Таємниці княгині де-Кадіньян - Сторінка 8

Князь де-Кадіньян помер незадовго до Липневої революції, доживши до вісімдесяти семи років. Він розорив свою дружину і перебував довгий час в напружених відносинах з герцогом де-Наваррен, одруженим з його дочкою від першого шлюбу, насилу звівши свої рахунки з ним.

Герцог де-Мофріньєз був у зв'язку з герцогинею д'Юксель. У 1814 році, коли йому сповнилося тридцять шість років, герцогиня, знаючи, що він бідний, але в милості при дворі, віддала за нього свою дочку, яка мала від п'ятдесяти до шістдесяти тисяч ліврів ренти, не рахуючи того, що вона мала одержати від матері. Дівчина д'Юксель стала, таким чином, герцогинею, і її мати знала, що вона справді користувалася цілковитою свободою. Несподівано ощасливлений народженням спадкоємця, герцог дав своїй жінці повну волю дії і пустився розважатися, кочуючи з гарнізону до гарнізону, проводячи зими в Парижі, роблячи борги, які його батько незмінно сплачував, і проявляв величезну подружню поблажливість, попереджуючи герцогиню за тиждень до свого приїзду в Париж. Обожуваний своїм полком, улюбленець наслідника престолу, він був спритним придворним, трохи картярем, а втім, грав у карти без всякого захоплення. Герцогині ніяк не вдавалося умовити його взяти на утримання дівчинку з Опери, хоч би заради додержання звичаю і щоб не відставати від неї, як забавно казала вона. Герцог, якому в спадщину перейшла посада батька, зумів сподобатись двом королям: Людовіку XVIII і Карлу X; це доводить, що він видобував непогану пайку з свого нікчемства. Але вся його поведінка, його життя були покриті лаком найкращого кокетства: мова, шляхетність манер, поводження робили з нього саму довершеність; і нарешті — ліберали любили його. Йому неможливо було підтримувати традиції Кадіньянів, які, за словами старого князя, були відомі тим, що розоряли своїх дружин, бо герцогиня сама промотала своє багатство. Ці особливості були так добре відомі в двірських колах і в Сен-Жерменському передмісті, що протягом п'яти останніх років Реставрації висміяли б кожного, хто став би про них говорити, як коли б він здумав розповісти про смерть Тюренна25 або Генріха IV26. Так само жодна жінка не говорила про цього чарівного герцога, не вихваляючи його; він був бездоганний щодо своєї дружини,— важко було будь-якому чоловікові показати себе таким ласкавим, як Мофріньєз до герцогині: він дав їй вільно розпоряджатися своїм майном, він її захищав і підтримував у всіх випадках. Чи то з гордості, чи то з добрості, чи з лицарства, де-Мофріньєз урятовував герцогиню в багатьох таких обставинах, де всяка інша жінка загинула б, незважаючи на своє оточення, незважаючи на вплив старої герцогині д'Юксель, герцога де-Наваррен, її свекра і тітки чоловіка. Сьогодні князя де-Кадіньян вважають за одного з кращих представників аристократії. Можливо, вірність в біді — одна з найпрекрасніших перемог, яку можуть здобути царедворці над самими собою.

Герцогині д'Юксель було сорок п'ять років, коли вона віддала свою дочку за герцога де-Мофріньєз, а втім, вона вже давно без ревнощів і навіть з інтересом спостерігала успіхи свого старого друга. Під час весілля дочки і герцога вона поводилася з великосвітським тактом, що врятувало неморальність цієї шлюбної комбінації. Але все-таки злі язики придворного товариства знайшли поживок для посміху і твердили, що ця прекрасна поведінка небагато коштувала герцогині, хоч вона вже років з п'ять, як вдалася в благочестя і каяття, властиве жінкам, яким є багато чого замолювати.

Протягом кількох днів княгиня показувала себе все більш і більш незвичайною, дякуючи своїм знанням в галузі літератури. Вона приступала з винятковою сміливістю до найважчих питань, бо читала і вдень і вночі з завзятістю, гідною найбільших похвал. Д'Артез, здивований і нездатний зрозуміти, що Діана д'Юксель повторювала ввечері те, що вона прочитала ранком, як це робить більшість письменників, вважав її за жінку видатну. Ця розмова віддаляла Діану від мети; вона намагалася знову наблизити її на ґрунті дружніх відвертостей, яких її коханий розсудливо уникав, але їй не так-то легко було змусити повернутися до них людину такого складу, вже раз сполохнуту. Проте після місяця літературних кампаній і прекрасних платонічних розмов д'Артез посмілішав і приходив щодня о третій годині. Він сидів у неї до шостої години і потім знову з'являвся ввечері о дев'ятій, щоб залишитися до півночі або до першої години, з точністю коханця, охопленого нетерпінням. Під той час, коли з'являвся д'Артез, княгиня показувалась одягненою з більшою або меншою розрахованістю. Ця взаємна вірність, дбайливість, якої вони вимагали від самих себе, в повній мірі виявляли почуття, в яких вони не насмілювались признатися, бо княгиня прекрасно розуміла, що ця доросла дитина настільки ж боїться відвертого освідчення, наскільки вона жадає його. А втім, д'Артез вкладав у свої постійні німі признання повагу, яка безмірно подобалась княгині. Обоє з кожним днем відчували себе тим більш однодушними, що в ході їх думок не було нічого ні зумовленого, ні різко розмежованого, тоді як у коханців бувають, з одного боку, справжні домагання, а з другого — оборона — щира або удавана. Подібно до всіх чоловіків, які зберегли в собі невідповідну їх вікові юність, д'Артез був під владою тієї хвилюючої нерішучості, що її породжують сила бажань і боязнь не мати успіху. В цьому становищі молода жінка звичайно не розбирається, коли сама поділяє його, але княгиня надто часто бувала його причиною, щоб не зазнавати насолоди від нього. До того ж Діана бавилася цими милими дитячими забавами з тим більшим очаруванням, що добре знала, як їх припинити. Вона була подібна до великого художника, що милується невиразними лініями ескіза, певний того, що в годину натхнення він завершить шедевр, який перебуває ще в зародковому стані. Скільки разів, побачивши, що д'Артез готовий зробити рішучий крок, вона воліла спинити його, набравши поважного вигляду. Вона стримувала таємні бурі цього юного серця, вона здіймала їх і знову втихомирювала одним поглядом, простягаючи руку для поцілунку, або незначними словами, вимовленими схвильованим і ніжним голосом. Ці виверти, холодно розраховані, але божественно розіграні, все глибше відбивали її образ в душі цього розумного письменника, якого їй подобалось робити дитиною, довірливою, простою і майже дурненькою поряд з нею. Але часом вона серйозно задумувалась над своїм поводженням з ним і тоді не могла не захоплюватися поєднанням такої величі з такою невинністю. Ця гра завзятої кокетки непомітно прив'язувала її саму до свого раба. В решті решт, вона почала відчувати роздратовання проти свого закоханого Епіктета27 і, коли побачила його схильним до цілковитого легковір'я, вирішила накласти йому на очі найгустішу пов'язку.

