Тартюф - Сторінка 6

- Мольєр -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

потужно він бере собі, що хоче!
Чи й способу нема боротись проти вас
І ви вже не дасте спочинку хоч на час?
Але чи можна ж так суворо намагатись
І разом усього так палко допевнятись,
Надуживаючи прихильні почуття
Тієї, що вже сил збулась до бороття!

Тартюф
Коли ж приймаєте любов мою гарячу,
То чом певнішого я доказу не бачу?

Ельміра
Та як же зважусь я на те? А божий страх?
А небо, що у вас щоденно на устах?

Тартюф
Коли це страх, що нам не буде з неба згоди,
Я легко збавлю вас такої перешкоди;
Хай серця вашого не здержує вона.

Ельміра
Але небесний суд — то, кажуть, річ страшна.

Тартюф
Я ці страхи смішні відразу вам розвію,
Вагання зняти всі я дуже добре вмію.
Так, небо деяких не дозволяє втіх.
Порозумітися ж з ним можна в справах цих.
Така наука є, щоб, як потреба каже,
Вільніше попускать сумління, що нас в’яже.
І вчинкам нашим злим оправдання знайти,
Якщо ми робим їх для чистої мети.
Ви потім навчитесь як слід ції науки,
А поки що себе мені віддайте в руки;
Без ляку вдовольніть огонь бажань моїх,
А винний буду я й візьму на себе гріх.

Ельміра кашляє дужче.

Ви кашель маєте.

Ельміра
Я страдниця, та й годі.

Тартюф
А чи не стане вам пастильна ця в пригоді?

Ельміра
Це кашель навісний, тепер уже, мабуть,
Ніякі пастильки його не проженуть.

Тартюф
Це неприємна річ.

Ельміра
Така, що й не сказати!

Тартюф
Нарешті легко вам вагання геть прогнати.
Тут ваша таїна сховається навік.
Лихе ж не зло само, а розголос і крик.
Скандал перед людьми вражає справді віру,
Але не є гріхом грішити потаймиру.

Ельміра
(кашляє дужче і стукає об стіл)
Я бачу, що мені скоритись час прийшов
І все віддати вам, що віддає любов;
Що меншим коштом я не смію сподіватись
Задовольнити вас і з вами сквитуватись.
Це сумно вдіяти, по правді вам скажу,
Я зовсім нехотя переступлю межу;
Але коли вже так ведуть мене до того,
Як віри все не ймуть, не слухають нічого,
Коли упевнитись бажають виразніш,
То вже послухаєш людей і вдовольниш.
Коли в цім послуху образа буде богу,
Зле буде з тим, хто звів мене на цю дорогу.
І певно, що не я вину собі візьму.

Тартюф
Так, пані, я прийму; а про вину саму…

Ельміра
Прошу вас, відчиніть та визирніть із хати,
Чи чоловіка там де-небудь не видати?

Тартюф
І що вам за печаль журитися за ним?
Ми можем сим панком крутити, як дурним,
З таємних сих розмов радіє він без міри,
Коли ж побачить що, то все ж не пійме віри.

Ельміра
Дарма, ви все ж таки, прошу я вас, підіть
Та за дверима скрізь гарненько позирніть.

ЯВА 6

Оргон, Ельміра.

Оргон
(вилазячи з-під стола)
Оце скажу! Чи хто видав таку личину!
Я аж нетямлюся, я з гніву тут загину!

Ельміра
А ви вже й вилізли? Так іцо це?
Жарт для вас? Іще ховайтеся, бо зовсім ще не час.
Чекайте до щнця, щоб знати вочевидьки,
А не звіряйтеся на всякі прості сплітки.

Оргон
Чи пекло бачило тварину більш гидку!

Ельміра
О боже! Нащо ж так судити нашвидку!
Ні, дайте впевнить вас, та вже тоді й гнівіться;
Не поспішайте так, бо можна помилиться.
(Становить Оргона за собою).

ЯВА 7

Тартюф, Ельміра, Оргон.

Тартюф
(не помічаючи Оргона)
Сприяє все мені задля моїх утіх.
Я добре обдививсь по закутках усіх:
Нікого там нема, і з думкою ясною…

В той час як Тартюф наближається, простягти руки, щоб обняти Ельміру, вона відхиляється, і Тартюф бачить Оргона.

Оргон
(спиняючи Тартюфа)
Заждіть, не кваптесь так з любовною жагою!
І серденька свого так дуже не паліть.
Ага! Свята душе! Вже годі нас дурить!
Як легко спокута вас біс до злого вчину!
Ви сватали дочку, а зводили дружину.
Я все не розумів, до чого ви йдете,
І ждав, що скажете ви щось зовсім не те.
Але вже з дослідом дійшлось тепер до краю
І більше доказів я мати не бажаю.

Ельміра
(до Тартюфа)
В тім, що зробила я, для мене честь мала,
Але до цього я примушена була.

Тартюф
(до Оргона)
Як! Ви вже певні!

