Слідопит - Сторінка 77

Наслідки й цього разу цілком виправдали сподівання. Щойно індіяии забачили смертоносну зброю, вопи пороснули в усі боки й за мить поховалися, де хто міг. Тим часом французький офіцер, не зводячи очей з цівки й пильно стежачи, щоб вона, бува, не повернулася в його бік, холоднокровно взяв понюшку тютюну. А що М'юрові та Кепові нічого було боятися смерті звідти, звідки вона загрожувала ворогам, вони теж не зрушили з місця.

1 А л ь б і о н — стародавня назва .Англії.

— Будьте розважливі, чарівна Мейбл! Будьте розважливі! — вигукнув квартирмейстер.— Навіщо ви провокуєте безглузде кровопролиття? Благаю іменем усіх королів Аль-біону скажіть: хто ховається з вами у дерев'яній башті, виказуючи кровожерливі заміри? Це просто якесь чаклунство! Наше добре ім'я багато в чім залежить від вашого пояснення!

— А що б ви па те вказали, містере М'юре, якби залогою такого недоступного поста був сам Слідопит, га? — крикнула Мейбл, удавшись до цілком виправданої обставинами двозначності.— А якої думки ваші французькі та ІНДІАНСЬКІ товариші про влучність Слідопито-вої рушниці?

— Згляньтеся над нами, нещасними, чарівна Мейбл, і не змішуйте підданців короля — хай бог благословить і його, і весь його найясніший рід! — з ворогами короля! Якщо Слідопит і справді в блокгаузі, то хай озо-веться, і ми тоді вестимемо переговори безпосередньо з ним. Він знає, що ми йому не вороги і не боїмося бути застреленими з його рушниці; до того ж, я його суперник, а суперництво благородних душ може стати приводом для взаємоповаги й любові, адже захоплення однією жінкою свідчить про спільність почуттів і смаків обох суперників.

Розраховувати на дружнє ставлення Слідопита, проте, могли хіба квартирмейстер та Кеп, тому французький офіцер, що досі так холоднокровно стояв на місці, відскочив на кілька кроків назад, мов ошпарений, зачувши це страшне ім'я. Людина залізних нервів, що давно вже звикла до небезпек тутешньої війни, він і на мить не наважувався залишатися під прицілом "оленебоя", про якого на всьому кордоні йшла не менша слава, ніж про англійського полководця Мальборо в Європі. Тому-то він і не посоромився шмигнути в укриття, наполягаючи, щоб обидва полонені поспішили туди ж.

Мейбл наскільки зраділа, що від неї, нарешті, тікає останній ворог, настільки ж і засумувала, що розлучається зі своїми друзями; але вона ще встигла через бійницю послати Кепові, який дуже неохоче спроквола відходив, поцілунок рукою І крикнути кілька лагідних слів на прощання.

Тепер ворог, здавалося, на деякий час відклав свій намір оволодіти блокгаузом. У кожному разі Роса, вилізши на горище, звідки найкраще було все видно, доповіла, що всі посідали їсти у віддаленому й замаскованому кінці острова і що М'юр з Кепом спокійно сидять собі з ними і теж пригощаються, ніби нічого й не скоїлося. Звістка ця була великим полегшенням для Мейбл, і вона знову заходилася думати над тим, як би їй самій утекти або хоча б якимось чином попередити батька про ту небезпеку, яка його підстерігає. Сержант мав повернутися сьогодні вдень, і Мейбл усвідомлювала, що від кожної виграної або втраченої хвилини залежить його доля.

Так минуло, може, три, а може, чотири години. Острів знову поринув у глибоку тишу. День уже наближався до кінця, а Мейбл усе ще так нічого й не вирішила. Роса готувала внизу скромну вечерю, і Мейбл тепер сама полізла на горище, звідки перед нею, мов на долоні, відкрився весь острів, хоча багато що й заступали крони дерев. Вилізти— на дах, одначе, дівчина не відважилася, побоюючись, щоб який індіянин, бува, не прошив її кулею. Вона тільки висунула з даху голову й уважно, мов та "Анна, сестра Анна" довкола замку

Синьої Бороди обнишпорила очима всі до однієї протоки довкола острова.

Сонце вже зовсім зайшло, а про сержанта з човнами не було жодної звістки, і Мейбл після вечері ще раз вилізла на дах, щоб виглянути востаннє, сподіваючись, що батько з загоном повернеться, як смеркне, що було б тільки па краще, бо це хоч якоюсь мірою перешкодило б індіянам нанести удар із засідки, який завидна міг би виявитися згубним, і, може, їй було б легше попередити своїх про небезпеку за допомогою вогню, що в іншому разі вона навряд чи була б спроможна зробити. Отож Мейбл пильно обвела очима весь виднокруг і вже приготувалася була злазити, коли раптом якийсь новий, як їй здалося, предмет привернув її увагу. Острівці так тісно скупчилися в тому місці, що між ними було чітко видно шість чи вісім вузесеньких проток, і в одній із них, захованій густими прибережними кущами, стояла індіянська пірога, в чому вона переконалася, ще раз добре придивившись. Поза всяким сумнівом, у ній була людина. Зваживши, що коли це ворог, то її сигнал все одно нічого не зашкодить, а на випадок, якщо це друг, то може виявитися й корисним, заінтригована дівчина помахала незнайомцеві прапорцем, якого вона приготувала для батька, щоб попередити його про небезпеку. Сигналізувала вона з ве-

1 Синя Борода — персонаж відомої казки Шарля Перро.

ликою осторогою,— так, щоб на острові ніхто не помітив.

