Сонети (збірка) - Сторінка 8
- Вільям Шекспір -
Проте не до констатації дисгармонії, а до її переборення прагне протагоніст сонетів.
Знову виникає тема творчості. Поезія ближча до вічності, ніж камінь і бронза, що здаються нетлінними (65). Але й вона багатоманітна, як усе в природі. У сонетах з’являється образ поета-суперника. Не без лукавого самоприниження порівнює протагоніст себе і свого противника, який теж оспівав красу юного друга. Його суперник — прихильник "ученої поезії". Його поезія подібна до величного корабля. Друга поет уславив "в пісеннім громі" (80). Із окремих рядків поступово складається напівіронічний, напівзахоплений портрет поета-вченого, який спирається на античні канони, творить за законами класичної поетики. Його вірш звучний і піднесений, але позбавлений справжнього життя. Критерію авторитарності мистецтва Шекспір протиставляє критерій вірності природі. Не випадково у передмові до першого зібрання творів його художня манера визначена так: "Він, котрий був таким щасливим наслідувачем природи, був також і найдосконалішим виразником її".
Чужа поетові й витончено-рафінована манера салонних творців. Автор сонетів і сам часто-густо використовує художні прийоми евфуїстичної поезії, його вірші рясніють дотепними сплетіннями образів, витонченими метафорами. "Гра ума", проте, ніколи не стає самоцінною, не витісняє справжності почуття. Завдання поезії — відбити динаміку життя, побачити світ через призму неповторної людської душі. До цього прагне Шекспір і в своєму циклі "Сонетів". Роздуми про поетичну майстерність не перетворюються в абстрактну дискусію на естетичну тему. І в цьому — сама специфіка сонетної форми як жанру лірики. Змістом сонета є перш за все почуття, породжене якимось явищем реальності, а не саме це явище. Його сфера — складні порухи людської душі.
Думки про природу поезії невід’ємні в "Сонетах" від проблеми антагонізму видимого і сущого. Поет прагне закарбувати у вірші те краще, що є в другові (74). Адже нерідко в прекрасному тілі живе підступне серце (93, 94). Гіркота розчарування в другові змінюється думками про власну недосконалість (89). Біль знехтуваного безкорисливого почуття пронизує сонети, надаючи їм напрочуд щирого, напружено-особистого настрою.
На зміну розчаруванню приходить нове знання. Заключні сонети, присвячені другові, говорять про відродження почуття (119). Любов поета безкорислива, і тому їй дано подолати самий Час (124).
Шлях ліричного героя "Сонетів" схожий з еволюцією драматичних протагоністів Шекспіра. Спочатку він ідеалізує навколишній світ, вступаючи, таким чином, у конфлікт з життєвою реальністю. Пізнання дійсності приводить героя до розчарування, до сумніву у можливості гармонійних стосунків. "Потім він проходить через великі душевні випробування, страждає, і дух його загартовується; він приходить до розуміння життя і людей у всій їхній складності й суперечностях. Йому трапляється помилятись, переживати падіння, але він завжди виявляє здатність піднятися на нову моральну висоту" (О. Анікст).
Інша тональність розділу, присвяченого "смуглявій леді сонетів". Контрастність образів, притаманна "Сонетам", доповнюється контрастністю двох основних сюжетних циклів збірки. Світле почуття до друга, хоч воно нерідко й прирікає поета на страждання, протиставляється болісній пристрасті, яка примушує прощати пороки і зради (151—152). Проте це не протиставлення за принципом "добро — зло". Ставлення поета до зображуваного набагато складніше.
Полемічність відчувається вже у першому сонеті нового розділу (127). Поет кидає виклик багатовіковій традиції любовної лірики. Його кохана чорнява й не схожа на золотокудрих красунь, які полонили трубадурів іще в часи куртуазної поезії. У неї чорне шорстке волосся, її шкіра смуглява, "корал ніжніший за її вуста" (130). Шекспір навіть дещо гіперболізує нетрадиційність портрета, сміливо використовуючи непоетичні образи. І все ж "смуглява леді" прекрасна. Її краса — це чарівність самої природи, прекрасної своєю незавершеністю.
