Тартюф - Сторінка 5
- Мольєр -
Пустіть же ви мене!
Нехай ніхто вже більш Тартюфа не клене.
Оргон
Зістаньтесь: не пущу, от щоб мені пропасти!
Тартюф
То доведеться знов терпіти всі напасті.
Але, як хочете…
Оргон
А!
Тартюф
Добре, буде так.
Але я стану вже поводитись інак;
Бо честь — то ніжна річ; як побратим правдивий.
Не дам я, щоб її доткнув язик злосливий:
Дружину вашу скрізь я буду обминать.
Оргон
До неї, всім на злість, повинні ви вчащать.
Дражнити світ увесь готовий я душею;
Нехай же бачать вас щораз у парі з нею.
А щоб відчули більш зневагу всю мою,
Я вам ще за життя добро все віддаю,
І зараз же, щоб нам з цим ділом не бариться,
Спишу папери всі по формі, як годиться.
Вірненький друг, ще й зять, дорожчий є мені
Від жінки, від дітей і всякої рідні.
Не будьте ж до мого дарунка неласкаві.
Тартюф
Господня воля хай справдиться в кожній справі.
Оргон
Сердешний! Ну, ходім та й спишемо як слід;
Нехай від заздрості нетямиться мій рід.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
ЯВА 1
Клеант, Тартюф.
Клеант
Про це вже всі кричать, і вірте, що ті вісті
Для честі вашої не принесуть користі.
Я вас, добродію, до речі тут зустрів
І щиро вам скажу про цеє пару слів.
Я не силкуюся збагнуть цю річ до краю;
В найгіршім разі так я все це уявляю:
Невинні ви цілком, а винний сам Даміс
І скаргу ту на вас неправедно заніс.
По-християнському було б забуть образу
І помсту всяку геть з душі прогнати зразу.
Невже ви схочете за сварку вашу з ним,
Щоб вигнано його, щоб кинув він свій дім?
Я ще таки скажу, і в тім брехні не буде:
Вже ремствують на вас тепер за це всі люди.
Послухайте ж мене, всім спокій поверніть
І справи вашої на гірше не ведіть.
На божу волю весь великий гнів оддайте
І батька з сином знов до згоди приєднайте.
Тартюф
Ох, і моя душа до згоди теж вола.
Я не держу на нього й крихти зла,
Я вибачив йому, я вже не нарікаю,
Йому б я сам служив так щиро, як здолаю;
Та божий інтерес на те не призволя:
Якщо він буде тут, я вийду відсіля;
А якщо я тепер, по тій страшній зневазі,
До згоди з ним прийду, то страчу на повазі.
Тоді вже бог зна що про мене здасться всім:
Що я з політики вдаю себе плохим,
Та й скажуть, що себе я винним почуваю,
Незлобністю ж душі свій острах покриваю,
І що на те його карати не схотів,
Щоб міг забути він на мене правий гнів.
Клеант
Виправдуєтесь ви барвистими словами
Й відбутись хочете непевними думками,
Але втручатись вам чи слід до божих справ?
Хіба злочинця бог і сам би не скарав?
Зоставте ж богові за гріх людей карати,
А нам наказує він тільки їх прощати.
Не думайте й про те, що скаже цілий світ,
Якщо ви дбаєте про божий заповіт.
Як! Через те, що хтось якось додумать може,
Ви будете з людьми поводитись негоже!
Ні, ні, робімо так, як небо нам велить,
А інший клопіт нас нехай не туманить.
Тартюф
Я вам уже сказав, що гніву я не маю
І божу заповідь я тим задовольняю;
Але ж закону бог того не положив,
Щоб я з зневажником моїм укупі жив.
Клеант
А чи велить вам бог схилятися до того,
Що батькові його прийшло не знати з чого?
Жадати, щоб усе добро він вам оддав,
Якого брати ви не мали жодних прав?
Тартюф
Хто знатиме мене, вгада мій замір чистий:
Не скаже, що я дбав для власної користі.
Що всі мені скарби? Який мені в них зиск?
Ні, не приваблює мене фальшивий блиск.
