Слідопит - Сторінка 60

Хоча місцевість тут і здавалась одноманітною — тільки ліс та ліс довкола — вона не позбавлена була й привабливості. Коса змінювалася косою, а часом тендер проходив такі глибокі бухти, які з повним правом можна було назвати затоками. Проте ніде не було й найменших ознак цивілізації. Річки виливали свою данину у велетенську водойму озера, а по зеленому мурові дерев їхні береги можна було [Простежити па багато миль у глиб суходолу. Навіть довкола широчезних оточених лісом заток, що змінювали одна одну і з'єднувалися з Онтаріо вузенькими протоками,— і там ніде не було видно жодних ознак людського життя.

Більш за всіх на борту захоплювався цими краєвидами Слідопит. Він не міг очей відірвати від безмежної смуги лісу, і, незважаючи на те, що йому приємно було стояти поруч з Мейбл, слухати її любий голос і хоч у душі відгукуватися на її веселий сміх, сам він усім своїм єством був там, блукав під високим шатром кленів, дубів та лип, де, як підказував йому досвід, він тільки й міг знайти справжні і довговічні радощі життя. Зовсім іншого погляду на все це був Кеп. Він не раз відверто обурювався з приводу того, що на всьому їхньому шляхові ніде не видно ні маяків, ні дзвіниць, ні бакенів, ні заповнених суднами рейдів. Такого побережжя, торочив він, ще світ не бачив, і, відвівши сержанта вбік, він став цілком серйозно запевняти його, що цей край як був дикий, так диким і зостанеться, тому що бухти тут занехаяні, річки занедбані й не використовуються, і що тут навіть вітер тхне лісом, що свідчить, мовляв, про його неповноцінність.

Проте настрій деяких пасажирів "Вітрогона" анітрохи не впливав на його швидкість. Перед заходом сонця тендер уже лишив позаду добру сотню миль у напрямку до Осве-го, куди тепер сержант вважав своїм обо" в'язком зайти, щоб запитати в майора Дан^ кена, чи не має він, бува, для нього якихось нових розпоряджень. З огляду на це Джаспер і вночі йшов тим самим курсом уздовж берега; і хоча перед ранком вітер став ущухати, Джасперові, однак, пощастило довести "Вітрогона" аж до мису, що, як вони знали, був усього за якусь лігу-дві від їхнього форту. Тут повівав легенький північний вітерець, і тендер відійшов трохи далі від берега, щоб мати більше простору для маневру на той випадок, якщо вітер знову подужчає або раптом повернеться зі сходу.

Коли вже >геть розвиднілося, гирло річки Освего було в тендера з підвітряного боку, може, миль дві завдальшки, і, коли з форту долинув постріл ранкової гармати, Джаспер дав наказ відпустити шкоти і взяти курс на гавань. Цієї ж миті з бака почувся вигук і усі звернули погляди на східний берег фортового мису: там, недосяжний для легких гармат Освезького форту, стояв "Монкальм", зарифивши свої вітрила саме настільки, щоб держатися па одному місці, підстерігаючи, очевидно, повернення "Вітрогона". Прошмигнути повз нього'в бухту було неможливо, бо супротивник, розпустивши вітрила, міг за лічені хвилини перейняти його. Треба було негайно приймати якесь інше рішення. Нашвидку порадившись, сержант знову змінив свій план, вирішивши тепер якомога швидше повертати назад і чимдуж гнати до початкового місця призначення. Сержант був певен, що "Вітрогон" пережене ворога і залишить його так далеко за кормою, що той не зможе їх наздогнати. Вмить було натягнено шкоти, і тендер на всіх вітрилах рушив уперед. У форту вистрелили з гармати, викинули прапори, а залога висипала на фортечні бастіони. Віддавши ці почесті, Ланді, проте, нічим більш не міг зарадити екіпажеві. "Монкальм" зі свого боку кинув виклик: він гримнув з чотирьох чи п'яти бортових гармат, викинув кілька своїх французьких прапорів і, розпустивши всі вітрила, кинувся стрімголов навздогін за "Вітрогоном".

Впродовж кількох годин кораблі гнали з такою швидкістю, на яку вони були тільки спроможні, раз по раз міняючи галс, щоб тримати під вітром гавань, куди перший з них силкувався сховатися, а другий — будь-що не допустити туди першого.

Опівдні відстань між кораблями настільки збільшилася, що від "Мопкальма" вже видніли тільки вершечки щогл, що того ж зовсім близько перед себе вони побачили острови, за якими, як сказав Джаспер, можна було заплутати свої сліди і сховатися від "француза". Незважаючи на те, що Кеп, сержант, а найбільше чомусь поручник М'юр, судячи з його висловлювань, все ще не довіряли молодому капітанові, а Фроитенак був не так уже й далеко, всі пристали на Джасперову пропозицію, тому що роздумувати було ніколи. До того ж, як розважливо сказав квартирмейстер, Джаспер міг зрадити, лише завівши їх у ворожий порт, а цьому вони в будь-яку мить були у змозі перешкодити, бо єдиний у цих водах французький корабель був у них за вітром, отже, й безпосередньої загрози не становив у цю мить.