Поетові почуття складні й суперечливі. Кохання п’янить його, позбавляє волі (147). Герой бачить вади своєї коханої, картає її зрадливість і непостійність (121, 133). Проте побороти свою пристрасть він не має сили. Якщо почуття до друга відбиває прагнення до гармонії, то любов до смуглявої коханої породжена стихійним началом людської природи. Внутрішній ритм другої частини циклу переривчастий, подібний до коливань почуттів самого героя. Сповнений поезії образ коханої, схиленої над ладами (128), змінюється інвективою проти любострастя (129) тощо.
Тема зрадливої коханої не має в "Сонетах" сюжетного розв’язання. Осмислення свого почуття до друга спонукало ліричного героя до глобальних зіставлень, примушувало його замислитись над проблемами людського буття. Циклу "смуглявої леді" філософічність не властива. Втрачає колишній драматизм навіть образ Часу. Розвиток іде вглиб, до витоків людського почуття. Не тільки зрадливість примхливої коханої хвилює поета. Драматичніша для нього — неможливість опиратися її чуттєвій чарівності (149—150).
Любов до друга будила думку, спонукала до творчості. Пристрасть до коханої примушує поета страждати, вносить розлад у його душу. Та все ж і вона по-своєму прекрасна, як прекрасна некрасивість "смуглявої леді сонетів".
Віршовий цикл "Сонетів" — це справжній ренесансний гімн людині. Сповнена глибокого психологізму і внутрішнього драматизму лірика Шекспіра стала новим етапом у розвитку англійської поезії. Важко переоцінити значення "Сонетів" для розвитку світового поетичного мистецтва.
Перші переклади сонетів російською мовою починають з’являтися з другої половини XIX ст. Між 1859 і 1876 pp. п’ять сонетів Шекспіра переклав І. Мамуна. У 1880 р. з’являються переклади М. Гербеля. Перекладають сонети П. Кусков, П. Каншин (прозовий варіант). У 1912 р. з’являється книга "Сонети Шекспіра", до якої ввійшло 28 сонетів у перекладах І. Мамуни, М. Гербеля, В. Лихачова, М. Холодковського та ін. У 1914 р. "Сонети" перекладає М. Чайковський.
Звертаються до лірики Шекспіра й російські радянські поети: Б. Пастернак, О. Румер, В. Рогов. Справжнім відкриттям сонетної спадщини Шекспіра став переклад "Сонетів" С. Маршаком, виданий 1949 р. і відзначений Державною премією. Перекладалися шекспірівські сонети російською мовою і на Україні.
Так, безперечно, цікавий переклад професора Харківського університету А. Фінкеля, який довгі роки працював над відтворенням всієї багатоскладності шекспірівської лірики.
Українською мовою сонети перекладали М. Славинський, П. Грабовський (сонет 29). Низку їх переклав І. Франко. До сонетів Шекспіра неодноразово звертався М. Рильський. Він уважно вивчав лірику Шекспіра, стежив за перекладами, раз у раз підкреслюючи, що шекспірівські сонети "належать до творів величезної ваги". Зв’язок з поезією Шекспіра відчувається і в творах самого М. Рильського, особливо в його сонетах. Чимало сонетів переклав Д. Павличко, деякі були включені до збірника "Світовий сонет" (1983). Перше повне видання "Сонетів" українською мовою в перекладі Д. Паламарчука було опубліковане 1966 р.
Примітки
Перші 17 сонетів об’єднані єдиною темою — поет умовляє друга одружитися. Цей сюжетний мотив походить ще від Платона ("Бенкет"). Є ця тема і в літературі доби Відродження. Напр., "Послання, що переконує молодого дворянина одружитися" Еразма Роттердамського (англ. переклад Т. Уїлсона в його "Мистецтві риторики", 1553).
Сонет 4. Чому ж, скупарю, зловживаєш ти... — В сонеті відчувається віддзеркалення біблійної притчі про таланти, що ними людина не має права нехтувати (Євангеліє від Матфея, гл. XXV).
Сонет 5. Текучий бранець у тюрмі зі скла... — Тобто парфуми в флаконі.
Сонет 6. Ти щастя десять би разів помножив... — Поетичний образ побудовано на побутовій англійській реалії. В єлизаветинській Англії дозволялось брати за позичувану суму 10 %.
Сонет 7. Зеніту дійде світла колісниця ...— Мається на увазі вогненна колісниця бога світла Аполлона (гр. міф.). Переносно: сонце.
