Слідопит - Сторінка 20

На порогах же вона летіла з такою швидкістю, яка для непризвичаєних видавалася страшною. Джаспер вважав, що години за дві їх донесе за течією до гирла Освего, і вони із Слідопитом вирішили, що краще й далі так пливти за водою, принаймні доти, доки поминуть найнебезпечніші місця на новому для них шляху. Розмови велися стишеним голосом. Хоча довкола у величезному і майже безкрайому лісі й панувала глибока тиша, але досвідчене вухо могло почути, як природа розмовляє серед нічної глушини. Чути було подихи тисяч і тисяч дерев, хлюпотіла, а деінде й оглушливо ревла, перегукуючись у берегах, вода; час від часу долітав хрускіт гілки а чи скрипіння якогось велетенського стовбура, що терся об не меншого велета. Лише ніде не було чути голосу живої істоти. Правда, один раз Слідопиту здалося, ніби десь далеко завив вовк (а вони ще подекуди бродили в цих лісах), але той звук був миттєвий і такий невиразний, що його могла породити й перенапружена уява. Одначе в ту мить, коли Слідопит попросив усіх замовкнути, його сторожке вухо вловило своєрідний звук, немовби хтось відламав від стовбура суху гілку, і долинув він нібито із західного берега. Всі,-кому знайомий цей своєрідний звук, мабуть, знають, як швидко його сприймає вухо і як легко відрізняє воно тріск паліччя під ногами від усякого іншого лісового шуму.

— На березі людські кроки,— упівголоса промовив до Джаспера Слідопит.— Невже трикляті ірокези зуміли без човна перебратися із зброєю через річку?

— Це може бути делавар! Він міг піти слідком за нами берегом, знаючи, де виглядати нас. Давайте я підпливу ближче до берега й розвідаю.

— Рушай, хлопче, тільки пильнуй, щоб не хлюпав' веслом, і нізащо не виходь на берег без певності.

— А чи розсудливо це? — озвалася Мейбл з такою поривчастістю, що її голос пролунав необачно дзвінко.

— Вельми нерозсудливо, красуне, якщо ви так голосно балакатимете. Мені приємно після довгих років, коли я чув тільки чоловічі голоси, слухати ваш ніжний, лагідний голос, але не треба, щоб він зараз так часто чи так гучно лунав. Ваш батечко, хоробрий сержант, скаже вам, коли ви з ним зустрінетесь, що в розвідці найдорожча якість — мовчання. Ну, відчалюй, Джаспере, і доведи ділом, що ми не помиляємося в твоїй обачності.

Минуло десять тривожних хвилин, відколи морок поглинув Джасперову пірогу, котра відпливла від них так нечутно й так хутко розтанула в темряві, що Мейбл навіть повірити не було коли, що юнак і справді зважився на такий величезний, як їй, уявлялося, ризик. Весь— цей, час вони пливли у своїй пірозі за водою, не те що не розмовляючи, а, сказати б, не дихаючи: таке велике було їхнє бажання не пропустити щонайменшого звуку, який міг би долетіти з берега. Проте довкола, як і досі, панував усе той же урочий і, мабуть, буде без перебільшення сказано, — величний спокій; тільки хлюпотіння води, що обтікала якісь дрібніші перешкоди, та шурхіт листя на деревах порушували сой принишклого лісу. Нарешті знову долетів ледь чутний хрускіт паліччя, й Слідопитові здалося, ніби на березі озвалися чиїсь приглушені голоси.

— Можливо, я помиляюся, — промовив Слідопит,— бо уява часом малює те, чого бажає серце, але мені здається, що на березі впівголоса озвався делавар.

.— Хіба у дикунів небіжчики ходять після смерті? — запитав Ken.

— Так, і не тільки ходять, а ще й бігають по своїх щасливих мисливських угіддях того світу, але тільки там і більш ніде. Червоношкірий розлучається з землею, як тільки він віддасть богові душу. І не дано йому після останнього подиху блукати побіля свого вігвама.

