Слідопит - Сторінка 50

Висота й довжина хвиль також потверджувала ці здогади, і треба сказати, що зараз Кеп уже з повагою ставився до прісної водиці, над якою ще напередодні стільки кепкував. Коли ж повернуло за північ, шторм досяг такої сили, що Кепові стало не до снаги боротися з ним, бо вода величезними масами накочувалася на судно, яке, незважаючи на свою міцність, все аж до дна тріщало, і здавалося, що воно от-от розсиплеться під громаддями водяних валів. Матроси "Вітрогона" запевняли, що їм —жодного разу ще не доводилося потрапляти в таку бурю. І це було й справді так, бо Джаспер, чудово знаючи всі гирла річок, миси та бухти, не чекав би урагану, а поставив би тендера десь у затишній місцині на якір. А Кепові все ще гордощі не дозволяли зійти й порадитися з молодим капітаном, що сидів під вартою, і він вирішив діяти так, як діяв би у відкритому океа-ні.

Була перша година ночі, коли на "Вітрогоні" знову підняли шторм-стаксель і зняли грот, пустивши тендера за вітром. І хоч нап'яте вітрило було подерте на клоччя, легеньке суденце з честю виправдовувало своє ім'я: протягом восьми годин воно летіло за вітром, змагаючись у швидкості з чайками, які весь час дико шугали, над ним, боячись, напевне, сісти на спузирений казан озера/Мало' що втішного приніс і світанок, бо замість широкого виднокраю, перед очима постало вузеньке коло дощового неба й води, в якому, здавалося, люто зчепилися в безладній сутичці дві ворожі стихії. А вся команда й пасажири суденця увесь цей час мимохіть були приречені на бездіяльність. Джаспер та лоцман сиділи внизу, але щойно хитавиця трохи вщухла, всі, окрім них двох, повиходили на палубу. Сніданок пройшов у мовчанці, і всі тільки перезиралися один з одним, ніби пере-питуючи, чим скінчиться, нарешті, ця боротьба зі стихією. Тільки на Кепа ніщо не вплинуло — він був цілковито спокійний: і що дужча була буря, що більше вимагалося від нього майстерності й високого духу, то твердішим ставав його крок на палубі, радісніше світилися очі й більшим самовладанням дихало все його єство. Він стояв, схрестивши руки, на бакові1 й за моряцькою звичкою машинально похитувався усім корпусом у такт суднові, спостерігаючи, як трощаться гребені валів, залишаючи спінені смуги обабіч тендера, що на такій великій швидкості, здавалося, був готовий злетіти до самого неба. І от у цю напружену, а заразом і піднесену мить один з матросів раптом вигукнув: — Гей, бачу вітрилої

1 Бак — поміст на поговій частині корабля

Зустріч з кораблем у таку годину серед збурених просторів пустельного Онтаріо була такою несподіванкою, що її навряд щоб хто міг навіть передбачити. Сам "Вітрогон" для тих, що були на ньому, здавався самітним подорожанином у нетрях пралісу, і зустріч його з іншим судном була мов зустріч двох мисливців, що продиралися під неосяжним листяним килимом, який покривав у ті часи мільйони акрів американського континенту. Люта негода надавала цій події якогось романтичного, навіть надприродного характеру. Один Ken сприйняв її очима професійного моряка, проте навіть його нерви здригнулися від такої несподіваної зустрічі.

Чуже судно було від "Вітрогона" біля двох кабельтових завдальшки і йшло з підвітряного боку таким курсом, що тендер, можливо, мав би пройти повз нього десь на відстані лічених ярдів. Це був чудово оснащений військовий корабель, і навіть досвідчене око крізь дощову завісу не могло знайти жодної вади ні в конструкції, ні в його бойовому оснащенні. Із усіх вітрил на ньому були підняті тільки міцно зарифлений грот-марсель та два штормових стакселі на передній та на задній щоглах. Одначе вітер був такої сили, що корабель то кренився набік, майже дістаючи бортом води, то знову випробовувався під натиском валів з підвітряного боку. Його щогли та реї були в повному порядку, і, судячи з швидкості ходу, яка була, мабуть, вузлів чотири на годину, він ішов досить вільно.

