Слідопит - Сторінка 52

Слідопит каже, що своїм життям ручається за вас.

— То виходить, що ви, Мейбл,— промовив схвильовано юнак, і в очах його блиснули сльози,— виходить, ви не вважаєте мене, як ваш батько, зрадником? ч

— Мій батечко — солдат і змушений чинити, як йому велить військовий обов'язок. Його ж дочка може і буде думати про вас тільки те, що вона,повинна думати про людину, котра їй зробила стільки добра.

— Мейбл, я не вмію розмовляти з такими освіченими дівчатами, як ви... і не звик, розмовляючи з будь-ким, ділитися усім, що в мене на душі. У мене не було сестри, а мати моя померла, коли я був ще зовсім маленький, тож я навіть не знаю, чи взагалі приємно дівчині те, що я маю сказати... '

Мейбл віддала б усе на світі, аби тільки довідатися, що то Джаспер хоче такого їй сказати, від чого йому аж дух перехоплювало, та підсвідоме почуття притаманної жінкам сором'язливості взяло гору над дівочою цікавістю, і вона стала мовчки ждати, доки він сам це скаже.

— Я хочу сказати,— продовжував хлопець, затинаючись і, здавалося, ще більше ніяковіючи,— я хочу сказати, що навіть не тямлю, як триматися з дівчиною таких манер і поглядів, як ви, і тому вам доведеться багато про що здогадуватися самій.

Мейбл була досить здогадлива, щоб зрозуміти все, але є такі речі й такі почуття, про котрі дівчина воліє почути від хлопця першою, а вже потім признаватися йому у своїх нахилах. Вона якось підсвідомо здогадувалася, що саме щось таке й крилося в Джасперових натяках, тому з властивою— жінкам тактовністю вирішила змінити тему розмови, яка обох їх поставила у незручне становище.

— Скажіть мені лише одне, Джаспере, і я буду цілком вдоволена,— промовила вона твердо, аби' показати, що впевнена. не лише в собі, але і в своєму співбесідникові,— правда ж, ота жорстока підозра, якою ви так— караєтеся, не має жодних підстав?

— Ніякогісіньких, Мейбл,—відповів Джаспер, дивлячись їй у великі блакитні очі з такою щирістю, яка, мабуть, похитнула б і найбільшу недовіру.— Тим-то я і сподіваюся на виправдання, що не винен!

— Я знала це... я могла заприсягтися в цьому! — гаряче вигукнула дівчина.— Але не можна докоряти і моєму батечкові: він тут не винен; тож киньте ви тривожитися цим, Джаспере!

.— Зараз, коли над усіма.нависло набагато більше лихо, мені вже, можна сказати, не до того.

— Та невже, Джаспере!?

— Я вас зовсім не хочу лякати, Мейбл, але якби тільки можна було якось переконати вашого дядечка, що далі так керувати "Вітрогоном" неприпустимо... А втім, він набагато: —старший і досвідченіший за мене, то, може, йому й треба покладатися більше на свій..розум, ніж на мій...

— То ви вважаєте, що тендерові' загрожує небезпека? — стривожено запитала Мейбл.

— Боюся, що так... Принаймні всі ми, хто знає це озеро, вважаємо, що тендер у великій небезпеці... А втім, може, у старих солоново-дих мореплавців є якісь свої способи рятування судна.;*

— Джаспере, всі переконані, що краще за вас ніхто не здатний вести "Вітрогона". Ви знаєте і,озеро, й тендер... і кому, як не вам, найкраще судити про наше становище.

— Хтозна, може, боячись за вас, я став боягузливіший, ніж звичайно, але, якщо казати відверто, тендера зараз можна врятувати від неминучої загибелі, яка йому ось через години дві, від сили — три загрожує, тільки одним-єдиним способом. На жаль, запропонований мною спосіб ваш дядечко з презирством відкинув. Зрештою, може, я й справді нічого не тямлю,, бо Онтаріо, як він каже,— усього-на-всього прісновода сажавка.

— Яке це має значення, що він там /каже про Онтаріо. Ви краще подумайте про мого рідного батечка, Джаспере! Подумайте про себе, про всіх цих людей, чиє життя залежить зараз від одного вашого слова.

— Я думаю— про вас, Мейбл, а це більше, набагато більше, ніж усе взяте разом! — з глибоким хвилюванням відповів *юнак, і його щирий погляд потвердив, це краще, мабуть, за будь-які слова.

Серце Мейбл аж тьохнуло в грудях, і усмішка щирої вдячності осяяла її зарум'яніле личко. Проте час був тривожний, а становище таке небезпечне, що поринати в райдужні мрії, було ніколи. Тому вона, вже й не приховуючи від хлопця радісного збудження в очах, знову звернулася до нього з тим, що їй, природно, найбільше боліло.

— Упертість мого дядечка не .'повинна стати причиною лиха. Я вас прошу, Джаспере, сходіть ще раз на палубу й попросіть, хай мій батечко прийде сюди.

Доки хлопець виконував це прохання, Мейбл сиділа, прислухаючись до завивань вітру й гуркоту валів, що розбивалися об тендер, і раптом її охопив страх, якого вона досі не знала. Вона добре переносила хитавицю, чи, як то кажуть у такому випадку пасажири, "була справжнім моряком", і відколи почався шторм, намагалася займатися своїми звичними жіночими справами. А тепер чомусь її охопила тривога, і тут вона відразу збагнула, що це їй уперше доводиться бути на воді в таку бурю. Ті кілька хвилин, доки вона чекала батька, видалися їй за годину, тому вона ледве могла перевести подих, коли побачила, що він, нарешті, спускається з Джаспером по трапу. Квапливо переказавши батькові все те, що їй розповів Джаспер про^, їхнє загрозливе становище, вона почала благати його; аби він заради любові до неї, заради збереження свого власного життя та життя всіх його підлеглих умовив дядька Кепа передати командування судном у руки того, хто був і залишався його* законним капітаном.