— Я бачу якийсь предмет на водії — прошепотіла Мейбл; відтоді, як відплив Джаспер, вона й на мить не відвела очей від того місця в темряві, де він зник.

— Це пірога! — з великим полегшенням відказав Слідопит.— Напевне, все гаразд, бо якби щось було не так, хлопець якось дав би про це знати.

За хвилину обидві піроги знову були поруч, і всі впізнали силует Джаспера, що стояв у кормі. У носовій же частині піроги спиною до них сидів чоловік, у якому, коли молодий •матрос повернув човна, Слідопит і Мейбл упізнали особу делавара.

— Чингачгуче!.. Брате мій!.. — вигукнув Слідопит тремтячим від хвилювання голосом делаварською мовою.— Вождю могікан! Яка радість моєму серцю! Ми ж з тобою стільки воювали разом і бачили стільки крові, а цього разу я боявся, що більше вже нам не бачитись.

— Хуг!.. Мінги—скво! На поясі у мене три їхніх скальпи. Куди їм перемогти Великого Змія делаварів! У їхніх серцях немає крові, а всі їхні думки зараз уже на зворотному шляху через води Великого озера.

— То ти був серед них, вождю? А що сталося з тим воїном, з яким ти зчепився в річці?

— Він став рибою і лежить з вуграми' на дні! Хай тепер його брати закидають вудки і виловлюють його. Слідопите^ я перерахував усіх ворогів і торкався їхніх рушниць.

— О, я знав, що він ні перед чим не зупиниться! — вигукнув Слідопит англійською мовою.— Цей сміливець побував у їхньому стані й вивідав усе про ворога. Ну, хутчій розказуй, Чингачгуче, а я потім переловім усе нашим друзям.

Делавар спокійно, з властивою йому серйозністю розповів найголовніше, що відбулося по тому, як Джаспер покинув його у воді в смертельному герці з Ірокезом. Про долю "ТОГО ворога та про бій з ним у річці він більше й не заїкнувся, адже не личить воїнові відверто вихвалятися своїми подвигами. Тож, зборовши свого супротивника в жорстокій сутичці, він поплив до східного берега, виліз" нечутно з води і, скориставшись темрявою, непомітно змішався з ірокезами. Правда, один раз делавара були зупинили й запитали, хто він, але коли Змій відповів, що він є Гостра Стріла, його більше нічого не питали. З уривків підслуханих розмов йому стало ясно, що ірокези мали одне завдання — полонити Мейбл та її дядька, військовий чин якого вони, очевидно, надміру перебільшували. Дела-вар також достеменно переконався, що Гостра Стріла зрадив їх ворогові, хоча йому й не. пощастило дізнатися, з якої причини, бо тускарора ще не встиг отримати винагороду за свої послуги.

З усього Змієвого повідомлення Слідопит переповів своїм друзям лише те, що, на його думку, могло трохи розвіяти їхній страх, наголосивши принагідно, що зараз саме час докласти останніх зусиль, доки ірокези не опам'яталися після завданих їм втрат.

— Для мене нема жодного сумніву в тому, що вони захочуть перестріти нас біля Ос-везьких порогів,—провадив Слідопит,— і там буде вирішена наша доля: або ми проскочимо, або ж потрапимо в їхні руки. Звідти до залоги вже так близько, що я, мабуть, висаджуся з Мейбл на берег і поведу її манівцями, а ви спробуєте щастя у човнах через пороги.

— Вам ніколи її так не довести, Слідопите,— поспішливо заперечив йому Джаспер.— Мейбл не здолає продиратися хащами в таку ніч. Пересадіть її до мене в пірогу, і я або сам загину, або, незважаючи на темряву, переправлю її живою-здоровою через пороги.

— Яв тому не сумніваюся, хлопче, і ніхто не сумнівається в тому, що ти справді хочеш допомогти сержаптовій доньці; але в таку ніч лише око провидіння, а не твій зір, може провести тебе через Освезькі пороги.

