Слідопит - Сторінка 45

Тим часом Джаспер, з усього видно, розглядав її становище зовсім по-іншому, ніж вона.

— Це так, Мейбл, вас не можна назвати леді... в звичайному розумінні цього слова,— сказав Джаспер.

— В жодному розумінні цього слова, Джаспере,— гаряче перепинила його щиросерда дівчина.— Щодо цього, то я, здається, не тішу себе надіями. Волею провидіння я народилася дочкою сержанта, і я цілком вдоволена становищем, що випало мені від народження.

— Але ж не всі залишаються у тому становищі, в якому вони народилися, Мейбл. Дехто підноситься вище нього, а дехто падає нижче. Багато сержантів стали офіцерами... навіть генералами, то чому ж сержантова дочка не може стати леді, вийшовши заміж за офіцера?

— Щодо дочки сержанта Дангема, Джаспере, то вона не може стати леді хоча б тому, що, наскільки я знаю, тут навряд чи є офіцер, який захотів би взяти її за дружину,— відповіла, сміючись, Мейбл.

— То тільки вам так здається, а в п'ятдесят п'ятім декому про це краще відомо. Щоб ви знали, в цьому полку таки є офіцер, який бажає взяти вас за дружину.

Мейбл блискавично перебрала в пам'яті кожного з п'яти-шести молодши^х офіцерів залоги, яких, судячи з їхнього віку й нахилів, можна було б запідозрити в такому намірі. І ми погрішили б супроти її виховання, коли б не сказали, що думка про можливість піднестися над своїм становищем миттю пробудила в її душі приємне почуття, бо хоча

Мейбл і казала, ніби цілком вдоволена своїм становищем, вона, однак, відчувала, що своїм вихованням гідна кращого. Проте це почуття було таке ж короткочасне, як і раптове, адже Мейбл Дангем була дівчина щирої та благородної душі й не дивилася на шлюб з погляду переваг у суспільному становищі. Це швидкоплинне почуття зродилося швидше за звичкою, а справжнім відображенням її натури й принципів була саме та думка, якої вона найбільше дотримувалася.

— Я не знаю жодного офіцера ні в п'ятдесят п'ятому, ні в будь-якому іншому полку, який зважився б на такий необачний крок, та й сама я не припустилася б такої дурниці, як шлюб із офіцером.

— Дурниці, Мейбл?

— Так, дурниці, Джаспере! Ви не згірше мене знаєте, як суворо засуджуються в нас нерівні шлюби, і моє серце не стерпіло б, просто не стерпіло б, якби я помітила, що мій чоловік жалкує за тим, як, захопившись красним личком або га.рненькою поставою, зопалу одружився на дочці людини такого низького рангу, як сержант.

— Вашому чоловікові, Мейбл, за такої дочки не довелося б багато думати про батька.

Мейбл, що так жваво, хоч і не без почуття, підтримувала розмову, після цього Джасперо-вого зауваження помовчала з хвилину. Потім заговорила знов, але вже без властивої досі грайливості, й уважніший слухач, мабуть, помітив би нотки якогось смутку в/її голосі.

— Батькові й дочці треба жити душа в душу, щоб і чуття й помисли в них були єдині. Для щастя чоловіка й дружини потрібно не менш злагоди в усьому, ніж між іншими членами родини. А найголовніше,— щоб ні в чоловіка, ні в дружини не було якихось особливих причин почувати себе нещасливими, бо на світі й без того багато кривди.

— Отже, якщо я вас вірно зрозумів, Мейбл, ви відмовляєтеся виходити заміж за офіцера тільки з тієї причини, що він офіцер?

— А чи маєте ви право, Джаспере, ставити мені такі запитання? — в свою чергу запитанням звернулася до нього, усміхаючись, Мейбл.