— Таточку, Джаспер не зрадник! — гаряче заговорила вона.—Якби він був зрадник,

то навіщо йому було б топити усіх нас з кораблем і самому йти на дно. Я готова запри-Ееягтися своїм життям, що він не зрадник. І — Це як на погляд переляканого дівчиська,— зі* спокоєм флегматика відповів їй сержант.— А коли розсудити з погляду командира ^експедиції, то воно, мабуть, зовсім не так. Твій Джаспер, можливо, саме вважає, що варто потопити судно хоча б заради того, щоб ;швидше дістатися до берега, а там утекти.

— Сержанте Дангеме!

— Тату!

Обидва ці вигуки пролунали одночасно, проте вони були різні за інтонацією й виражали різні почуття: у Джасперовім переважав подив, у доччиному — докір. Але старий служака, який взагалі звик безцеремонно поводитися з підлеглими, пропустив ці вигуки повз вуха і, подумавши з мить, провадив далі так, ніби нічого й не чув:

— Та й мій шуряк Кеп не з тих, щоб дозволити комусь повчати себе на борту корабля.

— Але ж, таточку, коли усім загрожує смертельна небезпека!..

— Тим більше. Керувати судном за гарної погоди не вельми яка мудрість, а от коли загрожує небезпека, тоді саме й проявляє себе найкращий командир. До того ж, навряд щоб Чарльз Кеп кинув судно напризволяще, побачивши, що воно потрапило в небезпеку А крім того, Прісна Водо, він вважає, що ваша пропозиція підозріла і більше скидається на зраду, ніж на голос розуму

— Хай він там собі вважає, що хоче, а я вас прошу покликати лоцмана й запитати в нього, що він на це скаже. Адже вам добре відомо, що я з ним від учора не бачився.

— Що ж, у цьому є певна рація, і на це можна пристати. Ходімо тоді за мною на палубу, щоб усе було чесно й відверто.

І Джаспер слухняно пішов за сержантом, а Мейбл так закортіло й собі почути лоцманові слова, що вона теж не втерпіла й нишком подалася за ними аж до передостанніх східців трапа, щоб за потреби можна було пригнутися й сховатися від дошкульного вітру та бризок. Далі її не пустила ще й жіноча скромність, але, ставши на трапі, вона напружила всю свою увагу, щоб не пропустити повз вуха ж одного слова.

Невдовзі з'явився й лоцман. Скоро ступивши на палубу, він обвів поглядом виднокрай і явно знітився. Щоправда, до нього в каюту вже просочилися чутки про небезпечне становище "Вітрогона", але цього разу вони не перебільшували небезпеку, як це завжди буває, а навпаки — применшували її. Лоцманові дали перше змогу добре обдивитися довкола й аж тоді запитали, як би він за таких обставин учинив із судном.

— Я не бачу іншого способу врятувати тендера, як негайно стати на якір,— просто і без вагань відповів лоцман.

— — Як, отут, посеред озера? — знову, як і Джасперові, здивовано повторив Ken ті самі свої слова.

— Ні, не тут, а он там, ближче до землі — перед першою низкою бурунів.

Почувши те саме й від лоцмана, Ken остаточно прийшов до висновку, що Джаспер та його помічник змовилися потопити "Вітрогона", аби самим якось скористатися з цього і втекти. Тому він вислухав лоцмана з тією ж бундючною зневагою, що й перед цим Джаспера.

— Кажу ж тобі, шуряче Дангеме,— відповів Ken, коли сержант зауважив, що, мовляв, і лоцман, і Джаспер радять одне й те саме,— кажу ж тобі, що жоден моряк з чистим сумлінням не дасть такої поради. Було б божевіллям, доки ще хоч одну полотнину можна тримати на щоглі, кидати якір за такого штормиська біля підвітряного берега! Хто мене виправдає тоді перед страховиками судна, коли я Кину якір біля підводного каміння?.. То треба зовсім з'їхати з глузду!

— Страховиком військових суден, шуряче, є його величність король, а на мені лежить відповідальність за життя всього екіпажу. Джаспер і лоцман куди краще за нас із тобою знають Онтаріо. Я вважаю, що по-заяк вони обоє кажуть те саме, то цьому не можна не йняти віри.-

— Дядечку! — благально почала була Мейбл, але застережливий жест Джаспера примусив її замовкнути.

— Нас так швидко несе на буруни,— рішуче втрутився юнак,— що далі займатися балачками нікуди. Десь за півгодини все й так вирішиться, але я попереджую добродія

Кепа, що навіть той, хто найміцніше тримається на ногах, теж не встоїть на палубі, коли суденце торохнеться об каміння. 1 я майже не сумніваюся, що всі ми підемо зимувати до раків, навіть не допливши до другої низки бурунів.

— А що вам тоді допоможе якір?! — люто визвірився Кеп на Джаспера, ніби той був винен не тільки у сказаних словах, але й у можливих наслідках шторму.

— В кожному разі, він не зашкодить,— стримано відповів йому Прісна Вода.— Поставивши тендера носом проти вітру, ми трохи загальмуємо швидкість-дрейфу, а тоді вже не так страшно, якщо нас навіть і потягне між буруни. Сподіваюся, добродію Кепе, ви тепер дозволите мені й лоцманові приготувати якорі до спуску: адже цей захід може тільки допомогти і зовсім не зашкодить справі.

— Що вже хочете, те й робіть: розмотуйте бухти спускайте якорі, я вже нічого не буду перечити.