Оргон
Ну, без крику; не вгинайтесь,
I зараз же мені з будинку вибирайтесь.

Тартюф
Таж обіцяли ви…

Оргон
Не час розмовам цим.
Вам треба зараз же покинути цей дім.

Тартюф
Це вам іти відсіль, хоча ви й горді, дане;
Будинок мій, нехай про це відомо стане,
І я вам покажу, що ця крутня гидка
І сварка ця мене ні трошки не зляка.
Що, гайячи мене, нелегко дійдуть справи,
Що в мене спосіб є розбити план лукавий,
За небо скривджене помститись і скарать
Тих, що тепер мене так вигнати хотять.

ЯВА 8

Ельміра, Оргон.

Ельміра
Про що він тут казав? І що це означає?

Оргон
Боюсь я, далебі. Так, жарту в цім немає.

Ельміра
Як?

Оргон
Помилку свою побачив я з цих слів.
Той запис на мій дім клопоту наробив.

Ельміра
Який там запис?

Оргон
Так, це діло вже пропало,
Та й інша річ мене турбує ще чимало.

Ельміра
Що знов?

Оргон
Дізнаєтесь. Але загляну вмить,
Чи певна скринька там у хаті ще стоїть.

ДІЯ П'ЯТА

ЯВА 1

Оргон, Клеант.

Клеант
Куди ви біжите?
Оргон Чи знаю ж я!

Клеант
До ладу
Було б, гадаю, перш усім зійтись на раду
І в цій пригоді щось намислити гуртом.

Оргон
З цією скринькою збентеживсь я цілком.
Про інше тяжко так не міг би я журиться.

Клеант
То, певно, в скриньці тій поважна таємниця?

Оргон
Цю саму скриньку мій нещасний друг Аргас
На схованку до рук віддав мені в той час,
Як утікав. Ми з ним найбільшу приязнь мали.
Він говорив мені, що там лежать шпаргали,
Його ж добро й життя залежало від них.

Клеант
Навіщо ж оддали ви їх до рук чужих?

Оргон
Це сталось так: моє сумління винне в тому.
Якось признався я про це тому гидкому;
Як став же радить він, то я вже й сам знайшов,
Що краще скриньку цю віддать йому на схов.
На те, щоб відректись, найменший мав я клопіт,
Якби за скриньку ту взяли мене на допит,'
І щоб, сумління вже свого не боячись,
Незгідно з правдою я міг заприсяґтись.

Клеант
То кепсько; так мене принаймні це вражає.
Той дар і тайна та, яку від вас він має, —
Коли вже щиро вам сказати погляд свій, —
Ви в необачності замислили своїй,
Ви віддались йому з довірою такою;
Цей чоловік на вас готову держить зброю,
І гнівати його — то небезпечна річ.
Вам треба б лагідно його позбути з пліч.

Оргон
І він здававсь мені таким святим та божим,
А в серці був таким нещирим і негожим!..
Як старця, я тоді прийняв його й пригрів!..
Ні, вже зрікаюсь я тепер святих людців.
Я їх стріватиму гидливістю страшною
І буду задля них найгіршим сатаною.

Клеант
Еге, оце вже в вас палкий занадто гнів;
Ваш розсуд лагідний за вітром полетів.
Правдивий розум вам не робить більш послугу;
З одної крайності ви кинулись у другу.
Ви помилку свою побачили в цей час,
Що щирість брехуна приваблювала вас;
Але не бачу я потреби, щоб ви впали
Ще в більшу помилку і першу тим справляли,
Змішавши в гурт один нікчему-брехуна
З людиною, яка неправди вік не зна.
Вас одурив шахрай, з одвагою такою,
Бундючним виглядом і міною пісною, —
То вже здається вам, що всі такі, як цей,
Що вже побожності нема проміж людей.
Такі дурні думки безбожні можуть мати,
А вам годилось би чесноту відрізняти.
Не кваптесь полюблять людину в одну мить;
У цьому ділі ви серединою йдіть.
Личині прибраній шаноби не давайте,
Але й побожної душі не ображайте.
Коли ж не можна вам без помилок таких,
Тоді вже краще ви впадайте в перший гріх.

ЯВА 2

Оргон, Клеант, Даміс.

Даміс
Чи справді, батьку, той шахрай на вас чигає,
Від вас усе добро в непам’ять повертає?
I в гидості своїй, що будить правий гнів,
З чесноти вашої на вас же сітку сплів?

Оргон
Так, сину, і душа моя болить без краю.

Даміс
Ага! Ну, то йому я вуха повтинаю.
З напасником таким вагатися не час.
Мій клопіт, щоб його прийняти геть од вас,
Я задавлю його, то швидше буде справа.

Клеант
Отак, як бачите, говорить молодь жвава.
Вгамуйтесь трішечки і втиште гнів палкий;
Такий у нас король і вік тепер такий,
Що не насильство нам у справі допоможе.

ЯВА 3

Пані Пернель, Оргон, Ельміра, Клеант, Мар’яна, Даміс, Доріна.