Одержавши свободу дій, Джаспер Вестерн незабаром показав, на що він здатний. Обігнувши острови з підвітряного боку й поминувши їх, він узяв курс на схід і так далеко відірвався від "Монкальма", що його вже не було видно ні в кільватері, ні під вітром. Над-

вечір тендер уже був коло першого з островів, що лежать у горловині озера, а коли почало смеркати, наші герої вже пливли вузенькими протоками до поста, куди вони цього разу так довго діставалися. О дев'ятій вечора, одначе, Кеп раптом почав вимагати, щоб Джаспер кинув якір, бо, мовляв, лабіринт проток поміж островами такий заплутаний, що де-небудь на повороті можна неждано-негадано спинитися під жерлами гармат якогось французького форту. Джаспер з радістю погодився, тому що це співпадало з даною йому таємною вказівкою — не підходити до поста, не вживши усіх запобіжних заходів. Жоден член екіпажу не повинен знати точних координат їхнього острова, щоб, бува, який дезертир не зміг виказати їх ворогові.

"Вітрогона" було відведено й поставлено на якір у глухій віддаленій бухті, де її не так легко було знайти і вдень, не те що вночі. Поті^ усі, крім вахтового, пішли спочивати. Кеп так наморився за дві доби, що відразу ж заснув, як убитий, і проспав непробудно аж до самого світанку. Та щойно він розплющив очі, як тієї ж миті моряцьке чуття підказало йому, що тендер пливе. Вискочивши стрімголов нагору, він побачив, що "Вітрогон" продовжує плисти поміж островами, а на палубі, крім Джаспера та стернового, жодної душі, не рахуючи вахтового, котрий взагалі не цікавився маневрами судна, вважаючи, що раз вони провадяться при капітанові, значить, так і треба.

— А що це буде, добродію Вестерне? — скипівши, визвірився Кеп.— Ми там. усі спокійнісінько спимо собі внизу, чекаючи, мов та караульна зміна, доки їх побудять .заступати на вахту, а ти що,— ведеш нас тим часом до французів у Фронтенак, га?!

— Я виконую спеціальне розпорядження, добродію Кепе. Майор Данкен наказав мені підходити до острова тільки тоді, коли всі внизу. Йому, розумієте, не треба в цих водах більше лоцманів, ніж то потрібно королю.

— Пф'ю-ю-у — аж присвиснув Кеп.— Це гарне мені діло! Як це лізти сюди поміж корчі та скелі, саме коли на палубі ні душі! Та із цієї протоки навіть справжній йоркський лоцман ніколи не вибереться.

— Я вважаю, сер,— відповів, посміхаючись, Джаспер,— що було б краще, якби ви залишили тендера в моїх руках, доки я доведу його цілим і неушкодженим до місця призначення.

— Ми так і зробили б, так і зробили б, Джаспере, коли б не та обставина... а обставини ці занадто вже серйозні, й жодна обачлива людина не дивитиметься на них крізь пальці.

— Ну, будемо сподіватися, сер, що цим "обставинам" незабаром уже буде край. Якщо так і далі держатиметься вітер, то менш як за годину ми будемо на місці, і тоді вже вам не треба буде остерігатися ніяких "обставин", пов'язаних зі мною.

— Гм!..

Кепові нічого більше не залишалося, як мовчки пристати до сказаного, а що все начебто й справді потверджувало Джасперову щирість, то старому морякові довелося-таки здатися. Що й казати, це було нелегко для такої чутливої до "обставин" людини, яка до того ж ще й знала, що "Вітрогон" перебуває зовсім близько від такого старого й такого відомого на весь кордон порту, як Фронте-нак.

Островів тут, можливо, й не нараховувалося в буквальному розумінні тисяча, але їх було безліч та ще й таких дрібних, що легко було загубити їм лік, хоча подекуди траплялися серед них і більші. Джаспер тим часом звернув із протоки, що була немовби головною, і повів тепер судно при ДОСИТЬ сильному вітрові та сприятливій течії такими вузенькими протоками, в яких, здавалося часом, навряд чи вистачало простору, щоб "Вітрогон" пройшов, не зачепившись снастями за дерева; іноді ж судно з розгону проскакувало крізь невеличкі затоки й знову опинялося між круч, дерев і кущів. Вода всюди стояла така прозора, що кидати лот було ні до чого; однакова ж повсюдно глибина робила це плавання практично цілком безпечним, хоча Кепові, призвичаєному до морських просторів, увесь час ввижалося, що тендер от-от удариться і розіб'ється вщент.

— Все! Я складаю з себе будь-яку відповідальність! Так, так, Слідопите, я більше не відповідаю за наслідки! — не втримався,

19"

483

нарешті, старий моряк після того, як маленьке судно, сміливо йдучи вперед, проскочило ціле й неушкоджене іще одну, здається, двадцяту числом вузеньку протоку.— Пхатися такими рівчаками — значить зневажати мо-реплавську науку й закидати під три чор™ всі її закони й правила!

— Ну, що ви, що ви, Солона Водо,— якраз навпаки: це і є вершина мореплавського мистецтва. До того ж, зважте, що Джаспер ніколи не вагається, а, як добрий хорт, женеться, піднявши голову, ніби доводячи, що в нього чудовий нюх. Ручуся головою, що хлопець, зрештою, приведе ,нас, куди треба, як і давно вже був би привів, коли б ми з самого початку дозволили йому це зробити.

— Без — лоцмана, без лота, без маяків, без бакенів, без...

— І без сліду! — підказав провідник.— Саме це для мене чи не найбільша дивина! Всім відомо, що на воді не лишається слідів, проте Джаспер веде судно так упевнено, неначе перед його очима видно сліди мокасинів на прілому листі, і бачить свій вірний курс так ясно, як ми оце бачимо сонце В небі!

— Провалитися мені, коли я повірю, що в нього є хоча б компас!..

— Приготуватися згортати клівер! — раптом вигукнув Джаспер, тільки посміхаючись на зауваження своїх супутників.— Згортай! Тепер стерно праворуч! Так! Так! Ще праворуч! На борт! Клади обережно стерно на борт...