Срібні ковзани - Сторінка 40

Віриш ти мені?

— Вірю, — відповів Ганс, і вогонь, що спалахнув у його ясних блакитних очах, здавалося, відбився в очах Анні й заіскрився під її віями.

Матуся Брінкер дуже зраділа, побачивши стільки срібла, але, довідавшись, що Ганс дістав його за свої нові ковзани, якими він так дорожив, скрикнула, тяжко зітхаючи:

— Хай благословить тебе бог, дитино! Це велика для тебе втрата!

— Пусте, мамо, — відповів Ганс, опускаючи руку в свою глибоку кишеню. — Маєте ще! Ми скоро забагатіємо, якщо так триватиме далі!

— Авжеж, — відповіла вона, хапливо простягаючи руку. Потім додала притишеним голосом: — Ми й справді могли б забагатіти, щоб не той Ян Кампгюйсен. Будь певний, Гансе, що він давно вже познайомився з нашою вербою… добре познайомився багато років тому!

— Атож, дуже можливо… — зітхнув Ганс. — А знаєте, мамо, найкраще нам за ті гроші забути. Вони, безперечно, пропали; батько розповів нам усе, що знав. Не будемо більше думати про них!

— Це легко сказати, Гансе. Я постараюсь, але тяжко буде, особливо тепер, коли моєму сердешному чоловікові треба так багато всіляких вигод… О господи! Які ж то непосидячі наші дівчатка, — раз у раз зриваються з місця! Вони ж допіру були тут. Куди це вони повтікали?

— Вони забігли за хату, — сказав Ганс, — мабуть, хочуть сховатися від нас. Цитьте! Я зараз їх піймаю і приведу до вас, хоч вони й бігають не згірш від отого трусика… Стривайте, ось я їх зараз налякаю…

— Диви!.. Там і справді трусик… Стій, Гансе!. Мабуть, бідне звірятко страшенно виголодалось, коли вже зважилося вийти з своєї нірки такої зимної години. Я зараз принесу йому кришок.

Після цих слів добра жінка швиденько увійшла в хатину й за хвилину повернулася. Але ні Ганса, ні трусика вже не було: Ганс десь побіг, не чекаючи на неї, а трусик, спокійно роздивившись навколо, поскакав у невідомому напрямі. Обійшовши ріг хатини, матуся Брінкер побачила дітей. Ганс та Гретель стояли перед Анні, що сиділа недбало на пеньку.

— Ох, і гарно ж як… наче та картина!.. — скрикнула матуся Брінкер, зупиняючись і захоплено дивлячись на привабливу групу. — Багато я бачила картин у розкішних покоях у Гайдельберзі, але й там гарніших за цюю не було. Я не кажу про своїх дітей: вони обоє незграби. Але ти, Анні, справжня фея!

— Невже? — засміялася Анні, аж просяявши. — Гаразд, хай же так воно й буде. Отже, Гретель і Гансе, уявіть собі, що я ваша хрещена мати-фея й оце завітала до вас у гостину. Я дозволяю кожному з вас висловити якесь одне бажання, і я виконаю їх. Чого ви бажаєте, добродію Гансе?

Обличчя Анні стало на мить серйозне, коли вона глянула на хлопця — може, саме тому, що вона від щирого серця бажала хоч раз мати чарівну силу.

А Гансові щось нашіптувало, що перед ним зараз — не дівчинка, а й справді фея…

— Я бажаю, — мовив він урочисто, — знайти те, чого я шукав тут минулої ночі!

Гретель весело засміялася. Матуся Брінкер знизала плечима й кинула, зітхнувши:

— Соромся, Гансе! — та й подалася втомлено до хати.

"Хрещена мати-фея" схопилася й тричі тупнула ногою.

— Твоє бажання здійсниться будь-що-будь, — проказала вона, — хай собі кажуть, що хочуть! — Потому із жартівливою урочистістю вона всунула руку в кишеню свого фартуха й добула звідти велику скляну намистину. — Закопай її там, де я тупнула ногою, — сказала вона, подаючи намистину Гансові, — і, перш ніж зійде місяць, твоє бажання здійсниться.