Пані Пернель
Що це? Я чую, тут таке страшне, негоже!

Оргон
Це новина, що їй отут я свідком був.
Як бачите, собі подяки я здобув
За клопоти; прийняв злиденного, як брата,
Притулком, захистом йому стає ця хата.
Щодня він гойності моєї зазнає,
Я дав йому дочку і все добро своє, —
А зрадник цей гидкий наважився, неситий,
На гріх стидкий мою дружину спокусити.
Та не спинилася на тому твар гидка:
За все моє добро мене ж тепер ляка
І хоче зруйнувать мене, — бо має зброю,
Що сам я дав йому довірою дурною, —
Із дому вигнати, де я його прийняв,
І в злидні кинути, з яких його я взяв.

Доріна
Нещасний!

Пані Пернель
Сину, я не можу йняти віри,
Щоб міг чинити він огидно так без міри.

Оргон
Як!
Пані Пернель Людям праведним завидують усі.

Оргон
Але скажіть, куди ведуть розмови ці,
Матусю?

Пані Пернель
Живете ви бог зна по-цкому,
І бачу я, що він не милий тут нікому.

Оргон
Чи це ж стосується до речі? Як і чим?

Пані Пернель
Вже ж я казала вам не раз іще малим:
Чеснота на землі щодня терпить напасті;
Хоч заздрісні помруть, то заздрощам не впасти.

Оргон
Чи з тим, про що в нас річ, зв’язок тут може буть?

Пані Пернель
Вам сто дурних казок про його наплетуть.

Оргон
Кажу ж: я бачив сам усе на власні очі.

Пані Пернель
Створіння заздрісні злоречити охочі.

Оргон
Я буду лаятись. Адже ж кажу я вам,
Що той гидкий його я злочин бачив сам.

Пані Пернель
Злосливі язики насіють скрізь отрути,
І захисту від них ніде не може бути.

Оргон
Ви неподобну річ якусь тут ведете,
Я бачив, бачив сам, очима бачив те;
Що зветься: бачив сам. Як треба ще казати?
Товкти по сто разів? За чотирьох кричати?

Пані Пернель
О боже! Найчастіш нас дурить зверхній вид;
На те, що бачим ми, звірятися не слід.

Оргон
Я лютий!

Пані Пернель
Підозрінь дурних ми стільки маєм,
І добрі вчинки злом так часто виясняєм!..

Оргон
То милосердям я повинен пояснять,
Що він хотів мою дружину цілувать?

Пані Пернель
Не можна ж так людей судити без причини;
Добути треба б вам певніший факт провини.

Оргон
До ката! Як же ще впевнятись більш я міг?
Чи ждати мав, щоб він тут на очах моїх
Почав… От ще скажу таке, що не подоба.

Пані Пернель
В його душі одна пречистая жадоба;
І я не уявлю ніяк того в думках,
Щоб він одважився на той непевний шлях.

Оргон
Я аж нетямлюся. Якби мені не мати
Були ви, хто зна, що я міг би вам сказати.

Доріна
(до Оргона)
По правді сталося, добродію; ви нам
Не вірили тоді — тепер не вірять вам.

Клеант
Ми тратимо свій час на зовсім марну зваду,
А треба б нам тепер знайти собі пораду.
Не спімо, бо на нас чигає той шахрай.

Даміс
Чи в безсоромності сягне він аж за край?

Ельміра
Я думаю, що з ним боротись нам несила,
І вже тепер його невдячність зрозуміла.

Клеант
(до Оргона)
Не вірте ви йому: у його спосіб є
Справдити проти вас напасництво своє.
І з меншим засобом хитрун меткий заплута
Лукавством, підступом людину кожну в пута.
З тією ж зброєю, що, має він на вас,
Його дражнити вам зовсім було не час.

Оргон
Це так, та що ж робить?
Допік мені цей клятий,
І я не міг ніяк свій правий гнів стримати.

Клеант
Від серця хочу я, щоб згода хоч якась
Між вами обома наново почалась.

Ельміра
Не знала я, що він такую має зброю,
А то не завдала б такого неспокою.

Оргон
(до Доріни, побачивши Лояля)
А цей чого прийшов? Довідайтесь підіть.
Я саме в настрою з ким-небудь говорить!

ЯВА 4

Оргон, пані Пернель, Ельміра, Мар’яна, Клеант, Даміс, Доріна, Лоял ь.

Лояль
(до Доріни, з глибини сцени)
Добридень, сестронько!
Зробіть, прошу, кохана,
Щоб з паном бачитись я міг…

Доріна
Он гості в пана;
Навряд щоб бачити його вдалося вам.

Лояль
Я тут найменшої турботи не завдам.
Не з неприємною прийшов я новиною,
І він радітиме, спізнавшися зі мною.

Доріна
Як звати вас?

Лояль
Скажіть ви тільки, що для справ
Прегарних пан Тартюф сюди мене прислав.

Доріна
(до Оргона)
Добродія цього, що так говорить мило,
Прислав сюди Тартюф.