Коли ж я й згодився те все добро прийняти,
Що пан Оргон мені ласкавий був оддати,
То це я через те зробив, що мав я страх,
Щоб не погинуло воно в лихих руках;
Щоб не дісталося воно комусь такому,
Хто прогайнує все не на користь нікому;
А я ж узяв його для однії мети:
Щоб небо вславити та ближнім помогти.
Клеант
Ваш делікатний страх облиште ви ласкаво,
Щоб той не плакався, хто мав на спадок право.
Ні, хай бере своє, та й сам одповіда,
А клопотатися про те вам не влада.
Та краще б він усе добро те марно стратив,
Ніж за шахрайство б вас хто-небудь винуватив.
Аж дивно бачити, як хто без сорома
Великії дари охоче так прийма.
Правдива щирість теж закони мусить мати.
Хто вчить наслідників законних обдирати?
Коли ж ви маєте такі думки, що там,
Де житиме Даміс, не можна жити вам,
То краще б вам було тихесенько самому
Почесно геть піти з Оргонового дому,
Ніж дожидатися таких нечутих справ,
Що сина рідного з оселі він прогнав.
Було б повинністю порядної людини,
Добродію…
Тартюф
Уже пів чвертої години,
Добродію, я звик молитися в сей час,
То ви вже вибачте, що я покину вас.
(Виходить).
Клеант
Ах!
ЯВА 2
Ельміра, Мар’яна, Клеант, Доріна.
Доріна
(до Клеапта)
Пане, згляньтеся, обстаньте й ви за нею:
Якби ви знали, як стражда вона душею!
Той шлюб, що батько їй сьогодні назначив,
Їй душу рве весь день і серце їй розбив.
Пан зараз буде тут. Зберімо ж наші сили,
То, може б, силоміць чи хитрощами збили
Нещасний замір той, що всіх турбує нас.
ЯВА 3
Оргон, Ель міра, Мар’яна, Клеант, Доріна.
Оргон
Я радий, що знайшов усіх тут разом вас.
(До Мар'яни).
Ну, дочко, цей контракт вас має звеселити,
Та ви вже знаєте, що може він містити.
Мар’яна
(падає навколішки перед Оргоном)
Для бога, таточку, що зна мої жалі,
Якщо зворушить вас що-небудь на землі, —
Природнії права забудьте в цю годину.
Скорятись вам свою не силуйте дитину.
Не змушуйте, щоб я на вирок ваш такий
До суду божого несла свій плач тяжкий.
І це життя моє, що через вас я маю,
Нещасним не робіть, не нівечте до краю.
Коли вже я свої надії загублю,
Щоб з тим з’єднатися, кого я так люблю,
То хоч одну мені ви ласку ще зробіте
І світу з нелюбом, благаю, не в’яжіте.
О, не гнітіть мене вагою прав своїх,
Щоб я не вдійла якийсь великий гріх!
Оргон
(почуває жаль)
Не треба м’якшати, як легкодухі люди.
Мар’яна
Любіть же ви його, мені байдуже буде;
Кохайте, дайте все йому добро своє;
Як мало ще того — додайте все моє;
Я згоджуся на те, я все віддам без болю,
Та серденька мого не дайте ви в неволю,
І краще в монастир дозвольте йти мені, —
Нехай дотліють там мої останні дні.
Оргон
Оце ж ті донечки: вже зараз і в черниці,
Як батько з голови їм вибива дурниці.
Але чим більше він нелюбий вам, то тим
Ще більш достойною з’явіться перед ним.
Убийте шлюбом ццм до любощів охоту
І голову мою позбавте від клопоту.
Доріна
Атож!..
Оргон
Примовчуйте; ще не прийшов ваш день.
Щоб я вас більш не чув! Мовчіть! Анітелень!
Клеант
Якщо пораду ви не приймете вразливо…
Оргон
Поради ваші всі — прегарнії на диво!
Вони розсудливі, я дуже їх люблю,
Але приймати їх, пробачте, не волю.
Ельміра
(до Оргона)
Дивившися на вас, не тямлю, що до чого;
Не розумію я засліплення такого.
