Срібні ковзани - Сторінка 9

Хіба ж може хто заснути при такому гвалті, та ще такий статечний літній чоловік? Мінгеер ван Глек здивовано дивився на своїх дітей. Навіть найменший реготався, мов несамовитий. Час було братися до справи. Мати натякнула дітям, що коли вони хочуть побачити доброго святого Ніколаса, їм слід запросити його до господи, заспівавши тієї самої гарної пісеньки, яка привела його сюди минулого року.

Малюк витріщив оченятка й устромив кулачка в рота, коли батько посадовив його на підлогу. Проте він одразу ж випростався, любо насупив свої бровенята й запитливо оглянув усю компанію. Вбраний у гаптований костюмчик, оздоблений мереживом, і в чепчик з блакитних стьожок та рогівки китової (адже ж він ще не вийшов з тих літ, коли дітлахи раз у раз бехаються додолу), він був наче король над усіма малюками.

Решта дітей взяли в руки по гарненькому лозовому кошичкові, стали в коло й почали повільно кружляти навколо малого.

Мати тихесенько заграла на фортепіано; враз залунали голоси — ніжні дитячі голоси, що здавалися ще милішими, так-бо вони тремтіли з хвилювання:

О приходь сюди, наш друже!

Тільки різок не неси!

Ми чекаємо так дуже

І радіємо з душі!

Як були ми непокірні, —

Ти полай нас, друже вірний…

Наша пісня лине ввись…

Любий, любий, — не барись!

О прийди ж до нас, наш друже,

Наш коханий Ніколас!

Ти ж діток так любиш дуже, —

Приставай мерщій до нас!..

А в ці кошички маленькі

Подарунки вкинь ловкенькі!..

Наша пісня лине ввись…

Друже любий, — не барись!

Виспівуючи цієї пісеньки, діти нетерпляче і з затаєним острахом поглядали на споліровані двійчаті двері. Коли це раптом хтось голосно в них постукав. Коло розпалося в ту ж мить. Молодші діти, із змішаним почуттям жаху й захоплення притулилися до материних колін. Дідуня нахилився вперед, спершись підборіддям на руку; бабуня пересунула окуляри вище на носа; мінгеер ван Глек, що сидів край каміна, нехапливо вийняв пінкову люльку з рота, а Гільда й інші діти скупчилися біля нього і вп'ялися очима в двері.

В них постукали ще раз.

— Увійдіть, — сказала мати неголосно.

Двері повільно відчинилися, і святий Ніколас у пишному парадному одязі з'явився в кімнаті.

Настала глибока тиша, така тиша, що коли б упала додолу нікчемна шпилька, то й ту було б чути!

Нарешті святий Ніколас заговорив. Яка таємнича велич відчувалася в його голосі! Як лагідно він звучав!

— Кареле ван Глеку, я радий вітати тебе, й твою шановну фроу Катріну, й твого сина та його добру фроу Анні! Діти, я вітаю вас усіх! Гендріка, Гільду, Броома, Каті, Гюйгенса та Лукрецію! А також ваших кузенів та кузин — Вольферта, Дідріха, Майкен, Вооста й Катрінку! Загалом ви поводилися добре відтоді, як я бачився з вами востаннє. Щоправда, восени, на гаарлемському ярмаркові, Дідріх грубіянив, але з того часу він намагався виправитись. Майкен останніми часами кепсько вчилася, і надто багато цукерок та різних ласощів потрапляло їй до рота, а надто мало стейверів до її скарбнички для роздавання бідакам. Сподіваюсь, що надалі Дідріх зміниться на краще й поводитиметься, як то личить добре вихованому, гречному хлопчикові, а Майкен візьметься до науки щиріше й пам'ятатиме, що на світі багато бідних людей. Нехай вона затямить також, що економія й ощадність — то є підвалина гідного й доброчесного життя. Маленька Каті жорстоко обходиться з тваринами, — вона раз у раз мучить кицьку. Адже ж святий Ніколас чує, як жалісно нявчить кицька, коли її смикають за хвоста. Я пробачу Каті, якщо вона добре запам'ятає від цієї хвилини, що й найменші німі тварини теж відчувають біль і кривдити їх не вільно.

