Стара панна - Сторінка 20
- Оноре де Бальзак -Якби він був одружений, то приїхав би не один,— провадив він безтурботно, бо йому й на думку не спадало, що небога може мріяти про шлюб.
— Чи багатий він?
— Він молодший із молодшого пагона,— відповів дядько.— Його дід командував ескадрою; але батько цього молодика невдало оженився.
— Молодик! — повторила стара дівка.— А мені здається, дядечку, що йому певних сорок п'ять років,— заперечила вона, бо їй безмірно хотілося, щоб їхні роки збігалися.
— Воно-то так,— мовив абат,— Але, Розо, бідолашному сімдесятилітньому священикові чоловік сорока років здається молодим.
На цей час весь Алансон уже знав, що до панни Кормон приїхав віконт де Труавіль. Незабаром гість приєднався до господарів і став захоплюватися краєвидом Брильянти, садом і будинком.
— Пане абате,— сказав він,— Я був би щасливий, якби знайти собі оселю, подібну до вашої.
Стара панна ладна була вбгати в ці слова освідчення і опустила очі.
— Вам тут, видно, дуже подобається, мадмуазель? — вів далі віконт.
— Як би мені могло тут не подобатись? Цей дім належить нашій родині від 1574 року, коли один із наших предків, управитель герцога Алансонського, придбав тут землю й поставив цей будинок,— сказала мадмуазель Кормон.— Він стоїть на палях.
Жаклен доповів, що обід подано, і пан де Труавіль запропонував руку ощасливленій дівчині; вона намагалася не дуже спиратися на неї, боячись, щоб не видатися нав'язливою.
— Тут усе в цілковитій гармонії! — зауважив віконт, сідаючи до столу.
— У нас на деревах повно птахів, тож ми маємо дармову музику; ніхто їх не полохає, і солов'їна пісня лине цілісіньку ніч,— сказала мадмуазель Кормон.
— Я кажу про гармонійність всієї обстави вашого дому,— пояснив віконт, що й досі не потрудився придивитися до старої дівки, ба навіть не помітив убозтва її розуму.— Так, усе тут коштує одне одного — кольори, меблі, обличчя.
— А, звісно. Будинок коштує нам дорого, податки великі,— відказала неперевершена дівчина, вловивши слово коштує,
— Он що! Тут великі податки? — спитав віконт, надто заклопотаний власними думками, щоб похопити нісенітницю у її відповіді.
— Я не знаю,— відповів абат.— Небога відає своїми й моїми статками.
— Податки — дурниця для багатих людей,— тут же мовила мадмуазель Кормон, не бажаючи видатися скупою.— Що ж до меблів, то мені хотілося б залишити їх такими, як вони є, й нічого не міняти, в усякому разі, доки не вийду заміж, бо вже тоді все буде на смак господаря.
— У вас, мадмуазель, шляхетні звичаї,— усміхаючись, мовив віконт. Ви ощасливите чоловіка.
"Ніколи ніхто не казав мені таких чудових слів",— подумала стара дівка.
Віконт наговорив панні Кормон компліментів з приводу домашнього ладу, поштивості слуг, признавшись, що вважав провінцію відсталою, а, виявляється, вона вельми комфортабельна.
"Господи Боже, що воно означає, оте слово? — подумала панна Кормон.— І де той шевальє де Валуа, щоб розтлумачив? Хм! Ком-фор-табельна! А може, це кілька слів? Ну й хай! Сміливіше! Не повинна ж я відповідати на все".
— А знаєте, пане,— знову заговорила вона голосно, набравшися сміливості, відчуваючи, що язик у неї розв'язався, і раптом упала в таке красномовство, на яке здобуваються майже всі людські істоти за важливих обставин.— У мене збирається все місто, весь його цвіт. Сьогодні самі матимете нагоду міркувати про те: адже дехто з наших вірних друзів, звичайно, вже взнав про моє повернення і негайно навідає мене. Є в нас знатний вельможа, шевальє де Валуа, його приймали при дворі, людина надзвичайно тонкого розуму й смаку; далі маркіз д'Егріньйон та його сестра мадмуазель Арманда (на цьому панна Кормон прикусила язика й вирішила загладити необачність) — дівчина з певного погляду хороша,— додала Роза,— вона зареклася виходити заміж, аби залишити свої статки брату й небожеві.