— А хто доведе її щасливо до залоги, як: що вона зійде на берег? Хіба ніч не така ж темна на березі, як і на воді? Чи, може, ви гадаєте, що я знаю своє діло гірше, ніж ви—своє?

— Сміливо сказано, хлопче! Але якщо я й заблукав би такої ночі, хоча всі знають, що зі мною ще ніколи .чогось подібного не траплялося, проте хай би я навіть і збився з дороги, то найстрашніше, що нас чекало б,— це пересидіти ніч у лісі, тим часом як на порогах досить одного-єдиного хибного поруху,^ веслом а чи крену піроги, як ви обоє опинитеся в розбурханій стихії, з якої сержантова донька ніколи не вибереться жива.

— Що ж, хай тоді Мейбл сама вирішує; я певен, однак, що вона почуватиме себе безпечніше в пірозі.

— Я довіряюся в однаковій мірі вам обом,— сказала Мейбл,— і не маю жодного сумніву ^в .тому, що кожен з вас зробить усе можливе, аби довести .свою відданість .моєму батькові; проте я повинна сказати відверто, що не хотіла б вилазити з піроги: адже там ми можемо наткнутися на ворогів, як це було вже, коли ми сиділи на березі. А втім, хай за мене .краще вирішить дядечко.

— У мене душа не привертається до л;-су,— почав Кеп,— та й хто, захотів би міняти такий спокійний дрейф на якийся ліс. А крі;и

того, добродію Слідопите, не кажучи вже про дикунів, ви забуваєте про акул.

— Акул?! Де це чувано, щоб у лісових нетрях водилися акули!

— Гм, акула, ведмідь а чи вовк — то однаково. Я маю на увазі те, що хоче і може кусатися.

— Пробі! Чоловіче! Та невже ви й справді боїтеся звірини, яка водиться в американських лісах? Ну, я ще можу— зрозуміти, що пума — страшний звір, але й з нею досить легко впоратися досвідченому мисливцеві. Ну, можете вважати небезпечними ще мінгів з їхньою підступністю, але не зчиняйте ви тривоги через ведмедів та вовків.

— Ну, вам добре так говорити, добродію Слідопите, коли ви, певне, кожного звіра в лісі на ім'я знаєте. Як не кажіть, а звичка тут — головне,, вона надає сміливості навіть боязкій від природи людині. У південних широтах мені доводилося спостерігати, як моряки годинами плавали поміж акул по п'ятна-дцять-двадцять футів1 завдовжки, почуваючи себе в їхньому гурті не менш спокійно, ніж, скажімо, селянин почуває себе серед своїх односельців, виходячи в неділю з церкви.

— Поосто неймовірно! — добтюдушно вигукнув Джаспер, який ще не набув характрр-пої риси людей його професії — вміння розповідати небилиці.т— А мені завжди казали,

15—20 футів — приблизно 5—7 м.

9 Ф Купе))

161

що зустрітися в морі з акулою —' певна смерть.

1 Кабестан (шпиль — довгий дерев'яний чи металевий брусок (важіль), за допомогою якого крутять корбу.

2 Аншпуг—великий і міцний важіль для пересування важких предметів по палубі.

— Я забув, правда, сказати, що хлопці плавали ие з голими руками, а брали з собою хто кабестана1, а хто аншпуга2 чи й просто лома, щоб уперіщити, коли треба, яку 'бестію по носі, якщо від неї вже не можна буде відчепитися. Ні, ні, не лежить у мене серце до ведмедів і вовків, хоча кит не страшніший за оселедця, після того як його просушать та посолять. Нам з Мейбл краще триматися піроги.

— Чи не краще б Мейбл пересісти до мене в пірогу? — сказав Джаспер.— Адже я один на весь човен, до того ж на воді, як і сам Слідопит погодиться, у мене пильніший зір, ніж у нього.

— Цілком згоден з тобою, хлопче.