Гаразд же ви йому себе запродали,
Коли й сьогодні ще нам віри не йняли.
Оргон
Простіть, я вірю в те, що бачать власні очі.
Я знаю, боронить Даміса ви охочі,
І ви боялися, щоб він не показав,
Як гидко скривдити сердешного бажав.
Нарешті, ви були збентежені так мало,
Що вам повірити ніяк не випадало.
Ельміра
Хіба ж, як хто сказав, що нас посмів кохать,
Повинна наша честь притьмом на гвалт кричать?
Чи бути іншої відповіді не може,
Як гнівом блискати, як лаятись негоже?
А я такі слова приймаю просто в жарт,
Чинити ж вибухи, по-моєму, не варт.
Чесноту я люблю, та лагідну, без крику;
Я не волю собі недоторканість дику,
Що в зуби й пазурі невинність прибира
І за найменшу річ вам очі видира.
Хай не карає бог чеснотою такою!
Я буду вірною, не бувши сатаною.
І слово простеє, але непривітне
Зальотника незгірш від мене прожене.
Оргон
Я тямлю все, мене не збити з паінтелику.
Ельміра
Дивуюсь на таку невіру превелику.
Але якщо самі побачите ви те,
Про що ми кажемо, чи віри поймете?
Оргон
Побачу?
Ельміра
Так.
Оргон
Овва!
Ельміра
А що, як я здолаю
Розкрити очі вам тим способом, що маю?
Оргон
Плетіть!
Ельміра
Ну й чоловік! Одно мені скажіть…
Коли не хочете, то віри нам не йміть,
А уявіть собі, що це могло б тут бути,
Що ви могли б те все побачити й почути.
То що сказали б ви про любого свого?
Оргон
Сказав би… не сказав нічого б, і того
Не може бути.
Ельміра
Вже вас досить ошукали;
Доволі й ви мені брехнею дорікали.
Так от же залюбки в цій хаті, в цей же час
Поставлю Свідка я — нікого ж, тільки вас.
Оргон
Гаразд. Побачу ж я, піймавши вас на слові,
Чи ви обіцянку свою справдить готові.
Ельміра
(до Доріни)
Скажіть, щоб він прийшов.
Доріна
(до Ельміри)
Розумний він, глядіть, —
То, може, й у сильце так сплоха не влетить.
Ельміра
(до Доріни)
Найлегше дурить нас людина, що нам мила,
До того ж і пиха його затуманила.
Пришліть його.
(До Клеанта і Мар’яни).
А ви — вам вийти слід обом.
ЯВА 4
Ельмір а, Оргон.
Ельміра
Поставмо так цей стіл і скрийтесь під столом.
Оргон
Навіщо?
Ельміра
Вам тепер сховатися конечно.
Оргон
Чого ж під стіл?
Ельміра
То що? Примощуйтесь безпечно.
У мене в голові я думка, в тую ж мить
Ви зрозумієте. Ну, лізьте ж, та сидіть
Тихенько так, щоб вас не чули і не зріли.
Оргон
Вам потурати більш уже немає й сили,
Та ну, побачимо, який із вас митець.
Ельміра
(Оргонові, що вже під столом)
Переконаєтесь у всьому під кінець.
Ви свідком будете дивачної розмови,
Та не турбуйтеся і не бентежте крові;
Не гнівайтесь на те, що я йому скажу,
Через розмову ту я правду покажу,
Коли на те пішло, я взяти мушу маску
І до облесника показувати ласку.
Одвагу виявить спромогу дам йому,
Стидку його любов я нібито прийму,
Але я ради вас та щоб його скарати
Прихильність прибрану бажаю показати;
Тому скінчу я враз, як здасться вам, що вас
Я добре впевнила і що скінчити час.
На вас лежатиме жагу його спинити,
Як знайдете, що більш не можна попустити,
Що досить бачили, щоб істини дійти,
І що дружину вам пора оберегти.
Та власний інтерес ховати в вашій мочі…
Вже йде… Так ви ж йому не кидайтесь на очі.
ЯВА 5
Тартюф, Ельміра, Оргон під столом.
Тартюф
Мені сказали там, — ви кликали мене.
