Слідопит - Сторінка 33

Тільки той або та можуть з певністю говорити про такі

речі, котрі самі вдосконалювалися не одному горні любові. Повірте мені, з усіх видів кохання тільки науково обгрунтоване е най-довготриваліше і найжиттєздагніше.

— Так ви що, пропонуєте .вдосконалення любові шляхом досвіду?

— Ваш гострий розум, мадам, схопив мою думку на льоту. Нема щасливіших шлюбів за ті, в яких молодість, краса й довіра одного опираються на практичний досвід, поміркованість і мудрість, що приходять лише з літами, іншого; я маю на увазі середні літа, мадам, бо ніде правди діти, є чоловіки й застарі для своїх жінок. Ось хай нас розсудить чарівна сержантова донька, бо вона хоч і недавно серед нас, проте своєю розсудливістю завоювала вже загальне визнання.

— Сержантова донька навряд чи годиться у посередниці між вами і мною, поручнику М'юре,— відрізала капітанша, ревно охороняючи свою гідність.— Але. облишмо це: он гляньте, Слідопит задля розваги теж хоче спробувати щастя.

— Це нечесно, майоре Данкене, я протестую! — зарепетував, розмахуючи руками над головою й підтюпцем поспішаючи назад до позиції, М'юр.— Я рішуче протестую, панове, проти того, щоб Слідопита з його "олене-боєм" допустити до змагань! По-перше: він давно звик до своєї рушниці, а по-друге, вона багато довша від рушниці стандартного зразка, з якої ми стріляємо.

— "Олеиебій" відпочиває, і ніхто з нас не збирається його турбувати, квартирмейстере,— спокійно відказав йому Слідопит.— Та й сам я не мав сьогодні, наміру брати рушницю в руки; це сержант' Дангем наполіг: він вважає, що коли я відстану від інших, то не віддам належної' шани його прекрасній доньці, котру я супроводив сюди. Я стрілятиму з Джасперової рушниці,' а вона, як бачите, нічим не краща від вашої/ квартирмейстере.

Поручникові нічого не лишалося, як мовчки погодитися, і всі звернули свої погляди на Слідопита, що вийшов на позицію. А на обличчя й статуру знаменитого провідника й мисливця було просто приємно глянути, як він випростався на весь свій зріст і звів рушницю, демонструючи кожним своїм рухом і цілковите самовладання, і впевненість у володінні зброєю. Слідопит не був красень у звичайному розумінні слова, але всім своїм зовнішнім виглядом він викликав неабияке довір'я і повагу до себе. Його струнку й суціль м'язисту постать, якби вона була не така худа, можна було б вважати майже досконалою. Руки й ноги його міццю, а при потребі й гнучкістю не поступалися перед бичем, але постава його була надто незграбна, щоб радувати людське око. Зате його рухи були природні до граційності; невимушені й розмірені, вони надавали йому гідності, котра так збігалася із загальною думкою про його заслуги та непересічні чесноти. Засмагле до яскравої червіні щире й відкрите Слідопито-ве чоло свідчило про злигодні, яких він чимало зазнав під відкритим небом, тим часом як міцні жилаві руки виказували те, що їм не довелося зашкарубнути й огрубіти від важкої праці. І хоч не було в ньому юнацької ніжності чи привабливості, що так полонять жіночі серця, та, коли він звів рушницю, серед присутніх жінок не лишилося жодної, котру б не зачарувала вправність його рухів та мужність постави. Думка навряд чи була б хутчіша за його приціл, і не встиг ще димок розвіятися над головою, як приклад рушниці вже був на землі, а Слідопит стояв собі, спершись рукою на цівку, і його відкрите обличчя сяяло, як завжди, безгучним щирим усміхом.

— Якби я посмів натякнути на щось подібне, я б сказав, що Слідопит теж не влучив! — вигукнув майор Данкен.

— Що ви, що ви, майоре! —довірливо відказав Слідопит.— Це було б ризиковано з вашого боку. Щоправда, я'не заряджав • рушниці і не знаю, що в ній було, але якщо в ній була куля, то не будь я Слідопит, коли ви не знайдете її поверх Джасперової та квар-тирмейстерової!

І тієї ж миті від мішені гукнули, що саме так воно й було.

— Це ще не все, хлопці! — вигукнув Слідопит, спроквола підходячи до помосту, на якому сиділи жінки.— Якщо ви побачите хоч подряпину на мішені, вважайте, що я не влучив. Квартирмейстерова куля зачепила мішень, від моєї ж не побачите подряпини.

— Ваша правда, Слідопите, ваша правда,— відповів М'юр, никаючи коло Мейбл, але не насмілюючись заговорити до неї в присутності офіцерських дружин.— Тільки квар-тирмейстерова куля, розширивши отвір, зробила тим самим більше простору для вашої, тому ваша й не зачепила мішені.

— Ну, що ж, квартирмейстере, лишається ще цвях, і ми побачимо, хто його зажене глибше — ви чи я, бо хоч, правду кажучи, у мене спочатку й не було наміру доводити, на що здатна рушниця, та зараз я не відступлю перед жодним офіцером війська його величності короля Георга. Ще якби тут був Чингачгук, я б доклав зусиль, аби показати тонкощі нашого мистецтва; а вас, квартирмейстере, якщо не зупинить цвях, то картоплина — вже неодмінно.

— Щось ви сьогодні розхизувалися, Слідопите, але ви побачите, що перед вами не якийся жовторотий хлопчак, котрий щойно прийшов десь із села чи з міста. Ви ще переконаєтесь у цьому.

— А я це й так добре знаю, квартирмейстере, навіть дуже добре, і зовсім не заперечую, що ви досвідчений стрілець. Воно й звісно: адже ви стільки років прожили на кордоні, і я чув про вас у колоніях та від індіян вже цілий людський вік тому.