Каті гірко заплакала з переляку, а святий чемно мовчав, доки її не заспокоїли.

— А тебе, Брооме, — провадив він далі, — я попереджаю, що хлопчики, які набралися звички сипати нюхальний тютюн в грілку своєї шкільної вчительки, можуть одної гарної днини спійматися на таких милих жартах і дістати доброго прочухана…

(Броом почервонів і вирячив очі від незмірного здивування).

— Але ж ти дуже добре вчишся, і я не робитиму тобі більше ніяких закидів.

— Ти, Гендріку, визначився весною на змаганнях, стріляючи з лука, і влучив просто в ціль, хоч перед нею й гойдали пташкою, щоб ти схибив. Я віддаю тобі належне за твої успіхи у спорті та гімнастичних вправах… проте я не раджу тобі брати участь у човнових перегонах, тому що тобі лишається надто мало часу для навчання.

— Лукреція та Гільда спатимуть спокійно цієї ночі. Вони люблять допомагати бідним, у них чисте сумління й добре серце, вони з дорогою душею слухаються дорослих вдома, і все це зробить їх щасливими.

— Загалом кажучи, я дуже задоволений з вас усіх і з кожного зокрема. Добрість, працьовитість, доброчинність та ощадливість панували у вашій господі. Через те благословляю вас, і нехай Новий рік приходить і бачить, що всі ви ступили на шлях послуху, мудрості й любові. Завтра ви знайдете матеріальніші докази мого перебування серед вас. Прощавайте!

Тієї ж миті різні солодощі, мов град, посипалися на полотняне простирало, що його було розстелено перед дверима. Зчинилася неймовірна буча. Діти кинулися на ласощі й почали наповняти ними свої кошички. Мати обережно придержувала малюка в цій штовханині, доки він не набрав повні пухкі кулачки цукерок. Потому найсміливіший з хлопчаків підбіг до дверей і розчинив їх навстіж… Але надаремне заглядали діти в таємничу кімнату… Святого Ніколаса ніде не було.

Через який час усі подалися до іншої кімнати, де стояв стіл, застелений найтоншим сніжно-білим обрусом. Збуджені діти поставили на нього по черевичкові. Двері добре замкнули, а ключа сховали в маминій спочивальні. Потім, поцілувавши одне одного й побажавши одне одному на добраніч, усі піднялися по сходах урочистою родинною процесією на горішній поверх, весело попрощалися коло дверей своїх спочивалень — і в господі мінгеера ван Глека, нарешті, запанувала глибока тиша.

Другого дня вранці ранесенько всі домашні зібралися біля загадкових дверей; двері урочисто відімкнули в присутності всієї сім'ї… коли гульк! Яке чудове видовище! Всі побачили, що святий Ніколас свято додержує свого слова!

Кожен черевик був повний ущерть, і поруч нього лежало ще багато кольористих речей. Скільки тут було подарунків! І ласощі, і цяцьки, і розмаїті дрібнички, і книжки і… і чого тут тільки не було! Нікого не забуто. Всі одержали подарунки, починаючи від дідуні й аж до малюка.

Маленька Каті захоплено плескала в долоні, обіцяючи собі ніколи, ніколи більше не мучити кицьки.

Гендрік стрибав по кімнаті, махаючи над головою чудовим луком та стрілами. Гільда радісно сміялася, відкриваючи малиновий футляр і виймаючи з нього чудову блискучу покрасу. Всі інші милувалися у захваті своїми скарбами й захоплено скрикували "ох" та "ах" — точнісінько так, як це робили ми у нас тут, в Америці, тогорічного різдва.

Тримаючи в руках блискуче намисто й купку книжок, Гільда пробралася до батьків і простягла до них своє сяюче личко для поцілунку. її ясні очі світилися такою щирістю та ніжністю, що мати, нахилившись до неї, пошепки її благословила.