Одного вечора Даніель застав княгиню замисленою. Вона сиділа, спершись ліктем на маленький столик, і її прекрасну біляву голову заливало світло лампи; вона гралася листом, підкидаючи його на скатерці столика. Коли д'Артез переконався, що це лист, вона склала його і заховала в конверт.

— Що з вами? — спитав д'Артез,— Ви, здається, чимсь занепокоєні.

— Я одержала листа від Кадіньяна,— відповіла вона.— Хоч які великі його провини передо мною, я подумала, прочитавши його лист, що він у вигнанні, без сім'ї, без любимого сина.

Ці слова, вимовлені задушевним голосом, виявляли ангельську чутливість. Д'Артез був схвильований до краю. Цікавість закоханого перетворилася, так би мовити, в цікавість майже психологічну і літературну: йому схотілось дізнатися, до якої міри величі доходила ця жінка, які образи прощала вона, наскільки ці світські жінки, що їм приписують легковажність, сердечну черствіть, егоїзм, можуть бути ангелами. Згадавши, як його вже раз відштовхнули, коли він хотів узнати це небесне серце, він з тремтінням в голосі сказав, узявши прозору, тонку, з гострими пальчиками руку Діани:

— Чи ми тепер досить друзі, щоб ви могли розказати мені про вистраждане вами? Ваші старі печалі відчуваються в цій замисленості.

— Так,— сказала вона, надавши цьому слову звучання, подібного до найніжнішої ноти, яку будь-коли виводила флейта Тюлу28.

Вона знов поринула в свою замисленість, і очі її затуманились. Даніель завмер в тривожному чеканні, перейнятий урочистістю хвилини. Уява поета змушувала його бачити немовби хмари, що поволі розступалися, відкриваючи йому алтар, де він мав побачити коло ніг божих закланого агнця.

— Отже?..— вимовив він м'яким і лагідним голосом.

Діана поглянула на ніжного запитувача; тоді повільно понурила очі, опустивши повіки рухом, що виявляв найблагороднішу соромливість. Тільки чудовисько здатне було б припустити будь-яке лицемірство в граціозному хвилеподібному русі, яким лукава княгиня випростала свою красиву маленьку голову, щоб ще раз втупити погляд в жадібні очі великої людини.

— Чи можу я це? Чи повинна? — сказала вона, удаючи жестом вагання і вдивляючись в д'Артеза з урочистим виразом мрійливої ніжності.— Чоловіки так мало вірять в явища такого роду! Вони вважають себе так мало зобов'язаними бути скромними!

— Ах, коли ви не довіряєте мені, навіщо я тут? — скрикнув д'Артез.

— О, мій друже! — відповіла вона, надавши своїм словам чарівності мимовільного признання.— Коли жінка прив'язується на все життя, хіба вона щось зважує? Йдеться не про мою відмову (в чому я можу вам відмовити?), але про те, якої думки ви будете про мене, коли я вам усе розповім. Я вам довірю, в якому справді дивному для моїх літ становищі я перебуваю. Але що подумаєте ви про жінку, яка викриє вам таємні звивини шлюбу, яка викаже таємниці другого? Тюренн додержував слова, даного грабіжникам,— чи не повинна я бути чесною, як Тюренн, відносно до моїх катів?

— Ви дали кому-небудь слово?

— Де-Кадіньян не вважав за потрібне просити мене зберігати таємницю. Значить, ви хочете одержати більше, ніж мою душу? Тиран! Вам хочеться, щоб я поховала в вас мою честь? — казала вона, кинувши на д'Артеза погляд, яким надала цьому фальшивому признанню більше ціни, ніж усій його особі.

— Ви робите з мене людину надто звичайну, коли побоюєтесь з мого боку чогось лихого,— сказав він з ледве прихованою гіркотою в голосі.

— Пробачте, мій друже,— відповіла вона, взявши його за руку, дивлячись на неї, стискуючи в своїх руках і пестячи її з незвичайною ніжністю.— Я знаю, чого ви варті.