— Ну, ну, ви теє, не дуже,— перепинив його М'юр,— це неправда. Не такий я вже й старий, 'аби ви знали.

— Я віддам вам належне, поручнику, навіть якщо ви станете переможцем у стрільбі в картоплину. Я одне хотів сказати, що ви прожили довге життя солдата в місцях, де жодного дня не обійтися без рушниці, і що я вас знаю як відмінного, стрільця; але все'дно ви не справжній майстер рушниці. Що ж до хизувань, "то, сподіваюсь, я хизуюся не без підстав: що людина вміє, те вона вміє, і не визнавати цього — значить, зводити наклеп на Всевишнього. Ось хай нас розсудить сержантова донька, якщо ви не боїтеся звіритися такому гарненькому судді.

Слідопит вибрав Мейбл у посередниці тому, що, по-перше, був у захопленні від дівчини, а, по-друге, ще й тому, що— в його поняттях суспільне становище важило дуже мало або й зовсім нічого, тим часом М'юра аж пересмикнуло від такого посилання в присутності дружин офіцерів. Він залюбки крутився б весь час на очах і в думках тієї що так припала йому до душі, проте ніяк не осмілювався переступити бар'єр суспільного становища, а може, й остерігався відверто залицятися до дівчини, не бачачи перспективи повного успіху. Правда, на майора Даикена він покладався цілком і відчував, що боятися зради з його боку нічого, але поряд з цим він дуже добре усвідомлював собі й те, що досить лише, щоб якимсь чином стало відомо, ніби дочка унтер-офіцера піднесла квартирмейстерові гарбуза, як йому тоді нічого й думати буде про руку якої іншої жінки вищого стану. А Мейбл, попри всі його сумніви й побоювання, була така чарівна, так ніжно пломеніла, солодко всміхалася і взагалі була таким неперевершеним втіленням юності, життєрадісності, скромності н краси, що йому несила було чинити опір спокусі, й він здався, аби мати змогу величатися у неї на очах і вільно балакати з нею.

— Хай вийде на ваше, Слідопите,— відповів, нарешті, квартирмейстер після того, як рішучість знову взяла гору над сумнівами,— хай сержантівна, — прекрасна сержантова донька, я мав би сказати,— буде нашою посередницею, і ми їй віддамо приз, який котромусь із нас двох суджено здобути. Тепер, безсумнівно, нічого вже не вдієш, шановні дами, доведеться догодити Слідопитові, інакше, ми мали б честь віддати себе на суд будь-котрій із вашого чарівного товариства.

Заклик до.учасників другого туру змагання змусив квартирмейстера з його супротивником відійти геть. Цього разу в дерев'яний щит було злегка вбито звичайний кований цвях з умоченою в білу фарбу голівкою; стрілець мав улучити в голівку, інакше він вибував із подальших змагань, до яких цього разу допускалися лише ті, хто вцілив у попередньому турі в біле вічко мішені.

На цей тур зосталося, може, чоловік шість претендентів, бо один чи два з тих, яким пощастило тільки черкнути збоку "яблучко" в попередніх змаганнях, відмовилися від подальшої участі, задовольнившись досягнутим успіхом і відчуваючи, певне, що таке завдання їм не до снаги. Перші три стрільці один за одним вибули із змагань, бо не спромоглися влучити в ціль, хоч кулі й лягли коло самісінького цвяха. Четвертим стріляв квартирмейстер, який знову довгенько цілився й примірявся і таки спромігся відщербити голівку цвяха, всадивши кулю біля самісінького стрижня. Постріл, звісно, не був хтозна-яким успіхом, проте він давав право продовжувати змагання.

— Що ж, ви врятували свою шкуру, квартирмейстере, як кажуть у таких випадках наші поселенці,— вигукнув, сміючись, Слідопит, — але з таким молотком, як ваш, довгенько довелося б хату будувати. Ось зараз Джаспер вам покаже, як треба забивати цвяхи,— хіба що хлопець утратив твердість руки та гостроту ока. Ви й самі, поручнику, безумовно, точніше влучили б, якби менше позували, прицілюючись. Вміння стріляти — природний хист, і виявляти його треба в природний спосіб.

— Побачимо, побачимо, Слідопите; зачепити голівку цвяха — успіх, я б сказав, чималий, і я не думаю, щоб у п'ятдесят'п'ятім полку знайшовся ще один такий молоток, як ви кажете, щоб стукнув з такою ж точністю.

— Джаспер хоч і не з п'ятдесят п'ятого, але ось побачите, як він зараз стукне.

Слідопит ще не закінчив своєї думки, як пролунав постріл і куля. Прісної Води загнала цвях так глибоко в дерево, що його лишилося зверху не більше дюйма.

— А тепер, хлопці, доб'ємо цвяха! — вигукнув Слідопит, стаючи на місце Прісної Води, щойно той відступився.— Ні, ніі нового цвяха не треба, я.добре бачу і цей, дарма що на голівці, вже нема фарби; а в те, що я бачу, я можу влучити і за сто ярдів зав-дальшки, хай би це було навіть комарове око, Отже, стукнемо!

Гримнув постріл, дзизнула куля, і голівка цвяха сховалася в дереві під розплюй^ ним свинцем.

— Ну, хлопче, — продовжував, спокійно звертаючись до Джаспера, Слідопит, ставлячи на землю рушницю і тримаючись так, наче він взагалі не надавав будь-якої ваги своєму неймовірному пострілові,— ростеш на очах. Ще кілька переходів зі мною суходолом — і найліпший снайпер прикордоння добре^поду-має, перш ніж виступити проти тебе.