Гретель засміялася ще веселіше.

"Хрещена мати" прикинулася дуже невдоволеною.

— Гидке дівчисько! — скрикнула вона, сердито насупивши брови. — На кару тобі за те, що ти сміялася з феї, твоє бажання не здійсниться!

— Ха! — скрикнула в захопленні Гретель. — Почекай, поки в тебе чогось попросять, хрещена мамо. Та я ж не висловила жодного бажання!

Анні чудово грала свою роль. Вона й не думала сміятися, як сміялися її друзі, — навпаки, грізно глянувши на Гретель, вона гордо пішла собі геть, удаючи, ніби тут тяжко вражено її гідність.

— На добраніч, на добраніч, феє! кричали їй услід Ганс та Гретель.

— На добраніч, смертні! — крикнула й вона нарешті, перестрибнувши через замерзлий рівчак, і побігла хутенько додому.

— О, вона така, така… правда ж вона схожа на квітку… така люба та мила! — скрикнула Гретель, захоплено дивлячись услід Анні. — Подумати тільки, скільки днів вона просиділа в темній кімнаті з хворою бабунею… Що тобі, брате Гансе? Що це означає? Що ти збираєшся робити?

— Почекай і побачиш! — відповів Ганс і, метнувшись до хати, ту ж мить вибіг з неї, несучи заступа й лома. — Я хочу закопати мою чарівну намистинку!

Рафф Брінкер все .ще міцно спав; його жінка взяла невеличкий шматок торфу з свого майже вичерпаного запасу й поклала його на жар. Потому відчинила двері й тихенько покликала:

— Йдіть додому, діти!

— Мамо, мамо! Гляньте! — гукнув Ганс на ввесь голос.

— Святий Бавоне! — скрикнула мати, вибігаючи за поріг. — Що сталося хлопцеві?

— Йдіть сюди мерщій, мамо! — кричав страшенно збуджений Ганс, працюючи з усієї сили й за кожним словом вганяючи лома в землю. — Бачите? Оце те місце — ось отут, на південь від пенька! І як це нам не спало на думку вчора ввечері? Адже ж саме оцей пеньок залишився від старої верби, що ви її зрубали минулої весни, бо вона затіняла картоплю. А маленького дерева ще не існувало в той час, коли батько… Ур-р-ра!..

Матуся Брінкер не могла говорити. Вона впала навколішки коло Ганса саме в ту хвилину, коли він витяг з землі… старого череп'яного горщика!

Ганс всунув руку в горщика й добув звідти… уламок цегли… далі другий… далі третій… далі панчоху й гаман, чорні й запліснявілі, але туго натоптані давно втраченим скарбом!

О, яка радість! Як вони всі сміялися! Як вони плакали з радощів! Як вони перелічували свої гроші, коли принесли їх додому! Просто чудо, що Рафф не прокинувся… Але снилося йому, мабуть, щось дуже приємне, бо він усміхався крізь сон.

Цього разу матуся Брінкер та її діти сиділи при розкішній вечері, — запевняю вас! Тепер уже не було ніякої потреби берегти всі ті смачні речі, що стояли в шафі.

— Ми завтра накупимо батькові всякої всячини — доброї й свіжої, — сказала мати, виймаючи холодне м'ясо, вино, хліб та желе і ставлячи все те на чистий сосновий стіл. — А тепер сідайте до столу, діточки, сідайте мерщій до столу!

Тієї ночі, засинаючи, Анні все думала, — що ж саме міг загубити Ганс… Мабуть, складаного ножика… Як буде смішно, якщо він і справді його знайде!

А Ганс, тільки-но заплющив очі, побачив, що він пробивається крізь якусь хащу; горщики, повні золота, розкидано навколо нього по всьому лісі, а годинники, та ковзани, та блискучі намистинки звисають там з кожної гіллячки…

Дивна річ, але кожне дерево, що до нього він наближався, оберталося раптом у пеньок, а на тому пенькові сиділа найчарівніша фея, вбрана в яскраво-червоний жакет та блакитну спідницю.

