Скотохутір - Сторінка 6

Він був би щасливий перекласти на вас тягар приймати рішення. Але ж ви можете помилитися — і що тоді на вас чекає? Уявіть, що було б, якби ви далися на поталу химерам Сноубола — цього авантурника, котрий, як нам тепер достеменно відомо, є злочинцем.

— Він так хоробро бився біля короварні, — сказав хтось.

— Хоробрість — ще не все, — сказав Верескун. — Відданість і слухняність — ось найважливіші чесноти. Що ж до Битви біля короварні, то я вірю — з часом з'ясується, що роль Сноубола була дуже перебільшена. Дисципліна, товариші, залізна дисципліна! Ось гасло сьогоднішнього дня. Один хибний крок — і вороги здолають нас! Звичайно ж, товариші, ви не хочете, щоб повернувся Джонс?

Цей аргумент, як завжди, виявився невідпорним. Авжеж, ніхто не хотів мати над собою Джонса, і якщо суперечки щодо недільного ранку можуть повернути його, то, без сумніву, таким суперечкам треба покласти край. Боксер, якому нарешті стачило часу на роздуми, висловив свої почуття так: "Коли товариш Наполеон сказав, то це правильно". До свого девізу: "Я працюватиму ще більше", — він долучив афоризм: "Наполеон не помиляється".

В ці дні погода стала нестійкою, час було братися за оранку. Сарай, в якому Сноубол креслив свій план вітряка, було зачинено, а креслення нібито витерте. Тепер щонеділі всі збиралися о десятій годині в стодолі й діставали завдання на тиждень. Череп Майора викопали з могили й встановили на пеньку поруч з прапором та револьвером, і тепер усі тварини мали вшановувати його, проходячи церемоніальним маршем. У стодолі вони вже не сідали всі разом, як було раніше. Наполеон, Верескун і ще одна свиня на ймення Мінімус, обдарована дивовижним талантом складати пісні та вірші, опосіли передню частину узвишшя, пси затуляли їх, за ними розташовувалися свині нижчого рангу, інші ж тварини — в кінці стодоли.

На третю неділю після вигнання Сноубола худобу трохи здивувало повідомлення Наполеона: попри все, вітряк вони споруджуватимуть. Наполеон не сказав, чому він змінив свою позицію, а просто всіх попередив, що цей винятково складний захід потребує вкрай напруженої роботи; можливо, навіть доведеться піти на скорочення щоденного раціону. Плани, природно, були докладно продумані: останні три тижні над ними працював спеціальний свинячий комітет. На будівництво млина та всіляких службових приміщень треба два роки.

Увечері Верескун у дружній бесіді пояснив, що насправді Наполеон ніколи не виступав проти спорудження вітряка. Навпаки, він перший запропонував цю ідею, і план, який Сноубол креслив на підлозі в інкубаторі, був викрадений з паперів Наполеона. Тобто млин задумав тільки Наполеон. Чому ж тоді, питав дехто, він так різко проти нього виступав? Верескун багатозначно мружився. Це, казав він, була тактика товариша Наполеона. Прикидаючись, що виступає проти вітряка, він хотів позбутися Сноубола, який своєю небезпечною особою справляв на всіх поганий вплив. І тепер, коли Сноубола остаточно усунуто, план можна без перешкод втілити в життя. "Тактика, товариші, тактика!" — повторив він кілька разів, підстрибуючи та крутячи хвостиком. Тварини не зовсім збагнули, що означає це слово, але Верескун говорив так переконливо, а троє собак, які супроводжували його, гарчали так грізно, що ніяких запитань ні в кого не виникло.

Розділ VI

Рік минув у рабській праці. Але не було ні скарг, ні ремствувань; всі розуміли, що трудяться вони задля власного добробуту й заради нащадків, а не в інтересах ледачих і злодійкуватих людських істот.

Весну і літо вони гнули спину по десять годин, а в серпні Наполеон оголосив, що доведеться прихопити ще й другу половину недільного дня. Ці понаднормові — діло добровільне, але кожний, хто відмовиться, діставатиме лиш половину звичайного раціону. І все-таки все завершити вони не встигли. На жаль, врожай зібрали менший, аніж торік: два поля, які на початку літа збиралися засіяти буряками, лишилися порожніми, бо оранку до кінця не довели. Насувалася важка зима.

Будівництво завдало багато клопотів. Неподалеку був вапняковий кар'єр, а в одному із сараїв достатньо піску й цементу, тобто будівельних матеріалів не бракувало. Одначе як розбивати великі кам'яні брили на похватний дріб'язок? Без ломів тут не обійтися, а тварини поводитися з ними не вміли, бо для цього довелося б стояти на задніх лапах. Після кількох тижнів марних зусиль комусь спало на думку використати силу тяжіння. Величезні валуни, яких було вдосталь, обв'язували мотузками, а потім всі разом — корови, коні, вівці, а в критичні хвилини й навіть свині — повільно тягли їх схилом до урвиська штольні, звідки валуни падали й розбивалися. Доставити на будівельний майданчик уламки було вже неважко: коні возили їх на возах, овечки теж тягали, й навіть Мюріель та Бенджамін, підсміюючись над собою, впрягалися в стару бідарку, аби не лишитися осторонь великого діла. На кінець літа камінюччя було вдосталь, і під пильним свинячим оком будівництво розпочалося.

