критичний момент Сноубол мав дати сигнал до відступу — і поле битви лишилося б за ворогом. І він таки ж був близький до успіху: наважуся сказати, товариші, що він міг би виграти, коли б не наш героїчний вождь — товариш Наполеон. Невже ви не пам'ятаєте той момент, коли Джонс та його люди вдерлися у двір, а Сноубол накивав п'ятами, тягнучи за собою інших? І коли паніка охопила всіх, коли, здавалося, поразка була неминуча, товариш Наполеон вирвався наперед з криком "Погибель людству!" і вчепився в Джонсову ногу? Невже ви цього не пам'ятаєте, товариші? Ні, вас не може зрадити пам'ять!

Після того, як Верескун виразно змалював цю сцену, багатьом тваринам почало здаватися, що справді так воно й було. В критичний момент бою Сноубол для чогось рвонув до воріт — це правда. Однак Боксер стояв на своєму.

— Я не вірю, що Сноубол завжди був зрадником, — сказав він. — Став ним пізніше — можливо. Але в Битві біля короварні він був надійним товаришем.

— Наш вождь товариш Наполеон категорично твердить — категорично, товариші, — повільно і з притиском мовив Верескун, — що Сноубол був агентом Джонса завжди… Саме так — задовго до повстання.

— Тоді інше діло, — зітхнув Боксер. — Якщо це сказав товариш Наполеон, то так воно і є.

— Ніяких сумнівів, товариші! — Верескун зупинив на Боксері похмурий погляд своїх крихітних метушливих очиць. — Я закликаю мешканців ферми тримати очі й вуха відкритими. Бо у нас є всі підстави гадати, що й зараз між нами агенти Сноубола.

Через чотири дні Наполеон наказав усім зібратися по обіді в дворі. Він вийшов до своїх підопічних прикрашений двома медалями — нещодавно за його власним розпорядженням йому присвоєно звання "Тварина — Герой Першого класу" й "Тварина — Герой Другого класу" — і в супроводі дев'яти величезних псів, які з гарчанням нишпорили навколо. Передчуваючи недобре, тварини притихли.

Наполеон зупинився й обвів усіх грізним поглядом, потім владно зверескнув. Собаки вмить схопили за вуха чотирьох підсвинків, що заходилися вереском від болю й жаху, і підтягли їх до ніг Наполеона. Кров аж цебеніла з їхніх вух, і на мить усім здалося, що пси збожеволіли. Ніхто й отямитися не встиг, як троє собак кинулися до Боксера. Той підніс їм назустріч величезне копито й так хвицьнув одного пса, що той гепнувся на землю, інші, підібравши хвости, здиміли. Боксер поглядом спитав у Наполеона, зробити йому мокре місце з собаки чи хай рятує шкуру. Здається, спокій Наполеона зрадив, і він нервово наказав Боксеру облишити пса — скиглячи, той відповз, коли Боксер опустив копито.

Запала мертва тиша. Четверо підсвинків тремтіли в чеканні подальших подій, що незаперечно свідчило про їхню вину, — та сама четвірка, котра протестувала, коли Наполеон відмінив недільні Асамблеї. Вождь звернувся до них, закликаючи покаятися в своїх злочинах. Вони негайно зізналися, що підтримували із Сноуболом таємний зв'язок, допомагали йому зруйнувати млин, а в спілку з ним зайшли для того, щоб віддати хутір містеру Фредерику. Ще додали, що Сноубол по секрету зізнався їм: протягом багатьох років він був агентом Джонса. Коли вони кінчили, собаки перегризли їм горлянку, і Наполеон моторошним тоном спитав, хто буде наступний.

Троє курей, які очолили бунт з приводу яєць, вийшли наперед і заявили, що Сноубол їм снився і наказав не коритися Наполеонові. їх також роздерли. За ними настала черга гусака, який покаявся, що під час збирання врожаю приховав шість зернят і з'їв їх уночі. Одна овечка зізналася, що мочилася в ставок — звісно, за наказом Сноубола, а дві інші розповіли, як вони доводили до смерті старого барана, одного з найвідданіших шанувальників Наполеона, змушуючи його бігати навколо вогнища, доки той задихнувся від кашлю. їх також порішили. Процес зізнань і покарань тривав доти, доки біля ніг Наполеона не виросла гора трупів, а в повітрі зависнув густий дух крові, забутий з часів вигнання Джонса.

Коли все було завершено, тварини, окрім собак та свиней, поволокли ноги до стійл. Вони були пригнічені та принижені й не могли збагнути, що їх більше вразило, — зрада тих, хто вступив у злочинний контакт із Сноуболом, чи люта розправа, свідками якої вони стали. І в давні часи траплялися жорстокі кровопролиття, але ж тоді все було інакше… Звідтоді як Джонс покинув ферму, жодна тварина не замахувалася на життя свого ближнього, навіть щурів перестали вбивати.