РОЗДІЛ XLII

Таємничий годинник

Того ж таки дня, коли до Брінкерів завітала "хрещена мати-фея", одна річ з'ясувалася ще раніше, ніж були знайдені запропащі гульдени: вияснилася історія годинника, що його протягом довгих десяти років так дбайливо зберігала вірна Раффова дружина. Часто, як приходилося до скруту, вона боялася навіть глянути на нього, щоб не датися на спокусу й не переступити волі свого чоловіка. Важко їй було дивитися на своїх голодних дітей і водночас думати, що, продавши годинника, вона зможе підживити їх, і на щоках їм знову зацвітуть троянди, але… — "Ні, ні!.. — скрикувала вона тоді. — Що буде, те й буде, а Мейтьє Брінкер не така, щоб забути останнє прохання свого чоловіка!"

"Сховай його та бережи добре, фроу…" — сказав Рафф Брінкер, віддаючи їй того годинника; та й по всьому. Він не встиг їй нічого пояснити, ані щось додати, бо ледве вимовив був оті слова, як до хати вбіг один з його товаришів-робітників і закричав: "Іди-но, чоловіче! Мерщій! Вода прибуває! Ти потрібний на дамбах!"

Рафф негайно ж пішов за ним, і, як матуся Брінкер уже казала, тоді вона востаннє бачила свого чоловіка при добрім розумі.

Того дня, коли Ганс побіг до Амстердама шукати роботи, а Гретель, упоравшись, подалася збирати тріски, суччя — взагалі все, що може придатися на паливо, матуся Брінкер добула годинника й, стримуючи хвилювання, подала його чоловікові.

"Нерозумно було б довше чекати, — казала вона Гансові згодом, — адже ж одне батькове слово могло пояснити все; звісно, мені, як і кожній жінці, хотілося швидше довідатись, як потрапила до нього ця річ".

Рафф Брінкер довго крутив у руках блискучий, вилощений годинник, потому пильно подивився на прив'язану до нього й добре випрасувану чорну стрічечку, але, очевидячки, не пізнавав його й спочатку нічого не міг пригадати. Нарешті він промовив:

— Ага, тепер пригадую! Ти добре наглянсувала його, фроу, що він блищить, як новий гульден.

— Атож, — сказала матуся Брінкер, самовдоволено кивнувши головою.

Рафф глянув на годинника знову.

— Бідолашний хлопець! — пробурмотів він і глибоко замислився.

Матуся Брінкер не витримала: то було вже занадто.

— Бідолашний хлопець! — повторила вона злегка роздратовано. — Невже ж ти гадаєш, Раффе Брінкере, що я кинула прясти й стою отут, над тобою, тільки задля того, щоб слухати якісь загадки? Я хочу довідатись, нарешті, звідки він узявся, оцей годинник!

— Та я ж уже давно тобі все пояснив, — промовив спокійно Рафф, здивовано дивлячись на неї.

— Нічого подібного, нічого ти мені не поясняв! — відказала йому жінка.

— Невже?.. В такому разі, якщо я тоді не розповідав… А втім, ця справа нас не стосується… то й не будьмо про неї говорити… — сказав Рафф, сумно похитуючи головою. — Дуже можливо, що протягом того часу, коли я лежав тут, мов живий мрець, бідолашний юнак помер і потрапив на небо. Та мені вже й тоді здавалося, що він на тонку пряде, бідолаха!

— Раффе Брінкере! Якщо ти так обходишся зі мною, хоч я з тобою й няньчилася та попомучилася добре відтоді, як мені вийшло двадцять два роки, то сором тобі!.. Так-так, — ганьба і сором! — закричала Мейтьє, спалахнувши та ледве зводячи дух.

Рафф, що говорив ще слабким голосом, відповів:

— Як же я обходжуся з тобою, Мейтьє?

— "Як же"? — промовила матуся Брінкер, перекривляючи його голос та говірку. — "Як же"? А так, як обходяться з кожною жінкою після того, як вона зарадила лихові й вирятувала з біди свого чоловіка, так, як…

— Мейтьє!

Рафф нахилився вперед, простягаючи руки.