Стара панна - Сторінка 15

Стара панна відчувала до нього велику пошану, бо ім'я й місце, яке він посідав в аристократичних сузір'ях департаменту, робило його найблискучішою окрасою її салону. Сказати щиру правду, мадмуазель Кормон уже дванадцять років тільки й мріяла стати панею де Валуа. Це ім'я було, сказати б, гілкою, на якій висіли всі її уявлення, що роїлися в голові дівчини стосовно шляхетності, рангу або зовнішніх чеснот, яких вона прагнула від жениха; однак, якщо шевальє де Валуа був обранцем її розуму, душі й честолюбства, то ця стара руїна, хоч і закучерявлена, як Іоанн Хреститель у церковній процесії, лякала панну Кормон; якщо її й приваблювало в ньому дворянство, то відданиці аж ніяк не пасував такий чоловік. Удавана байдужість шевальє до шлюбу, а надто показна чистота його звичаїв у домі, повному гризеток, всупереч сподіванням пана де Валуа, вельми уймала йому честі в очах панни Кормон. Аристократ, що так обачно діяв у справі довічної ренти, тут промахнувся. Стара дівка й не підозрювала, що її думки про виняткову доброзвичайність шевальє можна виразити словами: "Як шкода, що він анітрохи не навіжений!" Спостерігачі людського серця, помітивши схильність святенників до нікчемства, дивуються з такого потягу, що його самі вважають несумісним із християнськими чеснотами. Та насамперед, чи можете ви запропонувати порядній жінці що-небудь ліпше, ніж щастя очищати, як вугільний фільтр, каламутні води пороку? А потім, як не зрозуміти, що для шляхетних істот, котрі пильнують суворих засад і тим самим зберігають шлюбну вірність, так природно прагнути чоловіка з великим досвідом. Негідники — великі знавці жіночого серця. Тож бідолашна дівчина побивалася, що її келих любові розбито навпіл. Тільки єдиний Господь спроможний злютувати шевальє де Валуа та дю Бук'є. Щоб краще прояснити суть небагатьох слів, якими зараз мали обмінятися мадмуазель Кормон із шевальє де Валуа, необхідно сказати про дві важливі обставини, котрі збудили в місті поголос і різні думки. Зрештою, до того спричинилося таємне втручання дю Бук'є. Одна справа торкалася алансонського священика, що колись заприсягнув конституції, а нині почав переборювати осоругу з боку католиків, виявляючи взірець найзапопадливішої доброзвичайності. То був Шеверюс56 в мініатюрі, і його стали так цінувати, що смерть панотця оплакувало все місто. Мадмуазель Кормон та абат де Спонд належали до малої церкви, величної в своїй правовірності, яка була для римської курії тим, чим мали стати ревні роялісти для Людовіка XVIII. Абат де Спонд не визнавав церкви, що з принуки йшла на спілкування з конституціоналістами. Священика Шеверюса не приймали в домі Кормон, зате люб'язно вітали кюре церкви Святого Леонарда аристократичної парафії Алансона. Дю Бук'є, цей затятий ліберал у шкурі рояліста, добре знав, що невдоволені, якими поповнюється кожна опозиція, мусять мати резерв, і вже привернув симпатії середнього класу до цього кюре. А тепер друга справа. З прихованої намови того ж таки настирливого дипломата в Алансоні зародилася думка збудувати театр. Сеїди57 пана дю Бук'є не знали свого Магомета, проте діяли ще з більшим завзяттям, гадаючи, ніби захищають власні задуми. Атаназ був одним із найпалкіших поборників спорудження залу для спектаклів і вже кілька днів клопотався в різних відділах мерії про цей план, до якого прилучилася вся міська молодь.

Дворянин запропонував старій панні руку, щоб прогулятися; вона прийняла запрошення, подякувавши ощасливленим поглядом за таку увагу, і шевальє мовив, хитро моргнувши в Атаназів бік:

— Чи не слід би вам, мадмуазель, позаяк ви добре розумієтеся на засадах суспільної пристойності, та й, крім того, цей молодик доводиться вам якимось родичем...

— Дуже далеким,— перебила вона.

— То чи не слід би вам,— провадив шевальє,— скористатися зі свого впливу на матір і сина, щоб застерегти його від згуби? Не кажу вже про те, що він не досить набожний і підтримує священика, який присягнув конституції; та це не все. Є дещо й серйозніше: він нерозважливо стрімголов кинувся на шлях опозиції, не розуміючи, як це вплине на його майбутнє; задля будівництва театру він удається до всіляких підступів; у всій цій затії він став жертвою ошуканства отого облудного республіканця дю Бук'є.

— Боже милий! Пане де Валуа,— мовила на те панна Кормон,— його мати казала мені, що він хлопець розумний, а насправді й двох слів не зв'яже; знай стовбичить перед тобою, немов той бовван...

— Який до розмови жодної думки не кине,— втрутився чиновник опікунської ради.— Я впіймав на льоту вашу фразу. Моє шануваннячко, пане де Валуа,— додав він, вклоняючись аристократові з такою самою підкресленою безцеремонністю, що її Анрі Моньє приписував Жозефові Прюдому58, цьому винятково типовому представникові класу, до якого належав чиновник опікунської ради.

Пан де Валуа відповів на вітання стримано й звисока, як вельможа, що тримається певної віддалі; по тому він повів панну Кормон геть набік, де стояли в горщиках якісь квіти, подаючи тим самим на здогад порушникові розмови, що бажає уникнути підслуховування.