Добрівши до пагорба, де стояв недобудований млин, всі лягли, притиснувшись один до одного, ніби шукаючи тепла: Мюріель, Бенджамін, корови, овечки, цілий табун гусей, кури — всі, окрім, звичайно, кішки, яка кудись поділася, почувши про наказ Наполеона зібратися. Стояти лишився тільки Боксер. Він схвильовано ходив туди-сюди, махаючи довгим чорним хвостом, потім сказав:

— Я нічого не розумію. Не можу повірити, що на нашій фермі могло таке статися. Мабуть, ми десь помилилися. І, на мою думку, вихід у тому, щоб працювати ще більше. Що ж до мене, то віднині я вставатиму на годину раніше.

Він повернувся і важко побіг до штольні. Здаля намітив собі два величезні камені й почав морокувати коло них, аби до темряви доставити до стін млина.

Тварини мовчки облягли Кловер. З цього пагорба відкривався широкий краєвид. Перед їхніми очима був майже весь Скотохутір: просторі пастівні, які тяглися майже до великої дороги, гаї, ставок, лани, на яких густо зеленіли вруна, червоні дахи будок і дим від каміна, що тягнувся в небо. Був ранній весняний вечір: призахідне сонце освітлювало живоплоти, відкидаючи тіні на траву. Ще ніколи ферма, — а це таки ж була їхня ферма, кожний її клаптик належав їм, — не здавалася такою рідною. У Кловер на очах виступили сльози. Коли б вона могла висловити свої думки, то сказала б, що не про це мріяла в ті далекі роки, коли вони тільки готувалися скинути з себе людське ярмо. Не сповнені крові й жаху сцени поставали перед їхніми очима, коли старий Майор закликав їх до Повстання. Майбутнє вона уявляла як вічне братерство тварин, що позбулися голоду й побоїв, братерство рівних, де кожен працює як може й сильний захищає слабкого подібно до того, як вона оберігала заблуклих каченят у ніч, коли промовляв Майор. Натомість — як же воно так сталося? — настав час, коли ніхто не може казати те, що думає, коли навколо нюшкують люті пси, коли ти змушений дивитися, як твоїх товаришів роздирають після того, як вони зізналися в жахливих злочинах. У неї й думки не було про опір: вона й досі вважала, що, попри все, їм живеться краще, аніж за Джонса, і так само найголовніше — це зробити повернення колишніх хазяїв неможливим. І хай там що, а вона лишиться такою ж відданою і трудящою, так само визнаватиме авторитет Наполеона. І все-таки це було не те, про що вони мріяли, не те, заради чого гірко працювали, споруджували вітряк, грудьми зустрічали кулі Джонса. Отак вона думала, та висловити все це не вміла.

Врешті, щоб заспокоїтись, Кловер завела "Тварини Англії", інші підхопили гімн і проспівали його три рази — тихо та сумно, як ніколи раніше.

Не встигли завершити пісню, як у супроводі двох псів з'явився Верескун і жестом дав зрозуміти, що хоче повідомити щось важливе. Він оголосив, що згідно з розпорядженням товариша Наполеона гімн відміняється — виконувати його віднині заборонено.

Мешканці ферми були ошелешені.

— Чому? — вихопилося у Мюріель.

— Бо в цьому більше немає потреби, товариші, — твердо мовив Верескун. — Це була пісня часів Повстання. Але Повстання успішно здійснене, сьогодні відбувся останній його акт. Вороги внутрішні й зовнішні стерті на порох. У "Тваринах Англії" ми втілювали прагнення до кращого суспільства, а тепер ми вже побудували його. Отже, пісня застаріла.

Хоч і нажахана, худоба пробувала протестувати, але овечки замекали "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано", й на тому все кінчилося.

Отож гімн "Тварини Англії" відійшов у минуле. Замість нього поет Мінімус написав іншу пісню, яка починалася словами:

Скотохутір, Скотохутір, всюди радості розмай,

Скотохутір, Скотохутір, спів наш весело лунай!

Тепер саме вона звучала, коли піднімали прапор. Але цей твір був зовсім не схожий на "Тварин Англії".

Розділ VIII

За кілька днів, коли трохи розвіявся страх, який нагнала жорстока розправа, дехто згадав про Шосту Заповідь: "Тварина не може вбити іншу тварину". І хоча ніхто не ризикнув вести про неї мову в присутності собак, все ж таки дух цієї заповіді не давав спокою мешканцям ферми. Кловер попросила Бенджаміна прочитати, що там написано на стіні про вбивство, однак віслюк, як завжди, заявив, що не хоче встрявати в це діло, і Кловер довелося звернутися до Мюріель.