Ельміра
Я маю дещо вам одкрити потайне.
Замкніть же двері перш, ніж стану я казати,
Та гляньте, чи ніхто не може нас піймати.
Тартюф замикав двері й вертається.
Такого лишенька не треба нам зовсім,
Яке нам трапилось недовго перед цим.
Тоді ми вскочили були по саму шию.
Боялась я за вас так, що й сказать не вмію.
Ви бачили, що я старалася в той час
Даміса втишити, щоб він мовчав про нас,
Хоча, пригнічена турботою моєю,
Не догадалась я все те назвать брехнею.
Та бог не дав, щоб те скінчилось чимсь лихим.
І забезпечені ми більш, ніж перед тим.
Прогнала хмари всі міцна до вас шаноба;
Мій чоловік на вас не гляне вже спідлоба.
Він, з пліток сміючись, такий нам дав наказ,
Щоб ми зіходились до пари раз у раз.
Тому я й не боюсь, що матиму нагану
За те, що з вами вдвох тут розмовляти стану.
Хоч, може, серце це занадто поспіша,
Та знайте, що й моя горить до вас душа.
Тартюф
Цієї мови я не здужаю збагнути:
Раніш доводилось од вас не теє чути.
Ельміра
Якщо відмова та вас досі обража,
Жіноче серденько — вам річ зовсім чужа,
І ви не знаєте, що має розумітись,
Коли ми почнемо так легко боронитись.
Хоч ми й закохані, та почуття в той час
Із соромливістю змагаються ще в нас.
Яке б не мали ми правдивеє кохання,
Ми все стидаємось одвертого визнання.
І ми боронимся, хоч видно по очах,
Що наше серденько у вас уже в руках,
Що тільки гонор нам шорсткі слова диктує
І що відмова та вам любощі віщує.
Це дуже сміливе, що тут я визнаю,
І соромливість тим я скривдила свою,
Але вже сталося, що я вам це сказала…
Скажіть, хіба б же я Даміса зупиняла?
Хіба б я залюбки, — згадайте це ще знов, —
Так довго слухала розмову про любов?
Невже в речах таких була б така прихильна,
Якби від співчуття сама була я вільна?
А чуючи про вас, що шлюб ви берете,
Я відмовляла вас, не згодилась на те.
Що ж мало значити таке моє вмовляння?
Що мала я до вас прихильні почування,
Що володіть сама бажала серцем цим,
Що не хотіла ним ділитися ні з ким.
Тартюф
Добродійко, слова такі без краю мило
Почути з любих уст, що серце полюбило.
Повірте, що мені солодкий мед цих слів
Блаженства почуття по всій душі розлив.
Подобатися вам — то всі мої бажання,
Задовольняти вас — найвище раювання.
Але, прошу, нехай не в гнів то буде вам,
Що трохи не дойму я віри цим словам.
Я можу думати, що це слова лукаві,
Аби пошкодити мені в весільній справі.
Я, пані, навпростець, по щирості скажу,
Що до цих слів тоді довіру покажу,
Як ласки вашої, якої так жадаю,
Не тільки на словах, а в дійсності дізнаю
І віру защеплю в душі своїй навік,
Що з ласки вашої я щасний чоловік.
Ельміра
(навмисне кашлянувши)
Еге, які-бо ви швидкі та нетерплячі;
Так хутко стратите всі почуття гарячі.
Я тут найкраще вам освідчення чиню,
Я так стараюся, а вас не вдовольню…
Чи тільки вас тоді я впевнити здолаю,
Як із прихильністю дійду вже аж до краю?
Тартюф
Чим менше гідний хто, тим менше щастя жде
І на самі слова надій не покладе,
Щасливій доленьці ми віри не діймаєм,
Аж поки в дійсності щедрот її зазнаєм.
А я прихильності не заробив нічим,
То як же вірити мені ознакам цим?
Ні, я не впевнюся на мову ні на яку,
Аж поки справжню ви дасте мені ознаку.
Ельміра
Який гарячий пал, що й перешкод не зна!
Як душу він мені збентежує до дна!