— Цей, видно, добре знає свою дорогу, — зауважив Кеп, тим часом як "Вітрогон"' мчав до чужака майже із швидкістю вітру.— Бач, як сміливо чеше на південь, мабуть, уже напевне знає, що знайде там тиху якірну стоянку чи гавань. Навряд щоб хто, не при своїй тямі бувши, так ,пер, не знаючи достеменно, куди його прижене, як оце нас, що теліпаємося хтозна-куди за вітром.

— Ми йдемо небезпечним курсом, капітане!— сказав матрос, до якого були звернені Кепові слова.— Це французький королівський корабель "Лімай-Колм" він тримає курс на Ніагару, де у французів є залога й порт. Це небезпечний курс!

— Тим гірше для нього, хлопче! Зразу видно, що француз: тільки забачив англійського прапора і вже дає драла до порту!

— Воно краще було б, якби й ми могли сховатися десь,— сумно протяг матрос,— бо нас жене он туди, в глибину бухти, і ще не відомо, чи виберемося ми коли звідтіля живими!

— Ну, годі-бо тобі, годі рюмсати! У нас он скільки простору довкола, до того ж під нами чудове англійське судно! І ми не боягузи, щоб одразу ж тікати до гавані, як тільки повіє вітерець. Гей, тримай стерно!

1 "Ліма й-Ко л м" — спотворена французька назва "Ле Монкальм".

Цю команду було подано недарма: насувалася небезпека зіткнення з ворожим кораблем, бо "Вітрогон" летів прямо на "француза", а що віддаль між ними була не більше сотні ярдів, то вже навряд чи й могли вони розійтися, не зачепивши один одного.

<— Крути ліворуч! Стерно ліворуч! — закричав Ken.— Стерно ліворуч і проходь за кормою!

На палубу з підвітряного боку висипала вся команда французького корабля, і на "Вітрогон" наїжачилося кілька мушкетів, ніби щоб змусити його стернового змінити курс. Декілька французів погрозливо замахали кулаками, проте озеро так вирувало, що про якусь гарячу сутичку годі було й думати. З борту було видно, як із жерл двох-трьох французьких легких гармат виливалася вода, і нікому й на думку не спало б пустити їх у дію за такої бурі. Чорні боки "Монкальма", підіймаючись із води, погрозливо блищали, а вітер завивав у снастях па тисячу ладів, тож лютих окриків, які так легко зриваються з уст французів, не можна було розібрати.

— Горлайте, хоч пороздирайтеся! — буркнув їм у відповідь Ken.— Не та зараз година, щоб нашіптувати один одному компліменти!.. Тримай стерно ліворуч, ліворуч!

Стерновий крутнув щосили кермо, і перший же набіглий вал кинув "Вітрогоном" так далеко вперед, що навіть бувалий моряк відсахнувся назад, уже вирішивши, що наступний вал, мабуть, устромить бушприт тендера в снасті "француза". Цього, однак, не сталося. Випроставши крен і здибившись, мов пантера, що приготувалася до стри.бка — на здобич, суденце навалилося вперёд і) мало,, не зачепивши своїм рангоутом*1 'Шзаньдаодуьу2

французького КОрабля, ПрОСЛИЗНу'ЛО; .;В£гНЬОГО

повз самісі.ньку корму. ^ вг.'.