— Та й яких думок хочете ви,— стиха казав шевальє, нахилившись до самого вуха панни Кормон,— од молодиків, вихованих у тих осоружних імператорських ліцеях? Тільки добрі звичаї й шляхетне товариство породжують прагнення до високих ідей та щирого кохання. Неважко, споглядаючи його, передбачити, що бідолашний хлопець зсунеться з глузду і сумно скінчить життя. Погляньте, який він блідий та худющий!

— Його мати запевняє, що він занадто багато працює,— простодушно зауважила стара панна.— Він ночами займається, але чим? Усе читає й пише! А що воно може дати молодикові, оте нічне писання?

— Тим-то він і звівся нінащо,— правив своєї шевальє, намагаючись скерувати думки старої дівки на такий грунт, де, як він сподівався, за його допомогою вона пройметься огидою до Атаназа.— Звичаї в тих імператорських ліцеях і справді були жахливі.

— Та вже ж! — мовила наївно панна Кормон.— Їх же, здається, виводили на прогулянку під барабанний бій? А наставники їхні — то ж усі безбожні погани. Сердешних дітей навіть одягали в мундири, як справжніх солдатів! Тож додуматись!

— І он що з того вийшло,— сказав шевальє, кивнувши на Атаназа.— Це б за моїх часів молодик соромився глянути на гарненьку жінку! А він, побачивши вас, опускає очі. Цей хлопчисько непокоїть мене, бо я не байдужий до нього. Скажіть йому, хай він перестане чинити каверзи в одному запрягу з бонапартистами, як це робить зараз, турбуючись про театральну залу; хай оті жовтороті відмовляться від бунтарства,— для мене конституціоналіст — те саме що бунтар,— тоді міська влада сама збудує театр. Та й матері скажіть, щоб не спускала з нього ока.

— О! Вона заборонить йому водитися з тими людьми, що живуть на півзаробітка, і триматися лихої компанії. Я зараз поговорю з ними,— сказала мадмуазель Кормон,— бо, чого доброго, він утратить місце в мерії. А з чого вони тоді житимуть? Від того всього аж мороз проймає!

Як Талейран казав про свою дружину, так шевальє подумав, дивлячись на панну Кормон: "Дурнішої не знайти! Слово дворянина! Доброчинство, що межує з дурістю,— той самий порок! Зате яка чудова дружина для чоловіка моїх років! От де звичаї! От де поводження!"

Ви вже й самі знаєте, що цей монолог, звернений до княгині Горіци, супроводжувався приготуванням пучки тютюну.

Пані Грансон здогадалася, що шевальє щось говорить про Атаназа. Цікава дізнатися про наслідки цієї розмови, вона, не переступаючи добрих звичаїв, ішла кроків за шість від панни Кормон, що простувала до молодика. Але тут Жаклен прийшов доповісти, що страви на столі. Стара панна поглядом підізвала шевальє. Галантний чиновник опікунської ради, вбачаючи в поводженні старого аристократа бундючність, бо на той час провінційне дворянство вже зводило бар'єр між собою та буржуазією, був дуже радий обскакати шевальє де Валуа; сталося так, що він опинився поблизу мадмуазель Кормон і зігнув руку, яку вона мусила прийняти. Шевальє з дипломатичних міркувань кинувся до пані Грансон.

— Мадмуазель Кормон виявляє найщиріше зацікавлення долею вашого любого Атаназа, пані,— мовив він, повільно ступаючи позаду довгої низки гостей,— та це зацікавлення хутко минеться з вини вашого сина: він безвірник, він ліберал, він розпинається за той театр, водиться з бонапартистами і співчуває священикові-конституціоналісту. Таке поводження може призвести до втрати місця в мерії. Ви ж самі знаєте, як королівський уряд дбає про благопристойність. А коли ваш дорогий Атаназ втратить службу, чи знайде він нове місце? Дивіться, як би він не зажив собі лихої слави в очах начальства!

— Пане шевальє,— мовила налякана нещасна мати,— красно вам дякую. Ваша правда, мого сина збила з розуму небезпечна зграя. Треба негайно відкрити йому очі.

Шевальє ще з першого погляду проник в Атаназову душу і з деяких ознак упевнився в непохитності його республіканських ідей, за які ладні всім пожертвувати молодики його віку, захоплені словом "воля", вельми невиразним, вельми неясним, яке, одначе, для знедолених править за прапор повстання; а повстання для них означає помсту. Атаназ не міг відступитися від своєї віри, бо його переконання були зіткані зі страждань художника, з його болісних споглядань соціального ладу. Він не знав, що в тридцять шість років, коли вже складається думка про людей, про їхні взаємини, про соціальні потреби, ті переконання, задля яких він тепер жертвував усім своїм майбутнім, мусили в нього змінитися, як відбувається у всіх людей справді високого розуму. В Алансоні залишатися вірним лівим ідеям означало впасти в неласку мадмуазель Кормон. І саме це дуже добре знав пан шевальє. Отже, товариство, таке сумирне на вигляд, всередині нуртувало, як дипломатичні кола, де хитрощі, пронозуватість, пристрасті, користолюбство гуртуються довкола найважливіших питань міжнародної політики.

Кінець кінцем гості порозсідалися при столі, заставленому наїдками, і накинулись на страви, як безцеремонно накидаються в провінції, нітрохи не соромлячись за свій апетит, не те що в Парижі, де рухання щелепами улягає якимось особливим законам, які намагаються діяти всупереч законам анатомії.