Посувалося воно повільно й тяжко. Бувало, цілий день марудилися з якоюсь каменюкою, а вона падала зі стіни й розліталася на друзки. Коли б не Боксер, то вони і з місця не зрушили б, часом здавалося, що на будівництві важить лиш він один. Спостерігаючи, як Боксер з лиснючими від поту боками, що ходили ходором, деручи копитами землю, дюйм за дюймом долає схил пагорба, тварини аж дух затамовували від захвату. Кловер часом закликала битюга берегти себе, але він і чути її не хотів. Відповідь на всі проблеми він знаходив у двох своїх гаслах: "Я працюватиму ще більше!" та "Наполеон не помиляється". Тепер він попросив півня будити його вже на сорок п'ять хвилин раніше від інших, щоб на самоті зібрати каміння й притягти його до млина.

Попри тяжкий труд, тварини не вважали, що вони живуть гірше. Хай у них їжі не більше, аніж за Джонса, так не набагато ж і менше! Головне — вони годували самих себе, а не тримали на власній шиї п'ять марнотратних людських істот. Відчуття цієї переваги допомагало їм долати незлагоди. Часто прийоми, які вони застосовували в роботі, давали змогу ощаджувати енергію. Люди, наприклад, нізащо б не прополювали поля аж так чисто. І знову ж таки: відпала потреба в загорожах, які відділяли пастовні від орних земель, бо серед худоби злодіїв не було. Однак улітку почали дошкуляти різні непередбачені труднощі: виникла потреба в парафіні, цвяхах, дротах, собачих бісквітах і підковах — нічого цього на фермі не виробляли. Трохи пізніше з'ясувалося, що скінчилося насіння та штучні добрива, а де брати інструмент, реманент, не кажучи вже про обладнання для вітряка? Як це все можна дістати, не уявляв ніхто.

Одного недільного ранку, коли всі зібралися, щоб вислухати завдання на тиждень, Наполеон оголосив, що він запроваджує нову економічну політику. Віднині Скотохутір торгуватиме з сусідніми фермами: звичайно, не задля комерції, а щоб мати життєво потрібні товари. На першому плані має бути будівництво вітряка, а тому він вирішив продати кілька скирт пшениці та частину вже зібраного врожаю ячменю, коли ж грошей не стачить, доведеться пустити в діло яйця, для яких в Уїлінгтоні завжди є ринок збуту. Хай кури мають цю невелику жертву за внесок у спорудження млина.

Присутні трохи збентежилися. Ніколи не знатися з людьми, ніколи не торгувати, ніколи не торкатися грошей — чи ж не ці високі заповіти прозвучали на тому тріумфальному зібранні одразу, як Джонса було вигнано? Всі тварини пам'ятали, як ухвалювали ці рішення або ж принаймні гадали, що пам'ятають. Четвірка підсвинків, що свого часу спромоглася на протест проти відміни Асамблеї, і цього разу спробувала підняти голос, та собаче гавкання одразу заспокоїло їх. Потім, як завжди, овечки заспівали "Чотири ноги — добре, дві ноги — погано", і дискомфортне відчуття розвіялося. Наполеон підняв ратицю, закликаючи до уваги, й сказав, що він уже зробив потрібні розпорядження. Ніхто з тварин і не повинен вступати в контакт з людьми, котрі варті лише зневаги, — він бере цей тягар на себе. Містер Уїмпер, юрист з Уїлінгтона, згоден стати посередником між Скотохутором та іншим світом; щопонеділка вранці він приходитиме на ферму для інструктажу. Наполеон завершив свою промову традиційним вигуком "Слава Скотохутору!" І, виконавши гімн, всі розійшлися.

Згодом Верескун заспокоїв збентежені уми. Він переконав тварин, що ухвала не вдаватися до торгівлі ніколи не обговорювалася й навіть не стояла на порядку денному. Все це чиста фікція, міраж, пробна куля, яку запустив Сноубол, збираючись розпочати грандіозну кампанію брехні. Тих, хто мав якісь сумніви, Верескун одверто спитав: "А ви впевнені, що це вам не наснилося, товариші? Де запротокольовано ці рішення? Де їх записано?" А що так і було, то всі вирішили, що їх ввели в оману.

Віднині щопонеділка ранком містер Уїмпер одвідував ферму. Це був хитренький чоловічок з великими бакенбардами, адвокат, який не потерпав від великого на нього попиту, однак швидше від інших збагнув, що на Скотохуторі можна заробити непогані комісійні. Тварини уникали його, однак вид Наполеона, котрий, стоячи на чотирьох лапах, віддавав накази двоногому, сповняло їх почуттям законної гордості й мирило з новими фермерськими порядками.

Тепер, коли перед Скотохутором розгорнулися нові обрії, люди почали його ненавидіти ще дужче. Всі були переконані, що ферма от-от збанкрутує, вітряк завалиться, а коли й вистоїть, то однаково не працюватиме ніколи. Та не поважати трудову звитягу, з якою тварини втілювали в життя свої задуми, вони не могли. Ознакою цього було те, що сусіди визнали назву ферми "Скотохутір", забувши, що колись на воротях були написані інші слова. Сусіди навіть перестали підтримувати претензії Джонса, який і сам втратив надії повернути власність та кудись виїхав. Подейкували, що у Наполеона склалися серйозні ділові стосунки чи то з містером Пілкінгтоном з Фоксвуда, чи то з містером Фредериком з Пінчфілда — з кимось одним, але не з обома водночас, це вже напевне.

Ці події стосуються до того часу, коли свині раптом переселилися в Джонсів будинок і оголосили його своєю резиденцією. І знову тварини заходилися згадувати, що ніби ж було ухвалено рішення про неприпустимість подібних дій, і знов Верескунові довелося переконувати їх, що насправді й близько не було чогось подібного.