Сонет 8. Ти — музика, чого ж музичні звуки Печаль породжують в очах твоїх? — Сонет побудовано на типових для доби Відродження уявленнях про взаємообумовленість світової гармонії, про єдині закони, що керують і музикою, і підвалинами людського життя. Друг відмовляється від кохання і, таким чином, порушує гармонію, найпослідовнішим втіленням якої є музика.
Сонет 11. Вогонь життя без нього, відпалавши, Навік би згас за шість десятиліть. — У Псалмах стверджується, що строк людського життя "шість десятиліть і ще десять років". Шекспір спрощує цей термін. Тобто людство перестало б існувати, якби не народжувались нові люди.
Сонет 12. А вицвіт літа у снопах на возі Трясе остюччям сивим бороди... — Образ, певно, відтворює давній звичай під час осіннього свята врожаю врочисто проводжати до клуні останній сніп.
Сонет 14. По зорях я гадати не бажаю, Хай знана астрономія мені... — Маються на увазі давні астрологічні уявлення: нібито зірки впливають на життя людей, визначають їх долю тощо.
Сонет 15. Що світ — видовище, в якім людина Підвладна силі неземних світил... — Порівняння людського життя з театральною виставою — надзвичайно поширене в творах Шекспіра. Див., наприклад, монолог Жака в комедії "Як вам це сподобається" (II, 7). Образ обігрується і збагачується новими реаліями. В сонеті (вперше у збірці) звучить тема поезії, що здатна подолати навіть Час.
Сонет 16. Мій вірш слабкий... — Зразок художньої умовності. Зневажливе ставлення до власних віршів входило до ренесансного поетичного ритуалу. (Див. також сонети 32, 38, 83, 100 та ін.).
Сонет 18. В моїх словах ти не підвладний смерті. — Продовжує тему сонета 15-го. Водночас заперечує твердження про безсилля поетичної думки (сонет 16).
Сонет 19. Левині пазурі притуплюй, з пащі Тигриної, о часе, зуби рви... — Схожий образ є в "Скорботних елегіях", давньоримського поета Овідія. І фенікса спали в його крові. — Натяк на давні уявлення про те, що міфологічний птах, фенікс спалює себе, а потім знову відроджується з попелу.
Сонет 20. Сонет є особливо типовим для ренесансних уявлень про дружбу. Виникла ця концепція під безпосереднім впливом ідей філософії неоплатонізму Відродження дає нам чимало прикладів "обожнювання" друга.
Знову виникає тема творчості. Поезія ближча до вічності, ніж камінь і бронза, що здаються нетлінними (65). Але й вона багатоманітна, як усе в природі. У сонетах з’являється образ поета-суперника. Не без лукавого самоприниження порівнює протагоніст себе і свого противника, який теж оспівав красу юного друга. Його суперник — прихильник "ученої поезії". Його поезія подібна до величного корабля. Друга поет уславив "в пісеннім громі" (80). Із окремих рядків поступово складається напівіронічний, напівзахоплений портрет поета-вченого, який спирається на античні канони, творить за законами класичної поетики. Його вірш звучний і піднесений, але позбавлений справжнього життя. Критерію авторитарності мистецтва Шекспір протиставляє критерій вірності природі. Не випадково у передмові до першого зібрання творів його художня манера визначена так: "Він, котрий був таким щасливим наслідувачем природи, був також і найдосконалішим виразником її".
Чужа поетові й витончено-рафінована манера салонних творців. Автор сонетів і сам часто-густо використовує художні прийоми евфуїстичної поезії, його вірші рясніють дотепними сплетіннями образів, витонченими метафорами. "Гра ума", проте, ніколи не стає самоцінною, не витісняє справжності почуття. Завдання поезії — відбити динаміку життя, побачити світ через призму неповторної людської душі. До цього прагне Шекспір і в своєму циклі "Сонетів". Роздуми про поетичну майстерність не перетворюються в абстрактну дискусію на естетичну тему. І в цьому — сама специфіка сонетної форми як жанру лірики. Змістом сонета є перш за все почуття, породжене якимось явищем реальності, а не саме це явище. Його сфера — складні порухи людської душі.
Думки про природу поезії невід’ємні в "Сонетах" від проблеми антагонізму видимого і сущого. Поет прагне закарбувати у вірші те краще, що є в другові (74). Адже нерідко в прекрасному тілі живе підступне серце (93, 94). Гіркота розчарування в другові змінюється думками про власну недосконалість (89). Біль знехтуваного безкорисливого почуття пронизує сонети, надаючи їм напрочуд щирого, напружено-особистого настрою.