Дк пута він кладе на серденько жіноче
І як.
Нехай ніхто вже більш Тартюфа не клене.
Оргон
Зістаньтесь: не пущу, от щоб мені пропасти!
Тартюф
То доведеться знов терпіти всі напасті.
Але, як хочете…
Оргон
А!
Тартюф
Добре, буде так.
Але я стану вже поводитись інак;
Бо честь — то ніжна річ; як побратим правдивий.
Не дам я, щоб її доткнув язик злосливий:
Дружину вашу скрізь я буду обминать.
Оргон
До неї, всім на злість, повинні ви вчащать.
Дражнити світ увесь готовий я душею;
Нехай же бачать вас щораз у парі з нею.
А щоб відчули більш зневагу всю мою,
Я вам ще за життя добро все віддаю,
І зараз же, щоб нам з цим ділом не бариться,
Спишу папери всі по формі, як годиться.
Вірненький друг, ще й зять, дорожчий є мені
Від жінки, від дітей і всякої рідні.
Не будьте ж до мого дарунка неласкаві.
Тартюф
Господня воля хай справдиться в кожній справі.
Оргон
Сердешний! Ну, ходім та й спишемо як слід;
Нехай від заздрості нетямиться мій рід.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
ЯВА 1
Клеант, Тартюф.
Клеант
Про це вже всі кричать, і вірте, що ті вісті
Для честі вашої не принесуть користі.
Я вас, добродію, до речі тут зустрів
І щиро вам скажу про цеє пару слів.
Я не силкуюся збагнуть цю річ до краю;
В найгіршім разі так я все це уявляю:
Невинні ви цілком, а винний сам Даміс
І скаргу ту на вас неправедно заніс.
По-християнському було б забуть образу
І помсту всяку геть з душі прогнати зразу.
Невже ви схочете за сварку вашу з ним,
Щоб вигнано його, щоб кинув він свій дім?
Я ще таки скажу, і в тім брехні не буде:
Вже ремствують на вас тепер за це всі люди.
Послухайте ж мене, всім спокій поверніть
І справи вашої на гірше не ведіть.
На божу волю весь великий гнів оддайте
І батька з сином знов до згоди приєднайте.
Тартюф
Ох, і моя душа до згоди теж вола.
Я не держу на нього й крихти зла,
Я вибачив йому, я вже не нарікаю,
Йому б я сам служив так щиро, як здолаю;
Та божий інтерес на те не призволя:
Якщо він буде тут, я вийду відсіля;
А якщо я тепер, по тій страшній зневазі,
До згоди з ним прийду, то страчу на повазі.
Тоді вже бог зна що про мене здасться всім:
Що я з політики вдаю себе плохим,
Та й скажуть, що себе я винним почуваю,
Незлобністю ж душі свій острах покриваю,
І що на те його карати не схотів,
Щоб міг забути він на мене правий гнів.
Клеант
Виправдуєтесь ви барвистими словами
Й відбутись хочете непевними думками,
Але втручатись вам чи слід до божих справ?
Хіба злочинця бог і сам би не скарав?
Зоставте ж богові за гріх людей карати,
А нам наказує він тільки їх прощати.
Не думайте й про те, що скаже цілий світ,
Якщо ви дбаєте про божий заповіт.
Як! Через те, що хтось якось додумать може,
Ви будете з людьми поводитись негоже!
Ні, ні, робімо так, як небо нам велить,
А інший клопіт нас нехай не туманить.
Тартюф
Я вам уже сказав, що гніву я не маю
І божу заповідь я тим задовольняю;
Але ж закону бог того не положив,
Щоб я з зневажником моїм укупі жив.
Клеант
А чи велить вам бог схилятися до того,
Що батькові його прийшло не знати з чого?
Жадати, щоб усе добро він вам оддав,
Якого брати ви не мали жодних прав?
Тартюф
Хто знатиме мене, вгада мій замір чистий:
Не скаже, що я дбав для власної користі.
Що всі мені скарби? Який мені в них зиск?
Ні, не приваблює мене фальшивий блиск.