— У мене ніякого іншого права нема, крім даного палким бажанням щастя для вас, а це, зрештою, може, й дуже велике право. А побоювання мої ще більше зросли відтоді, відколи я випадково довідався, що ваш батько має намір віддати вас за поручника М'юра.

— Такого сміховинного і такого жорстокого бажання не може бути у мого дорогого батечка!

— Хіба це жорстоко — бажати, щоб дочка стала дружиною квартирмейстера?

— Я вже казала вам, якої я думки про це, і переконливіше сказати не здатна. Але раз я так щиро вам відповіла, Джаспере, то, гадаю, маю право вимагати, щоб і ви мені сказали, звідки це ви довідалися, ніби мій батько має такий намір.

— Про те, що він вибрав вам чоловіка, я довідався з його власних вуст: він мені про це оповідав кожен раз, коли під його наглядом завантажували корабель провіантом. А що це не хто інший, як містер М'юр, я знаю від самого квартирмейстера, бо той сам мені про це казав. Звівши те й друге докупи, я й прийшов .до відомого тепер вам висновку. •

— А може, Джаспере, мій батечко,— вся спалахнувши, мов вогонь, і ніби перемагаючи себе, важко промовляла кожне слово Мейбл,— може, мій батечко мав на прикметі когось іншого? З того, що ви сказали, ще зовсім не видно, ніби він мав на увазі саме містера М'юра.

— Хіба ж це не ясно, Мейбл, з усього того, що тут діється? Чого б оце тут раптом опинився квартирмейстер? Чому він досі жодного разу не вважав за потрібне їздити з нами в експедицію, а тут раптом ні сіло ні впало зібрався? Бо надиться свататися до вас, та й батько ваш вирішив віддати вас за нього. Невже ви не помічаєте, Мейбл, що містер М'юр упадає за вами?

Мейбл нічого не відповіла. її жіночий інстинкт справді підказував їй, що квартирмейстер захоплюється нею, хоча вона й не вважала, що до такої міри, як гадав Джаспер. Та й сама вона з окремих батькових розмов теж давненько здогадувалася, що він серйозно надумався видати її заміж; проте вона ніколи і в гадці не мала, що його вибір "м-іг. упасти саме на М'юра. Хоч і далека у своїх.

підозрах від дійсного стану справ, вона, одначе, й тепер не йняла цьому повної віри, щиро вважаючи, що всі ті випадкові, але болючі її серцю батьківські натяки свідчили швидше про бажання взагалі влаштувати її життя і не стосувалися якогось конкретного чоловіка. Цю думку, проте, вона тримала про себе, бо почуття власної гідності й жіноча стриманість підказували їй, що заводити з Джаспером розмову про це було просто недоречно. Тим-то, щоб порушити довгу мовчанку, в якій обоє співрозмовників почували себе досить ніяково, Мейбл сказала, змінюючи тему розмови: т

— В одному ви можете бути певні, Джаспере, і це я вам кажу, аби не повертатися більше до цього питання: поручник М'юр, хай би навіть він був і полковником, ніколи не стане чоловіком Мейбл Дангем. А тепер скажіть про цей рейс... Довго він триватиме?

— А хто його знає. На воді ми цілком у владі вітру й хвиль. Як каже Слідопит, той, хто вранці погнався за оленем, ніколи не знає, де спатиме вночі.

— Але ж ми не гонимося за оленем, до того ж і вирушили ми ?не вранці, отже, Слідопитові слова тут ні до чого.

— То правда, що ми не гонимося за оленем, але ми гонимося за тим, кого піймати ще важче.' Я не можу вам сказати більше, ніж сказав, бо наш обов'язок — тримати язика за зуба'ми. Боюся тільки, що мені не пощастить затримати вас на "Вітрогоні" .довше, щоб показати, на що він здатний і в гарну годину, і в негоду.

— По-моєму, лише нерозумна дівчина може вийти заміж за матроса,— різко і майже мимоволі сказала Мейбл.

— Дивно! А чому це ви так гадаєте?