Молодий француз, капітан' "Монкальма", з підкресленою галантністю вистрибнув на шкафут3, і, як це вміють представники його нації, коли хочуть зробити добру міну при найгірших намірах, зняв капелюх і, посміхаючись, помахав ним у знак привіту вслід "Вітрогонові". У цьому жестові ввічливості, як на такі обставини, було виражено і французьку добродушність, і тонкий смак, але Кеп був гідним представником своєї нації, отож і відповів на цю галантність за англійським звичаєм — погрозив кулаком та ще й бурк-.нув про себе:

1 Рангоут — щогли та реї судна.

2 Б і з а н ь-щогл.ч — задня щогла судна. <■•

3 Ш к а ф у т, чи гакборт (голланд.) — верхня частина корми судид.

— Маєш ти щастя, сучий сину, що нема в мене на боргу таких цяцьок, як у тебе, а то я б тобі пошклив віконця в каютах!.. Адже він глумиться з нас, сержанте!

— Він просто ввічливий, шуряче,— заперечив йому сержант, опускаючи руку, якою віддав честь французові, бо вважав своїм військовим обов'язком відповісти на привітання. — Він просто ввічливий — чого ще можна чекати від француза? А що там у нього на душі, того ніхто не знає. е

— Навряд щоб він так, без будь-якої причини, став никати по озеру. Ну, і хай' собі котиться до своєї .гавані,— якщо йому пощастить дістатися туди, а ми, як і личить справжнім англійським морякам, зостанемося самі господарями на озері.

Ці слова прозвучали досить-таки натхненно, проте Ken заздро провів очима лискуче громаддя чорного корпуса "Монкальма", його надутий вітром грот-марссль та розпливчасті обриси рангоута, що, віддаляючись, маячіли все тьмяніше й тьмяніше, аж доки, нарешті, зовсім розтали в імлі; мов тінь якогось загадкового привида. Якби тільки можна було, Ken з радістю поплив би теж за ним до гавані, бо, відверто кажучи, перспектива провести ще одну ніч сам-на-сам із борвієм посеред здибленої водяної пустелі видавалася йому маловтішною. Але в нього вистачило професійних гордощів, аби приховати свій душевний неспокій, тим більше, що всі підлеглі на борту сліпо вірили в його великі знання й винахідливість.

Минуло кілька —годин, і настала темрява, що знову згустила небезпеки навколо "Вітрогона". Ураган, правда, трохи вщух, і Ken вирішив триматися ближче до вітру, тож цілу ніч тендер лежав у дрейфі, лише зрідка переходячи на інший галс, щоб, бува, випадково не налетіти на землю.

Нема потреби описувати всі події ночі, бо вона була така сама, як будь-яка штормова ніч.

Кільова хитавиця, рев і шипіння розбурханих хвиль, удари в борти, які, здавалося, от-от розтрощать і потоплять благеньке суденце, коли воно пірнало в могутні вали, безугавне завивання дикого вітру і такий страшний у шторм шалений дрейф невідомо куди — ось що довелося пережити людям цієї ночі. Такелаж добре витримував шторм, вітрила теж були міцно зарифлені, але "Вітрогон" був таким легеньким суденцем, що, коли на нього накочувалися стрімкі вали, часом здавалося, ніби вони вже підхопили його і стрімголов понесли з собою.

Цієї ночі Кеп на кілька годии міцно заснув, та вже вдосвіта він відчув, що його хтось торгає за плече. Прокинувшись, вш побачив біля себе Слідопита, який, доки лютував борвій, майже не з'являвся на палубі, бо природжена скромність підказувала йому, що на судні годиться розпоряджатися лише морякам. Провідник виявляв до командування тендера таке ж довір'я, якого вимагав і до себе та свого досвіду від тих, кого проводив нетрями пралісу. Але зараз він вважав, що має право втрутитися, і зробив це у свій спосіб і з притаманною йому відвертістю.

1 Такелаж — всі снасті корабля, за допомогою яких підтримують вітрила і керують ними.

— Сон солодкий, добродію Кепе,— промовив він, коли той продер очі й трохи прочумався,— сон солодкий, це я знаю з власного досвіду, але життя ще солодше.