Коли ж я й згодився те все добро прийняти,
Що пан Оргон мені ласкавий був оддати,
То це я через те зробив, що мав я страх,
Щоб не погинуло воно в лихих руках;
Щоб не дісталося воно комусь такому,
Хто прогайнує все не на користь нікому;
А я ж узяв його для однії мети:
Щоб небо вславити та ближнім помогти.
Клеант
Ваш делікатний страх облиште ви ласкаво,
Щоб той не плакався, хто мав на спадок право.
Ні, хай бере своє, та й сам одповіда,
А клопотатися про те вам не влада.
Та краще б він усе добро те марно стратив,
Ніж за шахрайство б вас хто-небудь винуватив.
Аж дивно бачити, як хто без сорома
Великії дари охоче так прийма.
Правдива щирість теж закони мусить мати.
Хто вчить наслідників законних обдирати?
Коли ж ви маєте такі думки, що там,
Де житиме Даміс, не можна жити вам,
То краще б вам було тихесенько самому
Почесно геть піти з Оргонового дому,
Ніж дожидатися таких нечутих справ,
Що сина рідного з оселі він прогнав.
Було б повинністю порядної людини,
Добродію…
Тартюф
Уже пів чвертої години,
Добродію, я звик молитися в сей час,
То ви вже вибачте, що я покину вас.
(Виходить).
Клеант
Ах!
ЯВА 2
Ельміра, Мар’яна, Клеант, Доріна.
Доріна
(до Клеапта)
Пане, згляньтеся, обстаньте й ви за нею:
Якби ви знали, як стражда вона душею!
Той шлюб, що батько їй сьогодні назначив,
Їй душу рве весь день і серце їй розбив.
Пан зараз буде тут. Зберімо ж наші сили,
То, може б, силоміць чи хитрощами збили
Нещасний замір той, що всіх турбує нас.
ЯВА 3
Оргон, Ель міра, Мар’яна, Клеант, Доріна.
Оргон
Я радий, що знайшов усіх тут разом вас.
(До Мар'яни).
Ну, дочко, цей контракт вас має звеселити,
Та ви вже знаєте, що може він містити.
Мар’яна
(падає навколішки перед Оргоном)
Для бога, таточку, що зна мої жалі,
Якщо зворушить вас що-небудь на землі, —
Природнії права забудьте в цю годину.
Скорятись вам свою не силуйте дитину.
Не змушуйте, щоб я на вирок ваш такий
До суду божого несла свій плач тяжкий.
І це життя моє, що через вас я маю,
Нещасним не робіть, не нівечте до краю.
Коли вже я свої надії загублю,
Щоб з тим з’єднатися, кого я так люблю,
То хоч одну мені ви ласку ще зробіте
І світу з нелюбом, благаю, не в’яжіте.
О, не гнітіть мене вагою прав своїх,
Щоб я не вдійла якийсь великий гріх!
Оргон
(почуває жаль)
Не треба м’якшати, як легкодухі люди.
Мар’яна
Любіть же ви його, мені байдуже буде;
Кохайте, дайте все йому добро своє;
Як мало ще того — додайте все моє;
Я згоджуся на те, я все віддам без болю,
Та серденька мого не дайте ви в неволю,
І краще в монастир дозвольте йти мені, —
Нехай дотліють там мої останні дні.
Оргон
Оце ж ті донечки: вже зараз і в черниці,
Як батько з голови їм вибива дурниці.
Але чим більше він нелюбий вам, то тим
Ще більш достойною з’явіться перед ним.
Убийте шлюбом ццм до любощів охоту
І голову мою позбавте від клопоту.
Доріна
Атож!..
Оргон
Примовчуйте; ще не прийшов ваш день.
Щоб я вас більш не чув! Мовчіть! Анітелень!
Клеант
Якщо пораду ви не приймете вразливо…
Оргон
Поради ваші всі — прегарнії на диво!
Вони розсудливі, я дуже їх люблю,
Але приймати їх, пробачте, не волю.
Ельміра
(до Оргона)
Дивившися на вас, не тямлю, що до чого;
Не розумію я засліплення такого.
Гаразд же ви йому себе запродали,
Коли й сьогодні ще нам віри не йняли.