— Тому, що матросова дружина завжди відчуватиме, що її чоловік ділить любов між нею і* своїм кораблем. Мій дядечко Кеп теж каже, що морякам не можна одружуватися.

— То він має на увазі солоноводих моряків! — заперечив їй, сміючись, Джаспер.— Коли він каже, що солоноводим морякам одружуватися не годиться, то будьте певні, що про прісноводих моряків він думає саме навпаки. Сподіваюся, Мейбл, у вас не складається думка про нас, прісноводих моряків, під впливом балачок вашого дядечка?

— Гей, вітрило! — вигукнув той, про кого щойно була мова.— Гей, човен! — якщо ближче до істини.

Джаспер стрімголов метнувся на ніс і справді ярдах. в ста поперед тендера помітив якийсь предмет невеликого розміру. Досить йому було одного погляду, аби визначити, що то пірога, бо хоч була й ніч, "та пильні й натреновані в темряві Джасперові очі навіть на віддалі точно розпізнали обриси знайомого предмета.

— Це, мабуть, ворог,— висловив припущення молодий капітан.— Добре було б захопити його.

— А він гребе щодуху,— зауважив Слідопит,— певне, хоче обігнути наш курс і дати драла проти вітру, а тоді ганятися за ним — все одно, що ганятися на лижвах за оленем!

— Став судно під вітер! — гукнув Джаспер стерновому.— Ще! Ще! Крутіше, крутіше, доки задрижить! Так, так тримати!

Стерновий чітко виконав наказ, і за хви-лину-дві "Вітрогон", весело розрізаючи воду, перетнув човнові шлях, позбавивши його що-.найменшої можливості вислизнути. Тоді Джаспер сам перескочив до стерна й, спритно маневруючи, підвів тендера так близько до піроги, що її захопили багром. Двом особам, що сиділи в ній, було наказано негайно зійти на борт тендера, і не встигли ті ще ступити на палубу, як усі пізнали в них Гостру Стрілу та його дружину.

РОЗДІЛ XV

Скажи мені, що то за перл такий, Що й багачі купить не можуть, Що горді мудреці і брать не хочуть, А безталанні бідаки шукають, Знаходячи в самих собі? Скажи, й узнаєш, що воно є правда.

Каупер. "Третя загадка"

Зустріч з індіянином та його дружиною анітрохи "не здивувала більшості присутніх на палубі. Проте в Мейбл і всіх тих, що знали, в який спосіб індіянський вождь покинув тоді Кепа та його супутників, поява ця. ви-

кликала одностайну підозру, яку, однак, набагато легше було відчувати, ніж довести її обгрунтованість. Тому-то Слідопит, що один тільки й володів мовою полонених,— а їх інакше; тепер і не можна було розглядати,— відвів Гостру Стрілу вбік і мав з ним довгу розмову з приводу того, чого він утік тоді від них та де вій після того був і що робив. Тускарора байдуже вислуховував кожне запитання і з такою ж байдужістю, притаманною індіянам, відповідав на них. Свою втечу він пояснив досить просто і, здавалося, досить переконливо. Коли він, мовляв, побачив, що ірокези відкрили їхню схованку, він, природно, подумав перш за все про власну безпеку, і тому втік і сховався в лісі, бо знав, що того, хто не втече, чекає смерть на місці. Одним словом, він утік від них, рятуючи свою шкуру.

— Це добре,— відповів Слідопит, удаючи, ніби повірив його поясненням.— Мій брат поступив розважливо, але ж за ним пішла і його дружина?

— А хіба дружини блідочолих не йдуть за своїми чоловіками? Невже Слідопит не озирнувся б назад, щоб подивитися, чи йде за ним та, котру він кохає?

Ці останні слова були звернені до Слідопита саме в ту хвилину, коли душа його була найдужче схильна піддатися їхньому впливові, бо образ Мейбл, лагідної та вірної, заполонив усі його помисли.