— А! Так, так, д'Егріньйон... пригадую,— вставив віконт.
— Алансон — місто дуже веселе,— торочила безупинно стара дівка.— Тут щодня розваги. Головний податковий управитель влаштовує бали, префект — людина вельми люб'язна; монсеньйор єпископ інколи вшановує нас своїми відвідинами...
— Виходить, я гаразд учинив,— усміхнувся віконт,— надумавши повернутися сюди, щоб, як той заєць, померти в своїй норі.
— Я також,— сказала стара панна,— як заєць, помру у власному кублі.
Прислів'я, так дивно повторене, віконт сприйняв за жарт і всміхнувся.
"Ах, усе йде на лад,— мовила про себе стара панна.— От хто мене розуміє".
Розмова точилася про всяку всячину. Під впливом якоїсь таємничої, незбагненної сили мадмуазель Кормон, прагнучи бути люб'язною, знаходила в своєму мізку всі звороти й фрази шевальє де Валуа. Це була, сказати б, дуель, у якій сам диявол наводив дуло пістолета. Ніколи ще не брали краще супротивника на мушку. Віконт був занадто світською людиною, щоб говорити про чудовий обід, але сама його мовчанка вже була похвалюю. Попиваючи прекрасні вина, що їх щедро підливав йому Жаклен, він, здавалося, знов із щирою радістю знаходив своїх кращих друзів,— справжній цінитель не плеще в долоні, він смакує. Пан де Труавіль поцікавився цінами на землю, будинки, ділянки під забудову; він примусив мадмуазель Кормон докладно описувати місце, де зливаються Брильянта з Сартою. Гість дивувався, що місто розташоване далеко від великої ріки, його жваво цікавила топографія краю. Мовчазний абат дав небозі самій підтримувати розмову. Мадмуазель навсправжки повірила, ніби зацікавила пана де Труавіля, що прихильно всміхався їй і, як вона ждала, під час тільки цього обіду більше влип, аніж найупадливіші женихи впродовж двох тижнів. Отож вона, зверніть увагу, ще ніколи так не піклувалася про жодного гостя, жодному не приділяла такої уваги. Здавалося, ніби дорогий улюбленець своїм приїздом ощасливив цю оселю. Панна завбачливо подавала віконту хліб, вона не зводила з нього погляду; тільки-но він одверне голову, вона хутенько підкладала йому тієї страви, котра гостеві, здавалося, смакувала. Якби він був ласуном, вона його начиняла б, що й луснув би; а хіба це не було чудовим взірцем того, що вона гадала робити після одруження? Їй не бракувало кмітливості, щоб не схибити, вона сміливо понапинала всі вітрила, підняла прапори, поводилась як алансонська королева й пишалася своїм варенням. Кінець кінцем стара дівка, переступивши всякі межі, почала сама себе вихваляти, немовби перевелись у неї облесники-хвалії. Мадмуазель помітила, що пришилась до вподоби віконтові,— адже надії так перемінили її, що вона стала трохи не жінкою. За солодкими стравами дівчина не без прихованої втіхи прислухалась до метушні в передпокої, до гомону й шереху у вітальні, котрі були вістунами її завсідного зборища. Вона звернула увагу на те пожвавлення дядечка й пана де Труавіля, вбачаючи свідчення в любові до неї в тому, що насправді було тільки наслідком настирливої цікавості, яка охопила все місто. Палко прагнучи показати себе у всій пишноті, господиня наказала Жакленові подати каву й лікери у вітальню, де слуга поставив перед виборним товариством прекрасний кавовий сервіз саксонської порцеляни, що його виймали з буфету тільки двічі на рік. Цю обставину помітила вся компанія і в тому гаморі коментувала її по-своєму.