Оргон
Простіть, я вірю в те, що бачать власні очі.
Я знаю, боронить Даміса ви охочі,
І ви боялися, щоб він не показав,
Як гидко скривдити сердешного бажав.
Нарешті, ви були збентежені так мало,
Що вам повірити ніяк не випадало.
Ельміра
Хіба ж, як хто сказав, що нас посмів кохать,
Повинна наша честь притьмом на гвалт кричать?
Чи бути іншої відповіді не може,
Як гнівом блискати, як лаятись негоже?
А я такі слова приймаю просто в жарт,
Чинити ж вибухи, по-моєму, не варт.
Чесноту я люблю, та лагідну, без крику;
Я не волю собі недоторканість дику,
Що в зуби й пазурі невинність прибира
І за найменшу річ вам очі видира.
Хай не карає бог чеснотою такою!
Я буду вірною, не бувши сатаною.
І слово простеє, але непривітне
Зальотника незгірш від мене прожене.
Оргон
Я тямлю все, мене не збити з паінтелику.
Ельміра
Дивуюсь на таку невіру превелику.
Але якщо самі побачите ви те,
Про що ми кажемо, чи віри поймете?
Оргон
Побачу?
Ельміра
Так.
Оргон
Овва!
Ельміра
А що, як я здолаю
Розкрити очі вам тим способом, що маю?
Оргон
Плетіть!
Ельміра
Ну й чоловік! Одно мені скажіть…
Коли не хочете, то віри нам не йміть,
А уявіть собі, що це могло б тут бути,
Що ви могли б те все побачити й почути.
То що сказали б ви про любого свого?
Оргон
Сказав би… не сказав нічого б, і того
Не може бути.
Ельміра
Вже вас досить ошукали;
Доволі й ви мені брехнею дорікали.
Так от же залюбки в цій хаті, в цей же час
Поставлю Свідка я — нікого ж, тільки вас.
Оргон
Гаразд. Побачу ж я, піймавши вас на слові,
Чи ви обіцянку свою справдить готові.
Ельміра
(до Доріни)
Скажіть, щоб він прийшов.
Доріна
(до Ельміри)
Розумний він, глядіть, —
То, може, й у сильце так сплоха не влетить.
Ельміра
(до Доріни)
Найлегше дурить нас людина, що нам мила,
До того ж і пиха його затуманила.
Пришліть його.
(До Клеанта і Мар’яни).
А ви — вам вийти слід обом.
ЯВА 4
Ельмір а, Оргон.
Ельміра
Поставмо так цей стіл і скрийтесь під столом.
Оргон
Навіщо?
Ельміра
Вам тепер сховатися конечно.
Оргон
Чого ж під стіл?
Ельміра
То що? Примощуйтесь безпечно.
У мене в голові я думка, в тую ж мить
Ви зрозумієте. Ну, лізьте ж, та сидіть
Тихенько так, щоб вас не чули і не зріли.
Оргон
Вам потурати більш уже немає й сили,
Та ну, побачимо, який із вас митець.
Ельміра
(Оргонові, що вже під столом)
Переконаєтесь у всьому під кінець.
Ви свідком будете дивачної розмови,
Та не турбуйтеся і не бентежте крові;
Не гнівайтесь на те, що я йому скажу,
Через розмову ту я правду покажу,
Коли на те пішло, я взяти мушу маску
І до облесника показувати ласку.
Одвагу виявить спромогу дам йому,
Стидку його любов я нібито прийму,
Але я ради вас та щоб його скарати
Прихильність прибрану бажаю показати;
Тому скінчу я враз, як здасться вам, що вас
Я добре впевнила і що скінчити час.
На вас лежатиме жагу його спинити,
Як знайдете, що більш не можна попустити,
Що досить бачили, щоб істини дійти,
І що дружину вам пора оберегти.
Та власний інтерес ховати в вашій мочі…
Вже йде… Так ви ж йому не кидайтесь на очі.
ЯВА 5
Тартюф, Ельміра, Оргон під столом.
Тартюф
Мені сказали там, — ви кликали мене.