— Я в захваті від цієї книги, дякую вам, тату!. — мовила вона, доторкуючись до верхньої книжки своїм підборіддям. — Я читатиму її цілісінький день.

— Атож, любонько, — сказав мінгеер, — і добре зробиш. Ніхто не може дорівнятися Якобу Катсрві. Якщо дочка моя вивчить його "Моральні емблеми" напам'ять, нам з матір'ю буде нічого тебе вчити. Книжка, що ти на неї показуєш, — це й є "Емблеми", найкращий його твір. її оздоблено рідкісними гравюрами роботи ван дер Венне.

(До речі буде тут сказати, що спинки оправи тієї книжки не було видко; а через те дуже важко пояснити, як міг мінгеер ван Глек догадатися, яку саме книгу подарував його дочці святий Ніколас. Дивно також, що святий якимсь робом роздобув речі, що їх зробили старші діти, і поклав їх на стіл, прикріпивши до них етикетки з іменнями батьків, бабуні й дідуні. Але всі були такі захоплені своїм щастям, що не помічали тих маленьких недоладностей. Гільда побачила, що очі в її батька засяли від захвату, як це бувало завжди коли він говорив про Якоба Катса; тож вона поклала свою купку книжок на стіл і приготувалася уважно слухати).

Мінгеер ван Глек розповідав про старого Катса дуже детально. Отже, розповідь його тривала досить довго і говорив він увесь час у супроводі своєрідного хору: гавкали маленькі собаки, нявкали кицьки й мекали ягнятка, не кажучи вже про вельми галасливе брязкальце, — цвіркуна з слонової кістки, — що його малюк крутив у невимовному захваті. А назверх усього маленький Гюйгенс насмілився засурмити в свою сурму, намагаючись повершити батьків голос, а Вольферт заходивсь акомпанувати братові на барабані.

Добрий святий Ніколас! Щодо мене, то я, заради юних голландців, мабуть-таки, визнаю його й захищатиму від усіх невір, доводячи, що він існує.

Карл Сгуммель мав того дня дуже багато діла: він під великим секретом запевняв молодших дітей, що ніякий святий Ніколас до них не приходив, — нічого подібного! Просто їхні ж рідні батьки й матері запросили до господи якусь людину, передягнену святим, і самі понаставляли на столах подарунків. Проте ми з вами ліпше знаємо, як воно все було насправді.

А втім, якщо то дійсно приходив святий, то чому ж він того вечора не завітав до Брінкерової господи? Чому ж єдину ту домівку, таку темну й сумовиту, обминув він?

РОЗДІЛ X

Що бачили хлопчики в Амстердамі

— Усі тут? "— гукнув весело Пітер, коли другого дня рано-вранці все товариство зібралося на каналі, екіпіроване як слід для подорожі на ковзанах. — Подивимось! Якоб настановив мене капітаном, отже я мушу перевірити, чи всі зібралися. Карл Сгуммель! Ти тут?

— Тут!

— Якоб Поог!

— Тут!

— Бенджамін Доббс!

— Ту-у-ут!

— Ламберт ван Моунен!

— Тут!

— Це чудово! Без тебе я б не обійшовся, — адже ж тільки ти говориш по-англійському. Лудвіг ван Гольп!

— Тут!

— Воостенвальберт Сгіммельпеннінк?

Немає відповіді.

— Ага! Мабуть, маленького шибеника не пустили батьки. Ну, хлопці, зараз рівно вісім годин, — чудова погода, і замерзлий Ай твердий, мов скеля, — за тридцять хвилин ми будемо в Амстердамі. Раз, два, три, — рушаймо!

І таки й справді, не минуло й півгодини, як вони перейшли через міцну кам'яну дамбу і опинилися в самісінькому серці величезної столиці Нідерландів — у обведеному муром місті, що розляглося на дев'яносто п'ятьох островах, з'єднаних між собою майже двома сотнями мостів.