— Отуди к дідьку,— мовив дю Бук'є.— Та це ж лікери пані Анфу. Тут їх подають лише чотири рази на рік,— хіба що на великі свята.
— Їй-Богу, заноситься на весілля. Видно, це ще рік тому підлаштували за допомогою листування,— озвався голова суду дю Ронсере.— Ось уже рік, як директор поштових контор дістає листи з одеським штампом.
Пані Грансон здригнулась. Пан шевальє де Валуа, в якого побіліла ліва щока, хоч він пообідав за чотирьох, відчув, що вибовкає свою таємницю, і сказав:
— Вам не здається, що сьогодні холодно? Я геть задубів!
— Це сусідство Росії,— сказав на те дю Бук'є.
Шевальє кинув на нього погляд, який говорив: "Спритно прикидаєшся!"
З'явилася мадмуазель Кормон; її лице сяяло такою перемогою, що вона здавалася справді гарною. Цей незвичайний блиск викликало не лише почуття; вся кров нуртувала в ній ще зранку, і нерви були вкрай збуджені від передчуття головних подій: лише всі ці обставини могли так до невпізнання змінити її. З виразом якогось щастя відрекомендувала вона віконта панові де Валуа, а пана шевальє — віконту, весь Алансон — панові де Труавілю, і пана де Труавіля — Алансонові! З причин, досить зрозумілих, віконт і шевальє, ці дві аристократичні натури, скоро відчули взаємну прихильність: вони вбачали один в одному людину свого кола. Вони розговорилися, стоячи перед каміном. їх обступили, і до їхньої бесіди, хоч і точилася вона впівголоса, прислухались у святобливій мовчанці. Щоб певніше збагнути сіль цієї сцени, треба уявити мадмуазель Кормон, що стояла спиною до каміна, заклопотану приготуванням кави для того, з ким була вже посватана поголосками.
Пан де Валуа
Кажуть, пане віконте, ви приїхали оселитися тут?
Пан де Труавіль
Так, добродію, я приїхав купити дім... (Панна Кормон обертається з філіжанкою в руці). І мені потрібний великий дім, щоб розташувати (панна Кормон протягає філіжанку) всю свою сім'ю. (В очах старої діви переляк).
Пан де Валуа
Ви одружені?
Пан де Труавіль
Вже шістнадцять років, з дочкою княгині Шербелової.
Панна Кормон впала, як громом уражена; помітивши, що вона захиталася, дю Бук'є метнувся і підхопив її на руки; перед ним розчинили двері, щоб він міг вільно пройти зі своєю величезною ношею. Палкий республіканець знайшов у собі сили, щоб, діючи за вказівками Жозетти, віднести стару панну в спальню і вкласти на ліжко. Жозетта, озброївшись ножицями, розрізала надмірно затягнений корсет. Дю Бук'є, не церемонячись, бризнув воду в обличчя панни Кормон і на її груди, широкі, як Лаура в повінь. Хвора розплющила очі, побачила дю Бук'є і, впізнавши його, сором'язливо зойкнула. Дю Бук'є залишив спальню, поступившись місцем шести жінкам, які ввійшли на чолі з пані Грансон, що сяяла з радості. Як у цій ситуації повівся пан де Валуа? Вірний своїм засадам, він прикрив відступ.
— Бідолашна мадмуазель Кормон,— сказав він, звертаючись до пана де Труавіля, не зводячи очей з присутніх і відразу припиняючи сміх високодумним поглядом,— вона страждає повнокрів'ям, але не хотіла пускати кров перед від'їздом у Пребоде (її маєток),— і ось наслідок, такі припливи частішають і навесні.
— Вона повернулася сьогодні під дощем,— втрутився абат де Спонд.— Видно, трохи застудилась, а від того й цей напад, вони в неї бувають.