На зміну розчаруванню приходить нове знання. Заключні сонети, присвячені другові, говорять про відродження почуття (119). Любов поета безкорислива, і тому їй дано подолати самий Час (124).
Шлях ліричного героя "Сонетів" схожий з еволюцією драматичних протагоністів Шекспіра. Спочатку він ідеалізує навколишній світ, вступаючи, таким чином, у конфлікт з життєвою реальністю. Пізнання дійсності приводить героя до розчарування, до сумніву у можливості гармонійних стосунків. "Потім він проходить через великі душевні випробування, страждає, і дух його загартовується; він приходить до розуміння життя і людей у всій їхній складності й суперечностях. Йому трапляється помилятись, переживати падіння, але він завжди виявляє здатність піднятися на нову моральну висоту" (О. Анікст).
Інша тональність розділу, присвяченого "смуглявій леді сонетів". Контрастність образів, притаманна "Сонетам", доповнюється контрастністю двох основних сюжетних циклів збірки. Світле почуття до друга, хоч воно нерідко й прирікає поета на страждання, протиставляється болісній пристрасті, яка примушує прощати пороки і зради (151—152). Проте це не протиставлення за принципом "добро — зло". Ставлення поета до зображуваного набагато складніше.
Полемічність відчувається вже у першому сонеті нового розділу (127). Поет кидає виклик багатовіковій традиції любовної лірики. Його кохана чорнява й не схожа на золотокудрих красунь, які полонили трубадурів іще в часи куртуазної поезії. У неї чорне шорстке волосся, її шкіра смуглява, "корал ніжніший за її вуста" (130). Шекспір навіть дещо гіперболізує нетрадиційність портрета, сміливо використовуючи непоетичні образи. І все ж "смуглява леді" прекрасна. Її краса — це чарівність самої природи, прекрасної своєю незавершеністю.
Поетові почуття складні й суперечливі. Кохання п’янить його, позбавляє волі (147). Герой бачить вади своєї коханої, картає її зрадливість і непостійність (121, 133). Проте побороти свою пристрасть він не має сили. Якщо почуття до друга відбиває прагнення до гармонії, то любов до смуглявої коханої породжена стихійним началом людської природи. Внутрішній ритм другої частини циклу переривчастий, подібний до коливань почуттів самого героя. Сповнений поезії образ коханої, схиленої над ладами (128), змінюється інвективою проти любострастя (129) тощо.
Тема зрадливої коханої не має в "Сонетах" сюжетного розв’язання. Осмислення свого почуття до друга спонукало ліричного героя до глобальних зіставлень, примушувало його замислитись над проблемами людського буття. Циклу "смуглявої леді" філософічність не властива. Втрачає колишній драматизм навіть образ Часу. Розвиток іде вглиб, до витоків людського почуття. Не тільки зрадливість примхливої коханої хвилює поета. Драматичніша для нього — неможливість опиратися її чуттєвій чарівності (149—150).
Любов до друга будила думку, спонукала до творчості. Пристрасть до коханої примушує поета страждати, вносить розлад у його душу. Та все ж і вона по-своєму прекрасна, як прекрасна некрасивість "смуглявої леді сонетів".
Віршовий цикл "Сонетів" — це справжній ренесансний гімн людині. Сповнена глибокого психологізму і внутрішнього драматизму лірика Шекспіра стала новим етапом у розвитку англійської поезії. Важко переоцінити значення "Сонетів" для розвитку світового поетичного мистецтва.
Перші переклади сонетів російською мовою починають з’являтися з другої половини XIX ст. Між 1859 і 1876 pp. п’ять сонетів Шекспіра переклав І. Мамуна. У 1880 р. з’являються переклади М. Гербеля. Перекладають сонети П. Кусков, П. Каншин (прозовий варіант). У 1912 р. з’являється книга "Сонети Шекспіра", до якої ввійшло 28 сонетів у перекладах І. Мамуни, М. Гербеля, В. Лихачова, М. Холодковського та ін. У 1914 р. "Сонети" перекладає М. Чайковський.
Звертаються до лірики Шекспіра й російські радянські поети: Б. Пастернак, О. Румер, В. Рогов. Справжнім відкриттям сонетної спадщини Шекспіра став переклад "Сонетів" С. Маршаком, виданий 1949 р. і відзначений Державною премією. Перекладалися шекспірівські сонети російською мовою і на Україні.