Ельміра
Я маю дещо вам одкрити потайне.
Замкніть же двері перш, ніж стану я казати,
Та гляньте, чи ніхто не може нас піймати.
Тартюф замикав двері й вертається.
Такого лишенька не треба нам зовсім,
Яке нам трапилось недовго перед цим.
Тоді ми вскочили були по саму шию.
Боялась я за вас так, що й сказать не вмію.
Ви бачили, що я старалася в той час
Даміса втишити, щоб він мовчав про нас,
Хоча, пригнічена турботою моєю,
Не догадалась я все те назвать брехнею.
Та бог не дав, щоб те скінчилось чимсь лихим.
І забезпечені ми більш, ніж перед тим.
Прогнала хмари всі міцна до вас шаноба;
Мій чоловік на вас не гляне вже спідлоба.
Він, з пліток сміючись, такий нам дав наказ,
Щоб ми зіходились до пари раз у раз.
Тому я й не боюсь, що матиму нагану
За те, що з вами вдвох тут розмовляти стану.
Хоч, може, серце це занадто поспіша,
Та знайте, що й моя горить до вас душа.
Тартюф
Цієї мови я не здужаю збагнути:
Раніш доводилось од вас не теє чути.
Ельміра
Якщо відмова та вас досі обража,
Жіноче серденько — вам річ зовсім чужа,
І ви не знаєте, що має розумітись,
Коли ми почнемо так легко боронитись.
Хоч ми й закохані, та почуття в той час
Із соромливістю змагаються ще в нас.
Яке б не мали ми правдивеє кохання,
Ми все стидаємось одвертого визнання.
І ми боронимся, хоч видно по очах,
Що наше серденько у вас уже в руках,
Що тільки гонор нам шорсткі слова диктує
І що відмова та вам любощі віщує.
Це дуже сміливе, що тут я визнаю,
І соромливість тим я скривдила свою,
Але вже сталося, що я вам це сказала…
Скажіть, хіба б же я Даміса зупиняла?
Хіба б я залюбки, — згадайте це ще знов, —
Так довго слухала розмову про любов?
Невже в речах таких була б така прихильна,
Якби від співчуття сама була я вільна?
А чуючи про вас, що шлюб ви берете,
Я відмовляла вас, не згодилась на те.
Що ж мало значити таке моє вмовляння?
Що мала я до вас прихильні почування,
Що володіть сама бажала серцем цим,
Що не хотіла ним ділитися ні з ким.
Тартюф
Добродійко, слова такі без краю мило
Почути з любих уст, що серце полюбило.
Повірте, що мені солодкий мед цих слів
Блаженства почуття по всій душі розлив.
Подобатися вам — то всі мої бажання,
Задовольняти вас — найвище раювання.
Але, прошу, нехай не в гнів то буде вам,
Що трохи не дойму я віри цим словам.
Я можу думати, що це слова лукаві,
Аби пошкодити мені в весільній справі.
Я, пані, навпростець, по щирості скажу,
Що до цих слів тоді довіру покажу,
Як ласки вашої, якої так жадаю,
Не тільки на словах, а в дійсності дізнаю
І віру защеплю в душі своїй навік,
Що з ласки вашої я щасний чоловік.
Ельміра
(навмисне кашлянувши)
Еге, які-бо ви швидкі та нетерплячі;
Так хутко стратите всі почуття гарячі.
Я тут найкраще вам освідчення чиню,
Я так стараюся, а вас не вдовольню…
Чи тільки вас тоді я впевнити здолаю,
Як із прихильністю дійду вже аж до краю?
Тартюф
Чим менше гідний хто, тим менше щастя жде
І на самі слова надій не покладе,
Щасливій доленьці ми віри не діймаєм,
Аж поки в дійсності щедрот її зазнаєм.
А я прихильності не заробив нічим,
То як же вірити мені ознакам цим?
Ні, я не впевнюся на мову ні на яку,
Аж поки справжню ви дасте мені ознаку.
Ельміра
Який гарячий пал, що й перешкод не зна!
Як душу він мені збентежує до дна!
Дк пута він кладе на серденько жіноче
І як.