Мейбл марно повторила свої сигнали десь вісім чи десять разів, але, не одержавши ніякої відповіді, з розпачем уже подумала, що це могли помітити вороги, як раптом побачила у відповідь помах весла, а в чоловікові, який підвівся у пірозі, вона відразу впізнала Чиигачгука. Аж ось, нарешті, з'явився той друг, який,— вона тепер і на мить не сумнівалася,— хоче і зможе їй допомогти! З цієї миті настрій і дух Мейбл знову піднявся.

Могіканин, безумовно, помітив і, напевне ж, упізнав її: адже йому було відомо, що вона прибула сюди з загоном; і Мейбл сподівалася, що, як добре смеркне, він зробить усе можливе, щоб визволити її. Делавар знав, що острів захопили вороги: це було видно вже з тієї остороги, якої він дотримувався; на його ж кмітливість і спритність Мейбл покладалася цілком. Основною перешкодою тепер лишалася Роса, бо, хоч індіянка й була вельми прихильна до Мейбл, вона водночас була вірна своєму народові і нізащо не погодилася б пустити ворожого індіянина до блокгауза чи випустити з нього Мейбл, дозволивши їй зруйнувати плани Гострої Стріли. Ті півгодини по тому, як Мейбл Дангем помітила Великого Змія, були чи не найболіс-ніші в її житті. Вона бачила засіб, яким можна було досягти всього, чого так бажала, він ніби був уже так близько, що його можна було рукою дістати, і все-таки вислизав з її рук. Мейбл знала, що з усією своєю лагідністю та жіночою щиросердістю Роса була рішуча й холоднокровна, і зрештою вона, хоча й неохоче, дійшла висновку, що для досягнення мети у неї нема іншого виходу, як тільки ошукати свою подругу й заступницю. Що й казати, огидним здавалося щиросердій, незрадливій, наївній і безневинній дівчині, ошукувати таку подругу, як Роса; однак на карту ставилося життя рідного батька, коли самій індіянці нічого не загрожувало, тим часом як їй, Мейбл, треба було рятуватися від зазіхань Гострої Стріли, і це брало гору над зайвою делікатністю.

Що глибше западали сутінки, то несамовитіше калатало серце Мейбл, і вона щонайменше десять разів то зупинялася на якомусь плані, то знову відкидала його. І щоразу на заваді ставала присутність Роси, бо, по-перше, Мейбл ніяк не могла зміркувати, як їй усе ж таки довідатися, коли Чингачгук буде коло дверей,— вона ж не сумнівалася, що. він ось-ось підійде,— а по-друге, як його впустити до блокгауза так, щоб не сполохати свою надто сторожку подругу. Втрачати ж дорогоцінний час вона не мала права, бо могіканин, якщо вона не очікуватиме його біля дверей, може підійти і, чого доброго, знову піти: адже залишатися на острові йому було небезпечно. І от настала мить, коли Мейбл мусила зважитися на якийсь крок, навіть ризикуючи тим, що він може виявитися необачним. Нарешті, перебравши в голові всі можливі способи й плани, Мейбл зважилася підійти до індіянки і, з усіх сил намагаючись приховати своє хвилювання, промовила:

— Ти не боїшся часом, Росо, що ваші тепер, гадаючи, що тут Слідопит, можуть прийти й підпалити блокгауз?

— Я так не думати, так не думати. Не підпалити блокгауз. Блокгауз добре, скальп не здирати.

— Ми з тобою не можемо знати цього, Росо. Вони поховалися тільки тому, що я сказала, буцімто у нас тут Слідопит.

— Я думати, то страх. Страх швидко приходити і швидко відходити. Страх відганяти, розум — приводити назад. Страх робити воїн дурний, так само, як і молода дівчина.

І Роса зареготала так, як тільки регочуть дівчата, коли їм спаде щось дуже смішне на думку.

— У мене так неспокійно на серці, Росо, і я хотіла б, щоб ти сама ще раз полізла на дах і добре роздивилася, що там робиться на острові і чи не задумують ваші, бува, чого знову проти нас. Тобі досить лише глянути, і ти вмить здогадаєшся, що вони заміряються робити. ?

— Лілея хотіти, Роса піти, але Роса дуже добре знати, що індіянин спи: ждати батько. Воїн їсти, пити, спати — завжди, коли не воювать і не на стежці війни. Тоді ніколи не ■спати, не їсти, не пити... не мати душа. А зараз воїн спати.

— Дай боже, щоб це було так! Але все ж таки біжи, дорога Росо, і добре роздивися довкола. Небезпека може підкрастися тоді, коли її менш за все чекаєш.

Роса встала і вже зробила крок, щоб лізти нагору, але раптом уклякла на першому щаблі драбини. Серце Мейбл забилося з такою силою, що вона вже боялася, щоб його ударів, бува, не почула подруга. їй раптом здалося, що індіянка якось здогадалася про її справжні наміри. І підозри ці частково не були позбавлені підстав: індіянка й справді зупинилася подумати, чи нема часом чого необачного в тому, що вона погодилася зробити. Спершу в неї майнула підозра, що Мейбл надумала тікати, але вона тут-таки відкинула її, як безпідставну: адже блідочолій ніяк вибратися з острова, а блокгауз — найкращий і найбезпечніший для неї сховок. Потім їй спало на думку ще інше: а чи не помітила, бува, Мейбл чогось такого, що свідчило про повернення батька. Але наступної миті вона відкинула і цей здогад, адже вона була цілком певна, що коли вона сама нічого не помітила, то де вже там щось помітити якійсь блідочолій, чиї здібності в таких справах індіянка ставила, мабуть, не вище, ніж великосвітська дама — манери своєї покоївки.