Так, безперечно, цікавий переклад професора Харківського університету А. Фінкеля, який довгі роки працював над відтворенням всієї багатоскладності шекспірівської лірики.
Українською мовою сонети перекладали М. Славинський, П. Грабовський (сонет 29). Низку їх переклав І. Франко. До сонетів Шекспіра неодноразово звертався М. Рильський. Він уважно вивчав лірику Шекспіра, стежив за перекладами, раз у раз підкреслюючи, що шекспірівські сонети "належать до творів величезної ваги". Зв’язок з поезією Шекспіра відчувається і в творах самого М. Рильського, особливо в його сонетах. Чимало сонетів переклав Д. Павличко, деякі були включені до збірника "Світовий сонет" (1983). Перше повне видання "Сонетів" українською мовою в перекладі Д. Паламарчука було опубліковане 1966 р.
Примітки
Перші 17 сонетів об’єднані єдиною темою — поет умовляє друга одружитися. Цей сюжетний мотив походить ще від Платона ("Бенкет"). Є ця тема і в літературі доби Відродження. Напр., "Послання, що переконує молодого дворянина одружитися" Еразма Роттердамського (англ. переклад Т. Уїлсона в його "Мистецтві риторики", 1553).
Сонет 4. Чому ж, скупарю, зловживаєш ти... — В сонеті відчувається віддзеркалення біблійної притчі про таланти, що ними людина не має права нехтувати (Євангеліє від Матфея, гл. XXV).
Сонет 5. Текучий бранець у тюрмі зі скла... — Тобто парфуми в флаконі.
Сонет 6. Ти щастя десять би разів помножив... — Поетичний образ побудовано на побутовій англійській реалії. В єлизаветинській Англії дозволялось брати за позичувану суму 10 %.
Сонет 7. Зеніту дійде світла колісниця ...— Мається на увазі вогненна колісниця бога світла Аполлона (гр. міф.). Переносно: сонце.
Сонет 8. Ти — музика, чого ж музичні звуки Печаль породжують в очах твоїх? — Сонет побудовано на типових для доби Відродження уявленнях про взаємообумовленість світової гармонії, про єдині закони, що керують і музикою, і підвалинами людського життя. Друг відмовляється від кохання і, таким чином, порушує гармонію, найпослідовнішим втіленням якої є музика.
Сонет 11. Вогонь життя без нього, відпалавши, Навік би згас за шість десятиліть. — У Псалмах стверджується, що строк людського життя "шість десятиліть і ще десять років". Шекспір спрощує цей термін. Тобто людство перестало б існувати, якби не народжувались нові люди.
Сонет 12. А вицвіт літа у снопах на возі Трясе остюччям сивим бороди... — Образ, певно, відтворює давній звичай під час осіннього свята врожаю врочисто проводжати до клуні останній сніп.
Сонет 14. По зорях я гадати не бажаю, Хай знана астрономія мені... — Маються на увазі давні астрологічні уявлення: нібито зірки впливають на життя людей, визначають їх долю тощо.
Сонет 15. Що світ — видовище, в якім людина Підвладна силі неземних світил... — Порівняння людського життя з театральною виставою — надзвичайно поширене в творах Шекспіра. Див., наприклад, монолог Жака в комедії "Як вам це сподобається" (II, 7). Образ обігрується і збагачується новими реаліями. В сонеті (вперше у збірці) звучить тема поезії, що здатна подолати навіть Час.
Сонет 16. Мій вірш слабкий... — Зразок художньої умовності. Зневажливе ставлення до власних віршів входило до ренесансного поетичного ритуалу. (Див. також сонети 32, 38, 83, 100 та ін.).
Сонет 18. В моїх словах ти не підвладний смерті. — Продовжує тему сонета 15-го. Водночас заперечує твердження про безсилля поетичної думки (сонет 16).
Сонет 19. Левині пазурі притуплюй, з пащі Тигриної, о часе, зуби рви... — Схожий образ є в "Скорботних елегіях", давньоримського поета Овідія. І фенікса спали в його крові. — Натяк на давні уявлення про те, що міфологічний птах, фенікс спалює себе, а потім знову відроджується з попелу.
Сонет 20. Сонет є особливо типовим для ренесансних уявлень про дружбу. Виникла ця концепція під безпосереднім впливом ідей філософії неоплатонізму Відродження дає нам чимало прикладів "обожнювання" друга.